ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

11 березня 2009 р.

№ 24/8

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого

Губенко Н.М.

суддів :

Барицької Т.Л., Подоляк О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ДКП "Господар"

на  постанову

від 03.12.2008 р. Київського апеляційного господарського суду

у справі

№ 24/8

за  позовом

ВАТ "АК "Київводоканал" в особі відокремленого підрозділу Підприємства по експлуатації водомірного господарства та збуту води "Водозбут" (надалі –Товариство)

до	ДКП "Господар" (надалі –Підприємство)

про	стягнення 3997369, 55 грн

за участю представників:

від позивача

-  не з'явились

від відповідача

-  Гавриловський О.С.

В С Т А Н О В И В:

В січні 2002 р. Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства та просило за наслідком уточнення позовних вимог стягнути з останнього 4007451,57 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконував умови договору № 03991/1-5-09 від 11.12.1996 (надалі - Договір) на відпуск води та послуги каналізації щодо оплати наданих послуг, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.02.2002 р. (суддя Шидловська В.В.) позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2003 р. (судді: Зеленін В.О., Авдеєв П.В., Коршун Н.М.) рішення господарського суду міста Києва змінено: стягнуто 746708,02 грн. заборгованості, 521671,97 грн. інфляційних втрат, 142335,1 грн. відсотків річних, 1700 грн. державного мита та 69 грн. судових витрат.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.11.2003 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2003 та рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2002 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Підставою для скасування рішення та постанови стало неправильне застосування положень ст. 214 ЦК УРСР та норм цивільно-правового інституту "Позовна давність", а також те, що в рішенні місцевий господарський суд обмежився загальним висновком про обґрунтованість позовних вимог, який не ґрунтується на встановлених судом обставинах, досліджених доказах та нормах матеріального права.

Під час нового розгляду позивач уточнив розмір позовних вимог і просив стягнути з відповідача 3567018,78 грн. основного боргу, 329726, 35 грн. інфляційних втрат, 100624, 42 грн. відсотків річних

За наслідками нового розгляду рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2007 р. (судді: Ковтун С.А., Кондратова І.Д., Паламар П.І.), залишеним без змін постановою  Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2008 р. (судді: Зеленін В.О., Синиця О.Ф., Рєпіна Л.О.), позов задоволено частково стягнуто з Підприємства на користь Товариства  1109732,98 грн. заборгованості, 471,92 грн. державного мита та 32,76 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги процесуального  законодавства  і  всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.

Господарські суди у порушення ст. 11112 ГПК України не виконали вказівки, що містилися в постанові Вищого господарського суду України від 12.11.2003 р. та належним чином не дослідили обґрунтованість позовних вимог, не з’ясували та не перевірили обставини справи, не надали об’єктивну оцінку доказам.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 зазначеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 3.1 Договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило щомісячно представником постачальника спільно з абонентом.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Приймаючи рішення про задоволення позову частково суди дійшли висновку про те, що позивачем належним чином доведено обсяг наданих послуг з водопостачання та водовідведення та їх вартість. Таких висновків суди дійшли з огляду на наступне.

Врахувавши, що Товариством протягом спірного періоду надавались Підприємству послуги з водопостачання та водовідведення суд при визначенні обсягу та вартості наданих послуг виходив з даних, наведених у платіжних вимогах-дорученнях.

Колегія суддів зазначає, що об'єм послуг з водопостачання та водовідведення та вартість зазначених послуг в конкретний період часу повинні бути доведені допустимими засобами доказування. Проте, з огляду на Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України (в редакціях чинних на момент виникнення заборгованості) та Договір,  платіжні вимоги-доручення не можуть бути допустимим доказом об'єму наданих послуг та їх вартості.

Крім того, колегія суддів зазначає, що судами належним чином не досліджено обставини справи на предмет виникнення у відповідача зобов’язань по оплаті за надані послуги, оскільки умовами Договору (пункти 3.6) виникнення грошового зобов’язання пов’язується з виставленням постачальником та отриманням споживачем платіжної вимоги

Проте, позивачем в порушення вимог ст. 33 ГПК України не доводився факт надсилання (вручення) відповідачеві таких платіжних вимог, а суди попередніх інстанцій при розгляді питання щодо встановлення даного факту, без належного обґрунтування, лише констатували надсилання позивачем та отримання відповідачем платіжних вимог. Докази надсилання платіжних вимог, за правилами ст. 38 ГПК України, судами не вимагались і не оцінювались.

Отже, висновки судів про доведеність та обґрунтованість заявлених позовних вимог не підтверджені належними засобами доказування, а тому суперечать вимогам ст. 34 ГПК України.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновків про те, що судами першої та апеляційної інстанції належним чином та в повному обсязі не досліджено обставини справи, зокрема, судами не досліджено обставини прийняття Підприємством отриманих послуг, не досліджено об'єм та вартість наданих послуг, підтверджених належним чином.

Дослідження вказаних питань має важливе значення для правильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Висновки викладені в рішенні господарського суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції є на думку колегії суддів суперечливими і не дають змоги визначити доведеність суми наданих послуг, а оскільки відповідно до ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати фактичні обставини справи, збирати докази, давати оцінку наявним у справі доказам, то відповідні обставини підлягають встановленню судами першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

В силу п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень, передбачених частиною другою статті 11110 цього Кодексу.

Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв’язку із вищевикладеним, рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, вирішити спір із дотриманням норм процесуального законодавства на підставі норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних відносин сторін.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112  ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ДКП "Господар" задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2007 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2008 р. у справі № 24/8 скасувати.

Справу передати на новий розгляд господарському суду міста Києва.

Головуючий, суддя                                                                                 Н. Губенко

С у д д і                                                                                                      Т. Барицька

                                                                                                                   О. Подоляк