ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

 

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

 

ПОСТАНОВА

Іменем України

 

10.02.09

Справа №2а-7686/08/2

 

Окружний  адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Яковлєва С.В. , при секретарі Лісецькій Г.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу 

за позовом  ОСОБА_1    

до   Головного Управління Пенсійного фонду України в  Криму,  Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ АРК             

про визнання бездіяльність неправомірную тазобов'язання до нарахування щомісячної соціальної державної допомоги

за участю представників:

Від позивача - не з'явився. 

Від відповідачів - не з'явились.

Суть спору: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом, в якому просив визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ АР Крим (далі відповідач) в частині несплати пенсії позивачу у розмірах, передбачених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та зобов'язати відповідача підвищити позивачу пенсію на 30% мінімальної пенсії за віком, як це передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 09.07.2007 року, а також зобов'язати відповідача нараховувати надбавку як «дитині війни», починаючи з 01.11.2008 року у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком в порядку, передбаченому частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Вимоги мотивовані тим, що позивач  має статус «Діти війни» та згідно з положеннями Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01.01.2006 р. органи Пенсійного фонду України не здійснювали виплати пенсії ані у 2006р., ані у 2007 р., ані у 2008 році, в розмірі, встановленому Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Позивач у судове засідання не з'явився, про час та день розгляду справи повідомлений належним чином, 09.02.2009 року від нього надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності у зв'язку з неможливістю явки.  

Головне управління Пенсійного фонду України в АРК явку свого представника у судове засідання не забезпечило, надало заперечення на позов, в якому з позовними вимогами не погодилось, вказав, що ГУ ПФУ в АРК не здійснює функцій призначення пенсій та безпосереднього фінансування їх виплат, а лише координують діяльність підвідомчих органів. Нарахування та виплата пенсій та щомісячної соціальної допомоги покладені на управління ПФУ в районах, містах, районах в містах АРК. У той же час, відповідач зазначив, що позивачем пропущений передбачений ст. 99 КАС України строк для звернення до суду за захистом порушених прав, тому згідно зі ст.100 КАС України підлягають застосуванню наслідки порушення строку та з цих підстав у задоволені позову як за 2006 рік, так і за 2007 рік повинно бути відмовлено. Крім того, Головне управління Пенсійного фонду України в АРК просило розглянути справу за відсутністю його представника.    

Другий відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, 02.02.2009 року від нього надійшло заперечення, в якому він з позовними вимогами не погодився, визначивши що мінімальний розмір пенсії за віком не може застосовуватися  для розрахунку підвищення пенсії відповідно до ст. 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а органи Пенсійного фонду України мають використовувати кошти тільки на виплати, вичерпний перелік яких визначений діючим законодавством України, до яких, на його думку, не відносяться виплати підвищення пенсії відповідно до ст. 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни», також ним заявлено згідно зі ст. ст. 99, 100 КАС України клопотання про застосування наслідків пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами. Крім того, відповідач просив розглянути справу за відсутністю його представника.

Розглянувши матеріали справи, враховуючі клопотання позивача та другого відповідача, дослідивши надані докази, суд 

ВСТАНОВИВ:

 

У пенсійному посвідченні позивача № 503556 є штамп  встановленого зразка, який згідно з Порядком, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 107 від 05.04.2006 р. (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.04.2006 р. за № 458/12332), засвідчує його  належність до категорії дітей війни.

Ст. 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус дітей війни та основи їх соціального захисту встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується паспортом серіїНОМЕР_1, тобто станом на час закінчення Другої світової війни йому було менше 18 років, тому він являється особою, яка віднесена до категорій осіб, визнаних дітьми війни.

З огляду на наведене вище, суд прийшов до висновку, що позивач відноситься до категорії громадян, які мали право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист  дітей війни».

У ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла у 2007 р.р., було визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цім Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ст. 7 Закону України «Про соціальний захист  дітей війни»).

Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

У своєму запереченні представник відповідача наполягав на тому, що законодавчими актами України не врегульоване питання розміру мінімальної пенсії за віком для розрахунків, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни». На його думку, не може бути  прийнятий за основу розрахунку мінімальний розмір пенсії, визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки він застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, встановлених Законом.

Суд погоджується з тим, що згідно з ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Зазначена норма Закону введена в дію згідно із Законом України від 25.03.2005 р. № 2505-IV.

Але, приймаючи до уваги те, що згідно з  ч.4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, та відповідно до ч. 1, 2 статті 8 КАС України  при вирішенні справи має застосовуватись принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання підвищення пенсії  основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74  van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку  це надання підвищення пенсії дітям війни,  держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки  схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Згідно з ч. 1 ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»  прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.

Суд вважає необхідним визначити, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлений також ч. 3 ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», відповідно до якої для визначення мінімального розміру пенсії за віком з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, збільшений на 1 відсоток. Зазначена норма введена в дію Законом України від 15.03.2007 р. № 749-V, який набрав чинності після Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-IV, яким встановлені обмеження в частині  3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003, № 1058-IV. Тому відповідно до принципу дії закону в часі застосуванню підлягає закон, який набрав чинності пізніше.

У ч. 3 ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.

Згідно зі ст. 58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2008 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня  - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.

Матеріали справи свідчать, що позивачем у 2008 році частково отримувалася щомісячна державна соціальна допомога дітям війни, а саме:  з січня по березень 2008 року в сумі 141,00 грн., з квітня по червень 2008 року - 144,30 грн., з липня по вересень 2008 року - 144,60 грн. та з жовтня по грудень 2008 року - 149,40 грн.

Суд вважає, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи відповідача про те, що він діяв відповідно до закону та порушень щодо здійснення виплати позивачу  щомісячної державної соціальної допомоги не вчиняв.

Згідно ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до п. 12 ст. 71 цього Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2007 рік дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

З'ясовуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вважає необхідним визначити, що, утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч.1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої),  вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, відповідно до якої держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

У Законі України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що  державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

З наведеного стає зрозумілим, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Таким чином, будь-які закони, які регулюють  правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України «Про державний бюджет на 2007 рік», має відповідати вимогам Конституції та Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Суд вважає необхідним підкреслити, що встановлений ст. 95 Конституції України, ст. 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема, і Законом України «Про соціальний захист дітей війни», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

На думку суду  встановлення Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» розміру та порядку виплати щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в меншому розмірі, ніж передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом. Позбавивши певну категорію осіб, які мають право на пільги як діти війни, права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги п. 12 ст. 71,  ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було звужено обсяг цього права і водночас фактично скасовано конституційну гарантію забезпечення належних умов існування дітей війни.

Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 «У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 частини 2 статті 56, частини 2 ст. 62, ч. 1 ст.66, п. п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 ст. 71, ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії) визнано такими, що не відповідають Конституції України ст. 111 та п. 12 ст. 71  Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Що стосується дії у 2008 р. статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004, № 2195-ІV, то Законом України «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. передбачена інша редакція наведеної статті, а саме: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Але положення пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008.

Суд враховує, що зазначені рішення Конституційного Суду України у цій справі мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

У відповідності до ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, при визначенні розміру щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в 2007 - 2008 роках необхідно керуватися статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Закону України «Про державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які визнані неконституційними, але тільки з дня ухвалення рішень Конституційного суду України № 6-рп/2007у 2007 році та      № 10-рп/2008 у 2008 році.

Посилання відповідача на те, що діючим законодавством не передбачений обов'язок здійснювати виплати, встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», судом не приймаються до уваги. Так, згідно з п. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України  № 1261 від 24.10.2007 р. (далі Постанова № 1261), до основних засад Пенсійного фонду України відноситься, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок  коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Уп.8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також  кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни виплачується державна соціальна допомога саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціального допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись зазначеними вище положеннями Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р. та  Постанови №1261, приходить до висновку, що саме органами ПФУ позивачу мало виплачуватись підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у в'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не можуть прийняті до уваги. Суд вважає необхідним визначити, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, не приймається до уваги. Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі  позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Згідно позовних вимог позивач просив визнати неправомірною бездіяльність відповідача та зобов'язати його підвищити йому пенсію, в той час як обґрунтовує свої вимоги невиконанням відповідачем положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щодо обов'язку нарахування та виплати останнім на користь позивача передбаченої цим законом щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни. У зв'язку з чим суд вважає можливим вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів позивача по справі, визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо ненарахування позивачу щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни та зобов'язати відповідача нарахувати на користь позивача таку допомогу.

У той же час, судом встановлено, що відповідно до п. 2.1. р. 2 Положення «Про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України  від 27.06.2002 №11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року за № 208/14899,   основними завданнями Головного управління Пенсійного фонду України в АРК є забезпечення у відповідному регіоні збирання та акумулювання внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших коштів, призначених для пенсійного забезпечення, ведення їх обліку. На Головне управління ПФУ в АРК не покладені обов'язки щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни.  

Згідно з підпунктом 6 пункту 2.2. розділу 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою  Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13.03.2008 року № 209/14900 саме на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах, містах, в районах в містах покладені обов'язки щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії.

Таким чином, суд, керуючись ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», приходить до висновку, що належним відповідачем по справі, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги є Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ АР Крим.

Приймаючи до уваги, що позивач пред'явив позов як до Управління ПФУ в м. Армянськ, так і Головного управління Пенсійного фонду України в АРК, то суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі, та зобов'язати належного відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ АР Крим здійснити нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги  позивачу.

Ст. 99 КАС України  встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у  ст. 100 КАС України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Управління ПФУ в м. Армянськ АРК в своєму запереченні на позов наполягало на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду.

Однак, позивач у позові просив відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів. Причиною пропуску строку позивач визначив той факт, що позивач дізнався, що його права порушені лише після оприлюднення Рішення Конституційного Суду України (справа про соціальні гарантії громадян) від 09.07.2007р.

Судом встановлено, що Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 «У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 частини 2 статті 56, частини 2 статті 62, частини 1 статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) офіційно оприлюднене в Офіційному віснику України, 2007, № 52, 27.07.2007р.

Таким чином, позивач повинен був дізнатися, що його право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги за 2007 р. порушено саме з моменту оприлюднення зазначеного рішення Конституційного Суду України, тобто з 27.07.2007 р.

Приймаючи до уваги, позивач звернувся з позовом до суду 24.11.2008 року, тобто не в межах встановленого ст. 99 КАС України річного строку, суд вважає, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо підвищення пенсії саме з 09.07.2007 року по 01.11.2007 року.

Враховуючі, що інших поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав стосовно позовних вимог щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги з 09.07.2007р., позивач суду не надав, суд приходить до висновку, що відсутні  підстави для поновлення зазначеного строку.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про зобов'язання відповідача нараховувати позивачу щомісячну державну соціальну допомогу у відповідності до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 

Виходячи зі змісту наведеної норми, позивач має право звертатись до суду за захистом саме порушеного права. Оскільки позивачем заявлені вимоги про зобов'язання відповідача виплачувати позивачу щомісячну грошову допомогу в розмірі, встановленому Законом України «Про соціальний захист дітей війни» на майбутнє, суд вважає, що в цій частині у позові повинно бути відмовлено.

На підставі наведених вище доводів суд вважає, що підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання відповідача нарахувати позивачу щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни з листопада по грудень 2007 року та з травня по грудень 2008 року, з урахуванням часткової сплати відповідачем за даний період у 2008 році 390,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд 

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Армянск (96012, АР Крим, м.Армянск, вул. Шкільна, 55-А) в частині ненарахування ОСОБА_1(ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, АДРЕСА_1) щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у період з листопада по грудень 2007 року та з травня по грудень 2008 року.

3.Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Армянск (96012, АР Крим, м.Армянск, вул. Шкільна, 55-А) нарахувати на користь ОСОБА_1(ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, АДРЕСА_1) недоотриману щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у період з 01.11.2007 року по 31.12.2007 року та з 01.05.2008 року по 31.12.2008 року.

4.Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1(ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, АДРЕСА_1) 0,85грн. судового збору.

5.В іншій частині позовних вимог - у позові відмовити.

У разі неподання  заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі складання  постанови у повному обсязі, відповідно до ст. 160 КАСУ -  з дня складення у повному обсязі).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу  через 20 днів після подання заяви про апеляційне  оскарження. 

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

 

Суддя                                                                Яковлєв С.В.