Справа № 22-ц-261/2009р.                                           Головуючий по 1-ій інстанції: Бурда В.Б.

Категорія: 41                                                                 Суддя-доповідач: Кононенко О.Ю.

 

УХВАЛА

іменем України

 

24 лютого 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області у складі:

 

головуючого: Шевченка В.А.

суддів: Кононенко О.Ю., Семеній Л.І.

з участю секретаря судового засідання -  Кияненко Н.М.

та осіб, які беруть участь у справі - відповідача ОСОБА_1,  позивача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_4

 

на  рішення Зарічного районного суду м.Суми від 29 грудня 2008 року

 

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 29 грудня 2008 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Вселено ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_4 просить апеляційний суд скасувати зазначене рішення суду через невірне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні його позову.

При цьому, зазначає, що він не набув права власності на квартиру, втратив право на проживання в ній та не зареєстрований за адресою місцезнаходження квартири, шлюб між сторонами у справі розірвано.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1, яка підтримала доводи апеляційної скарги, позивача ОСОБА_2, його представника  ОСОБА_3, які заперечували проти доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі  ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

 

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 18 жовтня 1996 року є власником квартири АДРЕСА_1.

14 лютого 1997 року між сторонами було зареєстровано шлюб, від якого мають двох неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_5 та доньку ОСОБА_6.

 

З довідки ТОВ “Зарічник” вбачається, що у спірній квартирі зареєстровані власник ОСОБА_1 та неповнолітні діти ОСОБА_5, ОСОБА_6. З 1997 року до спірної квартири вселився як член сім'ї власника і став проживати позивач, а з 22 травня 1998 року був в ній зареєстрований (справа №2-98/2008 р. а.с.22, 148).

 

Судом також встановлено, що у 2001 році ОСОБА_2 виїхав на заробітки за межі України.

 

Під час перебування позивача за кордоном, за заявою ОСОБА_1, рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 14 травня 2002 року позивача було визнано безвісно відсутнім (а.с.38), у зв'язку з чим було знято з реєстраційного обліку у спірній квартирі.

 

20 червня 2002 року шлюб між сторонами було розірвано.

 

У 2004 році ОСОБА_2 повернувся до України і став проживати у квартирі №66 будинку №26 по вул.Прокоф'єва у м.Суми разом з дітьми та ОСОБА_1 однією сім'єю.

 

За заявою ОСОБА_2 рішення Зарічного районного суду м.Суми від 14 травня 2002 року про визнання його безвісно відсутнім було скасоване.

 

3 квітня 2007 року між бувшим подружжям стали виникати непорозуміння, внаслідок чого ОСОБА_1 разом з дітьми покинула квартиру.

 

У листопаді 2007 року ОСОБА_1 замінила замки у вхідних дверях квартири, позивачу ключів від квартири надано не було, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості нею користуватися.

 

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2, місцевий суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 перешкоджала позивачеві проживати у даній квартирі, чим порушила його права на користування житлом.

 

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону.

 

Згідно з ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

 

Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

 

Місцевим судом вірно встановлено, що ОСОБА_2 вселився у спірну квартиру на законних підставах, тому він набув рівного із власником права користування жилим приміщенням.

 

Доказів про укладення будь-яких цивільно-правових угод  з приводу порядку користування цим приміщенням, а також про його звільнення тим з подружжя, хто вселився в нього, у разі розірвання шлюбу, відповідачем у справі суду першої інстанції не надано.

 

Відтак, висновок суду про те, що за позивачем як за колишнім членом сім'ї власника зберігається право користування жилим приміщенням, грунтується на вимогах ч.1 ст.156 ЖК України. При цьому, позивач набуває статус наймача.

 

Оскільки питання про визнання його втратившим право користування жилим приміщенням як на підставі ст.71 ЖК України, так і на підставі ч.2 ст.405 ЦК України, а також про виселення останнього із спірного жилого приміщення у зв'язку з неможливістю сумісного проживання, не були предметом розгляду суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними.

 

Наявність чи відсутність реєстрації самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування  жилим приміщенням за особою, яка вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому, тому посилання на це у апеляційній скарзі не заслуговує на увагу колегії суддів.

 

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належно оцінив докази в їх сукупності та ухвалив рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.

 

 Інші доводи апеляційної скарги, на думку колегії суддів, також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

 

За таких обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обгрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

 

 Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1  ст.307, ст.ст.308, 313, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

 

 ухвалила:

 

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_4 відхилити.

 

Рішення Зарічного районного суду м.Суми від 29 грудня 2008 року залишити без змін.

 

Ухвала набрала законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.

 

 

Головуючий: Шевченко В.А.

              Судді: Кононенко О.Ю., Семеній Л.І.