Головуючий у 1 інстанції - Іващенко В.М.
Суддя-доповідач - Нікулін О.А.
Україна
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
23 грудня 2008 року Справа № 22-а-16683/08
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді: Нікуліна О.А.
Суддів: Сіваченка І.В.,Дяченко С.П.
при секретарі Денисенко К.С.
за участю:
представника позивач не з*явився
представника відповідача не з*явився
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради на постанову Ровеньківського міського суду Луганської області від 08 жовтня 2008 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради «про стягнення недоплаченої грошової допомоги до 5 травня, допомоги на оздоровлення, різниці в компенсації при встановленні більш високої групи інвалідності»,-
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2008 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача про стягнення недоплаченої грошової допомоги до 5 травня, допомоги на оздоровлення, різниці в компенсації при встановленні більш високої групи інвалідності.
Постановою Ровеньківського міського суду Луганської області від 08 жовтня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_1задоволені у повному обсязі.
Зазначеною постановою стягнуто з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування недоплат за період з 1999 року по 2008 рік: різниці компенсації при встановленні ІНФОРМАЦІЯ_1 інвалідності в розмірі, 7875 гривень, щорічної разової грошової допомоги до Дня Перемоги, як інваліду війни в розмірі 11586.07 гривень, та щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 9025.05 гривень, а всього на загальну суму 28486,57 гривень.
З постановою суду першої інстанції не погодився відповідач по справі Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області та звернулося з апеляційною скаргою на неї, в якій зазначено, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права внаслідок чого неправильно вирішив справу, вважає, що постанова підлягає скасуванню з наступною відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляція не підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наступного.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 08.05.2008 року, ОСОБА_1 є інвалідом ІНФОРМАЦІЯ_1 і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни .
З 01.05.1997 року позивачеві встановлена ІНФОРМАЦІЯ_2інвалідності, як особі яка постраждала внаслідок ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а з 01.05.2008 року встановлена ІНФОРМАЦІЯ_1 інвалідності
За період з 1999 року по 2007 рік позивачеві були виплачені:
щорічна разова грошова допомога до дня Перемоги як інваліду війни: 2003 рік -100 грн.; 2004 рік - 130 грн.; 2005 рік - 270 грн.; 2006 рік - 270 грн.; 2007 рік - 300 грн.; 2008 рік - 350 грн.;
щорічна компенсація на оздоровлення: 1999 рік - 21 грн. 50 коп.; 2000 рік - 21 грн. 50 коп.; 2001 рік - 21 грн,, 50 коп.; 2002 рік - 21 грн. 50 коп.; 2003 рік - 21 грн. 50 коп. 2004 рік - 21 грн. 50 коп.; 2005 рік 21 грн. 50 коп.; 2006 рік - 90 грн.; 2007 рік -90 грн,; 2008 рік - нарахована, але не виплачена, усього 330 грн. 50 коп.
Різниця одноразової компенсації при призначенні ІНФОРМАЦІЯ_1 інвалідності не нараховувалась і не виплачувалась.
На думку суду відповідно до п. З ч. І ст. 268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров*я або смертю.
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», щорічно до 5 травня ветеранам війни - інвалідам війни, виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам 1 групи - 10 мінімальних пенсій за віком; ІНФОРМАЦІЯ_1 - 8 мінімальних пенсій за віком; 3 групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ч, 3 ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права та пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплачується в таких розмірах: - інвалідам 1 групи - 60 мінімальних заробітних плат: - інвалідам ІНФОРМАЦІЯ_1 - 45 мінімальних заробітних плат; - інвалідам 3 групи - 30 мінімальних заробітних плат.
Щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам 1 і ІНФОРМАЦІЯ_1 - 5 мінімальних заробітних плат; інвалідам 3 групи -4 мінімальних заробітних плати. Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Недоплата щорічної разової грошової допомоги до Дня Перемоги ОСОБА_1, як ветерану війни - інваліду війни за період з 1999 року по 2008 рік складає: 1999 рік - 15 грн. X 7 = 105 грн.; 2000 рік - 24,90 грн. X 7 = 174 грн. 30 коп.; 2001 рік - 34 грн. X = 238 грн.; 2002 рік - 47,30 грн. X 7 = 331 грн. 10 коп.; 2003 рік - (47,30 грн. X 7) - 100 грн. = 231 грн. 10 коп.: 2004 рік - (92,45 грн. X 7) - 130 грн. = 517 грн. 15 коп.; 2005 рік -(332 грн. X 7) - 270 грн. = 2054 грн.; 2006 рік - (359 грн. Х7) -270 грн. - 2243 грн.; 2007 рік - (410 грн. 06 коп. X 7) - 300 грн. = 2570 грн. 42 коп.; 2008 рік - (481 грн. X 7) - 350 гри. = 3017 грн. усього 11586 грн. 07 коп. Різниця невиплаченої одноразової компенсації при встановленні ІНФОРМАЦІЯ_1 інвалідності становить: 525 грн. X 15 = 7875 грн. Недоплата щорічної допомоги на оздоровлення за період з 1999 по 2008 рік складає: 1999 рік - (74 грн. X 4) - 21,50 грн. = 274 грн. 50 коп,; 2000 рік - (90 грн. X 4) - 21,50 грн. = 338 грн. 50 коп.; 2001 рік -(118 грн. X 4) - 21 грн. 50 коп, = 450 грн. 50 коп.; 2002 рік - (140 грн. X 4)
· 21 грн. 50 коп. = 538 грн. 50 коп.; 2003 рік - (185 грн. X 4) - 21 грн. 50 коп. = 718 грн. 50
· коп,; 2004 рік - (205 грн. X 4) - 21 грн. 50 козі. = 798 грн. 50 коп.; 2005 рік - (332 грн. х 4)
· 21 грн. 50 коп. = 1026 грн. 50 коп.; 2006 рік - (350 грн. х 4) - 90 грн. = 1310 грн.; 2007 рік
· (400 грн. х 4) - 90 грн. = 1510 грн.; 2008 рік - 515 грн. X 4 = 2060 грн. Недоплачено
· усього 9 025 грн. 50 коп. Загальна сума недоплати становить: 7875 грн. + 9025 грн. 50
· коп. + 11586 грн. 07 коп. = 28486 грн. 57 коп.
Відповідно до Постанови КМУ від 26.07.1996 року №836, виплати одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплачуються в таких розмірах: - інвалідам 1 групи - 37930 тис. карбованців; - інвалідам ІНФОРМАЦІЯ_1 - 28440 тис. карбованців; - інвалідам 3 групи - 18960 тис. карбованців.
Відповідно до Постанови КМУ від 1,2.07.2005 року №562 громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлений такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення: інвалідам 1 і ІНФОРМАЦІЯ_1 - 120 грн.; - учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - 100 грн.; - інвалідам 3 групи - 90 грн.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: - мінімальний розмір заробітної плати; - мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», виключно законами України визначаються: - мінімальний розмір заробітної плати; - мінімальний розмір пенсії за віком. Державні соціальні гарантії є обов*язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. З Конституції України, людина, її життя і здоров*є, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов*язком держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов*язані діяти лише на підставі , в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальних захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов*язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №8-рп/2005 від 11.10.2005 року. Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов*язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та Закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається(рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року, від 20.03.2002 року, від 17.03.2004 року, від 01.12.2004 року).
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року в справі №1-29/2007, проаналізувавши відповідні положення Конституції України, Кодексу (2542-12), практику зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів
України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині 2 ст. 6, частині 2 ст. 8, частині 2 ст. 19, статтям 21,22, п.1 ч.2 ст. 92, частинам 1,2,3 ст. У5 Конституції України (254к/96-ВР). Таким чином, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин, Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин. На підставі дослідження матеріалів справи, аналізу відповідних положень Конституції України (254к/96-ВР), Кодексу (2542-14) та оспорюваних у конституційному поданні положень Закону (489-16) Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення статей 29,36, абзацу З частини 2 статті 56, частини 1 статті 66, пунктів 7,9.12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей 98,103,111 Закону (489-16) не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними). Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв*язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов*язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, у Рішенні від 14 грудня 2000 року N 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) Конституційний Суд України зазначив, що "рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України (частина друга статті 150)" (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини). Ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація грунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: стаття 38 Кодексу конкретизує вимоги частини другої статті 95 Конституції України щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу і Конституції України визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет - встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзаци четвертий, п'ятий, шостий, восьмий пункту 4 мотивувальної частини). У зв'язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що "зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1,3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92 частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини). При прийнятті оспорюваного Закону всупереч зазначеним правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів (стаття 67 розділу І) і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них не чинними (розділ 11). Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради АРК чи рішення Ради Міністрів АРК, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов*язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Тобто, при вирішення спірних правовідносин по цій справі, суд керувався і застосовував не Закони України «Про Державний бюджет» на відповідні роки та Постанови КМУ, а Конституцію України та закон, який регулює спірні правовідносини, тобто Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Проте, колегія суддів вважає, що повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можливо за наступних обставин.
Покладаючи на відповідача обов*язок сплатити кошти на оздоровлення за період з 1999 по 2008 рік, суд не врахував, що відповідач є платником зазначених коштів лише з 2003 року, тобто на відповідача не може бути покладено обов*язок вчинити дії, які не входять до його компетенції.
З урахуванням викладеного позовні вимоги щодо стягнення боргу на оздоровлення підлягають частковому замовленню. Також врахуванню підлягає те, що стосовно зупинення даного виду виплат у кратному до заробітної плати розмірі на 2006 рік відсутнє будь-яке рішення Конституційного Суду. Вказана обставина також лишилася поза увагою суду.
Недоплата щорічної допомоги на оздоровлення за період 2003,2004,2005,2007,2008 з урахуванням мінімальної заробітної плати на час виплати та здійснених відповідачем виплат складає: 2003 рік - (185 грн. X 4) - 21 грн. 50 коп. = 718 грн. 50 коп.; 2004 рік - (205 грн. X 4) - 21 грн. 50 козі. = 798 грн. 50 коп.; 2005 рік - (332 грн. х 4) - 21 грн. 50 коп. = 1026 грн. 50 коп.; 2007 рік (400 грн. х 4) - 90 грн. = 1510 грн.; 2008 рік - 515 грн. X 4 = 2060 грн.
Загальна сума боргу з вказаного виду виплат становить 6113.5 гривень, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Колегія суддів вважає, що до правовідносини з нарахування та виплати грошових коштів позивачеві до 5 травня слід застосувати положення ст. 99, 100, оскільки вказані виплати не є засобом відшкодування шкоди, завданої здоров*ю, та на них розповсюджується позовна давність, тому ця позовна вимога підлягає також частковому задоволенню за 2007 та 2008 роки.
Позивач як інвалід війни 3 групи має право на отримання щорічної допомоги в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Встановлення ІНФОРМАЦІЯ_1 інвалідності в травні 2008 року є підставою для нарахування допомоги в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком лише в 2009 році, тобто враховується група інвалідності на час виплати коштів
На підставі викладеного суд доходить висновків, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню наступні грошові кошти - 2007 рік - (410 грн. 06 коп. X 7) - 300 грн. = 2570 грн. 42 коп.; 2008 рік - (481 грн. X 7) - 350 грн. = 3017 гривень на загальну суму.
Колегія суддів також не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача різниці в грошовій компенсації при встановленні більш високої групи інвалідності. 2 група інвалідності встановлена позивачеві з 07 травня 2008 року. На час встановлення інвалідності позивачеві редакція статі 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачала, що компенсація виплачується в розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року вказані положення були визнані такими, що є неконституційними.
Позивач не мав правових підстав на час дії редакції статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до визнання її неконституційною здійснювати нарахування та виплату різниці в компенсації тому ця вимога позивача не підлягає задоволенню.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дотримався норм матеріального права під час вирішення справи, тобто наявні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ч. 3 ст. 24, ст.ст. 160, 167, 184 ч.1, 195, 196, п.3 ч. 1 ст. 198, 202, ст. 205, ст.ст. 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради на постанову Ровеньківського міського суду від 08 жовтня 2008 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради «про стягнення недоплаченої грошової допомоги до 5 травня, допомоги на оздоровлення, різниці в компенсації при встановленні більш високої групи інвалідності»- задовольнити частково.
Постанову Ровеньківського міського суду Луганської області від 08 жовтня 2008 року - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2003,2004,2005, 2007 та 2008 роки в сумі 6113.5 гривень.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради на користь ОСОБА_1 грошову допомогу до 5 травня за 2007 та 2008 роки в сумі 3017 гривень.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 23 грудня 2008 року. Постанова у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 29 грудня 2008 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подачі касаційної скарги протягом одного місяця з моменту виготовлення повного тексту постанови.
Колегія суддів: О.А.Нікулін
(підписи) С.П.Дяченко
І.В.Сіваченко
З оригіналом згідно.
Суддя: