Головуючий у 1 інстанції - Ковальова Т.І.
Суддя-доповідач - Нікулін О.А.
Україна
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
м. Донецьк 22 січня 2009 року
справа № 2-а-8693/08/1270
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді: Нікуліна О.А.
Суддів: Сіваченка І.В., Дяченко С.П.
при секретарі Фаліні І.Ю.
за участю:
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача не з*явився
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Луганського обласного військового комісаріату на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року по адміністративній справі за позовом Військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_2 до Луганського обласного військового комісаріату «про зобов'язання вчинити певні дії»,-
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2008 року військовий прокурор Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_2. звернувся з позовом до відповідача про стягнення компенсації за не отримане речове майно в сумі 3013.53 гривень.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені у повному обсязі та його користь стягнуто з відповідача в рахунок погашення заборгованості за не отримане речове майно 3013.53 гривень.
З постановою суду першої інстанції не погодився відповідач по справі та звернувся з апеляційною скаргою на неї, в якій зазначено, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, внаслідок чого неправильно вирішив справу, вважає, що постанова підлягає скасуванню з наступною відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наступного.
ОСОБА_2 є інвалідом ІНФОРМАЦІЯ_1 та він в період з ІНФОРМАЦІЯ_2 року проходив військову службу у районних комісаріатах підпорядкованих ІНФОРМАЦІЯ_3, а з 30 червня 1999 року став проходити військовому службу безпосередньо у ІНФОРМАЦІЯ_3, спочатку на посаді офіцера з професійно-психологічного відбору та військово-професійної орієнтації - психолога виховної роботи, а з 17 червня 2004 року на посаді старшого офіцера відділення з гуманітарних питань, з якої наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 07 квітня 2006 року НОМЕР_3 його було звільнено у запас.
Відповідно довідки-розрахунку НОМЕР_1 від 23 травня 2006 року та довідки-розрахунку НОМЕР_2 від 23 травня 2006 року перед позивачем існуючої заборгованості за речове майно, загальна сума якої складає 3013,53 грн. і яка до цього часу не погашена.
Відповідно до ст. 9 та ч. 2 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів і продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно вимог ч. 2 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія якого призупинена відповідно до ст. 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року № 1459, військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів, тобто відповідно до вищевикладеного дія ч. 2 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», поширюється лише на військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, а не на колишніх, тобто звільнених у запас військовослужбовців.
Таким чином, на даний час громадянин ОСОБА_2звільнений з військової (публічної) служби у запас і відповідно до положень ст. 9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не є військовослужбовцем Збройних Сил України і на нього відповідно до положень ст. З Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія ч. 2. ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка призупинена ст. 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року № 1459, не поширюється.
У зв'язку з викладеним, при даних спірних правовідносинах суд застосовував норму матеріального права, тобто положення п. 27 «Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, відповідно до якого військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.
На даний час дія п. 27 «Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, не скасована та не призупинена, тобто є всі підстави до застосування її у даних спірних правовідносинах.
Відповідно до п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, військовослужбовці належать до категорії громадян які потребують додаткових гарантій забезпечення професійної діяльності, ефективного функціонування відповідних органів держави, зокрема, гарантій соціального захисту, а призупинення дії певних гарантій забезпечення професійної діяльності військовослужбовців не є позбавленням права на їх отримання взагалі.
Таким чином позбавити громадянина права отримання таких гарантій забезпечення професійної діяльності не має права ніхто, оскільки звуження змісту та об'єму існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або при внесенні змін в існуючі закони за ст. 22 Конституції України не допускається.
Відповідно до вимог п. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приймаючи до уваги, що до квітня 2008 року Позивач вважав що грошова компенсація замість речового майна буде виплачена йому військкоматом в добровільному порядку і лише 18 квітня 2008 року дізнався про порушення свого права на отримання грошової компенсації замість речового майна, у зв'язку з чим звернувся до військової прокуратури Луганського гарнізону з заявою про захист його законних прав та інтересів, то річний строк звернення до адміністративного суду повинен обчислюватися з 18 квітня 2008 року, тобто з дня, коли Позивач дізнався про порушення своїх прав.
Проте, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції.
На час звільнення позивача з військової служби 07 квітня 2006 року матеріальне забезпечення військовослужбовців здійснювалося на підставі ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. Зазначений Закон доповнено статтею 9-1 на підставі Закону №328-У від 03.11.2006 року, тобто після звільнення позивача з військової служби, тобто вказані зміни не розповсюджують дію на правовідносини, що виникли між сторонами на час звільнення.
Відповідно до Закону України № 1459-111 від 17 лютого 2000 року «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» дія ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинено.
На час звільнення позивача з військової служби дія ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не відновлювалася.
Відповідач правомірно не здійснив виплату грошової компенсації позивачеві, оскільки на час звільнення Ключника з військової служби мала місце пряма заборона на здійснення грошових виплат за не отримане речове майно, тобто у відповідача був відсутній обов*язок здійснити виплати на користь позивача.
Здійснення виплат без відповідного фінансування є бюджетним порушенням.
З часу звільнення між сторонами відсутні будь-які правовідносини. Заборона щодо сплати компенсації за не отримане речове майно позбавляє позивача право вимоги як на час звільнення, так і в майбутньому.
Суд першої інстанції безпідставно розповсюдив на правовідносини,що виникли між сторонами, дію «Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444.
Постанова Кабінету Міністрів України є нормативно-правовим актом нижчого рівня та не може суперечити Закону.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дотримався норм матеріального права під час вирішення справи, тобто постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 198, 202, 205 КАС України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Луганського обласного військового комісаріату на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року по адміністративній справі за позовом Військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_2 до Луганського обласного військового комісаріату «про зобов'язання вчинити певні дії» - задовольнити.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року - скасувати.
У задоволенні позовних вимог Військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_2. - відмовити.
Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 22 січня 2009 року. Постанова у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 27 січня 2009 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий суддя: О.А.Нікулін
/підписи/
Судді: І.В.Сіваченко
С.П.Дяченко
З оригіналом згідно.
Суддя: