ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 121
РІШЕННЯ
Іменем України
19.02.2009 | Справа №2-23/10898-2008 |
19 лютого 2009 р. Справа № 2-23/10898-2008
За позовом Завіт-Ленінської сільської ради, с. Завіт-Ленінський Джанкойського району
До відповідача Джанкойського міськрайонного центру зайнятості населення, м. Джанкой
про стягнення 730,22 грн.
Суддя Доброрез І.О.
П Р Е Д С Т А В Н И К И :
Від позивача – Песнева С.В., представник за довір. від 25.01.2008р.
Від відповідача – Прасолова І.В. – представник за довір. від 21.05.2008р. №01-07/1044
Суть спору: Позивач звернувся до господарського суду АР Крим з позовом про стягнення з відповідача 730,22 грн. заборгованості на підставі договору від 19.03.2008р. №010708031900018 про організацію оплачуваних громадських робіт.
30.12.2008р. від відповідача найшов відзив на позов. Посилаючись на рішення Конституційного суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008р., яким були визнанні неконституційними положення п.п.26 та 88 розділу П Закону України «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін у деякі законодавчі акти України», заперечує проти позовних вимог. Відповідач вказує, що п.п.26,88 Закону стосуються змін, які були внесені у ст.ст.7,12,16,19,30 та 31 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та ст.26 Закону України «Про зайнятість населення». Відповідач вважає, що таким чином є недійсним Порядок фінансування за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття оплачуваних громадських робіт для безробітних (наказ Мінпраці від 21.02.2008р. №61), яким центр зайнятості та позивач керувалися при укладенні договору №010708031900018 від 19.03.2008р. про організацію оплачуваних громадських робіт. Крім того, зазначає, що організація оплачуваних громадських робіт для безробітних, за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, починаючи з 22.05.2008р. повинна здійснюватися згідно з вимогами Положення про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1998р. №578, згідно якого за рахунок коштів Фонду фінансується оплата праці безробітних. Відповідно, починаючи з 22.05.2008р. внески підприємств на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності не можуть фінансуватися за рахунок Фонду, тому що вони не відносяться до фонду оплати праці.
В судовому засіданні 13.01.2008р. представник позивача надав пояснення на відзив відповідача, в якому вказує, що 11.06.2008р. між сторонами була укладена угода про розірвання договору №010708031900018 від 19.03.2008р. у зв’язку із чим відповідач відмовляється від перерахування суми у розмірі 730,22грн. для погашення заборгованості з заробітної плати. Повідомляє, що в цю суму включені страхові внески. Вважає, що заборгованість, яка виникла у період з 22.05.2008р. по 10.06.2008р. може бути погашена, оскільки у даний час організація та проведення оплачуваних громадських робіт для безробітних за рахунок Фонду здійснюється згідно з вимогами Положення, яке не забороняє перерахування страхових внесків для роботодавця. Крім того, представник позивача надав банківські реквізити сторін для стягнення заборгованості.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, суд
Встановив :
19.03.2008р. Завіт-Ленінською сільською радою та Джанкойським міськрайонним центром зайнятості було укладено договір №010708031900018 про організацію оплачуваних громадських робіт для прийому на роботу громадян у кількості 35 осіб на підставі Порядку фінансування за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття оплачуваних громадських робіт для безробітних, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.02.2008р. №61.
Пунктом 4 Порядку фінансування за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття оплачуваних громадських робіт для безробітних було передбачено направлення коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на оплату праці залучених до робіт безробітних, які не отримують допомогу по безробіттю, сплату страхових внесків роботодавців на загальнообов'язкове державне соціальне страхування оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності таких безробітних.
Згідно з п.1.1 договору сторони домовились про створення учасниками договору необхідних умов для забезпечення тимчасовою роботою осіб, які не мають постійного місця роботи.
Відповідно до п.п.1.2, 1.3 цього договору відповідач організовує направлення на громадські роботи осіб, які звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, позивач створює/визначає робочі місця та організовує оплачувані громадські роботи.
Пунктом 2.1.2 договору встановлено, що Джанкойський міськрайонний центр зайнятості населення повинен фінансувати витрати позивача на оплату праці безробітних, направлених на оплачувані громадські роботи, сплату страхових внесків роботодавців на загальнообов`язкове державне страхування, оплату перших п`яти днів тимчасової непрацездатності таких безробітних, згідно з поданими розрахунками (кошторисом), по мірі надходження фінансування.
Судом встановлено, що на підставі вищевказаного договору відповідач видавав направлення для прийняття на роботу громадян на виконання громадських оплачуваних робіт. Громадські роботи з благоустрою території виконувалися працівниками на підставі укладених трудових договорів.
Всього на оплату праці громадян за травень-листопад 2008р. було перераховано 3898,79грн., остаток не погашеної заборгованості відповідача складає 730,22грн.
Факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 730,22грн. документально встановлений. Він підтверджений матеріалами справи, зокрема, актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2008р. по 31.10.2008р., який підписаний обома сторонами та завірений печатками (а.с.11).
11.06.2008р. між сторонами була укладена угода про розірвання договору №010708031900018 від 19.03.2008р. у зв’язку із істотними змінами обставин, якими сторони керувалися при його укладенні.
Суд вважає доводи відповідача про те, що починаючи з 22.05.2008р. внески підприємств на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності не можуть фінансуватися за рахунок Фонду необґрунтованими та не заснованими на нормах права на підставі наступного.
Згідно п.3.1 рішення Конституційного суду України від 09.07.2007р. №6-рп/2007 у справі №1-29/2007 Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.
Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46 Конституції України), та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень.
Отже, відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 20 березня 2002 року N5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав за зверненнями суб'єктів права на конституційне подання справи і приймав рішення, у яких визнавав окремі положення законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій такими, що не відповідають Конституції України (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року N5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 17 березня 2004 року N7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року N8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про міжнародні договори України» укладені належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід’ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Поряд з цим згідно з частиною 2 цієї ж статті, якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
З огляду на викладені положення Конституції України та законів України Вищий Господарський суд України у інформаційному листі від 18.11.2003р. №01-8/1427 «Про юрисдикцію Європейського суду з прав людини в Україні» повідомив, що господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих згідно з Законом.
Аналогічні висновки містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 13.06. 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади», пунктом 19 якої визначено, що відповідно до ст.ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
Суд вважає необхідним визначити, що, утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч.1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.
Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, відповідно до якої держава зобов’язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд вважає необхідним визначити, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб’єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, не приймається до уваги. Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Крім того, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно п. 3 рішення Конституційного суду України від 09.02.1999р. №1-рп/99 по справі №1-7/99 в Конституції України стаття 58 міститься у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", в якому закріплені конституційні права, свободи і обов'язки насамперед людини і громадянина та їх гарантії. Про це свідчить як назва цього розділу, так і системний аналіз змісту його статей та частини другої статті 3 Конституції України. Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Відповідно до п. 1 ст. 23 Закону України “Про зайнятість населення” місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім осіб, зареєстрованих як безробітні, організують проведення оплачуваних громадських робіт на підприємствах, в установах і в організаціях комунальної власності і за договорами – на інших підприємствах, в установах і організаціях.
Згідно з п. 6 ст. 23 Закону України “Про зайнятість населення” фінансування громадських робіт провадиться за рахунок місцевого бюджету із залученням коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (в частині організації таких робіт для безробітних) і підприємств, установ та організацій, для яких ця робота виконується за договорами.
Відповідно до п.3.2 вказаного договору оплата праці робітників, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу у розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством. Заробітна плата особам, приймаючим участь у громадських роботах, фінансується за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Крім того, Порядок фінансування за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття оплачуваних громадських робіт для безробітних, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політки від 21.02.2008р. №61 втратив чинність 31.10.2008р. на підставі Наказу Міністерства праці та соціальної політики N370 від 15.08.2008р., тобто договірні відносини виникли до визнання неконституційними положень п.п.26 та 88 розділу П Закону України «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін у деякі законодавчі акти України» тому повинні бути виконані.
Таким чином суд приходить до висновку, що підлягає стягненню з Джанкойського міськрайонного центру зайнятості населення заборгованість, яка виникла у період з 22.05.2008р. по 10.06.2008р. у сумі 730,22грн. згідно з договором №010708031900018 від 19.03.2008р.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Відповідно до ст. ст. 526, 530 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За таких обставин справи позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Витрати на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.
За згодою представників сторін в судовому засіданні 19.02.2009р. була оголошена тільки вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 24.02.2009р.
З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 49, 82, 84,85 Господарського процесуального кодексу Україні, суд
ВИРІШІВ:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Джанкойського міськрайонного центру зайнятості населення (96100, АР Крим, м.Джанкой, вул.Леніна, 8/1, рахунок №3717800100094, ГУ ДКУ, МФО 824026, ЗКПО 20742815) на користь Завіт-Ленінської сільської Ради (96126, АР Крим, Джанкойський район, с. Завіт-Ленінський, вул.Шевченка, 20, рахунок №35427038000840, УДК в АРК, м.Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 04367795) 730,22грн. основного боргу, 102,00грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Доброрез І.О.