Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
|
12.03.2009 |
Справа № 2-а-3450/08/1/0170 |
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кучерука О.В.,
суддів Дугаренко О.В. ,
Лядової Т.Р.
секретар судового засідання Колб Т.П.
розглянувши апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя на постанову Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим (суддя Трещова О.Р. ) від 12.11.08 по справі № 2-а-3450/08/1/0170
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя (вул. Гагаріна, 14 А,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95026)
про визнання дій протиправними та зобов'язання до нарахування щомісячної державної соціальної допомоги,-
ВСТАНОВИВ:
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.11.08 у справі № 2-а-3450/08/1 (суддя - Трещова О.Р.) позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.
Визнано неправомірною бездіяльність Управління пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя АР Крим щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної соціальної допомоги як дитині війни за вересень-грудень 2007 року.
Зобов'язано відповідача Управління пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя АР Крим нарахувати ОСОБА_1, 06.07.1934 року народження щомісячну державну соціальну допомогу за вересень-грудень 2007 року як дитині війни в розмірі 496 гривень 61 копійка.
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 61 копійки.
Не погодившись з рішенням суду, Управління пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя АР Крим звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
В судове засідання сторони не з'явилися, про час та місце розгляну справи повідомлені належним чином та своєчасно.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
Відповідно до пункту 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду 1-ої інстанції залишенню без змін у зв'язку з наступним.
Позивач ОСОБА_1 народилася 06.07.1934 року. Згідно із статтею 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно на позивача повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни", в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Згідно з частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
При цьому статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Судова колегія вважає за можливе застосувати саме частину 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України "Про соціальний захист дітей війни". Вказаний закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", тому доводи апеляційної скарги в цієї частини не можуть бути прийняти колегією до уваги.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни.
В той же час, що відповідно до статті 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України.
Судова колегія вважає, що судом першої інстанції правильно зроблено висновок що оскільки положення статті 71 та 111 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік", які зупинили дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" були визнані рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року неконституційними, то вони втратили чинність з дня ухвалення цього рішення.
Колегія суддів вважає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.
Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 є дитиною війни, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції обставини справи встановлені повно і правильно, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя АР Крим залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.11.08 у справі № 2-а-3450/08/1 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно з часу проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.
Головуючий суддя підпис О.В.Кучерук
Судді підпис О.В.Дугаренко
підпис Т.Р.Лядова
З оригіналом згідно
Суддя О.В.Кучерук