ГОСПОДАРСЬКИЙ |
| ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.01.07 Справа № 2/11пд.
Суддя Седляр О.О., розглянувши матеріали справи за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю „ДІКСІ”, м. Луганськ
до Українсько-литовського товариства з обмеженою відповідальністю „Інтер-пласт”, м. Луганськ
про визнання недійсною частини договору
за участю представників сторін:
від позивача –Єрошкін С.М., директор, Рубан І.В., дов. б/н від 29.09.06,
від відповідача –Слесарев В.В., дов. від 30.11.05 № 180,
відповідно до ст. 77 ГПК України у засіданні суду було оголошено перерву з 09.01.07 по 23.01.07,
в с т а н о в и в:
Суть спору: позивачем заявлено вимогу про визнання частини договору від 30.05.05 № 44, який укладений між сторонами недійсною, а саме підпункт 4.1.1 даного договору.
Відповідач відзивом на позовну заяву від 15.12.06 № 366 позовні вимоги відхилив, посилаючись на те, що вказана умова договору ( п.4.1.1), а саме: порядок розрахунку за виконані роботи, узгоджена сторонами ще до початку робіт на підставі вільного волевиявлення сторін (ст. 184 Господарського кодексу України). Саме з фактом перерахування коштів Замовником Підряднику сторони по договору узгодили пов’язати виникнення зобов’язання останнього сплатити Субпідряднику (позивачу у справі) за виконані роботи. В зв’язку з цим, відповідно до п.4.1.1 укладеного сторонами договору протягом 3-х днів з дати перерахування коштів Замовником Підряднику виникає зобов’язання останнього розрахуватися з Субпідрядником. Крім того, він вважає, що позивач помилково посилається на те, що п.4.1.1 укладеного сторонами договору від 30.05.05 № 44 суперечить нормам Господарського чи Цивільного кодексів України, оскільки умова, яка є підставою виникнення зобов’язань Генпідрядника (ТОВ „Інтерпласт”) по оплаті за виконані роботи Субпідрядником ( ТОВ „ДІКСІ”), відповідає вимогам ч. 5 ст. 317 Господарського кодексу України та ч.1 ст. 854 Цивільного кодексу України. Проте, підприємство не відмовляється від виконання свого зобов’язання по повному розрахунку з позивачем за виконані роботи, але на умовах передбачених договором у відповідності із ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, тобто після перерахування коштів Замовником. Однак, до наступного часу Замовник не повністю розрахувався з підприємством за виконані роботи. Крім того, на його думку, ст. 217 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Дослідивши матеріали справи та приймаючи до уваги, що:
30.05.05 між сторонами у справі був укладений договір № 44 за умовами якого „Підрядник” (відповідач у справі) доручає, а „Субпідрядник” (позивач у справі) приймає на себе зобов’язання по виконанню робіт по оштукатурюванню стін та улаштовуванню укісів з гіпсокартону, використовуючи матеріали Підрядника, а останній приймає на себе зобов’язання щодо приймання та оплати даної роботи.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що:
Відповідно до умов п.п. 4.1.1 укладеного сторонами договору від 30.05.05 № 44 передбачено, що розрахунок за виконані роботи провадиться Підрядником протягом 3-х днів, після отримання перерахованих грошових коштів від Замовника на розрахунковий рахунок Підрядника, згідно актів здачі-приймання виконаних робіт форми КБ-2В та КБ-3. Однак, враховуючи те, що за своєю природою, укладений між сторонами договір від 30.05.05 № 44, є договором підряду, він вважає що умови п.п. 4.1.1 договору суперечать чинному законодавству України ( ч. 5 ст. 321 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України) та пов’язує виконання відповідачем свого грошового зобов’язання за договором з третьою особою, яка не є стороною у договорі.
У зв’язку з чим він звернувся до суду з вимогою, щодо визнання п.п. 4.1.1 укладеного сторонами договору від 30.05.05 № 44 недійсним на підставі ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України та ч.ч. 1,3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або частково.
Відповідач відзивом на позовну заяву вимоги позивача відхилив, з підстав визначених у відзиві.
Оцінивши доводи сторін у їх сукупності, вислухавши повноважних представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Як вбачається з наданих сторонами матеріалів, між сторонами у справі 30.05.05 був укладений договір № 44. Даний договір підписаний з боку сторін директорами підприємств та скріплений печатками підприємств. тобто на підставі вільного волевиявлення сторін, у відповідності до вимог ст. 184 Господарського кодексу України.
Відповідно до п. 1 укладеного сторонами договору передбачено виконання робіт по оштукатурюванню стін та улаштовуванню укісів з гіпсокартону, використовуючи матеріали Підрядника на об’єкті: житловий будинок, який розташований за адресою: м. Луганськ, кв. Мирний, 4а. У зв’язку з цим вбачається, що даний договір за своєю правовою природою є договором підряду. Суттєвими умовами договорів даного виду є наявність проектно-кошторисної документації та календарного графіку виконуваних робіт.
Згідно п.п. 4.1.1 укладеного сторонами договору передбачений порядок здійснення розрахунків за виконані роботи, а саме: розрахунок за виконані роботи провадиться Підрядником протягом 3-х днів, після отримання перерахованих грошових коштів від Замовника на розрахунковий рахунок Підрядника. Згідно акти здачі-приймання виконаних робіт форми КБ-2В та КБ-3.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України вказуючи на те, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу та іншим актам цивільного законодавства. Однак, відповідно до умов ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. У договорі сторони мають право відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони у договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно умов ч. 5 ст. 321 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, на які теж посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, передбачено що замовник зобов’язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк, або за згодою замовника, - достроково. Дана норма, передбачена ч. 5 ст. 321 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, є диспозитивною, тобто за згодою сторін можливе передбачення іншого порядку розрахунків, оскільки умовою яка є підставою для виникнення зобов’язання по оплаті робіт є акти здачі-приймання виконаних робіт по формі КБ-2 та КБ-3, які підписані сторонами без доповнень та зауважень.
Більш того, відповідачем, відповідно до порядку розрахунків, передбаченого п.п. 4.1.1 укладеного сторонами договору, зобов’язання перед позивачем по оплати виконаних робіт, вже були виконані частково на суму 30000 грн., що останнім не оспорено.
Враховуючи вищевикладене, у задоволенні позовних вимог про визнання п.п. 4.1.1 укладеного сторонами договору від 30.05.05 № 44 недійсним, слід відмовити з віднесенням судових витрат на позивача.
На підставі викладеного ст.ст. 6, 203, 854 Цивільного кодексу України, ст.ст. 184, 321 Господарського кодексу України, керуючись ст..ст. 44,49,77, 82,84,85 ГПК України, суд
в и р і ш и в:
1. У задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Дата підписання: 29.01.07
Суддя О.О.Седляр