Справа № 340/34/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1066/2015

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Данилюк М. П.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.,

секретаря Бойчука Л.М.,

з участю: представників апелянта ОСОБА_2 та ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_5, третьої особи – начальника Реєстраційної служби Верховинського районного управління юстиції Івано-Франківської області ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_7 сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, Відділу Держземагенства в Верховинському районі, третя особа: реєстраційна служба Верховинського районного управління юстиції Івано-Франківської області, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов'язання скасувати державну реєстрацію права власності на неї, знесення огорожі, повернення заїзду,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Верховинського районного суду від 13 березня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що його бабуся ОСОБА_8 мала на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,5827 га для будівництва і обслуговування будівель, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 14.02.1997р. серії ІФ №02-13-2/000116. Крім цього, бабуся користувалася земельною ділянкою 0,11 га. Після смерті бабусі він звернувся до сільської ради із заявою, у якій просив передати йому у власність земельну ділянку, якою вона користувалась, і рішенням сесії від 02.10.2009 року йому надано дозвіл на розробку проекту відведення. В процесі виготовлення проекту відведення, вказану земельну ділянку без будь-яких рішень чи документів сільська рада надала ОСОБА_9, яка самовільно побудувала на ній житловий будинок. На його звернення до сільської ради про припинення самовільного будівництва, сільська рада не реагувала, а в подальшому прийняла рішення про оформлення права власності на самовільно збудований будинок за відповідачем ОСОБА_4, що підтверджується рішенням виконавчого комітету ОСОБА_7 сільської ради №13 від 12.05.2010р., та надала їй дозвіл на виготовлення технічної документації на право власності на земельну ділянку на присілку Центр і Жолоби, що підтверджується рішенням ОСОБА_7 сільської ради від 02.10.2009p., а 22.07.2011р. сільська рада без рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки видала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК №919360, яким земельна ділянка площею 0,11 га, якою користувалася його бабуся і на яку йому надано дозвіл на виготовлення проекту відведення для передачі у приватну власність, передана у власність відповідачки.

Зазначені обставини підтверджуються висновками комісій, створюваних управлінням Держкомзему в Івано-Франківській області, по результатах яких давалися відповіді та пропонувалося сільській раді усунути порушення земельного законодавства, а начальнику відділу земельних ресурсів заборонялося видавати державний акт.

Вважає, що ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,23 га з грубим порушенням вимог ст.118 ЗК України та в державному акті зазначено, що він виданий на підставі рішення сільської ради від 02.10.2009p., однак цим рішенням не передавалася у приватну власність ОСОБА_4 земельна ділянка площею 0,2330 га на присілку Центр с.Красноїлля. Крім того, поряд з незаконно приватизованою земельною ділянкою ОСОБА_4 самовільно захопила та обгородила огорожею під’їзд шириною 4 м та довжиною 39 м.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просив: визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №919360, виданий ОСОБА_7 сільською радою Івано-Франківської області від 22.07.2011 року ОСОБА_4 про право власності на земельну ділянку площею 0,2330 га, що в с.Красноїлля присілок Центр з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд; зобов’язати реєстраційну службу Верховинського районного управління юстиції скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на зазначену земельну ділянку; зобов’язати ОСОБА_4 знести огорожу та повернути заїзд довжиною 39 м та шириною 4 м.

Рішенням Верховинського районного суду від 13 березня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

На зазначене рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права та на невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, апелянт зазначає, що суд не дослідив надані ним письмові докази щодо порушення сільською радою вимог земельного законодавства. Земельна ділянка, на яку відповідачу видано державний акт, ніколи не перебувала у її користуванні. Державний акт видано без правових підстав, оскільки рішенням ОСОБА_7 сільської ради від 02.10.2009 року земельну ділянку не передано у власність ОСОБА_4 Тому помилковим є висновок суду про те, що при наданні земельної ділянки сільська рада діяла в межах повноважень. При цьому суд не врахував правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові по справі №6-35цс/14 від 14.05.2014 року. Суд не дослідив позовні вимоги про знесення огорожі та повернення заїзду, не навів мотивів, з яких він відмовив в їх задоволенні.

З наведених підстав просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

В засіданні суду апеляційної інстанції представники апелянта ОСОБА_2 та ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримали з мотивів, викладених у ній.

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_5 заперечила проти задоволення апеляційної скарги та просила її відхилити, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та необґрунтованим.

Представник третьої особи – начальник реєстраційної служби Верховинського районного управління юстиції ОСОБА_6 у вирішенні апеляційної скарги поклався на розгляд суду.

Красноїльська сільська рада подала заяву про розгляд справи без її участі, проти задоволення апеляційної скарги заперечила з мотивів, викладених у поданому суду письмовому запереченні.

Представник відділу Держземагенства в Верховинському районі в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши доповідача, пояснення апелянта та представників, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не доведено неправомірності видання державного акта на право приватної власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_4 та державної реєстрації за останньою права власності на землю, що, відповідно, не може свідчити про те, що право позивача було порушено.

Такий висновок відповідає нормам чинного законодавства та обставинам справи.

Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.58 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.59 ЦПК України).

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету ОСОБА_7 сільської ради народних депутатів від 10.05.1980 року ОСОБА_9 наданий дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку, що не суперечить ст. 12 ЗК УРСР ( який діяв на момент надання земельної ділянки) (а.с.31,58).

Із виписки погосподарської книги № 7 особовий рахунок № 507 за 2006-2009 роки у голови двору ОСОБА_10 був в наявності житловий будинок 1985 року побудови, загальною площею 60 кв.м, жилою площею 50 кв.м, кількість кімнат – 3, хата дерев’яна, покрита бляхою; земля в користуванні: всього 1,38 га, в тому числі під будівлями - 0,25 га, сінокос - 0,53 га, пасовище 0,60 га, рілля - 0,08 га (а.с.59).

Із заповіту від 09.03.1995 року (а.с. 60) вбачається, що ОСОБА_9 все своє майно, що належить їй на праві власності, заповіла своїй неповнолітній внучці ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що не суперечило ст.534 ЦК України (в редакції від 01.01.1964 р.), яка діяла до 01.01.2004 року.

Відповідно до свідоцтва про смерть (а.с. 61) ОСОБА_9 померла 01.12.2008 року. Після її смерті ОСОБА_4 набула повноліття і вправі була оформляти право на спадщину по заповіту, що не суперечить ст.ст.1225, 1236 ЦК України (в редакції від 01.01.2004 р.)

Рішенням 20 сесії 5-го демократичного скликання від 02.10.2009 року ОСОБА_7 сільської ради надано ОСОБА_4 дозвіл на виготовлення технічної документації для передачі земельної ділянки у власність що в с.Красноїлля присілок «Центр» для обслуговування будівель та присілок «Жолоби» для ведення особистого селянського господарства, що не суперечить ст.26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" та статтям 80, 116, 118, 121, 123 ЗК України (а.с. 7).

Рішенням 23 сесії п’ятого демократичного скликання (друге пленарне засідання) від 28.06.2010 року ОСОБА_7 сільської ради передано у власність гр. ОСОБА_4 земельну ділянку на території с.Красноїлля прис. Центр - 0,2330 га для обслуговування будівлі та 0,1952 га для ведення особистого селянського господарства на прис. "Жолоби" (а.с. 62).

Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що сільська рада при наданні земельної ділянки ОСОБА_4 діяла в межах своїх повноважень.

Право власності на земельну ділянку внесено до реєстру речових прав згідно витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.03.2015 року на земельну ділянку площею 0,233 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за ОСОБА_4 (а.с. 63) на підставі державного акту серії ЯК № 919360 від 22.07.2011 року, виданого 22.07.2011 року ОСОБА_7 сільською радою, Управлінням Держкомзему у Верховинському районі на підставі рішення ОСОБА_7 сільської ради (24 сесії 5 скликання) від 28.06.2010 р. "Про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_4Р.", що відповідає вимогам ст. 125 ЗК України.

При цьому із довідки Красноїльської сільської ради від 02.03.2015 року вбачається, що ОСОБА_7 сільською радою на підставі рішення сесії від 28.06.2010 року дійсно було передано громадянці ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,2330 га в присілку Центр с.Красноїлля, після чого нею було оформлено державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №919360 від 22.07.2011 року. З невідомих причин на бланку акта помилково вказано підставу видачі акта – рішення про дозвіл на виготовлення технічної документації від 02.10.2009 року, а не рішення про передачу земельної ділянки в приватну власність від 28.06.2010 року, хоча таке рішення сесією дійсно приймалося (а.с.64).

Крім того суд дійшов вірного висновку, що позивач не довів факту порушення його права, виходячи з такого.

Рішенням 20-ї сесії п’ятого демократичного скликання ОСОБА_7 сільської ради від 02.10.2009 року ОСОБА_2 теж надавався дозвіл на розробку проекту відводу земельної ділянки що в с.Красноїлля пр. Центр для ведення особистого селянського господарства і проект необхідно було подати на затвердження сесії сільської ради (а.с.8).

Проте позивач, у порушення вимог ч.1 ст.60 ЦПК України, не надав доказів про те, що земельна ділянка, яка йому виділена накладається на земельну ділянку, яка виділена ОСОБА_4 Крім того представник відповідача ОСОБА_7 сільська рада в своєму запереченні вказала, що земельна ділянка надана позивачу в іншому місці, де був збудований будинок під кооператив "Побутовик" і належала його батькові ОСОБА_2 який і передав йому цю земельну ділянку (а.с. 38).

Із заповіту ОСОБА_8 (а.с.39) вбачається, що все своє майно, в тому числі земельну ділянку згідно Державного акту приватної власності на землю серія ІФ 02-13-2/000116 від 14 лютого 1997 року № 116 (а.с. 66) заповіла ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, який і став власником даної земельної ділянки.

Із вище вказаного державного акта вбачається, що суміжними землекористувачами були: від A-Б -Миронюк; Б-В- Бельмега; В-Г -Дідушко. А тому твердження про те, що згідно акту-абрису спірної земельної ділянки (а.с.65) є накладка на земельну ділянку, яка передана ОСОБА_4, не відповідає дійсності, так як земельна ділянка, яка була в користуванні ОСОБА_8 та відображена в акті абрисі, перейшла до ОСОБА_11. Позивач же ОСОБА_2 жодного відношення до вищевказаної земельної ділянки не має.

Також ОСОБА_2 не має відношення і до земельної ділянки площею 0,2330 га в присілку Центр с.Красноїлля, що належить ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №919360 від 22.07.2011 року (а.с.6). Як вбачається із копії даного державного акту, суміжним користувачем ОСОБА_4 є ОСОБА_11, а не позивач.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.2 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Враховуючи вище викладене, ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження права власності чи користування земельною ділянкою, тому не є особою, яка вправі звернутися до суду із даним позовом.

Враховуючи, що позовні вимоги про знесення огорожі та повернення заїзду є похідними від позовної вимоги про визнання недійсним державного акту, яка є недоведеною, такі вимоги також не підлягають до задоволення. Тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд не дослідив позовні вимоги про знесення огорожі та повернення заїзду, не навів мотивів, з яких він відмовив в їх задоволенні.

За таких обставин суд правильно відмовив в задоволенні позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не дослідив надані ним письмові докази щодо порушення сільською радою вимог земельного законодавства, не заслуговують на увагу, оскільки суд правильно встановив, що апелянт не довів факту порушення його земельних прав. З цих же мотивів колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що судом не враховано правову позицію Верховного Суду України.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з’ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Верховинського районного суду від 13 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: Г.П. Мелінишин

ОСОБА_12