Дата документу 09.11.2011

Справа № 2-3004

2011 рік

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

„09” листопада 2011 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Ніколовой І.С.

при секретарі –Бєлінськой А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та кредит”про визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач зазначив, що 04.07.2008р. між ним та Відкритим акціонерним товариством “Банк “Фінанси та кредит”, правонаступником якого є відповідач, укладено кредитний договір № 14-1666-07ИС, за умовами якого позивач отримав кредит в сумі 56 000,00 доларів США 00 центів, та прийняв на себе зобов’язання повернути кредит строком до 03 липня 2028 року та сплачувати відсотки за користування кредитом.

04.02.2009р. та 30.07.2009р. сторонами договору були укладені додаткові договори.   

Позивач стверджує, що спірний договір був укладений з порушенням вимог ст.18 Закону України “Про захист прав споживачів”, порушення під час його укладення законодавчих норм щодо валюти кредиту, порушення законодавчих норм щодо здійснення валютних операцій, пов’язаних з використанням валютних цінностей, порушення принципу справедливості, Закону України “Про захист прав споживачів”, та положень ст.215 ЦК України, за якими підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України –зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Просить визнати недійсним кредитний договір №14-1666-07ИС від 04.07.2008р., укладений 04.07.2008р. між ним та Відкритим акціонерним товариством “Банк “Фінанси та кредит”, правонаступником якого є відповідач.

Представник відповідача позов не визнала, надала суду письмові заперечення.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає.

04.07.2008р. між ним та Відкритим акціонерним товариством “Банк “Фінанси та кредит”, правонаступником якого є відповідач, укладено кредитний договір № 14-1666-07ИС, за умовами якого позивач отримав кредит в сумі 56 000,00 доларів США 00 центів, та прийняв на себе зобов’язання повернути кредит строком до 03 липня 2028 року та сплачувати відсотки за користування кредитом (а.с.7-10).

Позивач вважає укладений кредитний договір недійсним через порушення під час його укладення ст.18 Закону України “Про захист прав споживачів”, законодавчих норм щодо валюти кредиту, порушення законодавчих норм щодо здійснення валютних операцій, пов’язаних з використанням валютних цінностей, порушення принципу справедливості, Закону України “Про захист прав споживачів”, та положень ст.215 ЦК України, за якими підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України –зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Суд вважає зазначені посилання позивача необгрунтованими.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов’язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.      

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.  

Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

Таким чином, кредитний договір був укладений з урахуванням волевиявлення позивача,  оскільки підпис на договорі  є доказом того, що сторони погодилися з його умовами.

Згідно ст.203 ч.1 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч.1 ст.230 ЦК України передбачено, що суд визнає угоду недійсною у випадку, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу).

Згідно ч.1 ст.229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

З матеріалів справи вбачається, що договір між сторонами підписаний повноваженими особами, він містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгодженні сторонами шляхом звернення відповідача з пропозицією щодо укладання договору та погодження позивачем на укладання такого договору  

Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валютна може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.2 Закону України “Про банки і банківську діяльність”кошти –гроші у національній або в іноземній валюті чи їх еквівалент. Норми статей 47 та 49 даного Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Щодо вимог підпункту “в”пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогоднішній день законодавець не визначив межі термінів і сум надання кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, операції з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Представником відповідача надані докази (копія банківської ліцензії №5, 5-2 з додатками)   щодо правомірності здійснення Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк”, правонаступником якого є відповідач, банківських операцій в іноземній валюті, в тому числі надання кредитних коштів в іноземній валюті.

         Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов’язковим  для виконання сторонами.

Таким чином, договір, укладений сторонами з дотриманням вимог, необхідних для чинності правочину, має обов’язкову силу для самих сторін.

     Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти-гривні. Відповідно до ст.36 Закону України “Про ОСОБА_2 України”офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється НБУ. Згідно з ч.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України  “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, валютні курси встановлюються ОСОБА_2 Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, Положенням “Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів”, затвердженого Постановою Правління НБУ № 496 від 12.11.2003 року, визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, при укладанні кредитного договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на  себе повні обов’язки щодо погашення кредиту саме в доларах США, позивач повинен був усвідомлювати, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинен була передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за кредитним договором.

Позивач, згідно з ч.2 ст.1056 ЦК України мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

     Крім того, позивач, отримуючи дохід в національній валюті –гривні, усвідомлював, що може здійснювати виконання боргових зобов’язань у національній валюті за курсом на день платежу, відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті. Сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом  відповідної валюти на день платежу.

Також суд при вирішенні даної справи враховує вимоги законодавства, що стосуються їх чинності. Вони встановлені як ЦК України, так і Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”. Зокрема, це: досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов'язань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; кредитний договір має укладатись обов'язково у письмовій формі, причому недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює ніяких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його нікчемністю; сторони кредитного договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі.

Тобто, як встановлено в судовому засіданні, на момент укладення договору між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов.

Тому вважати спірний договір укладеним з порушенням вимог ст.18 Закону України “Про захист прав споживачів”, порушення під час його укладення законодавчих норм щодо валюти кредиту, порушення законодавчих норм щодо здійснення валютних операцій, пов’язаних з використанням валютних цінностей, порушення принципу справедливості, Закону України “Про захист прав споживачів”, та положень ст.215 ЦК України неможливо.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань позивача на те, що відповідачем  при укладанні договору порушені вимоги законодавства

Керуючись положеннями ст.60 ЦПК України, за якими кожна з сторін зобов’язана довесті ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд вважає за потрібне у задоволенні позову відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 203, 215, 216, 229-233, 627, 633, 651 ЦК України, ст.ст. 11, 22 Закону України “Про захист прав споживачів”, Пленум Верховного суду України № 9 від 6 листопада 2009 року “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, ст.ст. 11, 60, 174, 212, 224,225 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та кредит”про визнання кредитного договору недійсним про визнання кредитного договору недійсним.

       Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана апеляційному суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

       СУДДЯ: