СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ   СУД

Ухвала

Іменем України

 

04.03.2009

Справа № 2-а-3965/08/1/0170

                    Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді          Ілюхіної Г.П.,

суддів           Санакоєвої М.А. ,

 Щепанської О.А.                    

 

секретар судового засідання          Хіштілова М.М.

за участю представників сторін:

від позивача:          не з'явився,

від відповідача:          не з'явився,

 

розглянувши апеляційну скаргу  Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду  Автономної Республіки Крим (суддя  Трещова О.Р.) від 20.11.08 у справі № 2-а-3965/08/1

за позовом  ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

  

до           Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим (вул.Дм.Ульянова, 10, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000) (вул.Леніна, 17, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

          

про визнання дій протиправними та зобов'язання нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу,

                                                                                                                        

 

ВСТАНОВИВ:

08.10.2008 ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим про визнання протиправними дій відповідача, в результаті яких не виконані вимоги статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якою в період з 01.01.2006 відповідач зобов'язаний  був підвищити позивачу пенсію на 30% від мінімальної пенсії за віком; зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим виплатити позивачу недоотриману в період з 01.01.2006 по теперішній час підвищену пенсію в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком в порядку, встановленому Законом України «Про соціальний захист дітей війни»(арк.с.3-5).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус дитини війни та має право на пільги, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 № 2195-IV, зокрема, на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яке відповідачем не виплачувалось.

Позивач надала заяву про залишення її позовних вимог про нарахування допомоги за 2008 рік без розгляду (арк.с.11).

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.11.2008 позовні вимоги в частині сплати підвищеної пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком в порядку, встановленому Законом України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 01.01.2008 залишені без розгляду в порядку пункту 5 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з надходженням клопотання позивача про відкликання позовної заяви (арк.с.16-17).

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.11.2008, оформленою та підписаною 27.11.2008, позов задоволено частково, визнана бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим щодо відмови в нарахуванні щомісячної соціальної допомоги дітям війни за 2006 рік, за липень-грудень 2007 року ОСОБА_1 протиправною; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим нарахувати ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за 2006 рік в розмірі 1290,60грн., за липень-грудень 2007 року в розмірі 742,65грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2,65грн. (арк.с.20-27).

Постанова суду мотивована тим, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення до державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону; зупинення Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»виплати підвищення до державної грошової допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі, встановленому статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», визнано неконституційним, тому це підвищення підлягає виплаті у зазначеному розмірі з дати прийняття рішення Конституційного Суду України -09.07.2007; в 2006 році дія цієї статті не зупинялась; відповідач не наполягав на застосуванні положень статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення допомоги за 2006 рік у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим, 03.12.2008 звернувся з заявою про апеляційне оскарження, апеляційна скарга на постанову надійшла 17.12.2008, просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову (арк.с.32, 33-36).

Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, суд застосував положення частини другої статті 6, частини першої статті 19, частини другої статті 95 Конституції України, статті 7 закону України «Про соціальний захист дітей війни», частини третьої статті 28, частини другої статті 72, частини першої та другої статті 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; суд не прийняв до уваги, що для надбавок до пенсії поняття «мінімальна пенсія за віком»не застосовується; відсутній порядок розрахунку надбавки, встановленої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; передбачене Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначення розміру мінімальної пенсії за віком застосовується для розрахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; фінансування виплат по цьому закону здійснюється з Державного бюджету України, у відповідача відсутні зобов'язання по перерахунку пенсії і забезпеченню її виплати.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від  16.01.2009 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою  Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим  (арк.с.37-39).

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2009 закінчено підготовку та призначено справу до апеляційного розгляду на 04.03.2009 (арк.с.42-44).

 

Позивач та відповідач явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 04.03.2009, не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (арк.с.48, 49), про причини неявки суд не повідомили, відповідач в апеляційній скарзі просить розглянути справу у відсутність його представників.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач та відповідач викликались в судове засідання, але в суд не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача та відповідача.

 

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

 

Судом встановлено, що позивач -ОСОБА_1, народилась 05.01.1942, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якою  дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 11.12.1997  (арк.с.7), у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення до державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

За даними позивача відповідачем в 2006 та 2007 роках позивачу підвищення до державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, не виплачувалось, що відповідачем не заперечується.

 

Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006.

Відповідно до пункту 1.1. Розділу 1  Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України  від 27.06.2002 № 11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 за № 208/14899, головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.

Отже, Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб'єктом владних повноважень в розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто дана справа є справою адміністративної юрисдикції.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004, в редакція, яка діяла в спірний період, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 20.12.2005 № 3235-ІV з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинити на 2006 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 19.01.2006 № 3367-IV  виключено пункт 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 20.12.2005 № 3235-IV та відновлено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; статтю 110 викладено в такій редакції: «Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету».

Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19.12.2006 № 489-V зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19.12.2006 № 489-V встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України «Про Державний бюджет України»інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема:  пункту 12 статті 71, статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни.

Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян -таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права»і, таким чином, як власність.

Тому при розгляді справи «ОСОБА_2 проти України»(заява № НОМЕР_2) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

 

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

 

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі  № НОМЕР_3 «ОСОБА_3 проти Росії»).

У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Тобто чинне правове положення передбачає соціальні виплати і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004,  є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною  війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на отримання підвищення до державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленого статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Таким чином, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, не можуть бути застосовані в  частині розрахунку розміру допомоги дітям війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України  та міжнародному праву.

За таких підстав висновки суду першої інстанції відповідають як нормам національного законодавства, так і міжнародного -частині першій статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною законодавства України, і практиці Європейського Суду з прав людини, як джерелу права.

Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VI від 28.12.2007 текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»викладений в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни ”. 

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VI від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 66 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»№ 3235-ІV від 20.12.2005 встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня -350,00 грн., з 1 квітня -359,00грн., з 1 жовтня -366,00грн.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2007 -380,00грн., з 01.04.2007 -406,00грн., з 01.10.2007 -411,00грн.

Частиною третьою статті 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 встановлено, що у 2007 році для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV від 09.07.2003 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої статті 62 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, збільшений на 1 відсоток.

Таким чином, підвищення до щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни за 2006 рік та за період з жовтня по грудень 2007 року, яка підлягає виплаті позивачу, складає 2033,25грн., згідно наступного розрахунку:

за період з січня по березень 2006 року 315,00грн. = (350,00грн. х 30%) х 3,

за період з квітня по вересень 2006 року 646,20грн. = (359,00грн. х 30%) х 6,

за період з жовтня по грудень 2006 року 329,40грн. = (366,00грн. х 30%) х 3,

за період з липня по вересень 2007 року 369,05грн. = (410,06грн. (406,00грн.+ 4,06грн.) х 30%) х 6,

за період з жовтня по грудень 2007 року 373,60грн. = (415,11грн. (411,00грн.+ 4,11грн.) х 30%) х 3.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, передбачена статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»допомога дітям війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону мають статус дітей війни, а також формою реалізації ними конституційного права на соціальний захист. 

Відповідно до статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання соціальної допомоги, яка прямо передбачена законом.

Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судовою колегією не приймається до уваги.

Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання підвищення до державної соціальної допомоги.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладено керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Крім того,  головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного  довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є Пенсійний фонд України.

 

Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Будь-які письмові заперечення чи клопотання про застосування положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду в матеріалах справи відсутні.

Отже, судом першої інстанції правомірно не застосовані зазначені вище положення щодо відмови в задоволенні позовних вимог про нарахування недоплаченої щомісячної державної допомоги за 2006 рік та за період з січня по вересень 2007 року.

 

Посилання відповідача на частину третю статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV від 09.07.2003 щодо її застосування виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття «мінімальна пенсія за віком» не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»безпідставні та необґрунтовані, так як згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в його постановах від 27.05.2008 №08/111, 08/119, 08/138, 08/151, 08/152, 08/153 застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV від 09.07.2003 не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком.

Мінімальна пенсія в розмірі 19,91 грн., встановлена для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету», не підлягає застосуванню для соціальної допомоги дітям війни, яка виплачується до пенсії, оскільки суперечить нормам діючого законодавства.

Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»№ 9 від 01.11.1996 з урахування змін, нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (зокрема, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України,) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону; якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини..

Аналогічні положення містяться в статтях 8, 9 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини; суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно дійшов висновку, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74  van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку це надання щомісячної надбавки дітям війни, щорічної грошової допомоги інвалідам та учасникам війни,  держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки  схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих, законних сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки. 

У Прикінцевих положеннях Закону України «Про соціальний захист дітей війни»Кабінету Міністрів України було дано доручення подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Невиконання цього доручення суб'єктами владних повноважень, колізії у застосуванні законодавчих актів не можуть бути визнані підставами для відмови у захисті прав позивача, які встановлені та визнані державою.

На підставі викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що не можна визнати обґрунтованими доводи, що позов не може бути задоволеним у зв'язку з невизначеністю мінімального розміру пенсії за віком, яка має бути підставою для розрахунку щомісячної надбавки чи щорічної одноразової грошової допомоги.

          Крім того, в абзаці 1 пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади»звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України  не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

          Утверджуючи та забезпечуючи  права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист  і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої),  вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, відповідно до якої  держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Посилання заявника апеляційної скарги на те, що спеціальний Закон тобто Закон України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, має перевагу перед Законом України «Про соціальний захист дітей війни», яким встановлені відповідні пільги, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки звуження змісту та обсягу прав шляхом прийняття нових законів, внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Доводи відповідача щодо відсутності,  невиділення, неперерахування  бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги  в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним  актом, неправомірні, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.

Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008, №26-рп/2008 від 27.11.2008 підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та ним не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позову частково є правомірним.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

          Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 99, 100, 160, 167, частиною першою статті 195, частиною четвертою статті 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

 

УХВАЛИВ:

1.          Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м.Сімферополя Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду  Автономної Республіки Крим (суддя  Трещова О.Р.) від 20.11.08 у справі № 2-а-3965/08/1 залишити без задоволення.

2.          Постанову  Окружного адміністративного суду  Автономної Республіки Крим (суддя  Трещова О.Р.) від 20.11.08 у справі № 2-а-3965/08/1 залишити без змін.

 

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

 

Головуючий суддя                                        Г.П.Ілюхіна

Судді                                          М.А.Санакоєва

                                 О.А.Щепанська