Провадження : 22ц/790/1430/13 Головуючий 1-ї інстанції - Харченко А.М.
Справа : №2-10244/2012 Доповідач - Шевченко Н.Ф.
Категорія : виселення.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :
головуючого - Шевченко Н.Ф.
суддів - Бобровського В.В., Кокоші В.В.
при секретарі - Гелашвілі Т.Г.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Московський РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області (сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб) про виселення з квартири, -
В С Т А Н О В И Л А :
У червні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення його з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, зобов'язавши сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області скасувати реєстрацію відповідача за зазначеною адресою, посилаючись на те, що на підставі свідоцтва про право власності на житло та свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого чоловіка, вона є власником спірної квартири. Тривалий час, починаючи з 2004 року, раніше судимий відповідач ОСОБА_1, який прописаний в зазначеній квартирі, своїми неправомірними діями створює нестерпні умови проживання.
Третя особа - Московський РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області надали до суду заяву про прийняття рішення на розсуд суду.
Заочним рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2012 року позов задоволено.
Виселено ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 за неможливістю спільного з ним проживання без надання іншого жилого приміщення.
Знято ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Як вбачається з матеріалів справи, справа в суді апеляційної інстанції призначалась до розгляду на 05.02.2013 року, в судовому засіданні були присутні відповідач та його представник, які надали суду свої пояснення, проте через неявну ОСОБА_3, яка звернулась до суду із заявою про неможливість бути присутньою в судовому засіданні 05.02.2013 року через хворобу, відкласти розгляд справи на іншу дату, у судовому засіданні була оголошена перерва до 19.02.2013 року і в цей же день відповідач та його представник розписались у явочному листі про повідомлення призначеного судового засідання на 19.02.2013 року.
Але 19.02.2013 року в судове засідання відповідач та його представник не з'явились. У заяві представник відповідача повідомив, що останній знаходиться в лікарні, проте будь-яких документів на підтвердження цього суду не надав.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що сторонами були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Матеріали справи свідчать про те, що позивачка є власницею із квартири АДРЕСА_1(а.с.5-6).
У вказаній квартирі мешкають та зареєстровані позивачка, її син - відповідач ОСОБА_1 (а.с.7).
Між позивачкою та ОСОБА_1 постійно виникають сварки та скандали, з приводу яких позивачка неодноразово зверталась до органів міліції.
Відповідно до ст. 157 ЖК України виселення членів сім"ї власника квартири провадиться у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. Таке виселення відбувається без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім"ї або інші особи, що проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Як вбачається з наявних у справі копій постанов про відмову у порушенні кримінальної справи від 05.08.2011 року, 28.04.2012 року перевірками заяв ОСОБА_3 встановлено, що протягом тривалого часу між позивачкою та її сином ОСОБА_1 склались особисті неприязні стосунки, у зв'язку з чим виникають постійні сварки з різних побутових питань (а.с.10,11).
З ОСОБА_1 проводились профілактичні бесіди щодо недопустимості антигромадської поведінки та насилля у родині.
Разом з тим конфлікти продовжуються. Сторони не заперечують поганих стосунків між собою та ту обставину, що протягом тривалого часу між ними постійно виникають сварки.
Із довідки підписаної заступником начальника СКР Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області від 11.05.2012 року вбачається, що відносно ОСОБА_1 16.03.2011 року та 11.08.2011 року складались протоколи про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім'ї. У зв'язку з чим він знаходиться на обліку в Московському РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області як сімейний насильник і йому винесено два офіційних застереження про недопущення протиправних дій у відношенні членів сім'ї. (а.с.12).
Та обставина, що з вини дільничного інспектора вказані протоколи про адміністративну відповідальність не були передані до суду, не може свідчити, що до відповідача не можуть бути застосовані вимоги ч.1 ст.116 ЖК України.
Матеріали справи свідчать, що позивачка є особою похилого віку, страждає хронічними захворюваннямиі тому постійні свари із сином роблять неможливим для неї проживання у належній їй квартирі. При цьому вжиті працівниками міліції профілактичні заходи не дали позитивних результатів.
Судова колегія вважає такий висновок суду таким, що відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Відповідно до ст.ст. 317, 321, 391 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження належним йому майно. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права власності.
Так Конституцією України(ст. 41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону N 475/97-ВР від 17.07.97 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК, ст. 48 Закону "Про власність").
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК. Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст. 379, 382 ЦК). Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до положень ст.ст.10,11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Доказів того, що відповідачем не порушувалися правила співжиття суду не надано.
Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, судова колегія,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.
Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно, проте може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий
Судді