ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

05 березня 2009 р.

№ 14/66

          Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:            

Головуючого

Кота О.В.

Суддів

Шевчук С.Р. (доповідач), Владимиренко С.В.

перевіривши  касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду                    від 26.11.2008р.

у справі

№14/66 господарського суду міста Києва

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл"

до	Приватного підприємства "Будівельна компанія "Олександрія" Приватного підприємства "Веста-сервіс"

про	визнання договору недійсним

В судовому засіданні 26.02.09р. відповідно до ст. 77 ГПК України  було оголошено перерву до 05.03.2009р.

В судовому засіданні 26.02.2009 р. взяли участь представники:

- позивача: Орел О.О. (дов. № б/н від 05.01.2009р.),

- відповідача1: Олійник В.В. (дов. № б/н від 25.10.2007р.),

- відповідача2: Олійник В.В. (дов. № б/н від 20.10.2008р.)

ВСТАНОВИВ:

У липні 2008 року  Товариство з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом  до Приватного підприємства "Будівельна компанія "Олександрія" та Приватного підприємства "Веста-Сервіс" про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору відступлення права вимоги № 02-06/5  від 02.06.2007 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.09.2008 р. (суддя Нарольський М.М.) у справі №14/66 в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2008р. (колегія суддів у складі: Корсак В.А.- головуючий, суддів Авдеєва П.В.,     Коршун Н.М.) вказане рішення суду залишено без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, оскільки судами при винесенні оскаржуваних судових актів порушено норми матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування господарськими судами  норм матеріального і процесуального права, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні  та постанові, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна  скарга  не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій  встановлено, що 01.12.2005р.. між позивачем (покупець) та ПП "Будівельна компанія "Олександрія" (постачальник) укладено договори № 01/12-05, відповідно до умов якого замовник доручив, а підрядник зобов'язався здійснити на свій ризик, власними силами та засобами ремонтно-відбудовні роботи з покриття дорожнього полотна асфальтнобетоною   сумішшю на території готельного комплексу "Русь" відповідно до кошторису та договірної ціни.

02.06.2007р.  між Приватним підприємством "Будівельна компанія "Олександрія" (первісний кредитор) та Приватним підприємством "Веста-сервіс" (новий кредитор) на підставі ст. 512-519 ЦК України, ст. 195 ГК України укладено договір відступлення права вимоги № 02-06/5, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всіх прав, належних первісному кредиторові за договорами підряду № 01/12-05 від 01.12.2005р., яка на момент  укладення цього договору складала 380000 грн.

Відповідно до умов договору до нового кредитора  перейшли всі права первісного кредитора за договором підряду " 01/12-05 від 01.12.2005р. в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в тому числі й права на стягнення штрафних санкцій та суми основного боргу з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення (п. 1.2 Договору).

Як досліджено судами попередніх інстанцій, позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги               № 02-06/5 від 02.06.2007 р., посилаючись на те, що за своєю правовою природою дані договірні відносини кваліфікуються як відносини, за договором факторингу, а оскільки у відповідності до вимог чинного законодавства сторони не належать до суб’єктів, які вправі укладати договори факторингу, позивач наполягає на визнанні договору відступлення права вимоги № 02-06/5 від 02.06.2007 р. недійсним через невідповідність вимогам законодавства щодо складу сторін у договорі факторингу. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на положення ст. ст. 215, 512, 515, 837, 858, 863, 1077, 1079, ЦК України ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Як було встановлено господарським судом під час розгляду справи, спірний договір відступлення права вимоги № 02-06/5 від 02.06.2007 р. був укладений сторонами на підставі положень ст. ст. 512-519 ЦК України, якими регламентовані питання заміни кредитора у зобов'язанні.

Відповідно до положень ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що  в даному випадку, ані договором підряду  № 01/12-05  від 01.12.2005р., ані чинним законодавством України не встановлена неможливість заміни кредитора у зобов’язанні.

Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Стаття 514 ЦК України передбачає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 515 ЦК України встановлює, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

В силу ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Оскільки за оспорюваним договором передавалося право вимоги за договором підряду, а виконання обов'язків підрядника, виходячи з умов договору, не встановлювало умову виконати договірні зобов'язання особисто підрядником,а тому зобов'язання за договором підряду  можуть бути виконанні  й іншими особами, в тому числі і в порядку ст. 528 ЦК України.

Згідно визначення договору факторингу (ст.1077 ЦК України) цей договір спрямований на   фінансування   однією   стороною   іншої   сторони   шляхом   передачі   в   її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу   надається   фактором   клієнту   за  плату, розмір  якої  визначається  договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може у розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Правомірними є висновки судів попередніх інстанцій, що немає  підстав для кваліфікації оспорюваного договору про відступлення права вимоги           № 02-06/5  від 02.06.2007 р. факторинговим договором, оскільки істотні умови, притаманні договору факторингу не відповідають змісту та цілі укладеного між сторонами договору про відступлення права вимоги. Зокрема, за оспорюваним договором жодна із сторін не передає  грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, тому і відсутніми є підстави вважати, що метою укладення між відповідачами договору відступлення права вимоги є отримання прибутку. А тому до спірних правовідносин сторін не підлягають застосуванню положення глави 73  "Факторинг" ЦК України.

З врахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду першої інстанції, з яким правильно погодився суд апеляційної інстанції, що позовні  вимоги є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки підстави для визнання договору про відступлення права вимоги № 02-06/5 від 02.06.2007 р.  у відповідності до положень ст.215 ЦК України відсутні.

Доводи скаржника, викладені у касаційні скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що під час розгляду  справи господарськими  судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів,     висновки  суду відповідають  цим обставинам і їм  надана  правильна юридична  оцінка з правильним  застосуванням  норм  матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Русь Інтернешнл" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2008 р.  у справі №14/66  залишити без змін.

Головуючий                                                                        Кот О.В.

С у д д я                                                                                Шевчук С.Р.

С у д д я                                                                                Владимиренко С.В.