Справа №2-841/07р.

                                                                                                                                  Справа №2-27/08р.

                                                                       Р І Ш Е Н Н Я

                                                           І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

7 липня 2008 року Київський районний суд м.Полтави в складі:

            головуючого судді - Турченко Т.В.

            при секретарі          -  Сова О.О.

            за участю адвокатів -  ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири від 31.10.2002 року недійсним та відшкодування моральної шкоди, -

                                                                В С Т А Н О В И В :

            21 жовтня 2005 року позивачка ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири від 31.10.2002 року недійсним та відшкодування моральної шкоди, який обґрунтовувала тим, що після втрати своїх родичів вона залишилась проживати в квартирі АДРЕСА_1 одна. Після перенесених психологічних травм, а саме догляд за немічним батьком, знущання з боку брата, який потім покінчив життя самогубством та передачі доньки колишньому чоловіком, вона стала інвалідом другої групи. В такому стані 31 жовтня 2002 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Даний договір був укладений з порушенням чинного законодавства, оскільки в той момент вона перебувала в тяжкому фізичному та психологічному стані. На той час вона доглядала немічного батька, який був при смерті та тітку, також потерпала від нестерпних знущань свого брата, який згодом покінчив життя самогубством. До того ж доньку відібрав колишній чоловік. Після смерті брата і батька вона залишилась одна, ставши при цьому інвалідом 2 групи за діагнозом - загальне захворювання на основі розсіяного склерозу, до того ж життєві обставини підштовхнули її до зловживання алкогольними напоями.

За таких обставин вважає, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири, вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Просила суд визнати договір купівлі-продажу недійсним та повернути у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Незаконними діями відповідача їй завдана моральна шкода, яку вона оцінює в 22000 грн. і просить стягнути з відповідача.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1, адвокат ОСОБА_3 позов підтримали та просили задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2, адвокат ОСОБА_4 просили суд в задоволенні позову відмовити, оскільки позов є безпідставним і таким, що не грунтується на дійсних обставинах справи. В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з”явився, хоча був належним чином повідомлений про час, день та місце судового слухання. Про що в матеріалах справи є розписка про вручення судової повістки.

Відповідно до ч.4 ст.169 ЦПК України, суд вважає можливим слухати справу у відсутності відповідача ОСОБА_2

Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 6.02.2006 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_5, ОСОБА_6.

Відповідачка ОСОБА_5, представник відповідача ОСОБА_7 з позовом не згодні. Відповідачка ОСОБА_5 суду пояснила, що придбала дану квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 6.11.2002 року, сплатила за неї гроші. Даний договір укладала в Другій Полтавській державній нотаріальній конторі. На час укладання договору спірна квартира під арештом, заставою, в спорі та під забороною не перебувала. На даний час вона в квартирі зробила ремонт, оскільки квартира знаходилась в жахливому технічному стані, придбала меблі, сплачує за квартиру та комунальні послуги. Вважає, що є добросовісним набувачем квартири. Просили суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю.

Відповідачка ОСОБА_6 в судове засідання не з”явилась, але надала суду заяву, в якій просить слухати справу у її відсутності. Позов ОСОБА_1 не визнає в повному обсязі.

Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 25.03.2008 року до участі у справі в якості третьої особи було залучено Сектор ГІРФО Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, ГЖЕД №6, Другу Полтавську державну нотаріальну контору, Службу у справах дітей виконавчого комітету Київської районної в місті Полтаві ради.

Представник Третьої Полтавської державної нотаріальної контори ОСОБА_8, представник Сектору ГІРФО Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, представник ГЖЕД№6, представник Другої Полтавської державної нотаріальної контори  в судове засідання не з”явились, але надали суду листи, в яких просять слухати справу у їх відсутності.

Суд вважає можливим слухати справу у відсутності ОСОБА_6, представника Третьої Полтавської державної нотаріальної контори ОСОБА_8, відповідача ОСОБА_6, представника Сектору ГІРФО Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, представника ГЖЕД №6 ОСОБА_9, представника Другої Полтавської державної нотаріальної контори, представника Служби у справах дітей Київської районної в місті Полтаві ради.

Суд, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 29.01.1998 року (а.с.76) ОСОБА_1 належала квартира АДРЕСА_1.

Згідно договору купівлі-продажу від 31.10.2002 року (а.с.4) ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2купив квартиру АДРЕСА_1.

  Відповідно до договору купівлі-продажу від 6.11.2002 року (а.с.20) ОСОБА_2продав, а ОСОБА_5, ОСОБА_6 купили в рівних частках кожний квартиру АДРЕСА_1

Частиною 1 статті 224 ЦК України (в редакції 1963 року) встановлено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов”язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов”язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до вимог статті 47 ЦК України (в редакції 1963 року) сторонами була дотримана нотаріальна форма посвідчення договорів. Умови договорів купівлі-продажу сторонами виконані в повному обсязі і підстав вважати дані договори недійсними у суду немає.

На даний час відповідно до листа КП ПБТІ “Інвентаризатор” від 29.12.2005 року №2690 право власності зареєстровано за ОСОБА_5, ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Другою Полтавською державною нотаріальною конторою від 6.11.2002 року за №1-2621 (а.с.19).

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року №3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” з наступними змінами і доповненнями передбачено, що в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов”язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Посилання позивача, її представника на те, що договір купівлі-продажу від 31.10.2002 року був укладений нею під впливом тяжких обставин, які склалися в її житті, а саме: це смерть батька, знущання збоку брата, який потім покінчив життя самогубством та передачі доньки колишньому чоловіку не відповідають дійсності. Оскільки в судовому засіданні встановлено, що батько позивачки ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с.69), брат помер влітку 1997 року (а.с.68), згідно рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 10.07.1997 року визнано місце проживання ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження за адресою: АДРЕСА_1 разом з батьком ОСОБА_12 в зв”язку з тим, що ОСОБА_1 хворіє розсіяним склерозом та є інвалідом 3 групи. Даним рішенням суду встановлено, що донька проживає разом з батьком з 1 серпня 1996 року.

Отже, обставини на які посилається позивачка, як на підставу визнання договору купівлі-продажу недійсним, склалися у її житті за 6-8 років до укладання нею вищевказаного договору.

Частиною  1 статті 55 ЦК України (в редакції 1963 року) встановлено, що угода, укладена громадянином хоч і дієздатним, але який в момент її укладання перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.

 Не доведена позивачем та обставина, що продаж квартири був викликаний крайньою нужденністю та хворобою, оскільки встановлено, що  позивачка хворіє з 1994 року розсіяним склерозом, їй наданий час встановлена 2 група інвалідності, вона отримує пенсію по інвалідності. Згідно повідомлення Полтавського обласного психоневрологічного диспансеру від 5.07.2007 року ОСОБА_1 на обліку в диспансері не перебуває (.с.153). Відповідно до листа Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім.Мальцева ОСОБА_1 в лікарні не знаходилась (а.с.159).

В письмових поясненнях, наданих суду, ОСОБА_13 (а.с.36-37) зазначає, що на момент укладання договору купівлі-продажу ОСОБА_1 зловживала спиртними напоями. В письмових поясненнях, наданих суду, ОСОБА_14 (а.с.72) стверджує, що в житті ОСОБА_1 головним було вживання горілки, більше їй від життя нічого не було потрібно. ЇЇ постійно кудись відвозили, спаювали горілкою і це повністю влаштовувало позивачку. В письмових поясненнях, наданих суду, ОСОБА_15 (а.с.73) вона пояснила, що ОСОБА_1 через сварки в сім”ї часто вживала спиртні напої. 

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року №3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” з наступними змінами і доповненнями встановлено, що правила статті 55 ЦК України поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладання угоди він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.).

В матеріалах справи відсутні дані про те, що в момент укладання договору купівлі-продажу від 31.10.2002 року ОСОБА_1 перебувала у такому стані, коли не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними, тяжкі обставини, які склалися у житті ОСОБА_1 також були відсутні.

Згідно з абзацем 2 пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року №3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” з наступними змінами та доповненнями для визначення наявності стану, коли особа не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними, на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 22.06.2006 року по справі було призначено комплексну психолого-психіатричну експертизу.

Відповідно до Акту №915 від 5.12.2006 року амбулаторної судової психолого-психіатричної експертизи (а.с.116-124)  на час укладання договору купівлі-продажу квартири 31.10.2002 року ОСОБА_1 страждала на органічне ураження центральної нервової системи (розсіяний склероз ускладнений психічними та поведінковими розладами внаслідок зловживання алкоголем) та знаходилася під впливом ряду чинників, а саме - сома то-неврологічного (важке неврологічне захворювання) психологічного (вимушена залежність від зацікавлених осіб, які забезпечували її алкоголем), ситуаційного, що істотно впливало на її здатність усвідомлювати значення своїх дій і в повній мірі керувати ними. ОСОБА_1 з врахуванням наявного захворювання та вказаних вище факторів не могла в повній мірі прогнозувати наслідки своїх власних дій.

Відповідно до абзацу 3 пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року №3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” з наступними змінами та доповненнями вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент її укладання він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Висновок амбулаторної судової психолого-психіатричної експертизи від 5.12.2006 року судом не приймається, як належний доказ, оскільки він ґрунтується на припущеннях, суперечить зібраним по справі доказам.

Експерт ОСОБА_16 суду пояснив, що зроблені в експертизі висновки не вирішують головного питання: чи могла ОСОБА_1 розуміти значення своїх дій і в повній мірі керувати ними на момент укладання договору 31.10.2002 року. З висновків експертизи взагалі невідомо в якому стані була ОСОБА_1, оскільки відсутні документи, які б підтверджували стан здоров”я позивачки на момент укладання договору. 

Саме для з”ясування цих питань, ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 20.02.2007 року по справі була призначена стаціонарна судово-психіатрична експертиза, виконання якої було доручено експертам Харківської міської клінічної психіатричної лікарні №15 міжобласного центру судово-психіатричної експертизи. Але від проходження стаціонарної судово-психіатричної експертизи позивачка ухилилася і справу було повернуто в Київський районний суд м.Полтави (а.с.163, 165).

Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 6.06.2008 року по справі була призначена стаціонарна судово-психіатрична експертиза, виконання якої було доручено експертам Харківської міської клінічної психіатричної лікарні №15 міжобласного центру судово-психіатричної експертизи. В своїй заяві від 6.06.2008 року ОСОБА_1 суду повідомила про те, що в зв”язку з тим, що вона не має фізичної можливості проходити експертизу за межами Полтави, при винесенні рішення просила керуватися наявними у справі матеріалами. 10 червня 2008 року ОСОБА_1 було направлено лист, в якому позивачу пропонувалося з”явитися в Харківську міську клінічну психіатричну лікарню №15 міжобласного центру судово-психіатричної експертизи для проходження судово-психіатричної експертизи. Від проходження експертизи позивачка ухилилася. В судовому засіданні 7 липня 2008 року позивачу знову було запропоновано пройти судово-психіатричну експертизу, але від її проходження позивачка повторно відмовилась. 

Частиною 2 статті 10 ЦПК України визначено, що сторона та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі зібраних доказів по справі, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити за безпідставністю. Оскільки позовна вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від основної, то в її задоволенні необхідно відмовити.

 На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.47, 55, 224 ЦК України (в редакції 1963 року), п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року №3 “Про практику в справах про визнання угод недійсними” з наступними змінами та доповненнями, ст.4-14, 60, 213-215 ЦПК України, суд, -                                                                                                                                                                                                                             

                                                           В И Р І Ш И В :

            В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири від 31.10.2002 року недійсним та відшкодування моральної шкоди відмовити за безпідставністю.

            Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий                                                                                                                          Т.В.Турченко