АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/2090/7545/2012

Справа № 2/2003/17/2012 Головуючий 1-інстанції -Мороз О.І.

Категорія -сімейні Доповідач -Кругова С.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 грудня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді - КРУГОВОЇ С.С.

суддів колегії - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.

- ХОРОШЕВСЬКОГО О.М.

при секретарях - Шпарага О.О., Міщенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скарга ОСОБА_3 на рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 08 лютого 2012 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи -органи опіки і піклування Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області та Червонозаводського району міста Харкова про визначення місця проживання дитини, передачу їй дитини, заборону відповідачу спілкуватися із дитиною, забезпечення виїзду дитини за кордон, -

в с т а н о в и л а :

Позивач звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визначити місце проживання їх малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 за їх зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_2 та зобов'язати відповідача у зв'язку із цим, передати їй сина. Також просить зобов'язати відповідача надати нотаріальний дозвіл на виїзд дитини за кордон у її супроводі або виключити пункт виїзду дитини за кордон у рішенні суду з метою обстеження стану здоров'я сина; заборонити відповідачу наближатися до дитини до визначення його психічного стану здоров'я.

Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 08 лютого 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення скасувати та ухвалити нове по суті позовних вимог та задовольнити їх у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення є незаконним і необґрунтованим, не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, висновок суду не відповідає обставинам справи, судом не були прийняті до уваги обставини, які мають істотне значення для справи, та підлягає безумовному скасуванню як таке, що винесено з порушенням норм процесуального права.

Вказує, що під час розгляду справи пояснювала, що працює за договором підряду на підприємстві «Інвестиції та Фінанси»та отримує дохід в середньому 7850 грн. У рішенні те, що вона не є штатним робітником вказане як причина, на яку суд опирався у його прийнятті. Проте, зазначає, що нею виконана вимога п. 2 ст. 161 СК України, оскільки сама заробляє собі на життя.

Суд не звернув увагу на той факт, що довідка Близнюківської селищної ради про склад сім'ї видана незаконно, оскільки адреса реєстрації та фактичного проживання відповідача, вказана у ній, різниться з паспортними даними.

Також суд долучив до справи та використав у якості доказу висновок служби у справах дітей Близнюківської державної адміністрації від 13 травня 2011 року № 02-09/99 та акт обстеження житлово-побутових умов від 15 червня 2011 року, видані відповідачу з порушенням закону, зокрема ст. 19 СК України, оскільки висновок складений лише зі слів відповідача, без документальних підстав, акт також складався без перевірки даних та не відповідає за формою згідно з додатком 9 до Постанови КМУ України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини».

Вважає, що вищевказаний висновок свідчить про упереджене ставлення до неї, жодних спроб зв'язатися з нею з боку служби у справах дітей не було.

Подане нею клопотання про неправомірність вищевказаних документів проігноровано судом, а документи долучені до справи як доказ, на який суд посилається у рішенні.

Також зазначає, що відповідач надав до суду довідку про доходи, достовірність якої викликала у неї сумнів, на її клопотання про витребування із місця роботи відповідача зарплатної відомості, вона надана не була. Суд у рішенні спирався на сумнівну довідку відповідача про доходи.

Крім того, судом не були прийняті до уваги коментарі психолога щодо пояснень дитини.

Вказує, що суд послався на порядок спілкування дитини з матір'ю, визначений згідно з висновком служби у справах дітей, проте не зазначає у рішенні на те, що відповідач чинить перешкоди у її спілкуванні з сином, зчиняє бійки, чим практично позбавляє її можливості у виконанні своїх батьківських обов'язків.

Крім того, судом невірно розтлумачені надані нею письмові докази, зокрема електронне листування, як на доказ того, що вона неодноразово намагалась мирно вирішити питання місця проживання дитини з нею, проте відповідач відповідав погрозами, однак ці погрози суд приписав їй.

Не прийняв суд до уваги і її скарги до органів опіки та піклування, прокуратури та міліції про те, що відповідач чинить їй перешкоди у спілкуванні з дитиною. До суду надані нею копії талонів на отримання її заяв Близнюківським РВ УМВС, матеріали за вказаними заявами надані суду не були.

Суд проігнорував і те, що дитина є інвалідом дитинства та потребує спеціального офтальмологічного нагляду, який відповідач забезпечити не може і не хоче, що підтверджується його поясненнями у суді. Вказує, що під час судового засідання клопотала про можливість проведення комплексного якісного медичного огляду дитини у місті Харкові, на що відповідач категорично відмовився.

Зазначає, що у рішенні вказано, що вона покинула дитину у трирічному віці та виїхала до Москви, однак це не відповідає дійсності. Вона неодноразово пояснювала, що виїхала до Харкова, прийнявши пропозицію комерційного банку про працевлаштування, за взаємною домовленістю з відповідачем про те, що по закінченню випробувального терміну та облаштування вони з дитиною переїдуть до неї, втім згодом відповідач відмовився їхати до Харкова, пояснюючи, що передумав. Проте, покинути роботу не могла, оскільки відповідач родину не забезпечував, про що підтвердив у суді. Її пошуки роботи у Близнюках та Лозовій були марними.

Не погоджується з висновком суду про те, що дитина потребує перш за все чоловічого виховання, та вважає це дискримінацією жінок та порушенням ст. 157 СК України щодо рівноправності батька та матері щодо виховання дитини.

Згідно ч. 1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що скарга задоволенню не підлягає.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з середини літа 2005 року з власної ініціативи залишила дитину із батьком і до грудня 2010 року питання щодо спілкування з сином не порушувала.

З таким висновком суду, судова колегія погоджується з наступних підстав.

Як встановлено судовим розглядом та вбачається з матеріалів справи, шлюб між сторонами було зареєстровано 22 лютого 2002 року. В період шлюбу у сторін по справі ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5. З червня 2005 року сторони проживають окремо. Шлюб між ними розірвано 9 липня 2007 року (а.с.18-20 том.1).

У жовтні 2011 року позивачка звернулась до суду з позовом про визначення місця проживання дитини.

Згідно з висновками служби у справах дітей Близнюківської районної держадміністрації Харківської області від 13 травня 2011 року і від 29 листопада 2011 року ( а.с. 83, 227-228 том.1), з врахуванням документів та інших відомостей, які стосуються справи, надано висновок про те, що доцільним є проживання неповнолітнього ОСОБА_5 з батьком ОСОБА_4

В актах обстеження житлово-побутових умов сім'ї ОСОБА_4 від 15 червня 2011 року і від 28 листопада 2011 року зазначено, що батько забезпечує належний догляд та виховання дитини (а.с.82, 229 том.1) .

Згідно акту обстеження від 28 листопада 2011 року за адресою АДРЕСА_2 де проживає мати дитини , одна з кімнат площею 8,6 кв.м. обладнана для сина -є окреме спальне місце, стіл для занять , шафа, комп'ютер (а.с.167 том.1).

Таким чином, в результаті обстеження матеріально-побутових умов як позивач так і відповідач мають добрі житлово-побутові умови для спільного проживання з дитиною. Обидві сторони мають позитивні характеристики, належні умови для забезпечення потреб малолітньої дитини.

Судом не встановлено зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, аморальної поведінки кожного з батьків , що може зашкодити розвиткові дитини, та наявності в них будь-яких захворювань.

Відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 12 червня 1998 року N 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України", вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Відповідно до ст.171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань , що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.

Дитині надається право висловлювати свою думку під час вирішення у сім'ї будь якого питання, що зачіпає її інтереси.

Відповідно до ч.2 ст.12 Конвенції про права дитини, дитині надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового розгляду, що торкається дитини.

Згідно ч.2 ст.14 Закону України «Про охорону дитинства»під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку встановленому законом, заслуховується думка та побажання дитини.

В суді апеляційної інстанції була заслухана дитина ОСОБА_5 , який пояснив, що проживає з татом і бабусею і у нього є окрема кімната, комп'ютер. Він навчається в ліцеї в Близнюках, любить грати в футбол, приймає участь в різних конкурсах і отримує нагороди і похвальні листи. Вивчає додатково англійську мову. Має друзів. В Близнюках проживають бабуся і дідусь мами, але вони з ним не спілкуються. Мати не телефонує і до школи спілкуватись з ним не приходила. З бабусею (матір'ю тата) їздив в гості в м.Харків до бабусі (мати матері). Не заперечував проти спілкування з матір'ю і пояснив, що батько йому не забороняє з нею спілкуватись. Бажає залишитись проживати з батьком.

На питання суду чи сумує він за мамою і чому не хоче переїхати до м.Харків конкретних відповідей не надав. Зі слів психолога, яка була присутня при допиті дитини, у дитини виникли труднощі при відповіді на ці питання, оскільки він не знає свою матір, не має досвіду спілкування з нею , у нього немає з нею спільних інтересів і тому він не може відповісти на ці питання. В цілому дитина надавала вільні пояснення без ознак тиску.

Крім цього, психолог пояснила, що працює в ліцеї де навчається ОСОБА_5 . Характеризувала його як дуже вихованого хлопця, який дуже гарно навчається і приймає активну участь у житті школи. До школи приходить дуже охайний. Мати не намагалась спілкуватись з сином, приходила до школи і вчиняла сварки посилаючись на незадовільні побутові умови для навчання дитини, тоді як сама закінчила цю школу.

В судовому засіданні апеляційного суду були оглянуті щоденник і решта сертифікатів і грамот ОСОБА_5 з яких вбачалось, що він навчається гарно має оцінки «10, 11, .12»і всього декілька «9»і активно приймає участь в різних шкільних тематичних заходах і займає призові міста і отримує нагороди.

Відмовляючи в задоволенні позову , суд правильно виходив зі змістовності й обгрунтованості висновку служби у справах дітей Близнюківської районної держадміністрації Харківської області від 13 травня 2011 року і акту обстеження житлово-побутових умов сім'ї ОСОБА_4 від 28 листопада 2011 року (а.с.229 том.1).

Той факт, що даний висновок складено з порушенням вимог п.74 «Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини», затвердженого постановою КМ України від 24.09.2008 року № 866 на що посилається позивач і що підтверджено в результаті перевірки проведеної органами прокуратури, то ці порушення не вплинули на зміст і висновки служби у справах дітей щодо проживання дитини з батьком. Крім того , матеріали справи містять висновок служби у справах дітей який складено пізніше 29 листопада 2011 року аналогічного змісту і в результаті судового розгляду висновки служби у справах дітей не були спростовані позивачем.

Під час судового розгляду найшло своє підтвердження, що батько відповідально ставиться до виконання своїх обов?язків , піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: забезпечує необхідне харчування, медичний догляд, що позитивно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; надає дитині доступ до культурних та інших духовних цінностей; сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; виявляє інтерес до її внутрішнього світу; створює умови для отримання нею освіти.

Надані позивачем нові докази (листи до міліції, прокуратури, Кабінету Міністрів), містять заяви щодо неправомірної поведінки відповідача і посадових осіб державних органів не доводять її турботу про дитину.

Майже за сім років проживання дитини з батьком , позивач не надала суду доказів зустрічі з сином, спілкування з ним в межах школи, привітання його з днем народження та іншими святами особисто чи через учбовий заклад.

Те, що позивачка позитивно характеризується за місцем роботи свідчить про те, що вона є гарним співробітником, але не може бути доказом, що вона гарна мати.

Будь яких доказів, що їй заважали спілкуватись з сином з 2005 року і після розлучення з його батьком з 2007 року , -суду також не надано.

Позивачка даючи пояснення в суді апеляційної інстанції посилалась на свою молодість, що їй було 22 роки і вона була сама ще дитина, не було умов для проживання, відповідач не забезпечував сім'ю і вона вимушена була шукати роботу в м.Харкові .

Матеріали справи свідчать, що позивачка в листах до відповідача в грудні 2010 року зазначала, що її мати погодилась виховувати її сина і тому просила відповідача передати дитину своїй матері. В цьому ж листі зазначала, що буде частіше приїжджати і що вона працює за межами України (а.с.122 том 1).

Зі змісту акту про передачу дитини ОСОБА_5 до матері ОСОБА_3 від 21.10.2011 року вбачається , що по довіреності від матері приїхала бабуся ОСОБА_6 , але хлопець відмовився їхати до м.Харкова на канікули і бабуся заявила, що тоді вона і її донька відмовляються з ним спілкуватись і він їх ніколи не побачить (а.с.60 том1).

Судова колегія вважає, що на сьогоднішній день між позивачкою і її сином втрачені родинні стосунки. Втручання в сім?ю відповідача і передача 10-річної дитини для подальшого проживання з матір'ю не відповідає інтересам дитини, а навпаки може привести до психологічної травми.

Будь-який примус в даному випадку щодо зміни звичних для нього умов життя буде для дитини психотравмуючим фактором , що є неприпустимим.

Таким чином, з одного боку, суд зобов'язаний насамперед захистити інтереси неповнолітньої дитини, а з другого, забезпечити право батьків на виховання своєї дитини,

Це питання залежить в цілому від наявності у матері та батька належного контакту з сином та його прихильності до них .

Дитина повинна розвиватися таким чином, щоб умови її життя не могли негативно впливати на її психічний стан, на її здоров'я. Зміна кола оточуючих близьких людей за відсутності в матеріалах справи даних про наявність у матері належного контакту з сином та його прихильності до неї може негативно вплинути на його розвиток.

Судовим розглядом достовірно встановлено відсутність будь якого контакту між матір'ю і дитиною. На думку судової колегія позивач не вжила достатніх заходів щодо встановлення цього контакту з сином і обрала шлях написання заяв і скарг на відповідача, орган опіки і піклування, суд, висловлюючи недовіру і не скористалась можливістю поспілкуватись з сином в суді апеляційної інстанції.

Що стосується принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю, то він не може бути застосований, оскільки судом достовірно встановлено, що ніхто не розлучав позивачку з сином, вона добровільно залишила дитину батькові.

Інші доводи апеляційних скарг не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини по справі і дав належну оцінку наданим сторонами доказам і дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, врахувавши відповідальне ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків -саме батька дитини протягом останніх шести з половиною років коли дитина проживає з ним.

Судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права.

Судова колегія виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, що метою законодавчого закріплення права одного з батьків, який проживає окремо від дитини на спілкування є насамперед захист інтересів самої дитини, тому рішення суду підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 313, п.1 ч.1 314, 315, 317, 319 ЦПК України , колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 -відхилити.

Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 08 лютого 2012 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя - підпис

Судді колегії -підписи