Справа № 2/1027/1006/12 Головуючий у І інстанції Зуй Т.С.
Провадження № 22-ц/780/1004/13 Доповідач у 2 інстанції Мережко М.В.
Категорія 4 19.02.2013
_______________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
Іменем України
14 лютого 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :
Головуючого: Мережко М.В.,
Суддів: Суханової Є.М., Данілова О.М.,
При секретарі: Цицюрский А.М.
Розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Київської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок про визнання права власності, витребування майна, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні власністю.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2012 р. позивач звернувся в суд із зазначеним позовом.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що згідно розписки від 10 вересня 1999 року ОСОБА_3 придбав для власних потреб у ВАТ „Управління механізації №1" вагончик який знаходився на будівельному майданчику в с. Хомутець Брусилівського району Житомирської області, який позивач перевіз в с. Веприк Фастівського району.
Позивач вважає, що перехід права власності на вагончик був оформлений розпискою, що на його думку є достатнім документальним підтвердженням набуття ним у власність вагончика відповідно до вимог законодавства діючого на час придбання вагончика.
На прохання відповідача ОСОБА_2, у 2003 році, позивач передав йому в тимчасове безкоштовне користування належний йому вагончик для використання членами секції мисливського собаківництва Фастівського районного товариства мисливців і рибалок. Вагончик перебуває і на даний час у користуванні ОСОБА_2
У 2011 році у позивача виникла потреба у використанні належного йому на праві власності вагончика і він звернувся до відповідача ОСОБА_2 з проханням повернути йому вагончик, однак у цьому йому було відмовлено. Позивач був змушений звернутися до суду за захистом свого права. Рішенням апеляційного суду Київської області від 13 березня 2012 року було скасовано рішення Фастівського мськрайоного суду Київської області від 17 жовтня 2011 року, і в задоволенні позову ОСОБА_3 про розірвання усного договору позички побутового залізничного вагончика та повернення його власнику було відмовлено.
На даний момент право власності позивача не визнається відповідачами, вагончик перебуває на балансі Київської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок і є його власністю. Оскільки, вагончик неправомірно поставлений на баланс відповідача це порушує право позивача на його використання, розпорядження, обмежує його право власника .
Позивач вважає, що право власності ним набуто правомірно, в даний момент воно порушується відповідачами, тому він просив визнати за ним право власності на побутовий залізничний вагон (битовку) набутий ним у ВАТ «Управління механізації №1» у 1999 році, зобов'язати Київську обласну організацію Українського товариства мисливців і рибалок та ОСОБА_2 повернути йому побутовий залізничний вагон (битовку), що знаходиться на території Веприківського лісництва в с. Веприк Фастівського району Київської області, зобов'язати відповідачів не чинити йому перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження побутовим залізничним вагоном (битовкою).
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2012 року позов задоволений.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є власником побутового залізничного вагону (битовки), який він перевіз із с. Хомутець Брусилівського району Житомирської області в с. Веприк Фастівського району Київської області, і має право вимагати повернення цього майна.
Однак такі висновки суду не відповідають матеріалам та обставинам справи.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
В розумінні цивільно-процесуального права підставу позову складають власне не норми матеріального права, а зазначення фактичних обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та докази, на підтвердження зазначених обставин.
Відповідно до розписки від 10 вересня 1999 року, виконаної на бланку ВАТ «Управління механізації №1» ОСОБА_3 передан вагончик, який находиться на будівельному майданчику в с. Хомутець Брусилівського району Житомирської області (а.с.5 )
Згідно із накладної без номеру від 12 вересня 1999 року в графі «кому відпускається»- записано ВАТ УМ-1, в графі «через кого» - записано ОСОБА_3, далі вказано дім-вагончик одна штука ( а.с.6).
Відповідно до ст. 224 ЦК України ( в редакції 1963 року )за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
У розписці ( договорі купівлі-продажу ), відповідно до вимог закону діючого на момент укладення, відсутні згода за всіма істотними умовами - ціна, положення щодо відповідальності сторін за невиконання умов договору та вирішення спорів і питань, які не врегульовані договором, не визначені умови щодо порядку набуття покупцем права власності на вагончик, крім того не зазначено технічні характеристики вагончику (інвентарний номер, розміри, тощо).
Наявність розписки та накладної безспірно не доводять права власності ОСОБА_3 на побутовий залізничний вагон, інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували право власності ОСОБА_3 на вагончик, відповідно до ст. 60 ЦПК України позивачем суду не надано, а тому висновок суду, що позивач є власником побутового залізничного вагону (битовки) є помилковим.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 13 березня 2012 року відмовлено ОСОБА_3 в позові про розірвання усного договору позички побутового залізничного вагончика та повернення його власнику було відмовлено.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Виходячи із змісту положень ст. 61 ЦПК України, судовим рішенням встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, секцією собаківництва Фастівської районної ради УТМР не укладався усний договір позички. Крім того встановлено, що спірне майно (вагончик) не містить будь-яких суттєвих ідентифікаційних ознак, і що вагон, який ОСОБА_3 просить витребувати у Київської обласної організації українського товариства мисливців і рибалок, ОСОБА_2 і той вагончик що він придбав є одним і тим самим майном, і що саме це майно належить ОСОБА_3 на праві власності і було передано відповідачам на думку ОСОБА_3 за договором позички.
Крім того, цим же рішенням встановлено , що рефвагон ( з 707 поїзда майстерня) 09 жовтня 2003 року був добровільно внесений в рахунок трудової участі ПМК «Рефрижератор» і поставлений на балансовий рахунок Б-023 Фастівської районної ради УТМР.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України позивач не надав будь-яких належних і допустимих доказів щодо належності йому на праві власності вагончика, який перебував на будівельному майданчику в с. Хомутець Брусилівського району Житомирської області, перевезення вагончика в с. Веприк Фастівського району Київської області, передачі цього вагончика будь-кому із відповідачів.
Право вимагати усунення будь-яких перешкод у користуванні, розпорядженні своїм майном у власника є похідним від наявності такого права, і оскільки позивачем ОСОБА_3 не надано належних доказів, що він є власником вагончика ( залізничного вагону (битовки), тому висновок суду про задоволення позову є помилковим, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313 -316, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2012 року - скасувати. Ухвалити нове рішення .
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Київської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок про визнання права власності, витребування майна, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні власністю - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: