ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 211
РІШЕННЯ
Іменем України
|
03.03.2009 |
Справа №2-8/153.1-2009 |
За позовом - Центрального спеціалізованого будівельного управління, м. Київ
До відповідача - Приватного підприємства «ОСОБА_1», м. Євпаторія
Третя особа - Міністерство Оборони України, м. Київ
Про спонукання до виконання певних дій.
За зустрічним позовом - Приватного підприємства «ОСОБА_1», м. Євпаторія
До - Центрального спеціалізованого будівельного управління, м. Київ
Про визнання дійсним договору та визнання права власності.
Суддя С.А. Чумаченко
ПРЕДСТАВНИКИ:
Від позивача - не з'явився.
Від відповідача - не з'явився.
Від третій особи - ОСОБА_2 по дов. від 24.11.08р. №220\971\д
Сутність спору: Позивач - Центральне спеціалізоване будівельне управління, звернувся до відповідача - ПП «ОСОБА_1», із позовною заявою, просить суд зобов'язати відповідача виконати зобов'язання по інвестиційному договору НОМЕР_1 про спільне будівництво об'єктів житлово-цивільного призначення, утворення інженерної інфраструктури для їх будівництва(реконструкції) згідно розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін від 21 березня 2006 року шляхом спонукання до виконання зобов'язань, визначених п. 6.2-6.5 даного договору.
ПП «ОСОБА_1» звернувся до Господарського суду АРК, із зустрічною позовною заявою до Центрального спеціалізованого будівельного управління, просить суд визнати дійсним договір від 29 березня 2006р. НОМЕР_1 про компенсацію пайової участі Міністерства оборони України в інвестиційному договорі НОМЕР_1 про спільну діяльність шляхом будівництва(реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва(реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін та визнати за ПП ОСОБА_1» право власності на нерухоме майно.
Рішенням Господарського суду АР Крим від 10.07.08р. по справі №2-13\153.1-2009 вирішено в первісному позову відмовити, зустрічну позовну заяву задовольнити.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.12.08р. касаційне подавання Заступника прокурора Центрального регіону України задоволено, рішення Господарського суду АР Крим від 10.07.08р. по справі №2-13\153.1-2009 скасоване, справа передана на новий розгляд, розгляд доручений судді Господарського суду АР Крим Чумаченко С.А., справ привласнений номер №2-8\153.1-2009.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату слухання справи повідомлений належним чином - рекомендованим листом.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату слухання справи повідомлений належним чином - рекомендованим листом.
Представник третій особи представив суду пояснення по справі, просить суд в задоволенні позовних вимог ПП «ОСОБА_1» відмовити.
Справа слуханням відкладалася у порядку ст.77 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, суд
ВСТАНОВИВ:
21 березня 2006 року між приватним підприємством “ОСОБА_1” в особі директора -ОСОБА_3 та державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України -“Укроборонбуд” ОСОБА_4 був укладений інвестиційний договір, НОМЕР_1 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.
Предметом означеного договору є спільна діяльність сторін, направлена на проектування та будівництво та/або реконструкцію існуючих об'єктів житлово-цивільного призначення, їх матеріально-технічне забезпечення, належну експлуатацію, організацію управління майном при проектуванні, будівництві, реконструкції, що призведе до створення спільної часткової власності сторін.
Відповідно до пунктів 2.5., 2.6. договору НОМЕР_1 від 21 березня 2006 року пайовим внеском відповідача в спільну діяльність стало нерухоме майно, а саме: розташоване на будівельному майданчику згідно плана - схеми земельної ділянки, що є додатком №1 до вказаного договору.
Означене нерухоме майно було надано як пайовий внесок відповідача позивачу відповідно до пункту 2.7. договору НОМЕР_1 від 21 березня 2006 року шляхом підписання акта прийому-передачі даного майна від 21 березня 2006 року.
Згідно пункту 6.6. договору НОМЕР_1 від 21 березня 2006 року позивач має право у будь-який момент з дати укладання договору здійснити дострокову компенсацію (викуп) пайової участі (паю) відповідача у згаданому договорі.
29 березня 2006 року між тими же сторонами був укладений договір НОМЕР_1 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі НОМЕР_1 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.
Відповідно до пункту 6 даного договору між позивачем та відповідачем укладений акт прийому-передачі пайової участі (паю) Міністерства оборони України від 29 березня 2006 року та припинено дію інвестиційного договору НОМЕР_1 від 21 березня 2006 року шляхом підписання акту про припинення його дії.
За умовами акту прийому-передачі пайової участі (паю) Міністерства оборони України від 29 березня 2006 року в договорі НОМЕР_1 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі НОМЕР_1 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін Міністерство оборони України в особі філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України “Укроборонбуд” передало приватному підприємству “ОСОБА_1” розмір своєї пайової участі в договорі НОМЕР_1 від 21 березня 2006 року, що склали наступні об'єкти нерухомого майна: розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
Суд розглянувши матеріали справи, вважає що позовні вимоги, по первісному позову, задоволенню не підлягають за наступними підставами.
Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (утому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно до ст.2 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації встановленого вищевказаними нормами права.
Так, в силу ч. і ст.11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, згідно п.1 ч.2 зазначеної норми, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.
При цьому, за змістом ч.2 ст.509 ЦК України, договір є підставою виникнення зобов'язання, яким, відповідно до ч.і ст.509 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, особою, яка може заявити вимоги про виконання зобов'язань за договором НОМЕР_1 від 21.03.2006р., є сторона такого договору, яка виступає кредитором у відповідному зобов'язанні, а, отже, і має право вимагати від боржника виконання відповідного обов'язку.
Вирішуючи спір у справі по суті вимог первісного позову, суд встановив, що договір НОМЕР_1, укладений 21.03.2006р. між відповідачем у справі - ПП "Алексия -ЮГЗ" та державою України в особі органу, уповноваженого управляти майном, - Міністерства оборони України від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове).
Суд має враховувати також те, що, в силу ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Отже, за договором, укладеним від імені особи представником (за наявності у представника відповідних на те повноважень), набуває цивільних прав та обов'язків не сам представник, а особа, яку представляють, у зв'язку з чим, у разі порушення відповідних цивільних прав, вимагати їх поновлення може саме ця особа, яка і буде належним позивачем, незалежно від того, чи надано такою особою право на представництво її інтересів в суді будь-якій іншій особі. У цьому разі остання діє лише як представник сторони.
Позивачами по даній справі є Центральне спеціалізоване будівельне управління, однак як вже встановлено судом, договір НОМЕР_1, укладений 21.03.2006р. між ПП "Алексия -ЮГЗ" та державою України в особі органу, уповноваженого управляти майном - Міністерства оборони України, отже належним позивачем є саме він, Господарський процесуальний кодекс України не передбачає можливості заміни неналежного позивача особою права та охоронювані законом інтереси якої порушені, отже за таких обставин суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, у зв'язку із неправильним визначенням позивачів по справі, права та обов'язки якого за договором НОМЕР_1 від 21.03.2006р. ніяким чином не порушені.
Таким чином, Центральне спеціалізоване будівельне управління не має права вимагати виконати зобов'язання по інвестиційному договору НОМЕР_1, оскільки є неналежним позивачем по справі.
Одночасно відповідач звернувся до суду із зустрічною позовною заявою та просить суд визнати договір НОМЕР_1 від 29.03.2006р. дійсним та визнати за ним право власності на майно, яке передано відповідно до умов такого договору у власність.
Суд розглянувши матеріали справи, вважає що зустрічна позовна заява задоволенню не підлягає, за наступними підставами.
29 березня 2006 року між приватним підприємством “ОСОБА_1” в особі директора -ОСОБА_3 та державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України -“Укроборонбуд” ОСОБА_4 був укладений договір НОМЕР_1 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі НОМЕР_1 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.
Відповідно до пункту 6 даного договору між позивачем та відповідачем укладений акт прийому-передачі пайової участі (паю) Міністерства оборони України від 29 березня 2006 року та припинено дію інвестиційного договору НОМЕР_1 від 21 березня 2006 року шляхом підписання акту про припинення його дії.
За умовами акту прийому-передачі пайової участі (паю) Міністерства оборони України від 29 березня 2006 року в договорі НОМЕР_1 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі НОМЕР_1 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін Міністерство оборони України в особі філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України “Укроборонбуд” передало приватному підприємству “ОСОБА_1” розмір своєї пайової участі в договорі НОМЕР_1 від 21 березня 2006 року, що склали наступні об'єкти нерухомого майна: розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
Суд вважає, що договір НОМЕР_1 від 29.03.2006р. містить елементи купівлі - продажу.
Так, відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За спірним договором, здійснювався викуп відповідачем пайової участі іншої сторони у інвестиційному договорі від 29.03.2006р. НОМЕР_1 шляхом купівлі-продажу майна, зокрема, нерухомого, що вносилось в якості внеску у спільну діяльність.
В силу ст.657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Таким чином, законом встановлено форму такого договору - письмова нотаріально посвідчена.
Згідно п.1 ст.209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
За змістом п.1 ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. При цьому, відповідно до п.2 цієї норми, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Таким чином, для визнання договору дійсним, необхідно існування таких обставин як до домовленість сторін щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, повне або часткове виконання умов договору сторонами (як то передача майна продавцем, за договором купівлі-продажу покупцю, або сплата покупцем предмету договору купівлі-продажу та інше), та однією із суттєвих умов визнання договору дійсним є ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення договору.
Як встановлено судом, договір НОМЕР_1, укладений 29.03.2006р. між відповідачем у справі - ПП "Алексия -ЮГЗ" та державою України в особі органу, уповноваженого управляти майном, - Міністерства оборони України від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове).
Отже, стороною по договору НОМЕР_1 є Міністерство Оборони України, а не директор Центрального спеціалізованого будівельного управління, який по довіреності від Міністерства Оборони України підписав договір НОМЕР_1 від 29.03.2006р.
У зв'язку із чим, позовні вимоги, про визнання дійсним договору від 29 березня 2006р. НОМЕР_1 про компенсацію пайової участі повинні бути направлені до сторони по договору, а саме Міністерства Оборони України.
Відповідачем по зустрічної позовної заяві є Центральне спеціалізоване будівельне управління, однак як вже встановлено судом, договір НОМЕР_1, укладений 29.03.2006р. між ПП "Алексия -ЮГЗ" та державою України в особі органу, уповноваженого управляти майном - Міністерства оборони України, отже належним відповідачем є саме - Міністерство Оборони України.
Господарський процесуальний кодекс України не передбачає можливості заміни неналежного відповідача по зустрічної позовної заяві, особою права та охоронювані законом інтереси якої порушені, оскільки відповідно до ст.60 ГПК України Відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов.
Отже за таких обставин суд вважає, що зустрічні позовні вимоги щодо визнання дійсним договору від 29 березня 2006р. НОМЕР_1 задоволенню не підлягають.
Також, представником Міністерства Оброни України представлено суду письмові пояснення, а саме Міністерство Оборони України про договір НОМЕР_1 від 29.03.2006р. та про договір НОМЕР_1 від 21.03.06р. дізнався лише після відкриття провадження по дійсній справі, тому не яких дій про відмову від нотаріального посвідчення вищевказаних договорів не надавало.
Суду не представлені доказі того факту, що позивач звертався до Міністерства Оборони України із заявою щодо нотаріального посвідчення Договорів, або відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення вищевказаних Договорів.
Щодо вимог про визнання права власності ПП ОСОБА_1», суд вважає зауважити наступне.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України.
Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 року №1919 Положення про порядок реалізації військового майна Збройних Сил України передбачає, що рішення про відчуження військового майна, яке є придатним для подальшого використання, а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого майна, приймає Кабінет Міністрів України, а списаного військового майна - Міністерство оборони України.
Відповідно до п.2 Положення про порядок реалізації військового майна Збройних Сил України відчуження військового майна - вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації).
Згідно з пунктом 6 Положення про порядок реалізації військового майна Збройних Сил України Рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна.
Отже, Порядок відчуження військового майна чітко встановлений Законом України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” та Положенням про порядок відчуження військового майна ЗС України, затвердженого Постановою КМ України № 1919 від 28 грудня 2000 року.
Реалізація військового майна здійснюється уповноваженими Кабінетом Міністрів України підприємствами (організаціями), до яких не входить Центральне спеціалізоване будівельне управління.
Рішення про відчуження військового майна, яке є предметом спірного договору зазначені органи не приймали, і, вчинення дій по відчуженню військового майна у іншому, ніж передбачено законодавством порядку, не може породжувати правових наслідків, а тому, позовні вимоги ПП ОСОБА_1» щодо визнання права власності є безпідставними.
Відповідно до ч.1 ст. 220 Цивільного Кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
На підставі вищевикладеного, враховуючи нікчемність договору від 29 березня 2006р. НОМЕР_1, у зв'язку з недотриманням нотаріальної форми договору суд вважає, що даний договір не має юридичної сили та не породжує тих прав та зобов'язань на встановлення яких він був укладений.
Відповідно до ч.1 ст. 328 Господарського Процесуального Кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що набув права власності на підставі договору від 29 березня 2006р. НОМЕР_1, однак, як встановлено судом даний правочин носить нікчемний характер, отже не породжує будь-яких прав та зобов'язань.
Отже, позовні вимоги Приватного підприємства «ОСОБА_1» щодо визнання права власності не підлягають задоволенню.
Отже, позивачем не виконанні вимоги п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та
ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, щодо обґрунтованості позовних вимог, при цьому суд враховує, що обов'язок щодо доказування обставин на які сторона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень покладається саме на зацікавлену сторону, в даному випадку позивача.
В судовому засіданні 03.03.2009 року оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Повний текст рішення підписано 06.03.2009 року.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 77, 82-84 ГПК України, суд
ВИРIШИВ:
1. В задоволені первісного позову відмовити.
2. В задоволенні зустрічного позову відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Чумаченко С.А.