РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 грудня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого -Ізмайлової Г.Н.
суддів -Коростійової В.І., Гуцал Л.В.
за участі секретаря -Огар І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Харкова від 14 вересня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Благодатне»про скасування наказу про звільнення за прогули, зобов`язання звільнити за власним бажанням та стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу,-
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2012 р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного підприємства «Благодатне»про спонукання відповідача звільнити його з займаної посади юриста на підставі поданої 29 листопада 2011 р. заяви про звільнення за власним бажанням та стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 21030,00 грн.
Уточнивши і доповнивши позовні вимоги, просив визнати недійсним наказ від 3 березня 2012 р. №1-к про звільнення його за прогул без поважних причин, посилаючись на те, що у грудні-січні 2011 р. дирекцією підприємства було змінено місцезнаходження офісу, куди його не допускала охорона і що він вважає істотною зміною умов праці.
Крім того, з березня 2011 р. йому не виплачували заробітну плату в зв`язку з фінансовою неспроможністю відповідача що і стало причиною для звернення до ДП «Благодатне»з заявою про звільнення, яку ним було направлено 29 листопада 2011 р. рекомендованим листом на адресу підприємства.
Вважаючи наказ про його звільнення за прогул без поважних причин, при наявності його заяви про звільнення за власним бажанням, незаконним просив стягнути на його користь несплачену йому за цей час заробітну плату та компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 25236,00 грн.
Відповідач проти позову заперечував, представник відповідача пояснив, що з 28 лютого 2011 р. позивач на роботі не з`являвся, функціональних обов`язків не виконував, в зв`язку з чим заробітна плата йому не нараховувався і наказом від 3 березня 2012 р. його було звільнено з роботи за прогул без поважних причин.
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 14 вересня 2012 р. ОСОБА_1 в задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного:
Судом установлено, що наказом від 27 лютого 2009 р. №5-к ОСОБА_1 було прийнято на посаду юриста ДП «Благодатне»з 2 березня 2009 р. з оплатою відповідно до відпрацьованого часу.
Наказом директора ДП «благодатне»від 3 березня 2011 р. ОСОБА_1 звільнено з роботи за прогул згідно п.4 ст.40 КЗпП України.
Позивачем ОСОБА_1 у позовній заяві не ставиться питання про поновлення його на роботі, а оспорюється правомірність наказу з інших підстав, а саме звільнення його з посади за власним бажанням в зв`язку зі зміною істотних умов праці та не виплатою йому тривалий час заробітної плати -з березня 2011 р. по день звернення до суду.
Отже, позивачем оспорюється формулювання звільнення не за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, а за власним бажанням.
Згідно ч.3 ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причин звільнення неправомірними або такими, що не відповідають чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідальності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Підставами звільнення ОСОБА_1 стали прогули без поважних причин з 26 по 28 лютого 2011 р., звільнення за які передбачено п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Вчинення ОСОБА_1 прогулів підтверджується табелем обліку робочого часу, з якого убачається, що після 28 лютого 2011 р. по день розгляду справи він був відсутнім на роботі і доповідною запискою начальника відділу кадрів ДП «Благодатне»ОСОБА_2
Посилання ОСОБА_1 на поважність причин невиходу на роботу з 28 лютого 2011 р. з тих підстав, що відповідачем було змінено його робоче місце, є безпідставними. Так, матеріали справи не містять даних, що офіс ДП «Благодатне»було перенесено до приміщення, яке орендує АТЗТ «Інтелс»по вул.Б.Хмельницького,29 у м.Харкові і куди його не було допущено охороною, оскільки від дня реєстрації, 08.06.1004 р. по цей час місцезнаходженням ДП «Благодатне»є сел.Благодатне, вул.Жовтнева, 16 Зміївського району Харківської області (а.с.58).
Накази про прийняття ОСОБА_1 на роботу та його звільнення також приймалися у с.Благодатне, що зазначено у тексті наказів.
Будь-яких даних, що за місцем знаходження АТЗТ «Інтелс»знаходилося робоче місце ОСОБА_1, як працівника ДП «Благодатне», матеріали справи також не містять. В той же час як за повідомленням генерального директора АТЗТ «Інтелс»ОСОБА_3 було скасовано всі видані на ім`я ОСОБА_1 довіреності на представництво інтересів вказаногоо підприємства, що свідчить про наявність між ОСОБА_1 і АТЗТ «Інтелс»правовідносин, після припинення яких він втратив доступ до АТЗТ «Інтелс».
Отже ОСОБА_1 не надано будь-яких доказів, що відповідачем змінено знаходження його робочого місця, що могло розглядатись як зміна істотних умов праці відповідно до ст.32 КЗпП України і стало поважною причиною здійснення ним прогулів.
Безпідставними є посилання ОСОБА_1 на невиплату йому заробітної плати в зв`язку зі скрутним фінансовим становищем ДП «Благодатне», що примусило його подати заяву про звільнення, оскільки до моменту звільнення йому регулярно виплачувалася заробітна плата за відпрацьований час.
Із пояснень свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_4 убачається, що ОСОБА_1 неодноразово надсилалися листи з приводу надання пояснень відсутності на роботі, але він з лютого 2011 р. і до часу розгляду справи судом на підприємство не з`являвся і своїх пояснень не надав.
З огляду на наведене судова колегія доходить висновку, що ОСОБА_1 ухилився від надання пояснень, в зв`язку з чим його звільнення за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України слід вважати проведеним з додержанням вимог ст.149 КЗпП України.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову суд першої інстанції посилався на пропуск ним строку звернення до суду про вирішення трудового спору, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України.
Судова колегія не може погодитися зі вказаними висновками, оскільки відповідачем не надано даних про направлення ОСОБА_1 копії наказа про звільнення, а з пояснень ОСОБА_2 убачається, що трудова книжка знаходиться у ОСОБА_1 без запису про звільнення.
Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення -в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
З огляду на наведене судова колегія відмовляє ОСОБА_1 в позові про визнання незаконним наказу про звільнення з інших підстав, за його необґрунтованістю.
В той же час підлягає частковому задоволенню позов ОСОБА_1 про стягнення на його користь невиплаченої йому компенсації за невикористану відпустку.
Згідно ч.1 ст.116 КЗпП України при звільнені працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
ОСОБА_1 звільнено за його відсутності і вимоги про розрахунок та виплату йому належних при звільненні сум ним заявлено лише у позовній заяві до ДП «Благодатне».
Виходячи з того, що ОСОБА_1 відмовляється у позові про визнанні незаконним наказу про його звільнення від 03.03.2011 р. №1-к, то і розрахунок всіх належних та невиплачених йому сум слід провести на дату його звільнення -1 березня 2011 р.
За даними ДП «Благодатне»ОСОБА_1 сплачено повністю заробітну плату, що підтверджено також платіжними відомостями і нараховано та не виплачено компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 970,94 грн. за відпрацьований ним час, яка згідно ст.238 КЗпП України підлягає стягненню на його користь .
При цьому судова колегія не приймає до уваги заперечення ДП «Благодатне», що ОСОБА_1 має борг за отримані ним підзвітні кошти на утримання службового автомобіля за які він не звітував підприємству, оскільки вказані питання, за відсутності згоди ОСОБА_1підлягають вирішенню у судовому порядку, а ДП «Благодатне»з таким позовом до суду не зверталося.
З огляду на наведене судова колегія на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України скасовує рішення в зв`язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції закону, який підлягав застосуванню і ухвалює нове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову з інших підстав.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, на підставі ст.88 ЦПК України судова колегія стягує з відповідача судовий збір у розмірі 214,60 грн. на користь держави.
Керуючись ст.ст.209, 218 п.4 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст.316,317,319 ЦПК України, судова колегія, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м.Харкова від 14 вересня 2012 року скасувити.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Благодатне»на користь ОСОБА_1 970,94 грн. в остаточний розрахунок при звільнені.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 в задоволенні відмовити з інших підстав.
Стягнути з Державного підприємства «Благодатне»на користь держави судовий збір у розмірі 214,60 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий -
Судді: