Справа № 2-648/11

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 квітня 2011 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

          головуючого - судді Качмар В. Я.

          при секретарі - Матчишин І.М.

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дрогобич цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, будинком №75 по вул.Незалежності в с.Довге, Дрогобицького району, Львівської області. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що перебуває з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі. Після одруження вони сім’єю проживали у вищевказаному будинку, що належить йому на праві приватної власності. Від даного шлюбу у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Однак, подружнє життя у сторін не склалося. 28.02.2010 року відповідачка, забрала всі свої речі та покинула сім’ю, перейшла мешкати до своїх батьків, за адресою: с.Довге, вул. Незалежності, 90, Дрогобицького району. Вважає, що оскільки відповідачка за вищевказаною адресою не проживає, обравши для себе інше місце проживання, будинком не користується, то її слід визнати такою, що втратила право користування даним жилим приміщенням.

В судовому засіданні позивач, будучи допитана як свідок, позовні вимоги підтримав повністю, послався на обставини викладені в позовній заяві, просить позов задоволити. Додатково суду показав, що відповідачка добровільно покинула сім’ю та переїхала з будинку, забравши всі свої речі. Повертатись до сім’ї не бажає.

Відповідачка в судовому засіданні позову не визнала, будучи допитана як свідок, послалась на обставини викладені у письмовому запереченні, долученому до матеріалів справи, в якому покликається на те, що через матеріальні труднощі була змушена їздити за кордон на заробітки, що викликало у відповідача ревнощі, що провокувало часті сварки, на грунтів яких позивач вигнав її з дому. Щоб владнати ситуацію та з метою в подальшому зберегти сім’ю переїхала на тимчасове проживання до своїх батьків. Намагалась примиритись з чоловіком та повернутись в сім’ю. Проте, ані її чоловік, ані свекруха до будинку її не впускають, про що неодноразово зверталась до Довжанської сільської ради та в лютому 2011 року звернулась до Дрогобицького районного відділу міліції, в результаті чого позивача притягнено до адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП. Вважає, що не проживає у спірному будинку з вини позивача, а тому просить в задоволенні позову відмовити.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що позивачу на праві власності належить житловий будинок №75 по вул.Незалежності в с.Довге, Дрогобицького району, Львівської області. (а.с.4)

Із записів у будинковій книзі вбачається, що у спірному будинку зареєстрована, зокрема, ОСОБА_2М.(а.с.7-10)

За змістом ч.2 ст.167 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

З роз’яснень, які містяться у п.11 Пленуму Верховного ОСОБА_2 України №2 від 12 квітня 1985 року “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” вбачається, що на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

З акту обстеження фактичного проживання ОСОБА_2 від 24.01.2011 року №35 вбачається, що ОСОБА_2 за адресою спірного будинку не проживає. (а.с.6)

Будучи допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 –син сторін, в присутності представника органу опіки та піклування, суду показав, що ОСОБА_2, його мати, сама покинула їх та переїхала проживати до своїх батьків. Господарством не займалась, зокрема, куховарила, прала - рідко. З дому її не виганяли, вона самостійно прийняла таке рішення, додому не поверталась. Ввечері коли йшла забрала свої речі, а згодом забрала решту речей. Зазначив, що до батька і дітей відносилась не добре, казала, що вся сім’я тримається на ній, а батько є неповноцінним. Він та його брат не бажають проживати з матір’ю.

Свідок ОСОБА_6, мати позивача, суду показала, що відповідачка забрала з будинку всі свої речі. За той час відколи переїхала, до сім’ї не приходила і не поверталась.

Свідок ОСОБА_7, мати відповідачки, суду показала, що ОСОБА_2 переїхала проживати до її будинку, через те, що не може проживати з позивачем однією сім’єю, чоловік постійно її ревнував, на грунті чого виникали сварки. Ображав її. Того вечора коли покинула сім’ю, то забрала свої речі, а згодом забрала й інші належні їй речі. Відповідачка неодноразово намагалась повернутись до сім’ї та проживати у спірному будинку, проте позивач не впускав її, зачинивши двері.

Свідок ОСОБА_8, сусідка позивача, суду показала, що на даний час відповідачка проживає у своєї матері.

Суд надає віри і приймає покази свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, так як будь-яких даних, що свідчили б про їх зацікавленості у вирішенні даної справи в суду не має, а їх покази не протирічать іншим доказам по справі.

Щодо показів свідка ОСОБА_7, про те, що позивач не пускає відповідачку до спірного будинку, то такі суд не може прийняти для підтвердження фактичного перешкоджання проживання відповідачки у цьому будинку, оскільки ці покази істотно відрізняються від інших наданих суду доказів.

З матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи по заяві ОСОБА_2 вбачається, що останньою подано заяву до органів внутрішніх справ про вчинення ОСОБА_1 з нею конфлікту на грунті того, що він не впускав її до будинку, таку заяву подано під час розгляду даної цивільної справи в суді і позивач не впускав відповідачку до будинку так як вона вже втратила право на користування жилим приміщенням, добровільно виселившись із будинку.

З огляду на зазначене, суд приходить до переконання, що позов підлягає до задоволення, оскільки відповідачка добровільно залишила спірне житло, вибула на постійне проживання в інше жиле приміщення, а позивач, як власник житла, відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України має право вільно володіти, користуватися та на підставі ст. 319 ЦК України - розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд, а відповідно до ст. 391 ЦК України - мають право вимагати усунення перешкод у здійсненні ними права користування та розпорядження своїм майном, зокрема, шляхом визнання відповідачки такою, що втратила право користування спірним помешканням.

Керуючись ст.ст. 8, 10, 11, 60, 81, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов задоволити.

Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування жилим приміщенням в будинку №75 по вул.Незалежності в с.Довге Дрогобицького району Львівської області.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Дрогобицький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення –з дня отримання такого.

          Суддя В. Я. Качмар