№ 2-201/2008 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2008 року Калінінський районний суд міста Донецька Донецької області в

складі головуючої судді - Арабей Т.Г.

при секретарях - Чайка Ю.В., Запорожцевій Г.В.

сторони які брали участь у справі:

позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 діючая за довіреністю від 04.07.2006 року

відповідачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 діючий за усною домовленістю;

відповідач ОСОБА_5 та його представник адвокат ОСОБА_6 діюча на підставі ордеру;

треті особи: представник Акціонерного комерційного Промислово-інвестиційного банку в особі філії « Відділення Промінвестбанку м. Костянтинівки Донецької області» Ружицький Віталіьі Вікторовича діючий за довіреністю від 24.05.2007 року; голова Житлово-будівельного кооперативу « МИР-162» м.Донецька Окуневський Юрій Богданович,

розглянувши у відкритому судовому засідання в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 , треті особи Акціонерний комерційний Промислово-інвестиційний банк в особі філії « Відділення Промінвестбанку м. Костянтинівки Донецької області» , Житлово-будівельний кооператив «МИР-162» м.Донецька, приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Кисельова Олена Володимирівна про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання права власності на 1/2 частину квартири,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 в Калінінському районі м.Донецька та визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 22.12.2006 року між продавцем ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_5.

Свої вимоги мотивував тим, що з 1984 року знаходився в шлюбі з ОСОБА_3 та , в період шлюбу, ними сумісно була придбано майно у вигляді трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1. З 1988 року відповідачка ОСОБА_3 була членом житлово-будівельного кооперативу « МИР-162» м. Донецька, а пайові внески були виплачені повністю в 1994 році, а тому дана квартира є спільною власністю. Просить визнати його право власності на 1/2 частку квартири, яка є їх сумісною власністю та визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири між відповідачами, яка була продана без його згоди під час визнання його безвісно відсутнім та без встановлення опіки над його майном.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, пояснивши, що він перебував з відповідачкою ОСОБА_3 в шлюбі з 1984 року та вони придбали трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , де сумісно проживали з двома дітьми до вересня-жовтня 2000 року, а потім він пішов із сім»ї та поїхав проживати у м. Маріуполь , де працював та

жив з іншою жінкою до теперішнього часу. Шлюб з відповідачкою ОСОБА_3 він не розірвував та про свою адресу нікому не повідомляв, аліменти на неповнолітню доньку не сплачував, гроші на утримання квартири також не надавав. Через оголошення в газеті «Жди меня» дізнався, що його розшукує сім»я, після чого зателефонував матері жінки та повідомив про те, що він живий, однак адресу мешкання нікому не надавав.

Просив суд визнати його право власності на частку спірної квартири, на грошову компенсацію своєї частки він не згоден. В суді підтвердив, що раніш, через своїх представників пропонував відповідачці ОСОБА_3 сплатити йому 1/4 частину вартості квартири з урахуванням інтересів їх дитини доньки ОСОБА_10. На даний час він просить визнати його право власності на квартиру , а в подальшому він буде вирішувати, що робити з власністю, продавати або передати частку доньці.

Представник позивача ОСОБА_2 також підтримала повністю позовні вимоги та просила визнати договір купівлі-продажу квартири не дійсним на підставі того, що відповідачка ОСОБА_3 ввела в обман покупця ОСОБА_5, знаючи про те, що позивач є власником квартири та має на неї право.

Відповідачка ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала та пояснила, що дійсно з 1984 року знаходилась в шлюбі з відповідачем. Вони мають сумісну дитину доньку ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1. З 1981 року вона перебувала в черзі на отримання житла та з 1988 року стала членом житлово-будівельного кооперативу « МИР-162» м.Донецька. Гроші 4600 рублів СРСР, на перший внесок, їй давала мати, однак цей факт вона підтвердити не має можливості. З 1989 року вона разом з позивачем, донькою та сином від першого шлюбу ОСОБА_11 вселились в квартиру АДРЕСА_1 , пайові внески за яку виплачувала вона . В осені 2000 року, відповідач, не повідомивши про мотиви, покинув її, дітей та квартиру і пішов із сім»ї, залишивши в квартирі ключі від неї, а через де - який час попросив доньку зібрати його особисті речі , які донька відвезла батьку. Після цього місце знаходження позивача ОСОБА_1 їй не було відомо, однак вона ще кілька місяців отримувала з його підприємства аліменти на дитину до лютого 2001 року, а потім він зник, звільнившись з підприємства. Всі подальші роки місце мешкання позивача нікому відомо не було. Вона розшукувала його через міліцію, давала оголошення в газету «Жди меня », приймала міри для його розшуку, які ніяких наслідків не дали. Позивач фактично відмовився від сім»ї, аліменти або іншу допомогу на неповнолітню доньку не надавав, на утримання квартири також грошей не надавав, залишивши сім»ю в важкому матеріальному становищі, а тому у неї була велика заборгованість за квартиру з 2000 року, яку погасила її мати ОСОБА_12, списавши 05 жовтня 2005 року кошти зі свого компенсаційного рахунка для погашення заборгованості в сумі 5341 гривню 15 копійок, що підтверджується довідкою ЖБК «Мир-162» м.Донецька.

Вважаючи, що відповідач ОСОБА_1 остаточно залишив сім»ю та не опікується за квартиру, залишаючись в ній зареєстрованим , що забов»язувало її нести додаткові матеріальні витрати, вона вимушена була у судовому порядку визнати його безвісті відсутнім та рішенням Калінінського районного суду м.Донецька від 13 квітня 2006 року ОСОБА_1 був визнаний безвісно відсутнім. На підставі цього документу, вона 17.07. 2006 року розірвала шлюб та зняла його з реєстрації в квартирі.

Знаходячись в важкому матеріальному становищі, вона не могла в подальшому утримувати велику квартиру та, порадившись з дітьми, вирішила її продати, придбавши менше житло. Рішенням виконкому Калінінської районної у м. Донецьку ради від 09.08.2006 року за нею було визнано право власності на спірну квартиру , яку вона продала ОСОБА_5 22 грудня 2006 року за 277 750 гривень та придбала інше житло, в якому проживає разом з донькою.

Вважає, що вона в законному порядку отримала право власності на спірну квартиру, після визнання позивача безвісно відсутнім, а також продала квартиру добросовісному набувачу.

Позовні вимоги в обмані не визнала, вважаючи, що позивач про своє місце знаходження з 2000 року не надавав повідомлення, маючи можливість з нею вирішити всі питання стосовно сумісного майна. Він втратив строки для звернення до неї з вимогами про поділ сумісного майна. На час звернення з вимогами, майно вже є власністю іншої людини . Просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідачки ОСОБА_4 також просив в позові відмовити, посилаючись на те, що в законному порядку ОСОБА_3 розпоряджалась майном, а позивач втратив строк для захисту свого майнового права.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_6 також позовні вимоги не визнали та просили в задоволенні позовних вимог відмовити, вважаючи, що при складанні договору купівлі-продажу квартири право власності ОСОБА_3 було перевірено не тільки нотаріусом, а і представниками Акціонерного комерційного Промислово-інвестиційного банку в особі філії « Відділення Промінвестбанку м. Костянтинівки Донецької області», в якому йому надавали кредит в сумі 55000 доларів США на придбання квартири АДРЕСА_1, яка також є предметом іпотеки до 2016 року , згідно з договором кредита від 22.12.2006 року та , на теперішній час, ці договора кредита та іпотеки ніким не розірвані та мають юридичну силу. На даний час він мешкає в квартирі з сім»єю та дітьми, зробив капітальний ремонт квартири, затративши великі гроші, несе додаткові витрати за користування кредитом. Вважає себе добросовісним набувачем, а тому позовні вимоги позивача ОСОБА_1 не визнає, вважаючи, що сам позивач на всю квартиру не має право власності, а тому ставити питання про визнання всього договору купівлі-продажу не має право, крім того пропустивши всі юридичні строки для звернення до ОСОБА_3 за захистом свого права. Відповідач ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_6 . просили в позові відмовити ще з тих обставин, що позивач звернувся з позовом посилаючись на законодавство яке втратило чинності на час звернення, а також посилався на законодавство яке не регулює ті відношення в межах позовних вимог яких розглядає суд дану справу.

Третя особа - представник Акціонерного комерційного Промислово-інвестиційного банку в особі філії « Відділення Промінвестбанку м. Костянтинівки, Донецької області» Ружицький Віталій Вікторович, позовні вимоги також не визнав, вважаючи, що відповідач ОСОБА_5 є добросовісним набувачем та при складанні договору купівлі-продажу квартири ніяких порушень не було допущено. На даний час спірна квартира є предметом договору іпотеки , укладеному з ОСОБА_5, на яку вони можуть звернути стягнення при порушенні умов договору іпотеки. На даний час договора кредиту та іпотеки мають юридичну силу, ніким не розірвані та не визнанні недійсними, ОСОБА_5 сплачує кредит у відповідності зі встановленим графіком. Квартира на даний час застрахована від стихійних нещасть, однак від фінансових ризиків, або шахрайських дій третіх осіб вона не страхувалась.

Третя особа - голова Житлово-будівельного кооперативу « МИР-162» м.Донецька Окуневський Юрій Богданович у судовому засіданні підтвердив, що членом кооперативу була відповідачка ОСОБА_3, яка виплатила повністю пайові внески. Вона проживала в квартирі АДРЕСА_1 разом з позивачем ОСОБА_1 та двома дітьми. З 2000 року він ОСОБА_1 не бачить, місце його знаходження йому не відомо. Він знає, що в 2006 році ОСОБА_1 був визнаний безвісно відсутнім. За комунальні послуги , по квартирі, була велика заборгованість з 2000 року, однак потім ОСОБА_3 її погасила. Які між подружжям склалися стосунки йому не відомо. На даний час квартира продана ОСОБА_5, який в ній проживає з сім»єю.

Третя особа - приватний нотаріус Кисельова Олена Володимирівна у судове засідання не з»явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, однак надіслала заяву в якій просить справу розглянути в її відсутність.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, пояснення представників третіх осіб, показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_14, ОСОБА_13, дослідивши матеріали справи та докази, надані судові, матеріали цивільної справи № 2о-40/2006 рік, суд вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Як встановлено у судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 з 10 листопада 1984 року перебував у шлюбі з ОСОБА_3 ( а.с. 7). Згідно з довідкою ЖБК «МИР-162» та рішення № 364/12 від 09.08.2006 року Виконкому Калінінської районної у м.Донецьку ради, членом даного кооперативу була ОСОБА_3 , яка отримала ордер для вселення в квартиру АДРЕСА_1 14 грудня 1988 року за № 520/1 та повністю виплатили пайові внески 28.10.1994 року в сумі 13953 рубля СРСР (а.с. 43, 123)

Як убачається з довідки адресно-довідкового бюро ОСОБА_1 проживав з відповідачкою ОСОБА_3 , донькою ОСОБА_10, та сином відповідачки ОСОБА_11 та був зареєстрований в квартирі з 06.01.1989 року (а.с.8-9 цив. Справа №2о-40/2006р.).

Відповідно до ст. 146 ЖК України, п.43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, норм чинного на час виникнення спірних правовідносин КпШС України ( статті 22, 24, 28, 29), а також роз»яснень Пленуму Верховного Суду України в підпункті «а» п.6 Постанови від 18.09.1987 року № 9 « Про практику застосування судами законодавства про житлово -будівельні кооперативи» та підпункті «а» п.11 Постанови від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» у випадку сплати паю в ЖБК подружжям у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів квартира після повної сплати пайового внеску є їх спільним майном. Судом встановлено, що пайові внески за спірну квартиру були сплачені ОСОБА_3 в період шлюбу з ОСОБА_1 повністю в 1994 році та з того часу ОСОБА_1 мав можливість визначити свою частку майна в квартирі. Однак фактично шлюбні відносини були припиненні в осені 2000 року, про що підтвердили у судовому засіданні обидві сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Даний факт підтвердила в суді також свідок ОСОБА_10, яка пояснила, що в вересні-жовтні 2000 року її батько ОСОБА_1, після скандалу, залишивши ключі від квартири, пішов з дому. Через де-який час він їй зателефонував та попросив принести його особисті речі. Вона зібрали всі речи батька та віднесла йому за місцем його проживання , на той час, в гуртожиток. Більш батька вона не бачила, аліменти отримували кілька місяців, а потім батько звільнився з роботи та матеріальної допомоги не надавав, їй не телефонував, а тому вони з мамою розшукували його через міліцію, через оголошення в газеті. До теперішнього часу вона з батьком не бачилась, він квартирою не цікавився, за утримання квартири та комунальні послуги не платив, а тому вони перебували в складному матеріальному становищі.

Викладені обставини підтверджуються довідкою ЖБК « Мир-162» м.Донецька та поясненнями у судовому засіданні свідка ОСОБА_14, яка працює бухгалтером ЖБК. Згідно довідки (а.с.124) заборгованість за комунальні послуги та витратам на утримання квартири з 1.01.2000 року до 01.10.2005 року склали 5341 гривня15 копійок. Як убачається з розрахункового чеку ВАТ «Ощадбанк» серія АБ № 474602 від 08.10.2005 року та довідки, з компенсаційного рахунку гр-ки ОСОБА_12 ( мати ОСОБА_3) була списана сума 5341 гривня 15 копійок, які отримав Житлово-будівельний кооператив « Мир-162» м.Донецька , в рахунок погашення заборгованості по квартирі АДРЕСА_1 ( а.с. 120-121). ОСОБА_14 також підтвердила, що з 2000-2001 років не бачила позивача ОСОБА_1 та про місце його мешкання їй також не було відомо.

Таким чином, в суді встановлено та не заперечується сторонами, що фактично шлюбні відносини між подружжям припинились з осені 2000 року та більш не відновлялись. Згідно з вимогами ст.10 КпШС України та ст.76 ЦК України 1963 року, чинних на час виникнення спірних правовідносин в основу строку позовної давності для вимог про поділ сумісного майна , які можуть розглядатися як під час зареєстрованого шлюбу, так і після його розірвання, слід брати до уваги не час юридичного розірвання шлюбу, а факт порушення майнового права, який на розсуд суд виник в 2000 році, коли позивачу ОСОБА_1 було відомо, що у нього є частка в спірній квартирі на яку він має право вимагати визнання права власності при розподілі сумісно нажитого майна.

Його подальша поведінка (залишення ключів від квартири, не утримання квартири, не сплата комунальних послуг), свідчила про його не бажання звертатися з позовом про поділ сумісного майна, а тому суд вважає , що він пропустив строк для звернення про захист порушеного майнового права, не звертаючись до суду про його поновлення у зв»язку з поважністю причин його пропуску, які він суду не надав.

Крім того, як встановлено в суді, позивачка ОСОБА_3 тривалий час розшукувала позивача ОСОБА_1, про що свідчать матеріали цивільної справи № 2о-40/2006 року, згідно з якими встановлено, що позивачка 20 лютого 2006 року звернулася до суду з заявою про визнання ОСОБА_1 безвісно відсутнім, додавши до справи довідки про те, що вона з 2002 року зверталася в Калінінський РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області по розшуку позивача , однак пошук ніяких результатів не надав та ОСОБА_1 не був знайдений , а місце його проживання не було відомо до моменту звернення до суду за його позовом (а.с.5 цив.справи).

Згідно рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 13.04.2006 року ОСОБА_1 був визнаний безвісно відсутнім, тобто позивачка у законному порядку визначила статус ОСОБА_1 на 2006 рік відносно останнього відомого місця постійного проживання, а також їх сімейних стосунків. На підставі рішення суду вона , 17 липня 2006 року, розірвала шлюб з ОСОБА_1, який, в вересні 2006 року, також був знятий з реєстрації як особа постійно проживающа в квартирі АДРЕСА_1.( а.с.7). Рішенням виконкому Калінінської районної у м.Донецьку ради № 364/12 від 09.08.2006 року за ОСОБА_3 було визнано право власності на спірну квартиру ( а.с. 123), на підставі якого Головним управлінням благоустрою та комунального обслуговування Донецької міської Ради було видано свідоцтво про право власності на всю квартиру, яке позивачем не оспорюється в даній справі . Право власності ОСОБА_3 було зареєстровано в КП БТІ м.Донецька № 11788751 від 11.09.2006 року, реєстраційний номер 15926166 , номер запису 55673 в книзі 97 дк-97( а.с. 28).

Згідно договору купівлі-продажу від 22.12. 2006 року ( під час безвісно відсутності позивача) ОСОБА_3 продала відповідачу ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 за 277 750 гривень, які останній отримав у Акціонерного комерційного Промислово-інвестиційного банку в особі філії « Відділення Промінвестбанку м. Костянтинівки, Донецької області» на підставах кредитного договору № 02/1-439 від 22 грудня 2006 року та договору іпотеки № 02/4-440 від 22.12.2006 року ( а.с.44-49), згідно з якими дана квартира є предметом іпотеки та забезпечує виконання договору кредиту і перебуває під заборонною відчуження, які також позивачем , в даній справі , не оспорюються, а тому є чинними на час розгляду справи. Згідно довідки банку ОСОБА_5 своєчасно сплачує гроші отримані в кредит (а.с. 122).

Свідок ОСОБА_13, представник Центра нерухомості « Наш дім» у судовому засіданні підтвердив, що вони згідно договору з ОСОБА_5 знаходили йому варіант купівлі квартиру у м.Донецьку та надавали допомогу в отриманні необхідних

документів та укладанні договору купівлі-продажу квартири. Ніяких порушень виявлено не було.

Таким чином, судом не встановлено підстав , які б свідчили, що при складанні договору купівлі-продажу спірної квартири були порушені права позивача ОСОБА_1, а тому доводи позивача та його представника про те, що ОСОБА_3, шляхом обману, без згоди позивача ОСОБА_1, уклала договір купівлі-продажу не знайшли свого підтвердження, тому, що на час складання даного правочину позивач, в встановленому порядку , був визнаний безвісно відсутнім і повідомити його про даний правочин вона можливості не мала, а сам ОСОБА_1 з 2000 року про свої вимоги на майно не заявляв.

З урахуванням вищевказаного, суд вважає ОСОБА_5 добросовісним набувачем придбаного майна: квартири АДРЕСА_1.

Згідно з вимогами ст. 388 ч.1 ЦК України ( в редакції 2004 року), яка діє на момент звернення з позовом до суду, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати ( добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1)     було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2)     було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3)     вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як встановлено у судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 , на момент складання правочину - договору купівлі-продажу спірної квартири, своє право власності в квартирі не визначив , власність не зареєстрував, зареєстрованим не значився, а тому власником частини квартири, або всієї квартири - не був. Єдиним власником квартири на 22.12.2006 року була відповідачка ОСОБА_3, право власності якої не було оспорено, а тому вона була належним продавцем та права третіх осіб не були порушені, про що вона свідчила в п.8 договору купівлі-продажу (а.с.28)

Таким чином, передана за договором купівлі-продажу квартира АДРЕСА_1 не може бути витребувана у добросовісного набувача ОСОБА_5.

Судом не встановлено підстав для визнання даного правочину-купівлі-продажу квартири від 22.12.2006 року недійсним.

У відповідності з ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивач заявив вимоги посилаючись на ст.. 15 Закона України « Про власність», який втратив чинність, а також посилаючись на ст. 44 ЦК України, вважаючи, що були допущені порушення та над належним позивачу ОСОБА_1 майном( квартирою) після визнання його безвісно відсутнім не була встановлена опіка. Однак як встановлено в суді, на час визнання ОСОБА_1 безвісно відсутнім, майна на його ім»я встановлено не було, а тому посилки позивача на ці обставини є безпідставними.

Позивачем та його представником суду не надані ніяких пояснень та доказів , в чому були порушені ст.ст.203, 215 ЦК України, які передбачають загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визнання недійсністі правочину у зв»язку з недодержанням вимог ст.. 203 ЦК України, а судом такі порушення не встановлені.

З урахуванням вищевказаного , суд вважає, що позивачем не доведені його позовні вимоги в повному обсязі, а також пропущені строки для звернення до суду за захистом свого порушеного майнового права, на відновленні яких позивач до суду не

звертався, а тому в позовних вимогах ОСОБА_1 необхідно відмовити в повному обсязі.

На підставі ст.ст. 44, 203, 215 , 388 ч.1 ЦК України в редакції 2004 року ст. 146 ЖК України, п.43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, статтей 10, 22, 24, 28, 29 КпШС України 1969 року , ст. 76 ЦК України 1963 року, Пленуму Верховного Суду України в підпункті «а» п.6 Постанови від 18.09.1987 року № 9 « Про практику застосування судами законодавства про житлово -будівельні кооперативи» та підпункті «а» п.11 Постанови від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 , треті особи Акціонерний комерційний Промислово-інвестиційний банк в особі філії « Відділення Промінвестбанку м. Костянтинівки, Донецької області» , Житлово-будівельний кооператив « МИР-162», приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Кисельова Олена Володимирівна про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та визнання права власності на 1/2 частину квартири № АДРЕСА_1 - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Калінінський районний суд м. Донецька. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення су набирає законної сили після закінчення цього строку.