№ 2а-77/09
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 березня 2009 року Гайсинський районний суд Вінницької області
в складі: головуючої - судді Бондар О.В.
при секретарі - Новіковій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Гайсині справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління пенсійного фонду України в Гайсинському районі про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та зобов'язання нарахувати щомісячну доплату до пенсії як дитині війни, -
встановив:
3.02.2009 р. подано до суду цей позов, в якому просить суд поновити пропущений ним строк для звернення до суду за період з 01.01.2006р. по 31.12.2007р. у зв'язку з тим, що про порушення свого права на отримання підвищення до пенсії як дитині війни, він дізнався лише на початку 2009 року після висвітлення у пресі подій, пов'язаних з ухваленням Конституційним Судом України рішення від 9.07.2007 р., просив також зобов'язати управління пенсійного фонду України в Гайсинському районі нарахувати на його користь недоплачену як дитині війни щомісячну допомогу за 2006-2007 рр. в сумі 2733 грн. 30коп.; обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує, що відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він належить до соціальної групи «діти війни», оскільки народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і на час закінчення Другої світової війни, йому було менше 18 років, в зв`язку з чим має право соціальні пільги згідно Закону України „Про соціальний захист дітей війни” (далі Закон), зокрема, на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії, як це передбачено ст.6 Закону.
В судове засідання позивач не з`явився, подав суду заяву (а.с.23), в якій позовні вимоги підтримує, просить справу розглядати в його відсутність через хворобу, про що свідчить довідка лікаря (а.с.20).
Представник відповідача Бровчик С.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, пояснила, що ст. 6 Закону передбачено підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії, проте не передбачено, яким саме органом, за рахунок яких коштів та в якому процедурному порядку здійснюється призначення і виплата пенсій, не зазначено, яким чином обчислювати зазначений розмір підвищення; статтею 7 Закону № 2195 встановлено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених даним Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, а не із бюджету Пенсійного фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України; крім того, неможливо застосувати норми ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» до внесення змін до Закону «Про Державний бюджет України на 2007 рік», оскільки немає відповідного бюджетного призначення, виплата пенсії потребує фінансування з Державного бюджету України, її обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про державний бюджет; у Державному бюджеті України на 2008 р. не передбачено видатків на виконання рішень судів про стягнення такої пенсії понад розміри, встановлені законами України про державний бюджет на відповідний рік; крім того, представник відповідача наполягала на пропущенні позивачем передбаченого ч.2 ст. 99 КАС України однорічного строку звернення до суду з позовними вимогами.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд визнає за необхідне позовні вимоги задовільнити частково з таких підстав.
В судовому засіданні достовірно встановлено, що позивач є громадянином України (паспорт на а.с.5) і має статус дитини війни відповідно до пенсійного посвідчення а.с.6) та право на пільги, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 1.01.2006 р. по 31.12.2007 р. відповідачем йому не було нараховано та не виплачувалося підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії, про порушення його права на вказане підвищення позивач дізнався на початку 2009 року із засобів масової інформації та звернувся до суду за захистом своїх прав.
Зазначені правовідносини регламентуються:
- ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (далі Закон), за якою дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої Світової війни (2 вересня 1945 р.) було менше 18 років;
- ст.6 Закону, в якій зазначено, що дітям війни пенсія підвищується на 30% мінімального розміру пенсії за віком, згідно п.1 Розділу 4 «Заключного положення» вказаного Закону останній вступає в силу з 01.01.2006 р. (у 2006 році ця норма закону скасована чи зупинена не була, але Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 р.» стаття 110 викладена в такій редакції «установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 ст.5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджується з 1 січня 2006 р., а ст.6 -у 2006 р. поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету»);
- пунктом 12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 р.» дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 р. було зупинено з урахуванням ст.111 того ж Закону, якою обмежено коло суб`єктів підвищення пенсії, а також встановлені інші його розміри;
- Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 року у справі щодо відповідності положень статей 29, 36, ч.2 ст.56, ч.2 ст.62, ч.1 ст.66, пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43, 44, 45, 46 ст.71, ст. 98, 101, 1033, 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 року» /справа про соціальні гарантії громадян/, зокрема п.12 ст.71 та ст.111 вказаного Закону визнано неконституційними, Конституційний суд України дійшов висновку, що Законом про держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві і, як наслідок, скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
- ч.2,4,6 ст.9 КАС України, за якими суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу; якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору;
- Постановою Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначено, що суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону або іншого нормативно-правового акта з позиції відповідності Конституції України і у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії;
- статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. /ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997 р./, якою передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру;
- ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, відповідно до якої кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (борги розглядаються у сенсі поняття «власності», яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність);
- ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», за якою суди України, при розгляді справ, застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї, а також практику Європейського суду - як джерело права;
- ст.55 Конституції України, якою кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових чи службових осіб;
- практикою Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» в якій Суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними, у зв`язку з чим Європейський суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку уряду України, превалювали як lex specialis. Європейський суд не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, постільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань; також Судом зазначено про незворотність дії у часі законів та інших нормативно - правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують, або скасовують відповідальність особи, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.
На підставі викладеного суд прийшов до висновку про те, що, виходячи із вимог ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів держава не вправі допускати звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни. При цьому суд враховує правову позицію Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України у частині обмеження пільг, компенсацій і гарантій, на які відповідно до чинного законодавства мають право окремі категорії громадян.
Відповідно ч.2 ст.99 КАС України для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів; згідно ст.102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений за клопотанням особи, яка бере участь у справі, тому суд прийшов до висновку про поважність причини пропуску позивачем, людиною похилого віку, хворіючим на хворобу Паркінсона, який із засобів масової інформації могла лише дізнатися про своє порушене право на пільги, і поновлює пропущений позивачем строк для звернення до суду.
Оскільки, рішення Конституційного Суду України № 6-рп набуло законної сили 09.07.2007 року, то в період з 09.07.2007р. по 31.12.2007 р. позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії, яке йому не було нараховано та не виплачувалося через протиправну бездіяльність відповідача, то необхідно зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі нарахувати ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за вказаний період.
Невиконання державою в особі управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі своїх соціальних зобов`язань щодо окремих громадян підриває принцип довіри особи до держави і закономірно призводить до порушення принципів соціальної справедливості у правовій державі, тому суд не приймає до уваги заперечення проти позову з боку представника відповідача, у тому числі і щодо законодавчого неврегулювання розміру мінімальної пенсії за віком, що підлягає застосуванню для обчислення розміру доплати, порядку виплат та джерел фінансування.
Сплачений позивачкою судовий збір не підлягає стягненню з відповідача, оскільки відповідно до п.34 ч.1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» пенсійний Фонд України, його підприємства, установи та організації від сплати державного мита звільняються.
Керуючись ст.ст. 122, 138, 158-163 КАС України, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп\2007 рік від 09.07.2007 року у справі №1-29\2007, ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, -
Постановив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Поновити позивачу строк звернення до суду з адміністративним позовом.
Визнати протиправною бездіяльність управління пенсійного фонду України в Гайсинському районі Вінницької області, виражену у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії на 30% мінімального розміру пенсії за віком з 9.07.2007р. по 31.12.2007р.
Зобов`язати управління пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області нарахувати ОСОБА_1 щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
В інші частині позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня її проголошення з наступним поданням апеляційної скарги протягом 20 днів або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Суддя
№ 2а-77/09
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 березня 2009 року Гайсинський районний суд Вінницької області
в складі: головуючої - судді Бондар О.В.
при секретарі - Новіковій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Гайсині справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління пенсійного фонду України в Гайсинському районі про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та зобов'язання нарахувати щомісячну доплату до пенсії як дитині війни, -
встановив:
Зважаючи на складність у викладені повного змісту постанови суду, пов'язаного з потребою у обґрунтуванні доводів сторін, на що може бути витрачений значний час, суд вважає за необхідне проголосити її вступну та резолютивну частини.
Керуючись ст.ст. 122, 138, 158-163 КАС України, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп\2007 рік від 09.07.2007 року у справі №1-29\2007, ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, -
Постановив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Поновити позивачу строк звернення до суду з адміністративним позовом.
Визнати протиправною бездіяльність управління пенсійного фонду України в Гайсинському районі Вінницької області, виражену у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії на 30% мінімального розміру пенсії за віком з 9.07.2007р. по 31.12.2007р.
Зобов`язати управління пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області нарахувати ОСОБА_1 щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
В інші частині позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня її проголошення з наступним поданням апеляційної скарги протягом 20 днів або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Суддя: підпис
Копія вірна.
Оригінал постанови знаходиться в адміністративній справі № 2а-28/2009 Гайсинського районного суду.
Голова суду В.М. Ковчежнюк