Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #42653778

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2015 р. Справа№ 910/23985/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Горбунова М.Є.


за участю представників:

позивача-1: не з'явився;

позивача-2: не з'явився;

відповідача: не з'явився;

прокуратури: Попельнюк В.В.;


розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області

на рішення Господарського суду міста Києва

від 25.12.2014р.

у справі №910/23985/14 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у

природоохоронній сфері в Київській області

1) Київського обласного та по місту Києву управління

лісового та мисливського господарства

2) Державного підприємства "Вищедубечанське лісове

господарство"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телевізійні

тенденції"

про розірвання договору та повернення лісової ділянки


ВСТАНОВИВ:


Міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області (далі - прокуратура) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства (далі - позивач-1) та Державного підприємства "Вищедубечанське лісове господарство" (далі - позивач-2) про розірвання договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою №31 від 01.10.2013р., укладеного між позивачем-2 та відповідачем, а також повернення переданої за вказаним договором лісової ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без попереднього погодження з позивачем-1 та за відсутності дозвільних документів на виконання будівельних робіт побудував на переданій в оренду земельній ділянці залізобетонний фундамент під влаштування паркану, чим порушив як умови укладеного з позивачем-2 договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою №31 від 01.10.2013р., так і вимоги діючого законодавства.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись, зокрема, на те, що порушення, про які йде мова у позові, ним усуваються. Окрім того, відповідачем сплачені штрафні санкції, нараховані за порушення ним законодавства, що регулює містобудівну діяльність. На думку відповідача, ним не було допущено істотні порушення умов спірного договору, які б слугували підставою для його розірвання. Також відповідач зазначав про те, що зведення ним елементів благоустрою не впливає на погіршення стану лісової земельної ділянки, а навпаки слугує позитивним чинником для її збереження, захисту від незаконного проникнення сторонніх осіб, запобігає знищенню і захаращенню дерев та чагарників.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.12.2014р. у справі №910/23985/14 в позові було відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, прокуратура звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2014р. у справі №910/23985/14 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, прокуратура наголошувала на наступному:

- поза увагою суду залишилися положення діючого законодавства та умови укладеного між позивачем-2 і відповідачем договору, яким заборонено без дозволу постійного землекористувача (позивача-2) та без документа, який надає право на використання будівельних робіт зводити тимчасові будівлі, споруди, паркани та інші споруди лінійного типу, необхідні для ведення господарської діяльності відповідача;

- судом було встановлено порушення відповідачем, як тимчасовим користувачем лісових ділянок, умов договору щодо здійснення будівництва без погодження уповноважених органів, але не застосовано до спірних правовідносин ст. ст. 651, 653 Цивільного кодексу України та не розірвано договір, укладений між позивачем-2 та відповідачем.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.05.2015р.

15.05.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу та клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 25.05.2015р.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання відповідача, оскільки в порушення вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не наведено обставин, за наявності яких справа не може бути вирішена у даному судовому засіданні на підставі наявних у справі матеріалів. Окрім того, явка представників сторін та прокуратури не була визнана судом обов'язковою, а участь у судових засіданнях відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком сторони або учасника судового процесу, яким сторона (учасник судового процесу) користується на власний розсуд.

В судовому засіданні 25.05.2015р. представник прокуратури підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2014р. у справі №910/23985/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представники позивачів та відповідача в судове засідання 25.05.2015р. не з'явилися. Позивачі про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та прокуратури в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін та прокуратури про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників позивачів та відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 25.05.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Згідно зі ст. ст. 13, 19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В п.12 перехідних положень Земельного кодексу України вказано, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ч.5 ст. 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

В ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

З наведених правових норм випливає, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації №367 від 24.09.2013р. «Про виділення лісової ділянки у довгострокове тимчасове користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Телевізійні тенденції» (том справи - 1, аркуш справи - 17) було вирішено (п.1 розпорядження) виділити відповідачу у довгострокове тимчасове користування терміном на 49 років для культурного-оздоровчих та рекреаційних цілей лісову ділянку площею 2,1279 га, що знаходиться у постійному користуванні позивача-2 (квартал 155 Старосільського лісництва) та розташована на території Лебедівської сільської ради в адміністративних межах Вишгородського району Київської області.

01.10.2013р. між позивачем-2, як постійним користувачем (далі - сторона-1), та відповідачем, як тимчасовим користувачем (далі - сторона-2), було укладено договір №31 про довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою (далі - Договір), за умовами якого (п.п.1, 2, 6) сторона-1 виділяє, а сторона-2 приймає у строкове платне довгострокове тимчасове користування лісову ділянку з метою використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей. У користування виділяється лісова ділянка площею 2,1279 га, яка розташована в кварталі 155 виділ №9 Старосільського лісництва ДП "Вищедубечанське лісове господарство", на території Лебедівської сільської ради в адміністративних межах Вишгородського району Київської області згідно з планом-схемою. Передача лісової ділянки в користування здійснюється без вилучення земельної лісової ділянки у сторони-1 (том справи - 1, аркуші справи - 18-23).

Згідно з п.22 Договору сторона-2 (відповідач), зокрема, має право за погодженням із стороною-1 (позивачем-2) в установленому порядку зводити тимчасові будівлі, споруди, паркани та інші споруди лінійного типу, необхідні для ведення господарської діяльності.

Водночас, сторона-2, серед іншого, прийняла на себе обов'язок проводити використання лісової ділянки у порядку, визначеному цим Договором та законодавством, а також дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель, на яких розташована лісова ділянка (п.23 Договору).

В п.24 Договору передбачено, що останній укладено строком на 49 років, що діє з 01.10.2013р. до 01.10.2062р.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Згідно з нормами ст. 93 Земельного кодексу України, які кореспондуються зі ст. 1 Закону України „Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 18 Закону України „Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

23.10.2013р. вищевказаний Договір оренди був зареєстрований у Київському обласному та по м. Києву управлінні лісового та мисливського господарства, про що в книзі реєстрації договорів довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками зроблено запис №21 (том справи - 1, аркуш справи - 23).

Прокуратурою було проведено перевірку щодо додержання вимог земельного та лісового законодавства під час укладення договорів довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками і лісами, законності їх використання, за наслідками якої з'ясовано, що відповідач побудував залізобетоні фундаменти під влаштування паркану, 2 стрічки фундаменту протяжністю орієнтовно 68 метрів кожна. Вказані споруди встановлені без погодження з позивачем-2 та без документа, що надає право на виконання будівельних робіт.

Так, державним інспектором по контролю за станом, використанням, відтворенням, охороною і захистом лісу ДП «Видубещанський лісгосп» була проведена перевірка дотримання умов спірного Договору, укладеного між позивачем-2 та відповідачем, в ході якої виявлено порушення, які полягають у використанні земельної ділянки для зведення огорожі, тимчасових споруд та елементів благоустрою без належних на це дозволів, погоджень та без відповідно затвердженого проекту благоустрою.

У зв'язку з викладеним було видано припис №27 від 12.05.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 28-29), в якому в термін до 01.07.2014р. було зобов'язано усунути порушення та відновити попередній стан земельної ділянки, наданої відповідачу у платне довгострокове тимчасове користування.

Ті ж самі порушення були виявлені під час проведення Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил перевірок (Акт б/н від 22.05.2014р. - том справи - 1, аркуш справи - 40), за результатами проведення Державною екологічною інспекцією у Київській області перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів (Акт б/н від 16-29.05.2014р. - том справи - 1, аркуші справи - 30-39), а також в ході перевірки державним інспектором по контролю за станом, використанням, відтворенням, охороною і захистом лісу ДП «Видубещанський лісгосп» дотримання умов спірного Договору, укладеного між позивачем-2 та відповідачем (Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства - том справи - 1, аркуш справи - 80).

02.12.2014р. державним інспектором по контролю за станом, використанням, відтворенням, охороною і захистом лісу ДП «Видубещанський лісгосп» було видано припис №91 про усунення недоліків і порушень (том справи - 1, аркуш справи - 79).

08.12.2014р. на директора відповідача Литвиненко М.С. було складено протокол №ВД000062 про адміністративне правопорушення, яке полягало у самовільній вирубці дерев (том справи - 1, аркуш справи - 81), а 09.12.2014р. винесено постанову №ВД00267 про накладення на вказану особу адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170,00 грн., а також попереджено про те, що за несвоєчасну сплату штрафу підлягає стягненню у примусовому порядку подвійний розмір штрафу у сумі 340,00 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 82).

Посилаючись на порушення відповідачем умов законодавства і Договору в частині виконання будівельних робіт на орендованій лісовій ділянці за відсутності дозвільної документації для цього та погодження вказаного питання з позивачем-2, прокуратура та позивачі просили суд достроково розірвати Договір та зобов'язати відповідача повернути об'єкт користування (лісову ділянку).

Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, визнавши позовні вимоги необґрунтованими та документально непідтвердженими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до п.34 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міських рад відносяться питання, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч.1 ст. 6 Закону України „Про оренду землі").

Як уже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі, зокрема, є позовна вимога про розірвання Договору довгострокового тимчасового користування лісової земельної ділянки.

Згідно зі ст. ст. 2, 3 Лісового кодексу України лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб'єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.

Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

В ст. ст. 16, 18 названого Кодексу передбачено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. Об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року.

Згідно з положеннями ст. 20 Лісового кодексу України тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право: здійснювати господарську діяльність у лісах з дотриманням умов договору; за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності; отримувати продукцію і доходи від її реалізації.

Тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування зобов'язані: приступати до використання лісів у строки, встановлені договором; виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі; своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; не порушувати прав інших лісокористувачів.

Законом та договором можуть бути передбачені й інші права та обов'язки тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового користування.

В ст. 74 Лісового кодексу України передбачено, що використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт здійснюється з урахуванням вимог щодо збереження лісового середовища і природних ландшафтів з додержанням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог. У лісах, що використовуються для відпочинку, лісокористувачі повинні здійснювати роботи щодо їх благоустрою.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору позивач-2 передав, а відповідач прийняв у довгострокове тимчасове користування лісову ділянку площею 2,1279 га з метою використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей у виділі №9 кварталу 155 Старосільського лісництва ДП "Вищедубечанське лісове господарство", яка знаходиться на території Лебедівської сільської ради в межах Вишгородського району Київської області.

В позовній заяві зазначено про те, що відповідачем було порушено умови Договору, оскільки він без погодження з позивачем-2 та без документа, що надає право на виконання будівельних робіт, побудував залізобетоні фундаменти під влаштування паркану.

З урахуванням допущених відповідачем порушень, позивачі та прокуратура просили суд розірвати вищезгаданий Договір.

З цього приводу необхідно зазначити наступне. Згідно з положеннями ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

В ст. 22 Лісового кодексу України наведено перелік підстав для припинення права користування лісами, згідно з якою підставами припинення права постійного користування лісами є: припинення права користування земельною лісовою ділянкою у випадках і порядку, встановлених законом; використання лісових ресурсів способами, які завдають шкоду навколишньому природному середовищу, не забезпечують збереження оздоровчих, захисних та інших корисних властивостей лісів, негативно впливають на їх стан і відтворення; використання лісової ділянки не за цільовим призначенням.

Право тимчасового користування лісами припиняється у випадках, передбачених статтею 78 цього Кодексу для припинення права використання лісових ресурсів.

Згідно зі ст. 78 Лісового кодексу України право використання лісових ресурсів припиняється, зокрема, в разі: порушення правил і норм, умов спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів; використання лісових ресурсів способами, які негативно впливають на стан і відтворення лісів, призводять до погіршення навколишнього природного середовища; використання лісової ділянки не за цільовим призначенням; невідшкодування в установленому порядку збитків, заподіяних лісовому господарству внаслідок порушень лісового законодавства, та невиконання вимог щодо усунення виявлених недоліків. Законом можуть бути передбачені й інші випадки припинення права використання лісових ресурсів.

Згідно зі ст. ст. 24, 25 Закону України "Про оренду землі" орендодавець, серед іншого, має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати, орендар в свою чергу має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Відповідно до ст. ст. 32, 34 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. У разі розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Отже, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, вирішуючи спір про розірвання договору оренди земельної ділянки слід враховувати, що відповідно до ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених умовами договору, та з підстав, визначених ст. ст. 24, 25 Закону України "Про оренду землі". У разі встановлення порушень діючого законодавства, зокрема, коли земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, визначеним умовами договору, та у спосіб, що суперечить екологічним вимогам, суд має правові підстави для задоволення вимог про розірвання договору оренди на підставі ст. 32 Закону України "Про оренду землі". Разом з тим слід звернути увагу на те, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме факт використання землі не за цільовим призначенням (аналогічна правова позиція наведена в пункті 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»).

В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач приймає участь у кіновиробництві, тобто займається діяльністю в галузі культурі. Передана відповідачу в користування спірна лісова ділянка використовується ним для проведення зйомки кіно та кастингів акторів для кіновиробництва, натурних зйомок на природі, організації дозвілля та оздоровлення своїх працівників, що свідчить про використання відповідачем ділянки за цільовим призначенням, визначеним умовами Договору.

Прокуратура та позивачі не надали ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач використовує лісову ділянки не за цільовим призначенням.

Колегією суддів враховано посилання в позові та апеляційній скарзі на наявність Актів перевірки та приписів про усунення виявлених порушень.

Однак при цьому прокуратурою та позивачами не надано доказів на підтвердження того, що відповідач внаслідок несвоєчасного погодження плану благоустрою та зведення без погодження з позивачем-2 елементів благоустрою завдав істотної шкоди лісовій ділянці чи позивачу-2, як постійному землекористувачу цієї ділянки.

Судом було встановлено, що відповідач усунув виявлені в ході перевірки порушення. Так, недоліки, зазначені в приписі Державного інспектора з контролю за станом, використанням, відтворенням, охороною і захистом лісу ДП "Вищедубечанський лісгосп" №53 від 12.08.2014р. щодо узгодження проекту благоустрою лісової ділянки, усунуті, відповідний проект благоустрою узгоджено.

На час вирішення справи місцевим господарським судом Державним інспектором по контролю за станом, використанням, відтворенням, охороною і захистом лісу ДП "Вищедубечанський лісгосп" відповідачу було продовжено дію попереднього припису №53 від 12.08.2014р. та видано новий припис №91 від 02.12.2014р., в якому граничні терміни усунення порушень визначені - 31.12.2014р. (оскаржуване прокуратурою рішення місцевого господарського суду у даній справі винесено 25.12.2014р.)

Окрім вищезазначеного, відповідач прийняв до уваги зауваження, наведені в попередньому приписі і актах перевірок контролюючих органів, а саме:

- на замовлення відповідача Центром архітектурного проектування та ландшафтного дизайну було виготовлено проектну документацію щодо проведення поліпшень і облагороджень на ділянці для подальшого цільового її використання згідно з Договором оренди. Проектна документація розроблялася, виходячи з основних критеріїв замовлення: відповідності умовам Договору оренди та встановленому в ньому цільовому призначенню використання. Проектна документація надана та узгоджена позивачем-2;

- на виконання постанови про накладення адміністративного стягнення від 09.12.2014р. відповідач сплатив 532,41 грн. за матеріальну шкоду, пов'язану з порубкою трьох старих, сухих дерев, та 170,00 грн. адміністративного штрафу.

Таким чином, відповідач вживає всіх належних заходів щодо використання лісової ділянки за призначенням відповідно до умов Договору оренди та чинного законодавства, не завдає істотної шкоди лісовій ділянці та навколишньому середовищу, здійснюючи свою господарську діяльність, гарантує належне виконання своїх зобов'язань за цим Договором, вживає всіх інших заходів, передбачених законодавством та необхідних для виконання приписів контролюючих органів.

Наведені вище обставини підтверджуються в письмових поясненнях позивача-2.

За умовами укладеного між позивачем-2 та відповідачем Договору (п.20) позивач-2, як орендодавець, має право виступити з ініціативою щодо внесення змін до договору або його розірвання у разі погіршення стану лісової ділянки внаслідок невиконання відповідачем або неналежного виконання умов цього Договору та вимог закону.

Однак, як уже зазначалося вище, позивачем-2 не заперечується факт використання відповідачем лісової ділянки за цільовим призначенням, наведеним у Договорі, а також усунення відповідачем порушень, виявлених в ході перевірки.

Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного суду не надано, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для розірвання Договору.

Позовна вимога про зобов'язання відповідача повернути об'єкт оренди не підлягає задоволенню, оскільки названа позовна вимога є похідною від вимоги про розірвання Договору. До того ж, в процесі судового розгляду колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для дострокового розірвання Договору, а тому у відповідача не виникло обов'язку щодо повернення позивачу-2 об'єкту користування (лісової ділянки).

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки місцевого господарського суду надано не було.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2014р. у справі №910/23985/14 та задоволення апеляційної скарги.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання мають бути покладені на прокуратуру (апелянта).

Однак, згідно з п.11 ч.1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір" органи прокуратури звільняються від сплати судового збору при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді. Тобто, за подання апеляційної скарги судові витрати прокуратурою понесені не були.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -


ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2014р. у справі №910/23985/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/23985/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець


Судді А.І. Мартюк


М.М. Новіков

  • Номер:
  • Опис: розірвання договору та повернення лісової ділянки
  • Тип справи: Касацiйна скарга, подана прокурором
  • Номер справи: 910/23985/14
  • Суд: Касаційний господарський суд
  • Суддя: Зубець Л.П.
  • Результати справи:
  • Етап діла: Розглянуто
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 04.09.2015
  • Дата етапу: 29.09.2015
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація