МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

Справа № 1519/2-5345/11

                                                                                                    Пр. № 2/1519/3205/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2012 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста ОСОБА_1 в складі:

головуючого - судді Сегеди О.М.

при секретарі - Яблонській М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Шоста одеська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадщину у порядку спадкування за законом та заповітом, та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,

встановив:

У травні 2011р. ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом до Одеської міської ради (далі-ОМР), посилаючись на те, що в період шлюбу його батьки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 збудували житловий будинок по вул. Житомирська,124 (колишня вул. Ак. Гаркавого, 124) в м. Одесі, який 05.07.1989р. був прийнятий в експлуатацію на підставі акту від 05.07.1989р. та зареєстрований в КП «ОМБТІ та РОН»за ОСОБА_6 Рішенням суду Іллічівського району м. Одеси від 30.06.1970р. шлюб між батьками позивача було розірвано та між ними був проведений поділ вищевказаного житлового будинку. Позивач зазначав, що 27.09.1997р. ОСОБА_6 помер. Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді Ѕ частини спірного будинку, так як друга його частина належала ОСОБА_7, яка постійно проживала у ньому. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 були позивач та його рідний брат ОСОБА_8, який спадщину після смерті батька не прийняв, оскільки з батьком не проживав та з заявою про прийняття спадщини в нотаріальну контору не звертався. Позивач стверджував, що він та їх мати ОСОБА_7 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6, шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, так як проживали та були зареєстровані у спірному будинку. 25.03.2009р. померла ОСОБА_7, яка при житті склала заповіт, яким все своє майно заповіла позивачу. За думкою позивача, після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина у вигляді ѕ частин спірного житлового будинку, яку він прийняв, оскільки постійно проживав разом з матір’ю в спірному будинку. 05.01.2011р. ОСОБА_8 помер. В квітні 2011р. позивач звернувся в нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини після смерті матері та батька, але йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів. Тому позивач просив суд визнати за ним право власності у порядку спадкування за законом на ј частину житлового будинку по вул. Житомирська,124 в м. Одесі, яка належала ОСОБА_6 та право власності у порядку спадкування за заповітом на ѕ частин вказаного вище будинку, яка належала ОСОБА_7

Ухвалою суду від 03.11.2011р. за заявою позивача до участі у справі були залучені в якості співвідповідачів спадкоємці ОСОБА_8, а саме дружина померлого ОСОБА_5 та рідні доньки померлого ОСОБА_3, ОСОБА_4 (т.1 а.с.102).

Ухвалою суду від 08.02.2012р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги була залучена Шоста одеська державна нотаріальна контора (т.1 а.с.221).

Ухвалою суду від 08.09.2011р. з П’ятої Одеської державної нотаріальної контори була витребувана спадкова справа ОСОБА_7, яка померла 25.03.2009р. (т.1 а.с.67).

Ухвалою суду від 30.11.2011р. з Шостої Одеської державної нотаріальної контори була витребувана спадкова справа ОСОБА_8, який помер 05.01.2011р. (т.1 а.с.150).

Позивач неодноразово уточнював позовні вимоги та остаточно просив суд встановити факт його спільного проживання з ОСОБА_7, факт того, що він є рідним сином ОСОБА_6, факт прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_6, визнати свідоцтво про право на спадщину від 29.08.2011р., недійсним та визнати за ним право власності в порядку спадкуваня на житловий будинок по вул. Житомирська,124 в м. Одесі, який належав на праві власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т.1 а.с.3-4,50-51,199-202).

25.06.2012р. ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, посилаючись на те, що 23.06.1995р. ОСОБА_7, яка померла 25.03.2009р., був складаний заповіт, яким все своє майно вона заповідала відповідачу. Позивачка зазначала, що на час складання заповіту ОСОБА_7 не усвідомлювала своїх дій та не могла керувати ними, оскільки при складанні заповіту, знаходилася в хворому стані, періодично отримувала амбулаторне лікування та приймала ліки, які мають побічні дії, що суттєво впливали на її психічний стан. Стверджувала, щоЧепелюк Н.Д. більш ніж 20 років знаходилася на обліку у терапевта та невропатолога. Тому її волевиявлення при складенні заповіту не було вільним та не відповідало її волі. Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила суд визнати заповіт від 23.06.1995р. недійсним (т.2 а.с.147-149).

Ухвалою суду від 04.10.2012р. за заявою представника ОСОБА_2 цивільні справи за позовом ОСОБА_2 до ОМР, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на спадщину у порядку спадкування за законом та заповітом, та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним були об’єднані в одне провадження (т.2 а.с.142).

Позивач та його представник, діючий за договором від 26.12.2011р. та за ордером б/н від 26.12.2011р. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 просили відмовити, посилаючись на те, що заявлені позовні вимоги безпідставні, оскільки ОСОБА_7 на час складення заповіту була здоровою людиною, ні якими психічними захворюваннями не хворіла, на обліку у психіатра не знаходилася, з 01.04.1992р. по 11.06.1996р. працювала на підприємстві АНПО «Одесхолод»прибиральницею, що підтверджується довідкою та трудовою книгою (т.2 а.с. 226,).

Відповідачі та представник ОСОБА_5, діюча за довіреністю від 14.01.2012р. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. Позовні вимоги ОСОБА_2 не визнали та просили в їх задоволенні відмовити (т.2 а.с. 122).

Представник ОМР в судове засідання не з’явився про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, надав клопотання, яким просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОМР, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання права власності на спадщину у порядку спадкування за законом та заповітом, а також просив суд слухати справу у відсутність представника ОМР (т.2 а.с.223).

Представник Шостої одеської державної нотаріальної контори в судове засідання не з’явився, про час, місце і дату судового засідання повідомлявся, надав заяву про слухання справи в його відсутність (т.2 а.с.239).

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, вважає що позовні вимоги ОСОБА_2 до ОМР, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Шоста одеська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадщину у порядку спадкування за законом та заповітом підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції 2003 року, до правовідносин, які виникли до 01.01.2004р. застосовуються норми ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються розділом сьомим ЦК Української РСР та розділом третім главою 84 книги шостої ЦК України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Матеріалами справи встановлено, що батьками позивача відповідно до свідоцтва про народження є ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які перебували між собою в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу у них народилося двоє дітей: позивач ОСОБА_2 та ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвами про народження (т.1 а.с.9,180, т.2 а.с.192).

Факт того, що позивач є рідним сином ОСОБА_6 та ОСОБА_7 сторонами не оспорювається і підтверджується документами та поясненнями сторін та свідків. Тому суд вважає встановленим фактом, що ОСОБА_2 є рідним сином ОСОБА_6, а тому дані вимоги підлягають задоволенню.

Встановлено, що в 1957р. ОСОБА_6 було надано у безстрокове користування земельну ділянку площею 524,0кв.м. для будівництва індивідуального жилого будинку по вул. Житомирська,124 (колишня вул. ОСОБА_9) в м. Одесі, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Іллічівської районної Ради №705 від 25.06.1957р. та договором про надання у безстрокове користування земельної ділянки від 18.10.1957р. (т.1 а.с. 25-27,119-120).

Рішенням Одеської міської ради №99-У від 27.06.2006р. вул. Ак.Гаркавого в м. Одесі була перейменована у вул. Житомирська в м. Одесі (т.2 а.с.15).

Після закінчення будівництва в спірному житловому будинку проживали та були зареєстровані: ОСОБА_6 , ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_8

Встановлено, що рішенням суду Іллічівського району від 30.06.1970р. шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було розірвано, але розлучення в органах ЗАГСу зареєстровано не було, що підтверджується довідкою (т.1 а.с.10,147).

Вказаним рішенням суду між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 також було проведено поділ спірного будинку без визнання часток, відповідно до якого ОСОБА_7 була виділена в особисту власність частка спірного будинку, яка складала з приміщень, площею: 9,4 кв.м., 8,45 кв.м., 6,75 кв.м., 5,45 кв.м., а ОСОБА_6 була виділена в особисту власність частка спірного будинку, яка складала з приміщень, площею: 11 кв.м. та 9,1 кв.м. (т.1а.с.10).

05.07.1989р. спірний житловий будинок, який на той час складав з 4-х жилих кімнат, 2-х кухонь, 2-х веранд та 2-х коридорів, загальною площею 72,2 кв.м. у тому числі житловою 38,4 кв.м. був прийнятий в експлуатацію, що підтверджується актом від 05.07.1989р., затвердженим рішенням виконкому Іллічівської районної Ради за №903 від 18.08.1989р.(т.1а.с.15-17).

Відповідно до вказаного вище рішення за № 903 від 18.08.1989р. ОСОБА_6 зобов’язаний був збудувати житловий будинок з двох кімнат пл. 29,50 кв.м., а фактично збудував житловий будинок з 4-х жилих кімнат, 2-х кухонь, 2-х веранд та 2-х коридорів, загальною площею 72,2 кв.м. у тому числі житловою 38,4 кв.м. (т.1 а.с.17, т.2 а.с.100).

Тобто, з змісту вказаного вище рішення вбачається, що після ухвалення рішення суду від 30.06.1970р. спірний будинок був перебудований та ОСОБА_6 здійснив до нього прибудову.

Згідно технічного паспорту від 15.04.1989р., який був оформлений на ім’я ОСОБА_6 спірний будинок, загальною площею 72,2 кв.м., у тому числі житловою 63,9 кв.м., складає з двох частин, а саме: кв.1, яка складає з 2-х жилих кімнат пл.11.7 кв.м., 8,8 кв.м., коридору пл. 4,1 кв.м., кухні пл. 5,9 кв.м., веранди пл.3,6 кв.м., загальною площею 34,1 кв.м., в тому числі житлова 20,5 кв.м.; кв.2, яка складає з 2-х жилих кімнат пл.9,8 кв.м.,8,1 кв.м., коридору пл. 8,9 кв.м., кухні пл. 6,6 кв.м., веранди пл. 4,7 кв.м., загальною площею 38,1 кв.м., у тому числі житлової 17,9 кв.м. (т.1 а.с.20-24).

Судом встановлено, що після здійснення перебудови спірного будинку та прийняття його в експлуатацію, ніхто із співвласників свідоцтво про право власності на спірний будинок не отримав.

17.02.1982р. ОСОБА_6 знявся з реєстрації в м. Одесі та переїхав на постійне місце проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1, де зареєструвався по вул. Москаленко, 50 та став проживати разом з ОСОБА_10, що підтверджується довідкою №215 від 05.05.2011р. та довідкою №188 від 06.04.2011р. (т.1 а.с.14,28).

27.09.1997р. ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (т.1 а.с.6).

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку по вул. Житомирська,124 в м.Одесі, право власності на який було зареєстровано за ним на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку від 18.10.1957р. та акту прийомки будинку в експлуатацію від 05.07.1989р., що підтверджується довідкою в КП «ОМБТІ та РОН»№ 25040870 від 18.04.2011р. (т.1 а.с.19).

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 були ОСОБА_7, дружина померлого та його сини: ОСОБА_2 та ОСОБА_8

Встановлено, що ОСОБА_7 проживала та була зареєстрована у спірному будинку з 19.07.1952р. по день смерті, що підтверджується довідкою №214 від 05.05.2011р. (т.1 а.с.13, 113).

Позивач ОСОБА_2 зареєстрований та проживає у спірному будинку з 1978р. до теперішнього часу, що підтверджується довідкою №212 від 05.05.2011р. (т.1 а.с.11).

Встановлено, що ніхто із спадкоємців після смерті ОСОБА_6 протягом шести місяців в нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини не звертався, але на день його смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_7 проживали та були зареєстровані в спірному будинку, що свідчить про те, що вони прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6

Що стосується ОСОБА_8, то судом встановлено, що на день смерті батька та протягом шести місяців після його смерті, він в спірному будинку не проживав, а проживав та був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2, з заявою про прийняття спадщини в нотаріальну контору не звертався та ні яких дій, які б свідчили про прийняття ним спадщини не здійснював, а тому відповідно до ст. 549 ГК УРСР спадщину не прийняв(т.1 а.с. 168).

Доказів, які б свідчили про зворотне, відповідачі суду не надали. Квітанції про сплату комунальних послуг, які були надані ОСОБА_5 стосуються періоду 1978, 1989р.,1990р. та 2008-2011р. (т.3 а.с.15-46) Отже, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_6 спадщину не прийняв.

Статями 548, 549 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Встановлено, що ОСОБА_7 при житті своє право на частку спірного будинку не оформила, але відповідно до ст.22 КОБС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

ОСОБА_11 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 26.03.2009р. (т.1 а.с.8).

При житті, а саме 23.06.1995р. ОСОБА_7 оформила заповіт, яким все належне їй майно заповіла позивачу (т.1 а.с.18).

Спадкоємцем за заповітом від 23.06.1995р. є ОСОБА_2, рідний син померлої, який прийняв спадщину, оскільки проживав та був зареєстрований у спірному будинку разом з померлою, а також шляхом подачі до п’ятої одеської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини (т.1 а.с. 8 ).

Згідно ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Статею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно ст.1299 ЦК України якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов’язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкодавця з моменту державної реєстрації цього майна.

До складу спадщини відповідно до ст. 1218 ЦК України входить майно, яке на законних підставах належало спадкодавцеві.

Частиною 6 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»в редакції, чинній на час відкриття спадщини внаслідок смерті ОСОБА_7 згідно з яким правочини (прийняття спадщини) щодо нерухомого майна можуть вчинитися лише в тому разі, якщо право власності на це майно зареєстроване відповідно до цього Закону.

          Судом встановлено, що 05.01.2011р. помер брат позивача ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 05.01.2011р. серії 1-ЖД №256085 (т.1 а.с.7).

Згідно довідки №216 від 05.05.2011р. ОСОБА_8 проживав та був зареєстрований у спірному будинку з 29.07.1976р. по 14.08.1991р., а з 28.08.1991р. по день своєї смерті був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а. с. 12, 168).

З пояснень позивача, відповідачів та свідків вбачається, що ОСОБА_8 в 2001р. повернувся та став проживати в спірному будинку, що підтверджується актом від 26.05.2011р. (т.3 а.с.4).

Факт проживання ОСОБА_8 у спірному будинку з 2001р. по день смерті був підтверджений свідками:ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15

З пояснень ОСОБА_5 вбачається, що після розлучення батьків, вони з чоловіком та дітьми проживали в частині спірного будинку але після отримання квартири, вони з чоловіком та дітьми знялися з реєстрації у спірному будинку та зареєструвалися в квартирі. Зазначала, що вони з чоловіком продовжували користуватися частиною спірного будинку, вважали її своєю власністю, постійно підтримували її в належному стані, провели туди газопостачання та опалення, а з 30.09.1993р. на її ім’я був відкритий особовий рахунок на споживання газу, що підтверджується довідкою ПАТ «Одесагаз»від 16.02.2012р.(т.2 а.с.119). Стверджувала, що ні мати чоловіка, ні його брат не заперечували проти того, що частка спірного будинку належить її чоловіку.

Судом встановлено, що на протязі останніх десяті років до своєї смерті, ОСОБА_8 постійно проживав в частині спірного будинку. Твердження ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_6 надав її чоловіку в користування належну йому частину будинку, не знайшли свого підтвердження, оскільки суду не було надано ні яких доказів, які б свідчили про це.

Відповідно до матеріалів спадкової справи, спадкоємицею першої черги за законом після смерті ОСОБА_8 є ОСОБА_5, дружина померлого, з якою останній з 1977р. по день смерті перебував у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюбу (т.1 а.с.180).

Від шлюбу у ОСОБА_5 та ОСОБА_8 народилося двоє дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвами про їх народження (т.1 а.с.185)

Їх доньки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від спадщини після смерті батька відмовилися на користь ОСОБА_5, що підтверджується заявами від 01.06.2011р. (т. 1 а.с. 161,162).

Як вважає ОСОБА_5 після смерті її чоловіка ОСОБА_8 відкрилася спадщина на Ѕ частину спірного житлового будинку, яку остання прийняла, шляхом звернення до Шостої одеської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини від 01.06.2011р.(т.1 а.с.163).

Згідно довідки органу самоорганізації населення комітету мікрорайону «Дзержинський»в м. Одесі за №194 від 28.04.2011р. ОСОБА_8 разом з позивачем ОСОБА_2 вступили в управління спірним будинком, сплачували комунальні послуги, проводили поточний ремонт, користувалися земельною ділянкою (т.1 а.с.168).

29.08.2011р на ім’я ОСОБА_5 державним нотаріусом на підставі довідки-характеристики від 12.07.2011р. було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частину спірного будинку (т.2 а.с.83).

З змісту вказаного вище свідоцтва вбачається, що спірний будинок належав на праві власності ОСОБА_6, який помер 27.09.1997р., на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності, посвідченого п’ятою одеською державною нотаріальною конторою, 18.10.1957р., спадкоємцем якого був його син ОСОБА_8, який помер 05.01.2011р., та прийняв спадщину, вступив в керування спадковим майном, але не оформив своїх спадкових прав (т.1 а.с.196).

Позивач в судовому засіданні стверджував, що свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частину спірного житлового будинку від 29.08.2011р., яке було видане на ім’я ОСОБА_5 не відповідає вимогам закону, оскільки ОСОБА_8 спадщину після смерті ОСОБА_6 не прийняв, так як після смерті батька в нотаріальну контору не звертався та в спірному житловому будинку на день смерті батька та протягом шести місяців не проживав, оскільки проживав за місцем своєї реєстрації.

Оскільки ОСОБА_8 спадщину після смерті ОСОБА_6 не прийняв, то спадщина після його смерті не відкривалася і право на спадкування Ѕ частини спірного будинку у його спадкоємців: ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не виникло.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що видача свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.08.2011р. на ім’я ОСОБА_5 на підставі довідки за №194 від 28.04.2011р. про те, що ОСОБА_8 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 шляхом вступу в керування спадковим майном, але не оформив своїх спадкових прав, не відповідає дійсності та вимогам закону, оскільки встановлення факту прийняття спадщини під час існування спору та судового розгляду є компетенцією суда, а не нотаріуса.

Крім того, обставини, які вказані в вищезазначеній довідці не відповідають дійсності, оскільки спростовуються довідкою №843, в який зазначено, що ОСОБА_8 з 28.08.1991р. по день своєї смерті був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_3 та заявами ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 до нотаріальної контори про прийняття спадщини, в яких вони зазначали, що ОСОБА_8 постійно мешкав в квартирі АДРЕСА_1 ( т.1 а.с. 161-164, 168).                                                                       Відповідно до ст.48 ЦК УРСР, яка діяла на час виникнення правовідносин, а саме на день смерті ОСОБА_6, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі-відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

За таких обставин суд вважає, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 29.08.2011р., яке оформлено на ім’я ОСОБА_5 не відповідає вимогам закону і повинно бути визнано недійсним.

Встановлено, що ОСОБА_6 проживав та був зареєстрованим у спірному будинку з 1962р. по 1982р., що підтверджується довідкою №193 від 28.04.2011р. (т.1 а.с.169).

12.07.2011р. право власності ОСОБА_6 було зареєстровано КП «ОМБТІ та РОН», що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно але при цьому ні яких правовстановлюючих документів на будинок надано не було (т.1 а.с.194).

Судом встановлено, що спірний будинок складається з двох частин з відокремленими внутрішніми входами, що підтверджується фотознімками, технічними паспортами від 16.06.2011р., від 20.10.2011р. (т.1 а.с.215-221, 234-244).

В матеріалах справи знаходиться технічний паспорт від 11.08.1995р., оформлений на ім’я ОСОБА_6 та ОСОБА_7, з якого також слідує, що спірний житловий будинок складається з двох частин з відокремленими внутрішніми входами (т.2 а.с.3-7).

Встановлено, що у серпні 2005р. було складено акт «ОМБТІ та РОН»№429 від 11.08.1995р. про фактичне користування спірним житловим будинком (т.2 а.с.56).

В грудні 1995р. «ОМБТІ та РОН»був проведений розрахунок ідеальних часток в спірному житловому будинку, згідно якого ОСОБА_7 належало у літ. «А»2-3 жила кімната площею 9,8 кв.м., 2-4 жила кімната площею 8.1 кв.м., в літ. «а»2-2 кухня пл.6,6 кв.м., 2-1 коридор - 8,9 кв.м.; в літ. «а»веранда пл.. 4,7 кв.м., що складає 51/100 частин будинку, а ОСОБА_6 належало в літ. «А»1-4 жила кімната пл.. 8,8 кв.м., 1-3 жила кімната пл.11,7 кв.м., в літ. «а»1-1 коридор пл.4.1 кв.м., 1-2 кухня пл. 5,9 кв.м., в літ. «а-2»1 веранда пл. 3,6 кв.м., що складає 49/100 частин, але вказаний розрахунок не був затверджений розпорядженням органів виконавчої влади (т.2 а.с.13-14).

Після розрахунку ідеальних часток, ОСОБА_7 при житті не встигла отримати ні свідоцтво про право власності на свою частку у спірному будинку, як дружини, а ні свідоцтво про право на спадщину за законом, як спадкоєміця після смерті після ОСОБА_6

Суд прийшов до висновку, що оскільки ні ОСОБА_6, ні ОСОБА_7 при житті не оформили належним чином своє право власності на спірний будинок, то він не війшов до спадкової маси.

Встановлено, що державними нотаріусами П’ятої одеської державної нотаріальної контори та Другої Первомайської державної нотаріальної контори позивачу було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину на спадкове майно, у зв’язку з відсутністю у нього правовстановлюючого документа на спірний житловий будинок та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, який видається КП «ОМБТІ та РОН», що підтверджується постановами державних нотаріусів про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину від 21.11.2011р. та 09.12.2011р. (т.1а.с. ).

Відповідно до п.61,62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства Юстиції України від 03.03.2004р. № 20/5 при нотаріальному посвідченні договорів про відчуження житлового будинку, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності на вказане майно, та, у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують.

Право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів, наприклад: свідоцтвом про право власності на об’єкти нерухомого майна, рішенням суду, договором дарування, договором купівлі-продажу, тощо.

Судом встановлено, що у позивача відсутні документи, перераховані у п.62 вказаної Інструкції, тому у нього немає можливості їх надати нотаріусу для оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом.

Відповідно до ст.25 ЦК України –здатність мати цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті.

Цивільною дієздатністю фізичної особи визнається її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями набувати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та відповідати в разі їх невиконання.

Тому право на отримання правовстановлюючого документу на нерухоме майно, має особа, яка є власником даного майна, тобто дане право нерозривно пов’язане з особою спадкодавця, тому після його смерті спадкоємець не має можливості отримати правовстановлюючий документ на спадкове майно в позасудовому порядку.

За таких обставин у суда не має правових підстав для визнання за спадкоємцями права власності на житловий будинок по вул. Житомирської,124 в м. Одесі, але при цьому суд вважає, що у спадкодавців існували майнові права забудовника.

Відповідно до статтей 1216,1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків спадкодавця до спадкоємців. До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про спадкування»якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов’язки як забудовника входять до складу спадщини.

З цих підстав суд дійшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на спірний житловий будинок у порядку спадкування слід відмовити, так як позивачем неправильно визначено спосіб захисту спадкових прав.

Суд вважає, що позивач має право на визнання за ним в порядку права спадкування прав та обов’язків забудовника ОСОБА_6, який помер 27.09.1997р.

Оскільки такі вимоги не заявлялися, то суд не має права вийти за межі позовних вимог.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним, то дані вимоги задоволенню не підлягають в їх задоволенні, виходячи з наступного.

Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, який дійсний за умови додержання встановленої законом форми та змісту.

Загальні вимоги до форми заповіту згідно з нормами ст.541 ЦК УРСР, яка діяла на час складання заповіту, такі: заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання; заповіт має бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими, визначеними у ст.542 ЦК УРСР.

Цивільний Кодекс проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складення заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

З матеріалів спадкової справи вбачається, що ОСОБА_7 складала та особисто підписала заповіт від 23.06.1995р. у державного нотаріуса П’ятої одеської державної нотаріальної контори, за місцем свого проживання, де остання їй пояснила всі права, наголосила на них, встановила її особу, дієздатність.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що при складанні заповіту були дотримані всі необхідні умови і заповіт по формі та змісту відповідає вимогам закону.

Суд вважає, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження твердження ОСОБА_5 відносно того, що ОСОБА_7 страждала психічним захворюванням , так як ці ствердження спростовуються поясненнями ОСОБА_2, свідків, а також письмовими доказами, які є в матеріалах справи, а саме: медичною карткою, трудовою книгою ОСОБА_7, довідкою з місця її роботи, довідкою про заробітну плату, абонентською книжкою, квитанціями про сплату комунальних послуг (т.2 а.с.147-149,т.3 а.с.2-3, 6-14).

Отже суд прийшов до висновку, що при укладенні заповіту волевиявлення ОСОБА_7, було вільним, відповідало її волі, так як вона бажала залишити все своє майно саме ОСОБА_2, який проживав разом з нею, доглядав за нею та допомагав їй.

Твердження ОСОБА_5 та її представника про те, що заповіт повинен бути визнаний недійсним, так як не було дійсного волевиявлення ОСОБА_7, оскільки остання страждала на психічне захворювання є безпідставними і не грунтуються на вимогах діючого законодавства. При цьому доказів того, що ОСОБА_7страждала психічними захворюванням суду надано не було.

В обгрутування своїх тверджень ОСОБА_5 надала суду медичну картку померлої, з якої вбачається, що остання страждала на гіпертонічну хворобу, скаржилася лікарям на головний та сердцевий біль та шум в вухах але про те, що лікування впливале на її психічний стан і що вона не усвідомлювала своїх дій та не могла ними керувати, матеріали медичної картки не містять.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у судовому засіданні не було доведено, що нотаріусом були допущені навмисні порушення діючого законодавства при посвідченні заповіту ОСОБА_7, які можуть бути підставою для визнання його недійсним, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 48, 525, 526, 529, 549 ЦК УРСР, ст.ст.15, 16, 1218, 1220, 1233, 1235, 1257, 1268, 1269 ЦК України, ст.ст. 10,11,60,88,209,212, 214, 215, 218, 256-259 ЦПК України, суд

                                                   вирішив:

Позов ОСОБА_2 до Одеської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Шоста одеська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадщину у порядку спадкування за законом та заповітом –задовольнити частково.

Встановити факт того, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_5 є рідним сином ОСОБА_6, який помер 27 вересня 1997 року в с. Чаусове, Первомайського району, Миколаївської області, Україна.

Визнати свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 серпня 2011 року, яке було видане на ім’я ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6 на Ѕ частину житлового будинку та надвірних споруд №124 по вул. Житомирська (колишня 1застава, 30 Лінія, ділянка №632), недійсним.

В інший частині позову відмовити.

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя:                                          О.М.Сегеда