ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"30" січня 2007 р. | Справа № 25-6/247-05-7717А |
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
судді-доповідача: Жекова В.І.
суддів: Картере В.І., Пироговського В.Т.
секретар судового засідання Буравльова О.М.
Представники сторін у судове засідання 30.01.2007р. не з’явились
розглянувши апеляційну скаргу
ПП „Юридична фірма „КейС”
на постанову господарського суду Одеської області
від 17.11.2006р.
у справі № 25-6/247-05-7717А
за позовом ПП „Юридична фірма „КейС”
до Управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїлі Одеської області
про визнання нечинною вимогу про сплату боргу,
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 22.12.2006р., яка надіслана сторонам у справі 26.12.2006р., прийнята до провадження апеляційна скарга ПП „Юридична фірма „КейС” на постанову господарського суду Одеської області від 17.11.2006р. та призначена до розгляду на 30.01.2007р., тобто сторони повідомлені про час та місце засідання суду, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
15.08.2006р. ПП „Юридична фірма „КейС” звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Ізмаїлі Одеської області в якому просило рішення-вимогу УПФУ про сплату боргу № Ю -118 від 25.07.2006р. визнати нечинним.
Постановою господарського суду Одеської області від 17.11.2006р. (суддя Малярчук І.А.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із рішенням суду, ПП „ Юридична фірма „КейС” звернулось із апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду в якій просить рішення суду скасувати, позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального права, що призвело до неправильних висновків по справі.
Розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засідання та перевіривши правильність застосування судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного:
Юридична фірма „КейС” є суб’єктом малого підприємництва –юридичною особою, яка має право сплати єдиного податку та застосування спрощеної системи оподаткування, відповідно до свідоцтв від 18.12.2003р. та від 22.12.2004р.
З наявних у справі матеріалів вбачається, що УПФУ провело позапланову перевірку юридичної фірми щодо правильності повноти нарахування, своєчасної сплати страхових внесків на обов’язкове державне пенсійне страхування та інших платежів до Пенсійного фонду за період з 01.01.2004р. по 20.06.2005р., про що був складений акт № 123 від 21 липня 2005р.
За результатами перевірки позивачу було донараховано страхові внески за ставкою 32 відсотки на оплати праці в сумі 2058,28грн, про що винесено рішення-вимогу № Ю -118 від 25.07.2005р. про сплату боргу.
Відповідно до абзацу 7 пункту 2 Указу Президента України „Про спрощену систему...” відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують частину суми єдиного податку у розмірі 42 відсотки до Пенсійного фонду України.
Згідно результатів перевірки фірми, відповідні перерахунки своєчасно проведені до Пенсійного фонду України із суми сплаченого позивачем єдиного податку.
Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи, а тому у відповідності до вимог ст.72 п.3 КАС України не потребують додаткового дослідження та доказування. Наведене дає підстави зробити висновок про відсутність заборгованості позивача щодо сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування у складі єдиного податку, що відповідає вимогам Закону України „Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”, Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” та Закону України „Про державну підтримку малого підприємництва”.
Згідно ч.2 ст.3 Закону України „Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”, визначені платники відповідного збору, на яких покладено обов’язок зареєструватись в органах Пенсійного фонду України, юридична фірма відповідні вимоги виконала, про що свідчать надані сторонами докази: заява фірми про реєстрацію в Управлінні Пенсійного фонду в м. Ізмаїлі та відповідні відмітки на Статуті позивача про реєстрацію у якості платника за № 1502030667 від 06.03.1996р.
У відповідності до вимог ст.1 Закону України „Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” та ст. 14 п.1 ст.15 п.1 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” платниками (страхувальниками) на обов’язкове державне пенсійне страхування є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об’єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об’єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи —суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.
З наявних у справі матеріалів вбачається, що юридична фірма „КейС” не використовує працю найманих працівників, оскільки у фірмі працюють тільки члени сім’ї засновника.
З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що юридична фірма є платником щодо загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, а обов’язковість сплати відповідних платежів не пов’язується із статусом суб’єкта підприємницької діяльності, є помилковим.
Судова колегія також зазначає, що статтею 6 Указу Президента України від 03.07.1998р. № 727/98 „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, встановлено, що суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. Наведеним Указом передбачено, що суб’єкти підприємницької діяльності –юридичні особи перераховують 42% від суми єдиного податку у Пенсійний фонд України. Указ Президента України від 03.07.1998р. № 727/98 „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” прийнято відповідно до п.4 розділу ХV „Перехідних положень” Конституції України, і він діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.
22 листопада 2000 року набрав чинності Закон України від 19 жовтня 2000 року № 2063-ІІІ „Про державну підтримку малого підприємництва”, яким визначено правові засади державної підтримки суб’єктів малого підприємництва, одним з основних напрямів такої підтримки передбачено запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності в порядку, встановленому законодавством України .
Отже, діючим законодавством України врегульовані відносини, щодо складання, сплати податків та обов’язкових платежів, а саме Законом України „Про систему оподаткування”, і щодо сплати єдиного податку, передбаченого Указом та Законом України „Про підтримку малого підприємництва”.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003р. , статтею 18 якого встановлено, що страхові внески не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування.
Таким чином з наведеного вбачається про наявність двох самостійних систем оподаткування: звичайної та спрощеної.
Звичайна система запроваджена Законом про оподаткування та окремими законами про податки, збори (обов’язкові платежі), які зобов’язують платників податків справляти загальнодержавні податки та обов’язкові збори і місцеві податки, що передбачені статтями 13, 14 наведеного Закону.
Спрощена система запроваджена Указом Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” і закріплена в Законі „Про державну підтримку малого підприємництва”, які передбачають заміну сплати передбачених звичайною системою оподаткування податків та обов’язкових зборів сплатою єдиного податку. Запровадження спрощеної системи сплати податків і обов’язкових зборів є економічним питанням, яке раніше не було врегульовано законодавством України. Названим Указом, суб’єктам малого підприємництва надано право самостійно обирати спосіб сплати податків і обов’язкових зборів за єдиним податком, встановлено ставки єдиного податку, визначено базу та об’єкти оподаткування, строки та порядок сплати єдиного податку і визначено коло осіб, на яких не поширюється дія Указу.
Заміна сплати звичайних податків і зборів сплатою єдиного податку відповідно до статті 5 Закону „Про державну підтримку малого підприємництва” є економічним питанням і одним із напрямків державної підтримки малого підприємництва поряд із встановленням системи пільг для зазначених платників податків і зборів.
Таким чином, вказана заміна способу сплати податків та обов’язкових зборів із звичайної системи на спрощену не є ані пільгою, ані звільненням від сплати податків і зборів.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції відносно Указу про те, що він є податковим законодавством та встановлює пільги щодо сплати податків і зборів, є помилковим.
Відповідно до вимог частини 1 статті 3 Закону України „Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”, нормами якого керувався суд першої інстанції, визначено, що збір на обов’язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України у порядку, визначеному законодавством України.
Таким чином, наведеною нормою права визначено, що сплата збору може відбуватися не тільки у порядку визначеному Законом України „Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”, але й у порядку, визначеному іншим законодавством України.
Як вбачається із Закону України „Про державний бюджет” на 2005р. (п.10 ст.12), який діяв на час перевірки, державою регулювалися питання сплати та розподілу між бюджетами різних рівнів (ст.48 п.2) відносно сплати саме „збору на обов’язкове державне пенсійне страхування”. На час розгляду справи у судовому порядку не внесено також змін до Закон України „Про систему оподаткування”, ст.14 п.17 якою збір на обов’язкове державне пенсійне страхування віднесено до загальнодержавних зборів (обов’язкових платежів). Відповідно до вимог ст.1 наведеного Закону, податки і збори (обов’язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають, а будь які податки і збори (обов’язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону.
Відтак, судова колегія апеляційної інстанції не може погодитись із висновком наведеним в оскаржуваному судовому рішенні стосовно того, що спірні правовідносини регулюються тільки нормами Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідно до вимог Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” всі законодавчі акти, в тому числі і ті, що регулюють спрощену систему оподаткування, повинні бути приведені у відповідність до вимог нового пенсійного законодавства.
Статтею 18 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування встановлено, що розмір страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, у тому числі розмір частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, встановлює Верховна Рада України відповідно для страхувальників і застрахованих осіб за результатами актуарних розрахунків, виходячи з того, що вони повинні забезпечувати надання особам пенсійних виплат і соціальних послуг, передбачених цим Законом, а також покриття адміністративних витрат для забезпечення функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Пропозиції про розмір страхових внесків вносить Кабінет Міністрів України разом із проектом закону про Державний бюджет України на наступний рік.
На теперішній час зміни до законодавства не внесено, розмір страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, у тому числі розмір частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, Верховною Радою Украни не встановлено, законодавство про спрощену систему оподаткування не змінено.
З огляду на викладене судова колегія дійшла до висновку, що в період до внесення відповідних змін до чинного законодавства України суб’єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований або єдиний податок), сплачують внески до Пенсійного фонду України згідно з положеннями Указу Президента України від 03.07.1998р. № 727/98 „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”.
Крім того судова колегія зазначає, що з 15 по 21 липня 2005 року фонд провів позапланову перевірку юридичної фірми „КейС” за термін з 01.01.2004р. по 20.06.2005р.
У відповідності до вимог статті 19 Конституції України, „Правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.”
Пунктом 3 Указу Президента України „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” N 817/98 від 23 липня 1998 року встановлено, що позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин передбачених наведеною нормою права. Зокрема, позапланові перевірки проводяться у таких випадках: за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти, які свідчать про порушення суб’єктом підприємницької діяльності норм законодавства;
Суб’єктом підприємницької діяльності не подано в установлений строк документи обов’язкової звітності; виявлено недостовірність даних, заявлених у документах обов’язкової звітності; суб’єкт підприємницької діяльності подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки;
у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з суб’єктом підприємницької діяльності, якщо суб’єкт підприємницької діяльності не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту; проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства.
Жодних обставин щодо проведення позапланової перевірки фірми, передбачених наведеним Указом, фонд не навів, не вказані такі обставини і в повідомленні № 1443/03 від 30.06.05р. про проведення перевірки.
При прийняттіт оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції також не враховано, що згідно до Розпорядження кабінету Міністрів України від 10 березня 2005р. № 58-р „Про деякі питання срощеної системи оподаткування”, яке прийняте саме за пропозицією Пенсійного фонду України, припинено перевірки юридичних та фізичних осіб –платників єдиного і фіксованого податку щодо сплати страхових внесків на різні види загальнообов’язкового державного соціального страхування, стягнення заборгованості за цими платежами, яка утворилася у 2004 –1 кварталі 2005 році, приписано зняти арешти з банківських рахунків зазначених осіб, які було накладено у зв’язку із стягненням заборгованості, до остаточного законодавчого врегулювання функціонування спрощеної системи оподаткування.
Наведене свідчить, що оскаржуване судове рішення прийнято без урахування всіх обставин справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права, а відтак останнє підлягає скасуванню, а позов задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 160, 162, 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів –
ПОСТАНОВИЛА:
Постанову господарського суду Одеської області від 17.11.2006р. зі справи № 25-6/247-05-7717А –скасувати.
Рішення–вимогу Управління Пенсійного фонду України у м. Ізмаїлі Одеської області № Ю-118 від 25 липня 2005р. визнати нечинним.
Постанова в порядку ст. 254 КАС України набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Суддя-доповідач: В.І. Жеков
Судді: В.І. Картере
В.Т. Пироговський