РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" липня 2006 р. | Справа № 14/201-3135-(10/128-2831) |
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Руденка О.В.
Розглянув справу
за позовом Гусятинського районного споживчого товариства, 48200, смт. Гусятин, вул. Тернопільська, 1
до Оришківської сільської ради, с. Оришківці, Гусятинський район, Тернопільська область, 48272
про визнання права власності на будівлю.
За участю представників сторін:
позивача: не з'явився.,
відповідача: Запотічний І.В., довіреність № 125, від 06.07.06р.,
Лошнів В.М., паспорт МС № 412085, від 29.10.98р.
Суть справи:
Гусятинське районне споживче товариство, смт. Гусятин, Тернопільська область, звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до Оришківської сільської ради, с.Оришківці, Гусятинський район про визнання за позивачем права власності на будівлю магазину „Продтовари”, що знаходиться по вул. Грушевського, 112 в с. Оришківці Гусятинського району, загальною площею 69,7 кв. м., як належним власником.
У позовній заяві районне споживче товариство посилається на те , що дана будівля обліковується на балансі РайСТ з 1945 року; всі витрати по даному об’єкту, в тому числі на проведення капітального ремонту, несе позивач, сплачуючи при цьому земельний податок.
У відзиві на позов Оришківська сільська рада Гусятинського району Тернопільської області зазначає , що за період з 1950 по 2000 роки в наявних протоколах сесій Оришківської сільської ради та засідань виконавчого комітету не значаться рішення про передачу спірної будівлі під магазин РайСТ; архів Гусятинської райдержадміністрації не містить документів про передачу у власність чи на баланс споживчого товариства колишньої Оришківської читальні; позивачем не надано правововстановлюючих документів на спірну будівлю. Наводить відповідач і інші заперечення на позов, вважаючи останній таким що не підлягає до задоволення.
Розгляд справи судом неодноразово відкладався з підстав викладених у відповідних ухвалах.
В судове засідання 07.07.2006 року представник позивача не з'явився хоча про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, в порядку ст. 64, 77 ГПК України. За таких обставин, в тому числі і з огляду на закінчення строків вирішення спору, що визначені статтею 69 ГПК України, справа розглядається за правилами статті 75 Господарського - процесуального кодексу України, за наявними у ній матеріалами.
В процесі розгляду справи представникам сторін роз'яснено належні їм права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.
За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення уповноважених представників у засіданні, суд встановив наступне.
29.01.2003 року позивач звернувся до органу місцевого самоврядування із заявою за №34 про розгляд на виконавчому комітеті сільської ради питання щодо видачі рішення про оформлення права власності на магазин „Продтовари” в с. Оришківці за Густинським райСТ.
Зазначаючи, що суб'єктом звернення не представлено підтверджуючих документів, зокрема , ким , коли і на якій основі йому була передана спірна будівля та акту її передачі, Оришківська сільська рада відмовила йому у визнанні права власності на будівлю ( копія відмови у матеріалах справи).
Вважаючи відмову такою, що не ґрунтується на фактичних обставинах позивач звернувся до суду про визнання за ним права власності на спірну будівлю.
Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін у засіданнях, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та ніхто не може бути безпідставно позбавлений права власності. Як зазначено у статті 13 Конституції України, держава забезпечує захист усіх суб'єктів права власності, і усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
Пунктом 2 статті 20 Господарського кодексу України визначено , що кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються , зокрема , шляхом визнання наявності або відсутності прав .
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 11.11.2004 за № 16-рп/2004 справа № 1-30/2004 власністю споживчої кооперації є будь-яке майно, набуте у відповідності з цілями, які випливають зі статутної діяльності організацій споживчої кооперації, на підставі норм законодавства, чинного на час придбання цього майна.
Право власності набувається на підставах , що не заборонені законом . Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом ( ст.328 ЦК України) .
З наведеної вище норми випливає, що право власності належить до таких суб'єктивних прав, які можуть виникати лише при наявності визначеного юридичного факту або їх сукупності, тобто обставин з якими закон пов'язує виникнення, зміну, чи припинення права власності.
У позовній заяві та письмових обґрунтуваннях до неї споживче товариство зазначає декілька підстав, які, на його думку, обумовлюють визнання за ним права власності на спірну будівлю.
Зокрема, позивач вказує, що право власності на спірне майно у нього виникло за набувальною давністю, за правилами статті 344 ЦК України.
Вказані доводи судом оцінюються критично, через те, що відповідно до п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Враховуючи що ЦК України набрав чинності з 01.01.2004 року то визнання права власності за правилами вказаної норми можливе не раніше як з 01.01.2001 року.
Суд вважає, що не можуть являтись підставами для визнання позивача власником спірного майна, його доводи про те, що будівля по вул. Грушевського 112 в с. Оришківці знаходиться на балансі позивача (довідка Гусятинського РайСТ № 483 від 11 листопада 2004 року); ним проведено її капітальний ремонт; до переходу на спрощену систему обліку і звітності, систематично сплачувався земельний податок по магазину в с. Оришківці.
Так, згідно роз’яснень Вищого арбітражного суду України викладених в листі № 01/8-98 від 31.01.2001р. „Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов’язані із здійсненням права власності та його захистом” господарським судам слід виходити з того, що перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності.
Відповідно до п. 3 наказу Міністерства фінансів України “Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку” від 31.03.1999 № 87 баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, звітом про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал, визначення складу і вартості майна. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства а відтак і не може являтись правовстановлюючою підставою виникнення права власності або інших прав на майно.
Суд враховує посилання позивача на те, що до переходу на спрощену систему обліку і звітності, ним систематично сплачувався земельний податок за земельну ділянку, на якій розташована спірна будівля в с. Оришківці, і констатує, що приписами Закону України „Про плату за землю” обов'язок по сплаті даного платежу покладено як на власників земельних ділянок так і на землекористувачів, а відтак, дане обґрунтування, знову ж таки, не може являтись підставою для визнання суб'єкта звернення власником спірної будівлі.
Із представлених відповідачем документів (рішення № 543 виконкому Копичинської райради депутатів трудящих від 10 листопада 1949 року “ Про відкриття колгоспних клубів , хат-читалень , профсоюзних клубів і червоних кутків” та рішення № 170 від 27 квітня 1950 року ( протокол без номера )), вбачається , що Копичинський райвиконком у 1950 році прийняв рішення про відкриття у с. Оришківці колгоспного клубу , приміщення якого у 1950 році використовувалося під зерносховище і кооперацію . Таким чином , з рішення Копичинського райвиконкому випливає , що у 1950 році лише частина приміщення використовувалося для кооперації , однак , зазначені документи не свідчать про те , що дана частина будівлі передана у власність споживчої кооперації.
Інших доказів, в тому числі тих, що витребовувались судом у відповідних ухвалах на виконання вказівок ВГСУ викладених у постанові від 29.12.2005 року ( ст.111-12 ГПК України), які б засвідчували правомочність споживчого товариства здійснювати юридично значимі дії стосовно спірної будівлі, позивачем суду не надано.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування , не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 із змінами на даний час, визначено, що у судовому рішенні необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні .
Непредставлення позивачем належних та допустимих доказів, що засвідчують обставини набуття ним права власності на спірне майно, обумовлює залишення його позовних вимог без задоволення.
Згідно з ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати позивачу не відшкодовуються.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4-3, 33, 43, 64,69,75, 82-85 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення - 17.07.2006 року, через місцевий господарський суд.
Суддя О.В. Руденко