Cправа № 201/14701/14ц

Провадження № 2/201/933/2015

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2015 року Жовтневий районний суд

м.Дніпропетровська

У складі:

головуючого судді - Браги А.В.,

при секретарі - Громницької М.В.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Іванової О.М.,

представника третьої особи - Кучеренко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу № 201/14701/14-ц за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Український державний хіміко-технологічний університет», третя особа - Виконавча дирекція Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги при звільнені, компенсації за невикористану відпустку та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

14 листопада 2014 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою звернулась ОСОБА_1, в якій, з урахуванням уточнень від 12 березня 2015 року, просила суд стягнути з відповідача на її користь 46959,49 гривень, з яких невиплачена заробітна плата в сумі 15453,39 гривень; вихідна допомога при звільненні в сумі 1173,90 гривень; недорахована компенсація за невикористану відпустку в сумі 1610,64 гривень; середній заробіток за час затримки розрахунку 28721,56 гривень, а також моральну шкоду в розмірі 6000,00 гривень.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що з 10 лютого 2014 року по 26 серпня 2014 року вона працювала на посаді головного лікаря санаторія - профілакторія Державного вищого навчального закладу «Український державний хіміко - технологічний університет», який 30 червня 2014 року було ліквідовано. Крім того, відповідно до п. 5 наказу № 268 від 10 лютого 2014 року з особового складу санаторію - профілакторію вказаного закладу позивач також працювала за сумісництвом на 0,5 ставки посади лікаря - терапевта у штаті співробітників закладу з 10 лютого 2014 року по 26 червня 2014 року на умовах строкового трудового договору. ОСОБА_1 було звільнено із займаних посад відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпПУ, тобто з ініціативи власника у зв'язку з ліквідацією установи. Як зазначає позивач, не зважаючи на вимоги ст. 47 КЗпПУ керівництво закладу не виконало свій обов'язок щодо проведення повного розрахунку при звільненні з позивачем. Як зазначає позивач, на 17 лютого 2015 року сума виплати позивачу Державним вищим навчальним закладом «Український державний хіміко-технологічний університет» середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі становила 25503,33 гривень, яка складається із суми 16559,33 гривень відносно затримки заробітної плати головному лікарю та 8944,00 гривень відносно затримки заробітної плати лікарю - терапевту. На день 12 березня 2015 року ця сума становить 28721,56 гривень, яка складається з сум 18860,80 гривень відносно затримки заробітної плати головному лікарю та 9860,76 гривень відносно затримки заробітної плати лікарю - терапевту. Тому сума матеріальних збитків на 12 березня 2015 року складає 46959,49 гривень, з яких невиплачена заробітна плата в сумі 15453,39 гривень; вихідна допомога при звільненні в сумі 1173,90 гривень; не донарахована компенсація за невикористану відпустку в сумі 1610,64 гривень; середній заробіток за час затримки розрахунку 28721,56 гривень. Окрім того, відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпПУ, як зазначає позивач вона має право на отримання відшкодування моральної шкоди, оскільки порушення її законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від позивача додаткових зусиль для організації свого життя. З причин тривалого неотримання заробітної плати позивач була вимушена тривалий час обмежувати себе в належному харчуванні, при наявності постійного критичного зростання цін на продукти та комунальні послуги, тобто фактичного прожиткового мінімуму. Нанесену відповідачем матеріальну шкоду позивач оцінює у розмірі 6000,00 гривень, які також просить стягнути на її користь.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити з підстав, викладених в позові та згідно доказів, наявних в матеріалах справи.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, при цьому пояснила, що відповідно до п. 2 Додатку 3 до «Порядку часткового фінансування санаторіїв-профілакторіїв за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності» посада головного лікаря санаторію-профілакторію утримується за рахунок коштів Фонду. Санаторій-профілакторій УДХТУ є відокремленим структурним підрозділом університету, має поточний рахунок для надходження та здійснення витрат за коштами Фонду, має свою печатку і діє на підставі Положення, відповідно до якого наділяється окремими правами господарської самостійності і веде свою господарську діяльність на підставі кошторису та штатного розкладу. За рахунок університету здійснюється лише фінансування господарської діяльності санаторію-профілакторію (оплата комунальних послуг та інш.). Фінансування університетом санаторію-профілакторію за КЕКВ 2110 «Оплата праці» неможливе і суперечить принципу цільового використання бюджетних коштів тому, що університет фінансується із державного бюджету на витрати університету для надання освітніх послуг і витрати на оплату праці працівників санаторію-профілакторію не визначені бюджетними призначеннями УДХТУ. Таким чином, оплата праці медичних працівників санаторію-профілакторію університетом буде нецільовим використанням бюджетних коштів і є порушенням ст. ст. 7, 119 Бюджетного кодексу України, ст. 64 Закону України «Про вищу освіту» та Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ». За викладеного, Державний вищий навчальний заклад «Український державний хіміко - технологічний університет» не є відповідальною особою, оскільки відповідна частина фінансування, зокрема статей на оплату заробітної плати належить до статей фінансування Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, додатково при цьому пояснила, що відповідно до п. 1.4 Порядку часткового фінансування санаторіїв - профілакторіїв за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого постановою правління Фонду, за рахунок коштів Фонду передбачаються витрати (часткове фінансування): на харчування, лікування осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах з денною формою навчання, проведення медичних консультацій спеціалістами, проходження переатестаційних циклів, атестації щодо присвоєння (підтвердження) кваліфікаційних категорій, культобслуговування, оплату праці працівників санаторіїв - профілакторіїв та інших випадків. Таким чином, Фонд бере участь в діяльності санаторію - профілакторію лише в частині часткового фінансування витрат, передбачених Порядком № 16. Часткове фінансування санаторію - профілакторію Державного вищого навчального закладу «Український державний хіміко - технічний університет» у 2013 році здійснювалось на підставі Договору про часткове фінансування оздоровниці від 02 січня 2013 року № ВД-05, укладеного між Виконавчою дирекцією обласного відділення Фонду та власником - Державним вищим навчальним закладом «Український державний хіміко - технологічний університет». Пунктом 3.4.11 Договору передбачено, що власник зобов'язується здійснювати за рахунок власних коштів виплату заробітної плати працівникам санаторію - профілакторію за період вимушеного простою з причин, слідством яких є відсутність осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі з денною формою навчання в санаторії - профілакторії. Відповідно до умов пунктів 4.3, 4.7 Договору його дія припиняється у випадку нефінансування санаторію - профілакторію на підставі наказу Виконавчої дирекції Фонду. У зв'язку з неповерненням коштів, які були використані СП УДХТУ неправомірно (не за цільовим призначенням), відповідно до наказу по Виконавчій дирекції ФСС з ТВП від 31 березня 2014 року № 106-ос, керуючись умовами пункту 3.9 Порядку № 16, припинено часткове фінансування СП УДХТУ за рахунок коштів Фонду з 10 березня 2014 року. Окрім того, представник третьої особи зазначила, що виплата вихідної допомого працівникам у разі їх звільнення за ініціативою роботодавця (ст.ст. 40, 44 КЗпП України) за рахунок коштів Фонду чинними нормативними актами не передбачена.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 за наказом № 59-вк від 07 лютого 2014 року була прийнята на роботу на посаду головного лікаря санаторію-профілакторію Державного вищого навчального закладу «Український державний хіміко - технічний університет» (а.с. 10 - 13).

Крім того, відповідно до п. 5 наказу № 268 від 10 лютого 2014 року позивач працювала за сумісництвом на 0,5 ставки посади лікаря - терапевта у штаті співробітників санаторію-профілакторію Державного вищого навчального закладу «Український державний хіміко - технічний університет» з 10 лютого 2014 року по 28 червня 2014 року на умовах строкового трудового договору (а.с. 19 - 21).

Наказом відповідача ДВНЗ «УДХТУ» № 191 від 17 червня 2014 року «Про зміни в організаційно-штатній структурі університету» було виведено із організаційно-штатної структури університету та ліквідовано Санаторій-профілакторій ДВНЗ «УДХТУ» (а.с. 14).

23 червня 2014 року позивача повідомлено про зміни в організації виробництва та праці (а.с. 15).

26 серпня 2014 року згідно з наказом ДВНЗ «УДХТУ» від 22 серпня 2014 року №380-к позивача було звільнено з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв'язку із скороченням штату працівників у зв'язку з ліквідацією структурного підрозділу) (а.с. 10 - 13).

Відповідно до наданої ДВНЗ «УДХТУ» довідки від 15 січня 2015 року, при звільненні з позивачем було проведено наступний розрахунок, а саме: за період з 01 липня 2014 року по 26 серпня 2014 року нарахована та виплачена заробітна плата за роботу на посаді головного лікаря в сумі 9481,31 гривень, яка включає компенсацію за невикористану відпустку (16 календарних днів) - 1614,72 гривень та вихідну допомогу - 2946,97 гривень (а.с. 88).

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, КЗпП України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» та іншими підзаконними актами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 1 та 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної ним роботи, професійно - ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

За положеннями статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Згідно ст. 116 КЗпП України виплата всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначені строки, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Як було встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 з 07 лютого 2014 року займала посаду головного лікаря санаторію-профілакторію Державного вищого навчального закладу «Український державний хіміко - технічний університет» та з 10 лютого 2014 року також працювала за сумісництвом на 0,5 ставки посади лікаря - терапевта у штаті співробітників санаторію-профілакторію ДВНЗ «УДХТУ».

26 серпня 2014 року позивача було звільнено з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв'язку із скороченням штату працівників у зв'язку з ліквідацією структурного підрозділу).

При звільненні з позивачем було проведено розрахунок, а саме: за період з 01 липня 2014 року по 26 серпня 2014 року нарахована та виплачена заробітна плата за роботу на посаді головного лікаря в сумі 9481,31 гривень, яка включає компенсацію за невикористану відпустку (16 календарних днів) - 1614,72 гривень та вихідну допомогу - 2946,97 гривень.

Проте, даний розрахунок з позивачем не був остаточним, зокрема, відповідно до довідки від 15 січня 2015 року, виданої ДВНЗ «УДХТУ», заборгованість по виплаті заробітної плати головному лікарю СП «УДХТУ» ОСОБА_1 за період з 11 березня 2014 року по 30 червня 2014 року станом на 15 січня 2015 року становила 8889,61 гривень. Розмір середньої заробітної плати на день позивача складає 95,06 гривень (а.с. 87).

Окрім того, в судовому засіданні було встановлено, що позивачу відповідачем з 10 березня 2014 року по день звільнення не було виплачено заробітну плату за роботу на 0,5 ставки лікаря терапевта санаторію-профілакторію ДВНЗ «УДХТУ».

Факт наявності заборгованості по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 представником відповідача не заперечувався, доказів протилежного суду надано не було.

Окрім того, представником відповідача було надано на запит суду табелі робочого часу у відповідності до яких було зафіксовано облік відпрацьованого часу позивачем як головним лікарем, так і лікарем терапевтом (а.с. 139 - 142).

З урахуванням наявної затримки у виплаті позивачу заробітної плати, як на посаді головного лікаря, так і на посаді лікаря терапевта санаторію-профілакторію ДВНЗ «УДХТУ», суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення невиплачених сум заробітних плат та середній заробіток за весь час затримки.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги з посади 0,5 ставки лікаря терапевта санаторію санаторію-профілакторію ДВНЗ «УДХТУ», суд дійшов висновку, що останні не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Як було встановлено в судовому засіданні та підтверджено доказами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1, як головному лікарю санаторію - профілакторію ДВНЗ «УДХТУ» було виплачено вихідну допомогу у розмірі 2946,97 гривень (а.с. 88).

Отже, відповідачем, на виконання вимог ст. 44 КЗпП України, було виплачено позивачу за основним місцем роботи обумовлену вище вихідну допомогу. Виплата вихідної допомоги на посаді за сумісництвом, окрім основної роботи на тому ж підприємстві законодавством не передбачено, з огляду на що суд відмовляє позивачу в задоволенні її позовних вимог в частині виплати вихідної допомоги з 0,5 ставки лікаря терапевта санаторію - профілакторію.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 6000,00 гривень суд дійшов наступного висновку.

Положеннями ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також може відшкодовується грішми. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, передбачених законом.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і противоправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, при вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди за вказаними нормами права доказуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України закріплено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Тобто, процесуальними нормами встановлено, як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказів за виключенням випадків, передбачених в ст.ст. 134 - 137 ЦПК України.

Судом встановлено, що в матеріалах справи не міститься будь-яких доказів в обґрунтування та на підтвердження позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди з відповідача, її співмірності відносно спричинених моральних страждань, наявність яких позивач також мала довести суду.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано жодних належних доказів, що можуть об'єктивно довести та обґрунтувати завдання моральної шкоди та розмір її відшкодування.

Окрім того, вирішуючи питання про наявність вини відповідача, судом було прийнято до уваги факт припинення фінансування санаторію - профілакторію ДВНЗ «УДХТУ» Виконавчою дирекцією Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених вище норм діючого законодавства, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Український державний хіміко-технологічний університет», третя особа - Виконавча дирекція Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги при звільнені, компенсації за невикористану відпустку та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 88 ЦПК України судові витрати у справі розподілити пропорційно задоволеного позову, стягнувши з відповідача судовий збір по справі в дохід держави.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60 - 61, 88, 128, 212 - 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Український державний хіміко-технологічний університет», третя особа - Виконавча дирекція Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги при звільнені, компенсації за невикористану відпустку та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку у цивільній справі № 201/14701/14ц, - задовольнити частково.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Український державний хіміко-технологічний університет» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату у сумі 15 453, 39 гривень та середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 28 721, 56 гривень.

В решті вимог, - відмовити.

Судові витрати у справі покласти на рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя : А.В. Брага