КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.03.2009 № 21/488
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від прокуратури: не з'явились;
від позивача-1: Шадевська Ж.Е. – дов. №225-кр-15 від 14.01.09р.;
від позивача-2: Щербина Г.С. - дов. №01/3-02/310 від 14.08.08р.;
від позивача-3: не з’явились;
від відповідача: Степаненко С.Ю. - дов. вих.№25/02 від 25.02.09р.;
Сабадаш Є.В, - директор;
від третьої особи: не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного управління навколишнього природного середовища в м. Києві
на рішення Господарського суду м.Києва від 30.09.2008
у справі № 21/488 (суддя
за позовом Заступника прокурора Деснянського району м.Києва в інтересах
1) Київської міської ради
2) Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві
3) Відкритого акціонерного товариства „Радикал”
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техпромсталь"
третя особа відповідача Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об"єкти нерухомого майна
про розірвання договору та відшкодування шкоди
ВСТАНОВИВ:
Заступник прокурора Деснянського району міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Територіальної громади міста Києва, Державного управління охорони навколишнього середовища в м. Києві (далі – позивач-2), Відкритого акціонерного товариства „Радикал” (далі – позивач-3) з позовом про:
- розірвання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу - виробництва рідкого хлору з майданчиком під резервуари, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 85, укладеного між позивачем-3 та відповідачем 26.11.2004р., та повернення вказаного майнового комплексу у власність позивача-3;
- зобов’язання відповідача відшкодувати позивачу-2 витрати, понесені на фінансування робіт з демонтажу забруднених ртуттю будівельних конструкцій 101 корпусу та створення тимчасових конструкцій для збереження будівельних матеріалів у розмірі 297 000 грн.;
- зобов’язання третьої особи зареєструвати право власності на цілісний майновий комплекс - виробництва рідкого хлору з майданчиком під резервуари, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 85, за позивачем-3.
Під час розгляду справи було здійснено заміну одного з позивачів, а саме Територіальну громаду міста Києва на Київську міську раду (далі – позивач-1).
Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов вищезазначеного Договору купівлі-продажу відповідач не передав для утилізації та захоронення всі особливо небезпечні залишки хімічних продуктів та відходи виробництва, що вміщують ртуть, які утворились внаслідок демонтажу 101 корпусу майнового комплексу, придбаного відповідачем. Окрім того, відповідачем було здійснено порізку ємностей (резервуарів), в яких зберігались відходи, з метою подальшого продажу як металобрухту, внаслідок чого відбулась розгерметизація резервуарів та викид у повітря ртутних випарів, що зафіксовано у протоколах, складених Київською міською санітарно-епідеміологічною службою за результатами проведення відповідних досліджень.
Відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи про їх необґрунтованість та безпідставність, просив суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що вимоги спірного договору купівлі-продажу, в т.ч. п.6.4, виконані відповідачем належним чином, що підтверджується договором на виконання робіт по обстеженню майнового комплексу, визначенню джерел забруднення ртуттю та її сполуками, здійснення демеркуризації комплексу; протоколом погодження договірної ціни; схемами відбору проб; актами приймання-передачі матеріалів, що містять ртуть та її сполуки; документацією на підтвердження вивезення ртутьмістких матеріалів. Окрім того, між сторонами договору купівлі-продажу було укладено додаткову угоду №1 від 25.12.2007р., в якій позивач-3, як продавець цілісного майнового комплексу, підтвердив, що відповідач в повному обсязі виконав умови, передбачені пунктами 6.4 - 6.8 договору купівлі-продажу.
Також відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення лівобережного відділу УСБУ України до прокуратури Деснянського району м. Києва з питань проведення перевірки додержання природоохоронного законодавства відповідачем.
Третя особа відзиву на позов не надала, однак в клопотанні №26367 від 17.09.2007р. повідомила Господарський суд міста Києва про те, що позовної заяви БТІ не отримувало, у зв’язку з чим не може надати жодних пояснень з приводу обставин даної справи (т.с.1, а.с.119).
За таких обставин, справа розглядалась місцевим господарським судом за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2008р. у справі №21/488 в позові було відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві (позивач-2) звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило Рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2008р. у справі №21/488 скасувати, прийнявши нове, яким позов задовольнити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного по суті рішення.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2008р. апеляційну скаргу позивача-2 було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.01.2009р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2009р., у зв’язку з нез’явленням у судове засідання представників позивача-1, позивача-3, третьої особи та прокуратури, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 04.02.2009р.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2009р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Лосєва А.М., Євсікова О.О.
У зв’язку з необхідністю витребування від позивача-2 та відповідача додаткових доказів по справі, Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2009р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 25.02.2009р.
12.02.2009р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Прокуратури Деснянського району м. Києва надійшла заява №4-к від 06.02.2009р. про розгляд справи без участі представника прокуратури. При цьому, будь-яких пояснень відносно обставин, викладених в апеляційній скарзі позивача-2, від прокуратури до апеляційного суду не надійшло, тобто свою правову позицію щодо апеляційної скарги прокуратура не визначила.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2009р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П., Лосєва А.М.
Представники позивачів та третьої особи у судове засідання 25.02.2009р. не з’явились, про причини нез’явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило. При цьому позивач-2 (Державне управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві) вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2009р. не виконав, витребуваних документів не надав.
Представник відповідача у судовому засіданні 25.02.2009р. частково надав документи на виконання вимог Ухвали Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2009р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2008р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з невиконанням позивачем-2 та частковим виконанням відповідачем вимог суду, викладених в ухвалі апеляційного суду від 04.02.2009р., розгляд справи було відкладено на 11.03.2009р.
Представник позивача-2 в судовому засіданні 11.03.2009р. надав суду додаткові письмові пояснення по справі, а також зазначив про те, що підтримує доводи, викладені в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях до неї, просить суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2008р. у справі №21/488 скасувати, прийнявши нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Представник позивача-1 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Представники відповідача заперечували проти доводів позивача-2, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване Рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2008р. у справі №21/488 як таке, що прийняте з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представники позивача-3, третьої особи та прокуратури у судове засідання 11.03.2009р. не з’явились.
Оскільки явка повноважних представників сторін, третьої особи та прокуратури не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників позивача-3, третьої особи та прокуратури про місце, дату та час судового засідання, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представників позивача-3, третьої особи та прокуратури за наявними в ній матеріалами, згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача-1, позивача-2 та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
26 листопада 2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техпромсталь» (далі – відповідач, Покупець) та Відкритим акціонерним товариством «Радикал» (далі – позивач-3, Продавець) було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, а саме нерухомого майна у вигляді цілісного майнового комплексу з виробництва хлору з майданчиком під резервуари (далі – Договір, купівлі-продажу).
У відповідності до умов Договору (п.1.1, п.1.3) Продавець, виконуючи План санації особливо небезпечного підприємства ВАТ „РАДИКАЛ”, затверджений Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2002р., після проведення конкурсу і визначення переможця (Протокол про проведення конкурсу з продажу майна ВАТ «РАДИКАЛ» від 19.11.2004р.) продає, а Покупець купує нерухоме майно, яким є цілісний майновий комплекс-виробництво рідкого хлору з майданчиком під резервуари (літ.LХІХ), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 85, на умовах, що визначені конкурсом і викладені в цьому Договорі. Відчужуваний цілісний майновий комплекс - виробництво рідкого хлору з майданчиком під резервуари (літ.LХІХ) належить Відкритому акціонерному товариству „РАДИКАЛ” на підставі Рішення арбітражного суду міста Києва від 18.06.2001р., Ухвали господарського суду міста Києва №24/142-6 від 17.08.2004р., зареєстрований в Київському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в реєстровій книзі №22з-11 за реєстровим №1071-з.
Згідно з пп.6.4.1, пп.6.4.2 п.6.4, п.6.5 Договору купівлі-продажу, Покупець (відповідач) зобов’язаний розробити і, відповідно, погодити план по демеркуризації цілісного майнового комплексу і прилеглої до нього території; провести демеркуризацію корпусів та прилеглої території, а саме: відділити верхній шар фарб (емалі); відділити верхній шар штукатурки металевими щітками або перетерти штукатурку із застосуванням крупного піску, вирівняти поверхню штукатурним складом з доданням сірки або сірчаного цвіту (5-7%), нанести 1-2 шару ПВХ емалі або 2-3 рази побілити. Територію біля цілісного майнового комплексу з концентрацією Нg в межах 21-105 мг/кг екранувати шаром глини 5 см, на який покласти шар чистого ґрунту товщиною 20-25 см і засіяти травою, територію регулярно поливати. Локальні плями з концентрацією Нg в ґрунті в межах 100-525 мг/кг заекранувати шаром асфальту до 5 см. Відкритий ґрунт, який містить 0-21 мг/кг Нg перекопати на глибину 0,25 м, екранувати шаром чистого ґрунту товщиною 20 см. Відкритий ґрунт і захистити від вітрової ерозії дренуванням або засівом трави. Газон регулярно поливати. Провести очищення від ДДТ та утилізацію особливо небезпечних залишків хімічних продуктів, розташованих на території майнового комплексу. Всі роботи, пов'язані з демеркуризацією ґрунтів виконати з дотриманням всіх санітарно-екологічних та технічних норм на протязі 4-6 місяців. Після завершення демеркуризації її ефективність, тобто вміст парів ртуті в повітрі виробничих об'єктів, повинен бути на рівні, або не перевищувати 0,0017 мг/м3 (30% ГДКр.з.). Всі особливо небезпечні залишки хімічних продуктів та відходи виробництва, що вміщують ртуть передати спеціалізованим організаціям для утилізації та захоронення. Всі вищезазначені роботи по вирішенню існуючих природоохоронних проблем на підприємстві розпочати після переходу прав власності на об'єкт та після встановлення нормальних кліматичних умов.
На розгляд Господарського суду міста Києва передано позов про розірвання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу - виробництва рідкого хлору з майданчиком під резервуари, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 85, укладеного між позивачем-3 та відповідачем 26.11.2004р., та повернення вказаного майнового комплексу у власність позивача-3; зобов’язання відповідача відшкодувати позивачу-2 вартість робіт з демонтажу забруднених ртуттю будівельних конструкцій 101 корпусу та створення тимчасових конструкцій для збереження будівельних матеріалів у розмірі 297 000 грн.; зобов’язання третьої особи зареєструвати право власності на спірний цілісний майновий комплекс за позивачем-3.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов Договору купівлі-продажу відповідач не передав для утилізації та захоронення всі особливо небезпечні залишки хімічних продуктів та відходи виробництва, що вміщують ртуть, які утворились внаслідок демонтажу 101 корпусу майнового комплексу, придбаного відповідачем, та розрізав ємності (резервуари), в яких зберігались відходи, з метою подальшого продажу як металобрухту, внаслідок чого відбулась розгерметизація резервуарів та викид у повітря ртутних випарів, чим завдано шкоди навколишньому середовищу.
Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову, виходячи з того, що в порушення вимог ст. 188 Господарського кодексу України, позивачами не надано доказів надіслання пропозиції на адресу відповідача про розірвання Договору купівлі-продажу, у зв’язку з чим відсутнє право передати спір щодо розірвання договору на вирішення суду. Окрім того, в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд зазначив, що згідно з додатковою угодою №1 до Договору купівлі-продажу позивач-3, як продавець майна, підтвердив відсутність будь-яких претензій до відповідача щодо термінів виконання останнім своїх договірних зобов’язань. Зокрема, згідно з Додатковою угодою № 1 відповідач розробив та погодив план демеркуризації цілісного майнового комплексу і прилеглої до нього території; провів демеркуризацію корпусів та прилеглої території; здійснив захист закритого ґрунту від вітрової ерозії; провів очищення від ДДТ та утилізацію особливо небезпечних залишків хімічних продуктів, які були розташовані на території майнового комплексу; всі роботи, пов'язані з демеркуризацією ґрунтів, виконано з дотриманням всіх санітарно-екологічних та технічних норм у встановлений термін; всі особливо небезпечні залишки хімічних продуктів та відходи виробництва, що вміщують ртуть, передано ДСАППНВ ІСМА НАН України для утилізації та захоронення (Договір №1203/02 від 03.12.2007р. з метою забезпечення збереження умов щодо підтримання безпеки виробничої діяльності, охорони праці та запобіганню можливої шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому середовищу, дотримання всіх санітарно-екологічних та технічних норм експлуатації об'єкта. Окрім того, відповідачем проведено реконструкцію цілісного майнового комплексу та приведено його у стан, який відповідає вимогам існуючих стандартів, та вжито запобіжних заходів стосовно нанесення можливої шкоди життю і здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу.
Щодо решти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про їх необґрунтованість та непідтвердженість належними доказами.
Не погоджуючись із рішенням суду, позивач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2008р. у справі №21/488, прийнявши нове, яким позов задовольнити, мотивуючи це тим, що під час розгляду справи місцевим господарським судом не було з’ясовано обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи. Зокрема, позивач-2 стверджує, що факт розгерметизування резервуарів з небезпечними відходами підтверджується поясненнями в.о.директора ТОВ „Техпромсталь” Сабадаша Є.В. та комерційного директора ТОВ „Техпромсталь” Феоктистова І.В. Також позивач-2 зазначає, що для виконання пп.6.4.1 та пп.6.4.2. Договору купівлі-продажу термінів взагалі не встановлено, що є його суттєвим недоліком. На думку позивача-2, місцевий господарський суд безпідставно посилається на п.7.8 спірного Договору купівлі-продажу, в якому вказано, що у разі невиконання покупцем, не з його вини, у встановлений термін своїх обов'язків щодо придбаного майна, які передбачені умовами конкурсу, покупець зобов'язаний виконати ці умови в нормальний для виконання термін. Позивач-2 вважає, що відповідач затягував виконання обов'язків, зазначених в пп.6.4.1 та пп.6.4.2. договору, в добровільному порядку до направлення позову в господарський суд.
Відносно укладання між позивачем-3 та відповідачем Додаткової угоди №1 до Договору купівлі-продажу, позивач-2 зазначив, що окрім самої додаткової угоди, належних та допустимих доказів виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань суду не надано.
Апеляційний суд не погоджується з такими твердженнями позивача-2, вважає їх помилковими, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 611 Цивільного кодексу України розірвання договору віднесено до одної з форм відповідальності за порушення зобов’язання.
Підстави для зміни або розірвання договору наведені в ст. 651 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.
Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач-3, який є стороною спірного Договору купівлі-продажу, не звертався до відповідача з пропозицією щодо розірвання Договору в порядку, визначеному ст. 188 Господарського кодексу України. Натомість, 25.12.2007р. між позивачем-3 та відповідачем було укладено Додаткову угоду №1 до Договору купівлі-продажу від 26.11.2004р., згідно з якою позивач-3, як продавець майна, підтвердив відсутність будь-яких претензій до відповідача щодо термінів виконання останнім своїх договірних зобов’язань.
В апеляційній скарзі позивач-2 стверджує про те, що сторонами за Договором купівлі-продажу не було узгоджено всіх істотних умов договору, зокрема, строків виконання відповідачем зобов’язань по утилізації будівельних відходів, тоді як матеріалами справи підтверджено, що сторони за вказаним Договором не мають одна до одної жодних зауважень чи претензій щодо порядку та строків виконання договірних зобов’язань. При цьому, Додаткова угода №1 до оспорюваного Договору купівлі-продажу була підписана позивачем-3 вже після звернення прокуратури з позовом до суду, тобто в даному випадку сторона Договору, в інтересах якої подано позов, заперечує факт порушення її контрагентом будь-яких договірних зобов’язань.
Станом на дату розгляду справи №21/488 в суді апеляційної інстанції доказів на підтвердження оскаржування чи визнання недійсною Додаткової угоди №1 до спірного Договору купівлі-продажу надано не було.
Відносно посилання позивача-2 в апеляційній скарзі на те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження виконання умов Договору купівлі-продажу в частині здійснення демеркуризації й утилізації будівельних та інших відходів, суд відзначає, що в матеріалах справи наявні, зокрема, план демеркуризації майнового комплексу і прилеглої до нього території; договір на виконання робіт з обстеження майнового комплексу, визначення джерел забруднення ртуттю та її сполуками, здійснення демеркуризації комплексу; протокол погодження договірної ціни; схеми відбору проб; акти приймання-передачі матеріалів, що містять ртуть та її сполуки; документ на підтвердження вивезення ртутьмістких матеріалів на утилізацію.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Позивачами не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем були порушені узгоджені сторонами строки виконання договірних зобов’язань або вчинено якісь протиправні дії, що слугувало б підставою для розірвання спірного Договору купівлі-продажу.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в частині розірвання Договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 26.11.2004р. є необґрунтованими, непідтвердженими належними доказами, а отже такими, що не підлягають задоволенню.
Відносно вимог про відшкодування позивачу-2 витрат на проведення робіт з демонтажу забруднених ртуттю будівельних конструкцій 101 корпусу та створення тимчасових конструкцій для збереження будівельних матеріалів у розмірі 297 000 грн., апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.
В обґрунтування вищевказаних вимог в позовній заяві міститься посилання на ст. ст. 1212, 1213, 1163, 1164 Цивільного кодексу України. При цьому в позові зазначено, що відповідач своїми діями завдав шкоди навколишньому природному середовищу, оскільки внаслідок розгерметизування резервуарів, в яких на замовлення позивача-2 були розміщені місткі відходи, відбувся викид у повітря ртутьмістких випарів.
Главою 81 Цивільного кодексу України (ст. ст. 1163-1165) врегульовані правовідносини у разі створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.
В ст. 1163 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа, життю, здоров'ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює.
Згідно зі ст. 1164 Цивільного кодексу України, у разі неусунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати:
1) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози;
2) відшкодування завданої шкоди;
3) заборони діяльності, яка створює загрозу.
В Главі 83 Цивільного кодексу України (ст. ст. 1212-1215) визначені наслідки набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Зокрема, згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Також, положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
У відповідності до ст. 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Отже, як вбачається з вищенаведених правових норм, шкода, завдана майну, відшкодовується особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе, та/або коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, на користь власника вказаного майна. Натомість, позивач-2 ані в письмових поясненнях, наданих суду, ані в апеляційній скарзі не зазначає про те, що саме він є власником 3 резервуарів, в яких СП «Єврохім» були загерметизовані відходи згідно з Договором №14/Е-2003/4-2003 від 06.11.2003 року. Позивач-2 стверджує, що на час розгерметизування резервуарів останні не належали відповідачу на праві власності, однак разом з тим зазначає, що у відповідності до умов Договору купівлі-продажу (п.6.4.1, п.6.4.2) відповідач повинен був здійснити демеркуризацію та утилізацію відходів, вміщених в резервуарах, оскільки вони були розміщені на майданчику під резервуари, переданому відповідачу згідно з Договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 26.11.2004р., натомість жодних доказів на підтвердження того, що резервуари були передані відповідачу позивач-2 не надав. При цьому, умовами Договору купівлі-продажу передбачено продаж лише майнового комплексу та майданчику під резервуари, однак жодного посилання на те, що на вказаному майданчику знаходяться резервуари, які переходять до відповідача чи-то у власність (користування, розпорядження), чи-то для утилізації відходів ані в Договорі та додатках до нього, ані в будь-якому іншому документі немає.
Отже, ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, кому саме належали резервуари з ртутьмісткими відходами, які утворились внаслідок демонтажу 101 корпусу майнового комплексу, придбаного відповідачем за оспорюваних договором, або принаймні кому дані резервуари були передані (де розміщені) після їх герметизації СП «Єврохім» у відповідності до Договору №14/Е-2003/4-2003 від 06.11.2003р., хоча дані докази вимагались судом, у зв’язку з чим, твердження позивачів та прокуратури про отримання відповідачем вищевказаного майна (резервуарів) є необґрунтованим.
Також, суд звертає увагу на те, що позовні вимоги про відшкодування відповідачем на користь позивача-2 вартості робіт з демонтажу 101 корпусу в позові обґрунтовані з посиланням на те, що підстави, за яких відповідач набув майно (резервуари), тоді як вже в апеляційній скарзі позивач-2 зазначає лише про те, що відповідач завдав шкоди довкіллю (навколишньому природному середовищу), у зв’язку з чим повинен відшкодувати завдані збитки, а твердження про безпідставне набуття відповідачем майна взагалі відсутнє.
Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються Конституцією України, міжнародними угодами України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також розроблюваним відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
У вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, слід керуватися нормами природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, а з питань, не врегульованих цим законодавством, - відповідними правилами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» №1264-ХІІ від 25.06.1991р. (із змінами та доповненнями) шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Шкода, заподіяна внаслідок порушення цього законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення. У разі відсутності таких такс або методик, шкода компенсується за фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища з урахуванням завданих збитків, у тому числі неодержаних доходів, тобто за загальними правилами природоохоронного законодавства і положеннями Цивільного кодексу.
Під час розгляду даної справи не було встановлено факт завдання шкоди навколишньому природному середовищу внаслідок дій саме відповідача та безпосередній причинний зв'язок між відповідними діями (бездіяльністю), шкодою і виною відповідача, що є передумовою відповідальності. Окрім того, при поданні позову та під час вирішення спору суду не було надано обґрунтований розрахунок суми, яку прокурор та позивачі просили відшкодувати.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов’язки.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов’язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з’ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Окрім того, згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належних та допустимих доказів на спростування вищевикладеного позивачі суду не надали. Доводи, викладені позивачем-2 в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.
Зважаючи на вищезазначені обставини в їх сукупності, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, непідтвердженими належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.
За таких обставин, підстави для скасування Рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2008р. у справі №21/488 відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені позивачем-2 при поданні апеляційної скарги не відшкодовуються.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 75, 77, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2008р. у справі №21/488 - без змін.
2. Матеріали справи №21/488 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді
16.03.09 (відправлено)