Головуючий в першій інст.: Гудіна Н.І. Справа № 22ц-1289,22ц-2150/2008
Доповідач Федорова А.Є. Категорія ЦП-27
УХВАЛА
Іменем України
14 травня 2008 року м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Федорової А.Є.,
суддів: Процик М.В., Заїкіна А.П.
при секретарі Непомнящій О.Б., розглянувши у судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 13 лютого 2007 року та ухвалу Суворовського районного суду м.Одеси від 29 березня 2007 року про внесення виправлень у рішення за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики та звернення стягнення за договором застави, відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2006 року ОСОБА_2. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1., ОСОБА_4, ОСОБА_5. про стягнення боргу за договором позики та звернення стягнення на предмет застави. Позивач зазначав, що 15 вересня 2001 року за договором позики відповідачі позичили у нього 26700 грн. та зобов'язалися повернути борг до 15 вересня 2003 року. В забезпечення повернення боргу 15 вересня 2001 року був укладений договір застави квартири, яка належить відповідачам на праві власності.
Посилаючись на те, що у встановлений строк борг повернуто не було, позивач просив стягнути на його користь суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних з простроченої суми, а всього 38608 грн. та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 25000 грн., звернувши стягнення на предмет застави.
Не погоджуючись з позовом, у грудні 2006 року відповідачі звернулися до суду з вимогами про визнання договору позики та договору застави недійсними.
Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 13 лютого 2007 року позов задоволено частково: стягнуто з відповідачів на користь позивача борг у розмірі 36608 грн. та судові витрати, а всього 37025 грн.; грошові зобов'язання звернуті на предмет застави - квартиру; у відшкодуванні моральної шкоди відмовлено.
Ухвалою суду від 13 лютого 2007 року клопотання відповідача ОСОБА_5. про визнання договору позики та договору застави недійсними залишено без розгляду на підставі п.п.1,3 ч.1 ст.207 ЦПК України.
Ухвалою суду від 29 березня 2007року виправлено арифметичну помилку в рішенні суду від 13 лютого 2004 року, стягнуто борг в сумі 38653 грн., судові витрати, а всього 39070 грн.
2
В апеляційних скаргах відповідачка ОСОБА_1. просить скасувати рішення суду та ухвалу суду про внесення виправлень в рішення, мотивуючи тим, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, розглянув справу за її відсутності, не повідомивши про час і місце судового засідання, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, необгрунтовано не розглянув вимоги про визнання договорів позики і застави недійсними.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ст.213-214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин і які правові норми регулюють ці правовідносини.
Суд зобов'язаний вирішити справу згідно із законом, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалити рішення на основі повно й всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ці вимоги закону суд не виконав.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідачі своєчасно не повернули позивачеві суму боргу і повинні виконати зобов'язання за договором позики від 15 вересня 2001 року та договором застави від 15 вересня 2001 року.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах, з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, суд розглядав справу 13 лютого 2007 року за відсутності відповідачів ОСОБА_1. та ОСОБА_5., не повідомлених про час і місце судового засідання у встановленому законом порядку.
Встановлено, що повістки про виклик до суду на 13 лютого 2007 року отримав відповідач ОСОБА_4., який не повідомив про це ОСОБА_3. та ОСОБА_5., які фактично мешкають за іншою адресою.(а.с.42,43,44)
Вирішуючи питання про розгляд справи за відсутності цих відповідачів, суд не з'ясував чи є особа, яка отримала повістки, членом сім'ї ОСОБА_1. і ОСОБА_5., чи передав ОСОБА_4. повістки особам, яким вони адресовані, і яка причина їх неявки в судове засідання. (ч.3 ст.76, ч.4 ст.169 ЦПК).
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд розглянув справу за відсутності відповідачів, які беруть участь у справі, не повідомлених належним чином про час і місце судового засідання, що згідно зп.3 ч.1 ст.311 ЦПК України є безумовною підставою для скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд.
Крім того, 07 грудня 2006 року до суду надійшло клопотання відповідачів про визнання договору позики та договору застави недійсними, яке було оголошено в
3
судовому засіданні 13 лютого 2007 року і залишено без розгляду ухвалою суду на підставі п.п. 1,3 ст.207 ЦПК. (а.с.34)
Однак, всупереч вимог ст.ст.121,123 ЦПК, суд не вирішив питання, пов'язані з прийняттям цього клопотання, яке фактично є зустрічними позовними вимогами, і не розглянув їх разом з первісним позовом, незважаючи на те, що ці вимоги стосуються одного предмету спору і є взаємопов'язаними.
В порушення вимог ст.10 ЦПК суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не роз'яснив відповідачам їх право подати ці вимоги в формі зустрічного позову, тобто не сприяв здійсненню їхніх прав.
Оскільки відповідачі оспорюють договір позики та договір застави і ці вимоги не вирішені судом, задоволення первісного позову не можна вважати достатньо обґрунтованим.
З'ясування обставин, пов'язаних з зустрічними вимогами, які судом не вирішені по суті, має суттєве значення для правильного вирішення спору і також є підставою для скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд, (п.5 ч.1 ст.311 ЦПК)
Задовольняючи позов, суд не звернув увагу на те, що договір застави квартири укладений 15 серпня 2001 року в забезпечення своєчасного розрахунку по договору позики, посвідченому 15 вересня 2001 року, тобто, згідно до договорів, наданих до справи, квартира була заставлена до укладення договору позики. Однак суд цей факт не перевірив, в порушення вимог ст.138 ЦПК не витребував оригінали цих договорів, не засвідчив надані копії договорів і не надав їм належної оцінки, (а.с.9,15)
Суд неправильно застосував норми матеріального права, оскільки вирішив спір на підставі норм ЦК України 2003 року, який набрав чинності у січні 2004 року, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання ним чинності.
Відповідно до ст.214 ЦК України 1963р., що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити за час прострочення 3% річних з простроченої суми. Стягуючи 3% річних з простроченої суми, суд не врахував, що проценти річних є неустойкою, а для стягнення неустойки має застосовуватися скорочений (шість місяців) строк позовної давності (ст.72 ЦК України 1963р.), та не з'ясував, коли сплив строк позовної давності.
Таким чином, розглянувши спір за відсутності відповідачів, суд не створив необхідні умови для всебічного й повного дослідження обставин справи, не сприяв здійсненню прав сторін, передбачених законом, не з'ясував належним чином юридичну сутність правовідносин, права та обов'язки сторін, обставини справи, наявність порушення прав, за захистом яких спрямоване звернення до суду.
За таких обставин, рішення суду не можна вважати законним та обґрунтованим, воно не відповідає вимогам ст.ст.213-215 ЦПК України і підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд. Підстави для ухвалення нового рішення відсутні.
Враховуючи викладене, ухвала суду від 29 березня 2007 року про внесення виправлень у рішення, також не може залишатися в силі і підлягає скасуванню.
Крім того, в порушення вимог ст. 219 ЦПК України питання про внесення виправлень в рішення вирішено судом в судовому засіданні без повідомлення осіб, які беруть участь у справі, тобто з порушенням встановленого законом порядку, що відповідно до п.3 ч.1 ст.312 ЦПК також є підставою для скасування ухвали суду.
Керуючись ст.ст.303, 307 ч.1 п.5, ч.2 п.4, 311 ч.1 п.п. 3,5, 312 ч.1 п.3, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
4
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 13 лютого 2007 року та ухвалу Суворовського районного суду м.Одеси від 29 березня 2007 року про внесення виправлень у рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців із дня набрання законної сили.