Справа №2-69/09р. РІШЕННЯ

Іменем України

19.01.2009р. Ленінський районний суд м. Луганська у складі: головуючого - судді Масенко Д. Є., при секретарі - Філатові Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації України в Луганській області та Головного управління Державного казначейства України в Луганській   області   про   визнання   бездіяльності   неправомірною   та   відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

У лютому 2006р. позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів Державної податкової адміністрації в Луганській області та відділу Державного казначейства в Ленінському районі м. Луганська та просив: визнати незаконною бездіяльність Державної податкової адміністрації в Луганській області по ненаданню йому відповіді на його запит; відшкодувати йому моральну шкоду.

Ухвалою суду від 04.04.2007р. відповідача - відділ Державного казначейства в Ленінському районі м. Луганська було замінено на Головне управління Державного казначейства України в Луганській області.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

20.03.2001р. він звернувся до Управління податкової міліції в Луганській області з запитом щодо прослуховування його телефонних переговорів, у наданні інформації йому було відмовлено. Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 30.05.2002р. було задоволено його скаргу та своїм рішенням суд зобов'язав надати йому відповідь по суті запиту. Зазначене рішення було скасовано ухвалою апеляційного суду Луганської області та у подальшому залишено в силі ухвалою Верховного Суду України від 08.09.2004р., але інформація була йому надана більш ніж через рік після винесення рішення Верховним Судом України, лише 24.11.2005р. та більш ніж через 4 роки після ухвалення рішення Ленінським районним судом м. Луганська. На підставі викладеного позивач вважає, що були порушені його права передбачені ст. ст. 32,34,40 Конституції України, а саме несвоєчасне виконання рішення суду.

Крім того, позивач вважає, що зазначеними діями йому була спричинена моральна шкода яка полягає у настанні негативних наслідків: почуття приниження, моральних стражданнях, необхідністю застосовувати додаткові зусилля для організації свого життя. З огляду на зазначене позивач оцінює заподіяну йому шкоду в сумі 10000гр.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, надав відповідні пояснення.

Представник відповідача Державної податкової адміністрації в Луганській області - Ткачева І.Л. позов не визнала пославшись на ті обставини, що доводи позивача не підтверджені доказами вини цього відповідача та наявністю причинного зв'язку між діями Державної податкової адміністрації в Луганській області та настанням негативних наслідків, позовна заява містить лише посилання на настання негативних наслідків. Крім того, позивач не звертався до Державної виконавчої служби з заявою про примусове виконання рішення суду.

Представник відповідача Головне управління Державного казначейства України в Луганській області - ОСОБА_4 позов не визнала, пославшись на ті обставини, що цей

2

відповідач ніяких процесуальних стосунків з позивачем не мав у зв'язку з чим відсутні підстави для виникнення цивільних прав та обов'язків, крім того, вимоги щодо відшкодування моральної шкоди позивачем необгрунтовані.

Представник прокуратури Ленінського району м. Луганська - Середа Ю.А. пояснень в судовому засіданні не мала.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено в судовому засіданні, 20.03.2001р. позивач звернувся до Управління податкової міліції в Луганській області з запитом щодо прослуховування його телефонних переговорів, у наданні інформації йому було відмовлено. Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 30.05.2002р. було задоволено його скаргу та своїм рішенням суд зобов'язав надати йому відповідь по суті запиту. Зазначене рішення було скасовано ухвалою апеляційного суду Луганської області та у подальшому залишено в силі ухвалою Верховного Суду України від 08.09.2004р. 24.11.2005р. відповідачем Державною податковою адміністрацією в Луганській області рішення суду було виконано та відповідач отримав відповідь на свій запит. Зазначене підтверджується копією листа (а.с. 10) та проти цього не заперечують сторони.

Разом з тим в судовому засіданні встановлено, що за час який сплинув з дня ухвалення Ленінським районним судом м. Луганська рішення від 30.05.2002р. та яке залишено в силі ухвалою Верховного Суду України від 08.09.2004р. до часу отримання відповіді на свій запит - 24.11.2005р. позивачем не було вчинено будь-яких дій щодо звернення рішення до примусового виконання.

Як передбачено ст. 1 Закону України „Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 18 зазначеного Закону, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача у строки передбачені ст. 21 Закону, а саме в строк до 3 років.

Таким чином, виходячи t з аналізу зазначених норм права, суд приходить до висновку про відсутність порушень прав позивача з боку відповідача - Державної податкової адміністрації в Луганській області, оскільки позивач не звернувся до відповідної державної виконавчої служби з заявою про примусове виконання рішення суду та строк, протягом якого він мав право це зроби, на час звернення до суду 14.02.2006р. ще не сплинув.

Стосовно вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди суд також не знаходить підстав для їх задоволення, оскільки право на відшкодування моральної шкоди виникає при наявності порушення прав позивача - ст. 23 ЦК України

Крім того, відповідно до ст. 1167 ЦК України

1. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

3

2. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1)     якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2)     якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3)     в інших випадках, встановлених законом.

Однак в судовому засіданні не встановлено порушень прав позивача діями відповідача - Державної податкової адміністрації в Луганській області, саме по ненаданню відповіді на його запит безпосередньо після набрання сили рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 30.05.2002р. Як і не встановлено підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди незалежно від вини відповідача, що передбачає ст. 1173 ЦК України, оскільки відсутні докази незаконності дій цього відповідача.

На підставі викладеного суд вважає що позовні вимоги необгрунтовані та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 10.11.59,60,209,212-215 УПК України, ст. ст. 23,1167,1173 ЦК України, суд-

вирішив:

В задоволені позову ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації України в Луганській області та Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання бездіяльності неправомірною та відшкодування моральної шкоди - відмовити за необґрунтованістю позовних вимог.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після

подання заяви про апеляційне оскарження.