донецький апеляційний господарський суд
вул. Артема, 157, м. Донецьк, 83048, тел. 332-57-40
УХВАЛА
Іменем України
22.01.2007 р. справа №28/52а
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: |
|
суддів |
|
при секретареві судового засідання |
за участю представників сторін: |
від позивача: | Приходько В.В. представник за довір. № б/н від 20.10.2006 р. -ЗАТ "Славолія", м.Київ, |
від відповідача: від третьої особи: | Гуляєва А.С. представник за довір № 1321/10/10-2 від 10.01.2007р.; Кравцова Е.В. представник за довір. №1322/10/10-2 від 18.01.2007 р.; Пасхалова Л.І. представник за довір. № 1786/10/10-2 від 22.01.2007 р. -Спеціалізована ДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Донецьку; не з"явився - ДПІ у Дарницькому районі м. Києва , |
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу | Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Донецьку |
на постанову господарського суду | Донецької області |
від | 15.11.2006 року |
по справі | № 28/52а |
за позовом | Закритого акціонерного товариства "Славолія", м.Київ |
до за участю третьої особи без самостійних вимог | Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Донецьку Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва |
про | визнання недійсними податкових повідомлень- рішень: від 12.12.2003 року №0001140815/0/37902/10/08-40-3 в сумі 12433680 грн. та від 17.02.2004 року №0001140815/1/3874/10/08-40-3 в сумі 12433680 грн. |
В С Т А Н О В И В:
Постановою господарського суду Донецької області від 15.11.2006 р. позовні вимоги задоволені частково: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення: № 0001140815/0/37902/10/08-40-3 від 12.12.2003р. на суму 12 432 420 грн., із яких основний платіж з податку на прибуток підприємств у сумі 6 789 000 грн., штрафні (фінансові) санкції у сумі 5 643 420 грн.; № 0001140815/1/3874/10/08-40-3 від 17.02.2004 року на суму 12 432 420 грн., із яких основний платіж з податку на прибуток підприємств у сумі 6 789 000 грн., штрафні (фінансові) санкції у сумі 5 643 420 грн.
В іншій частині у позові відмовлено.
На вказану постанову Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку подана апеляційна скарга, в якій йдеться про скасування судового акту, як незаконного. На думку податкового органу, суд першої інстанції неправильно застосував норми податкового законодавства.
Позивач, Закрите акціонерне товариство „Славолія”, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а постанову господарського суду Донецької області –законною.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору відзиву на апеляційну скаргу не подала, представника в судове засідання не направила.
Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.
Відповідачем здійснена перевірка позивача, за результатами якої складений акт перевірки № 291-08-40-3/00333569 від 11.12.2003р. Відповідно до акту перевірки (т. 1, а. с. 24-31) позивачем занижений валовий прибуток: на суму 12 543 232, 42 грн. внаслідок порушення підпунктів 4.1.6 пункту 4.1 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (надалі - Закон), на суму 326, 8 тис. грн.., внаслідок порушення пункту 5.9 ст. 5 Закону, на суму 3 тис. грн. та 324 618, 58 грн. внаслідок порушення підпунктів 4.1.6 пункту 4.1 ст. 4 Закону, завищення валових витрат: на суму 310, 3 тис. грн. внаслідок порушення підпункту 5.2.8 пункту 5.2 та підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону, на суму 338, 8 тис. грн.., на суму 124, 2 тис. грн. і на суму 8 866, 4 тис. грн. внаслідок порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2 і підпункту 5.4.4 пункту 5.4 ст. 5 Закону, на суму 207, 7 тис. грн. внаслідок порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2 і підпункту 5.5.1 пункту 5.5 ст. 5 Закону, на суму 640 тис. грн. внаслідок порушення підпункту 8.4.1 пункту 8.4 ст. 8 Закону, на суму 5 987, 4 тис. грн. внаслідок порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 і підпункту 8.1.2 пункту 8.1ст. 8 Закону. За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001140815/0/37902/10/08-40-3 від 12.12.2003р., яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств на суму 12 432 580 грн., із яких сума основного платежу склала 6 793 200 грн., сума фінансових санкцій 5 644 680 грн.
Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з позовом про визнання їх недійсними. Позовні вимоги обґрунтовані неправильним застосуванням відповідачем податкового законодавства.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що порушення позивачем вимог законодавства, встановлені актом перевірки, за виключенням штрафних (фінансових) санкцій на суму 1 260 грн. відповідачем, під час судового розгляду справи, не доведені.
Апеляційна інстанція погоджується з висновками місцевого господарського суду, враховуючи наступне.
1. Порушення позивачем підпункту 4.1.6 пункту 4.1 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” відповідач обґрунтовує тим, що одержані платником податку від іноземної компанії „Lauffer D.V.” (Нідерланди) у 4 кварталі 2002 року та 2 кварталі 2003 року основні засоби на суму відповідно 6 096 663, 82 грн. та 6 446 568, 6 грн. є товарами, отриманими безоплатно, тому позивач безпідставно не включив їх до складу валового доходу.
В ході судового розгляду, доводи податкового органу свого підтвердження не знайшли.
Із змісту пункту 1.23 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” випливає, що безоплатно надані товари (роботи, послуги) –це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті. Як свідчать матеріали справи, матеріальні активи, одержані позивачем від іноземної фірми-інвестора, не мають жодних, передбачених законом ознак товару, переданого на безоплатній основі. Адже, отримане позивачем майно є внеском фірми „Lauffer D.V.” до статутного фонду позивача, в обмін на який фірма одержала корпоративні права. Тобто, спірна господарська операція має очевидний оплатний характер. Ця обставина підтверджується наданими суду доказами, дійсність яких не спростована відповідачем, зокрема: протоколами зборів акціонерів позивача від 07.08.2002 р. та від 06.02.2003 р. про збільшення статутного фонду за рахунок додатково випущених акцій; державним свідоцтвом про реєстрацію випуску акцій № 114/05/1/02 від 26.11.2002 р., яке доводить додаткову емісію акцій позивача; передавальними розпорядженнями та виписками з журналу обліку розміщення акцій, які свідчать про передачу саме фірмі „Lauffer D.V.” акцій додаткового випуску в обмін на внесок до статутного фонду; вантажними митними деклараціями № № 115180, 110376, 110374, 110372, 110370, 110344, 110338, 110342 і 110340 тощо. Крім того, рішенням господарського суду Донецької області від 10.02.2004 р. у справі № 19/617а, залишеним без змін судами апеляційної і касаційної інстанцій, поряд з іншим, встановлено, що цінні папери за передавальним розпорядженням були зараховані саме на рахунок нерезидента України компанії „Lauffer D.V., в якості компенсації за обладнання, внесене до статутного фонду позивача. В силу частини 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, ця обставина не повинна доводитись знову.
За твердженнями відповідача, позивач не довів факт отримання спірного майна на оплатній (компенсаційній) основі, оскільки не надав перевіряючим витягу з Державного реєстру власників іменних акцій. З цим погодитись не можно, оскільки в матеріалах справи є ішні докази, що підтверджують обґрунтованість заперечень позивача з цього приводу. Крім того, безоплатний характер спірної операції, у відповідності до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, повинен доводитись саме відповідачем. Втім, доказів, які б підтверджували висновки акту перевірки в цій частині, податковий орган суду не надав.
Враховуючи викладене, підстав для донарахування податку та застосування штрафних (фінансових) санкцій за даною оцінкою, у податкового органу не було.
2. Згідно до висновків акту перевірки позивач, в порушення пункту 5.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, не включив до приросту балансової вартості запасів у рядку 01.2 декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2003 року суму 326, 8 тис. грн.
Розглядаючи цю господарську операцію, суд першої інстанції правильно врахував ту обставину, що в ході перевірки позивач надав податковому органу уточнюючу декларацію, в якій включив спірну суму до приросту (убутку). Проте, податковий орган безпідставно не врахував уточнення, зроблені позивачем до завершення податкової перевірки і фактично визначив неіснуюче податкове зобов’язання, з чим погодитись не можно. Позиція місцевого господарського суду, в даному випадку, повністю ґрунтується на судовій практиці Верховного Суду України (див. додану до справи постанову від 25.03.2003 р. у справі № 12/46).
Правильність висновків акту перевірки була предметом судово-бухгалтерської експертизи, призначеної під час розгляду справи судом першої інстанції. За її висновком позивач занизив значення приросту (убутку) лише на 14 тис. грн., тобто доводи акту перевірки про заниження рядку 01.2 декларації з продажу на прибуток за 1 квартал 2003 року на 326, 8 тис. грн.. експертом не підтверджені.
Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання податківців на приписи ст.. 5 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” щодо неможливості оскарження платником податків узгодженого ним податкового зобов’язання. Отже, в силу ст.. 6 Закону України „Про судоустрій України” ніхто не може бути позбавлений права на судовий захист його прав, свобод і законних інтересів.
Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості позову в цій частині, апеляційна інстанція вважає правильними.
3. Порушення позивачем підпункту 4.1.6 пункту 4.1. ст.. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідач мотивує тим, що позивач повинен був включити до складу валового доходу вартість безоплатно отриманої послуги, пов’язаної з користуванням товарним знаком „Славолія”. Втім, твердження відповідача про безоплатне користування позивачем об’єктом інтелектуальної власності, спростовані наданими позивачем доказами. Зокрема, шляхом обміну листами сторони за субліцензійною угодою № 01/01 від 17.06.2006 р. змінили редакцію пункту 9.2 угоди, встановивши оплатний замість безоплатного порядок користування товарним знаком. На доказ цього позивач надав претензію Товариства з обмеженою відповідальністю „Донецький м”ясопереробний комбінат”, з вимогою до позивача, сплатити за послуги, надані у другому півріччі 2002 року за субліцензійним договором № 01/01 від 17.06.2006 р., відповідно до умов пункту 9.2 цієї угоди. Крім того, за ствердженнями позивача, не спростованими відповідачем, підприємство почало випуск і реалізацію продукції промаркованої товарним знаком „Славолія”, тільки після врегулювання питання про оплату за користування вказаним товарним знаком. Ця обставина додатково свідчить про відсутність підстав вважати користування позивачем товарним знаком „Славолія” безоплатним.
На підставі викладеного, апеляційна інстанція погоджується з позицією місцевого господарського суду щодо розглянутого епізоду.
4. Як зазначено в акті перевірки, позивач, порушуючи вимоги підпункту 4.1.6 пункту 4.1 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, не включив до складу валового доходу 60 870, 93 євро, які надійшли від іноземного інвестора фірми „Lauffer D.V.”. Зазначене порушення також не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду справи, оскільки спірна сума, яку податковий орган вважає безповоротною фінансовою допомогою, фактично є оплатою фірмою „Lauffer D.V.” придбаних у позивача акцій додаткової емісії. Ця обставина встановлена судовим рішенням у господарській справі № 19/617в і в силу частини 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребує доведення знову. Фактичне призначення спірного платежу не дає жодних підстав кваліфікувати його, як безповоротню фінансову допомогу у розумінні підпункту 1.22.1 пункту 1.22 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Згідно до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 доводи від продажу цінних паперів первинного випуску (розміщення) не входять до складу валового доходу підприємства.
Викладене дає підстави вважати необгрунтованим донарахування податку за розглянутою господарською операцією.
5. Актом перевірки встановлено, що позивач не підтвердив належність до безнадійної заборгованості суми 310, 3 тис. грн., яка включена до валових витрат 4 кварталу 2001 року. Це дало підстави відповідачу для висновку про порушення позивачем вимог підпункту 5.2.8 пункту 5.2 і підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.
З таким висновком погодитись не можно з наступних причин.
У відповідності до пункту 1.25 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” безнадійною є заборгованість, зокрема, по зобов’язанням, щодо яких минув строк позовної давності. Підпункт 5.2.8 пункту 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” дозволяє включати до складу валових витрат заборгованість, стосовно якої сплинув строк позовної давності. Приписи наведених норм позивач не порушував, оскільки за умовами договору від 28.09.1998 р. дебітор позивача –АТЗТ „Промислово-торгова асоціація „Дон-Агро” повинен був розрахуватись за придбані майнові права 29.09.1998 р., але заборгованість не погасив. Тому, строк позовної давності почав перебіг з 30.09.1998 р. і закінчився відповідно 30.09.2001 року (ст.. ст.. 71, 76 Цивільного кодексу України, в редакції, що діяла на час спірних правовідносин). Таким чином, з 01.10.2001 року заборгованість у сумі 310 500 грн., згідно до пункту 1.25 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” набула статус безнадійної і позивач, у повній відповідності до підпункту 5.2.8 пункту 5.2 ст. 5 цього Закону, включив її до складу валових витрат. Посилання податкового органу на непідтвердженість безнадійної заборгованості первинними документами суперечать фактичним обставинам. Правильність висновків суду за цим епізодом поряд з іншими доказами підтверджуються і висновком судово-бухгалтерської експертизи № 93/24 від 10.01.2006 р.
З викладених причин, за розглянутою операцією, податок донарахований незаконно.
6. Оцінюючи обґрунтованість висновків акту перевірки щодо неправомірного, з точки зору відповідача, віднесення до складу валових витрат витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів, апеляційна інстанція виходить з наступного. Підпункт 5.4.4 пункту 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” містить пряму вказівку на те, що витрати платника на проведення передпродажних та рекламних заходів включаються до валових витрат такого платника.
Розглядаючи спірну операцію, суд першої інстанції обґрунтовано виходить із того, що наявність або відсутність у позивача права маркувати продукцію товарним знаком „Славолія” не має правового значення для правильного визначення складу валових витрат позивача, оскільки додержання вимог законодавства про рекламу і авторські права не може бути об’єктом податкової перевірки. Виходячи з обставин справи, вищевказані витрати дійсно були пов’язані з проведенням позивачем передпродажних та рекламних заходів, вони підтверджені документально, тому незалежно від обставин, на які посилається податковий орган, підлягали включенню до складу валових витрат. Враховуючи і те, що згідно до субліцензійного договору № 01/01 від 18.06.2002 р. позивач набув право користування на території України торговим знаком „Славолія”.
Апеляційна інстанція також бере до уваги висновок судово-бухгалтерської експертизи, згідно до якого порушень податкового законодавства, в частині віднесення до валових витрат витрати на рекламні і передпродажні заходи, позивачем допущено не було. В той же час, апеляційна інстанція не має підстав враховувати доводи відповідача про недодержання позивачем ст. ст. 13, 16 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, оскільки навіть і у разі їх існування ці порушення вони не можуть тягнути для позивача жодних податкових наслідків. Крім того, податковому органу не надані права контролювати додержання вимог згаданого закону.
З викладених підстав, висновки суду першої інстанції визнаються законними і обґрунтованими.
7. Доводи акту перевірки про порушення позивачем вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 і підпункту 5.5.1 пункту 5.5 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” ґрунтується на тому, що позивач використовував кредитні ресурси не для власної господарської діяльності. Це твердження є таким, що не відповідає законодавству з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач дійсно розміщував тимчасово вільні кошти на депозитних рахунках банку. Проте, такі операції відносяться саме до господарської діяльності, оскільки прямо передбачені ст.. 340 Господарського кодексу України. Тому, у податкового органу не було жодних підстав кваліфікувати спірну депозитну операцію, як таку, що не пов’язана з господарською діяльністю позивача. Питання про віднесення відсотків за користування кредитом до складу валових витрат чітко та однозначно врегульовані підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, приписів якого позивач не порушував.
Апеляційна інстанція виходить із того, що розміщення коштів на депозитному рахунку банківської установи не може вважатись протизаконною операцією, а тому і тягнути негативних податкових наслідків для платника податків. Крім того, до компетенції податкового органу не входить здійснення контролю за цільовим використанням кредитів, виданих банківськими установами.
Враховуючи викладене, апеляційна інстанція погоджується з позицією місцевого господарського суду за розглянутим епізодом.
8. Порушення позивачем вимог підпункту 8.4.1 пункту 8.4 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” податковий орган вбачає в тому, що позивач безпідставно завищив балансову вартість третьої групи основних фондів на вартість технологічного обладнання - автомату ЧАБ, яка складає 887, 3 тис. грн. На думку відповідача, позивач не мав на це права, оскільки згаданим обладнанням не володів.
Наведене позиція податкового органу не враховує фактичних обставин і не відповідає вимогам податкового законодавства з таких причин.
Згідно до вироку Куйбишевського районного суду м. Донецька від 08.08.2003 р., який набрав законної сили, автомат ЧАБ вартістю 887, 3 тис. грн.. вибув із володіння позивача внаслідок злочинних дій колишнього директора підприємства Клюзова Б.М. Підпункт 8.4.8 пункту 8.4 ст. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” надає платнику право не змінювати балансову вартість груп 2, 3 і 4 стосовно основних фондів цих груп у разі коли з незалежних від платника податків причин основні фонди, вибули з його володіння, зокрема, були викрадені. Саме це і відбулось у випадку, що розглядається, тому посилання податкового органу на порушення позивачем вимог підпункту 8.4.1 пункту 8.4 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” є необґрунтованими.
З наведених підстав, апеляційна інстанція погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції щодо розглянутої операції.
9. Як зазначено в акті перевірки, позивач незаконно завищив балансову вартість третьої групи основних фондів на суму 5 987, 4 тис. грн. та безпідставно нараховував амортизацію в сумі 224, 53 тис. грн. Цей висновок ґрунтується на тому, що майно від фірми „Lauffer D.V.” позивач одержав безоплатно. Але, зазначений довід, як вже зазначалось, спростовується наявними у справі доказами, в тому числі і рішенням у господарській справі № 19/617в.
Таким чином, розглядаючи справу, суд першої інстанції дав належну правову оцінку всім обставинам справи і правильно застосував положення податкового законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги до уваги не беруться, оскільки вони не спростовують висновків, покладених в основу постанови місцевого суду.
За таких обставин, підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. 195-196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В:
Постанову господарського суду Донецької області від 15.11.2007 р. по справі № 28/52а залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення її вступної та резолютивної частини і може бути оскаржена в порядку, передбаченому главою 2 розділу 1У Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст підписано 29.01.2007 року.
Головуючий:
Судді:
Надруковано: 5 примір.
1 –позивачу
1 –відповідачу
1 - третій особі
1 –до справи
1 –ДАГС