Справа № 2-439/08

№ 2-8/09

РІШЕННЯ

іменем України

11 лютого 2009 року     м. Торез

Торезький міський суд Донецької області у складі:

Головуючий-суддя     Сенчишин Ф.М.

При секретарях     Альяних Т.Ю. Анцибор І.Ю.

За участю позивача     ОСОБА_1

представників відповідача - ДДУВК     ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

представників відповідача - Полтавської ВК № 64 ОСОБА_5 ОСОБА_6

представника відповідачів ДКУ та ГУДКУ в

Полтавській області     ОСОБА_7

прокурора     Полозюк І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного департаменту України з питань виконання покарань, Полтавської виправної колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Полтавській області (№ 64), Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України у Полтавській області, про визнання факту зараження туберкульозом, стягнення грошового відшкодування моральної шкоди та щомісячного грошового забезпечення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 11 січня 2008 року пред'явив позовні вимоги до Державного департаменту України з питань виконання покарань (т. 1 а.с. 1-7). Згідно позову 22 січня 2000 року позивач був затриманий, потім арештований та засуджений районним судом Харківського району та області до 8 років позбавлення волі. В Харківському слідчому ізоляторі позивача утримували з 29 січня 2000 року до 18 листопада 2001 року, потім етапували до Полтавської виправної колонії № 64, де він відбував покарання в період до 04 лютого 2005 року, а потім з 04 вересня 2005 року до моменту умовно-дострокового звільнення, 09 березня 2006 року. В. перші дні перебуванні в СІЗО, а також в ПВК-64 йому неодноразово робили флюорографію, він був здоровий. На шостому році відбування покарання за вироком суду він захворів туберкульозом та проходив лікування з 05 лютого по 04 вересня 2005 року в Кременчуцькій виправній колонії № 69. За весь шестирічний період відбування строку покарання позивач жодного дня не знаходився в людських умовах існування. Антисанітарія, бруд, перебування в приміщеннях без вентиляції, без опалення, без необхідного для життя повітря в достатній кількості, постійна відсутність в їжі жирів, необхідних вітамінів та мінералів, призвело його організм до виснаження та викликало захворювання - туберкульоз в його хронічній формі. На Державного департаменту України з питань виконання покарань покладений обов'язок виконувати вироки судів, при цьому визначені умови, в яких мають виконуватися вироки. Згідно ст. 11 Закону України „Про попереднє ув'язнення", департамент зобов'язаний створити побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни, норми площі в камерах повинні бути не менше 2, 5 кв.м. У відповідності до ст. 115 КВК України, норма жилої площі на одного засудженого у виправних колоніях не повинна бути меншою 3 кв.м. Ні в Харківському СІ, ні в Полтавській і Кременчуцькій виправних колоніях, де він відбував покарання, норми жилої площі не дотримувалися, фактично на одного арештованого або засудженого в 2-3 рази жилої площі менше. Порушення Державним департаментом України з питань виконання покарань існуючих норм та правил утримання арештованих та засуджених в місцях позбавлення волі є причиною хронічного інфекційного захворювання - туберкульозу. Цей факт висвітлений в щорічних доповідях уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, які позивач

просить суд визнати загальновідомими фактами, які не потребують доказування. 27 листопада 2007 року у позивача виявили рецидив туберкульозу, від якого позивач лікується на цей час. Під час лікування туберкульозу за призначенням лікарів (згідно існуючих схем лікування) позивачеві вводять в організм медичні препарати, які в різному ступені мають руйнівну дію на різні органи: шкіру, печінку, нирки, мозок, органи слуху, зору, на центральну та периферичну нервові системи. Щоб в подальшому відновити функції цих органів, необхідно після лікування основного захворювання - туберкульозу (яке триває багато місяців), продовжити лікування пошкоджених органів, що в свою чергу викликає на наступному етапі лікувати наслідки від цих наслідків. Тому лікування туберкульозу є дуже тривалим, таким, що не піддається ніякому прогнозу та затягується на декілька років. Все подальше життя позивача перетвориться в періоди лікування туберкульозу та періоди лікування наслідків такого лікування. Лікування туберкульозу є безкоштовним, однак пов'язане з супутніми витратами - придбання різних засобів для проявлення плівки, матеріалів для перев'язки, шприців, транспортні витрати та т.п. Усі витрати підрахувати неможливо. Позивач просить відшкодувати йому витрати, котрі він повинен нести для усунення шкоди, завданої його здоров'ю, одноразовою сумою. Цю суму він представляє собі як таку, що складається з двох частин. Перша, 750 000 гривень - це вартість будинку в передмісті будь якого обласного центру в місцевості, що сприяє за своїми екологічними показниками лікуванню туберкульозу. Друга, 250 000 гривень - витрати на життя та лікування основного та супутніх йому захворювань протягом 1, 2, 3 більше років, на краще, порівняно з середнім рівнем життя в Україні, харчування, на придбання різних народних засобів з лікування туберкульозу та супутніх захворювань, для можливого виїзду для лікування туберкульозу за кордон. Розрахунки є приблизними, оскільки ці витрати неможливо точно розрахувати. Позивач просить:

·     визнати факт завдання шкоди його здоров'ю Державним департаментом України з питань виконання покарань, що проявилося в зараженні його інфекційним захворюванням -туберкульозом;

·     стягнути з Державного департаменту України з питань виконання покарань на його користь матеріальну шкоду в сумі 1 000 000 гривень для погашення витрат, необхідних для відновлення його здоров'я;

Ухвалою суду від 28 лютого 2008 року (т. 1 а.с. 65) до участі у розгляді справи у якості співвідповідачів залучено Полтавську виправну колонію № 64, Головне управління Державного казначейства України в Полтавській області та Головне управління Державного казначейства України в м. Києві.

12 грудня 2008 року у справу для захисту інтересів Держави в особі Державного департаменту України з питань виконання покарань вступив прокурор м. Тореза (т. 2 а.с. 83).

Під час судового розгляду справи 12 грудня 2008 року позивач змінив позовні вимоги (т. 2 а.с. 91-93). Зазначив, що туберкульоз, це захворювання, що уражує в першу чергу імунну систему людини. Процес відновлення імунітету триває багато років та може взагалі не мати позитивного результату. Для підтримки імунітету потрібні додаткове харчування, санаторно-курортне лікування, придбання медичних препаратів. Будь яка інфекція, котру здорова людина перенесе на ногах, такого, що перехворів туберкульозом укладе надовго в ліжко та процес одужання буде тривати набагато довше. Це потребує, в першу чергу, придбання медичних препаратів в кількості, що набагато перевищує потреби в них хворого, що не переніс туберкульоз. В зв'язку з цим позивачеві необхідні будуть постійно додаткові матеріальні засоби для підтримання життєдіяльності його організму. Передбачити наперед, які саме та в яких кількостях, неможливо. З приблизно розрахунку виходячи з прожиткового мінімуму, вартості додаткового санаторно-курортного лікування та не передбачуваних витрат для підтримання нормальної життєдіяльності його організму йому на місяць потрібно 2572 гривні. Просить суд врахувати ту обставину, що він вже рік лікує туберкульоз, але лікарі не виключили повністю та не підтвердили до цього часу необхідність хірургічного втручання. Щодо відшкодування моральної шкоди, позивач посилається на те, що в результаті зараження його туберкульозом він не може в повній мірі здійснювати свої права, гарантовані йому конституцією України. Обмежений в реалізації права на труд, вільного пересування та виїзду з України, не має можливості користуватися правом мати рівні з іншими громадянами конституційні права та свободи. Зараженням туберкульозом було порушене право позивача на здоров'я,   не  має  можливості   користуватися  правом   на  життя,   оскільки   перехворівши

туберкульозом він став смертником, приреченим на постійну боротьбу з цим захворюванням. Перелічені та інші факти викликають у позивача душевні страждання, здатні здорову людину довести до психічного розладу, неврозу, ускладнення наявного у позивача серцево-судинного захворювання, що в свою чергу призводить до фізичного болю, страждань. Обмеження позивача в правах, якими можуть вільно розпоряджатися всі громадяни України, крім позивача, принижують його честь, ображають його гідність. Це приносить шкоду його діловій репутації, не дає позивачеві працювати за спеціальністю, пов'язаною з роботою з громадянами. Просить суд врахувати, що з вини відповідача він знаходився в умовах, які не відповідають ніяким санітарним нормам, при цьому сам він був не в змозі вжити будь яких заходів, спрямованих на охорону його здоров'я.

Позивач просить:

·     визнати факт завдання його здоров'ю шкоди Державним департаментом України з питань виконання покарань, що проявилося в зараженні його інфекційним захворюванням -туберкульозом;

·     стягнути з Державного департаменту України з питань виконання покарань на його користь 1 000 000 гривень за завдану йому моральну шкоду;

·     для відшкодування витрат, що забезпечать нормальну життєдіяльність його організму, щомісячно стягувати з Державного департаменту України з питань виконання покарань на його користь 2572 гривні;

зобов'язати відповідача щомісячно здійснювати індексацію зазначеної суми.

За заявою позивача ухвалою суду від 12 грудня 2008 року (т. 2 а.с. 94) Полтавська виправна колонія Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Полтавській області (№ 64), Державне казначейство України, Головне управління Державного казначейства України у Полтавській області залучені до участі у розгляді справи у якості належних співвідповідачів.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги та доводи позовної заяви, на яких вони ґрунтуються. Додатково пояснив, що причиною свого захворювання він вважає недотримання Департаментом з питань виконання покарань елементарних норм санітарії, зокрема що стосується норми жилої площі на одного засудженого, розмір якої в Полтавській ВК-64, згідно наданих ними ж довідок, складав менше 1, 4 кв.м на особу. Спростовує ствердження Полтавської ВК-64 про те, що він в колонії нормально харчувався, оскільки при арешті у нього була вага 90 кг, а при важенні в Кременчуцькій ВК-69 - 70 кг. Наполягає на тому, щоб суд визнав доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини загальновідомими фактами. На запитання представника Полтавської ВК-64 відповів, що під час перебування в колонії він відмовився від планової госпіталізації для лікування наявного у нього серцево-судинного захворювання, оскільки на його думку це було сплановане СБУ і він мав підстави побоюватися за своє життя, оскільки з такого лікування він міг не повернутися живим.

Представники відповідача Державного департаменту України з питань виконання покарань ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Заперечення відповідач обґрунтовує тим, що Департамент є центральним органом виконавчої влади, який безпосередньо реалізовує державну політики у сфері виконання кримінальних покарань. Відповідно до ст. 18 КВК України, виправні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Лікувально-профілактична та санітарно-протиепідемічна робота в місцях позбавлення волі організовується і проводиться адміністрацією колонії. Департамент безпосередньо не здійснює надання медичної допомоги особам, позбавленим волі. Ці функції виконують виправні колонії, які є юридичними особами. Україна віднесена до групи країн з високим рівнем захворюваності, в 1995 році в Україні була визнана епідемія туберкульозу. При туберкульозі існує велика розбіжність між інфікуванням і розвитком туберкульозу. Інфіковано приблизно 50% населення планети ( у тому числі 70-80% дорослих), а хворіє не більше 3-6% з них. В інфікованих осіб при достатній опірності організму й імунітеті хвороба не розвивається, але мікобактерії туберкульозу (МКТ) трансформуються у персистуючі варіанти, зокрема в L-форми, і впродовж багатьох років зберігаються в органах. При зниження опірності організму та імунітету персистуючі L-форми можуть реверсувати в типові МБТ високої вірулентності та стати причиною захворювання. В Харківському слідчому ізоляторі, Полтавській ВК-64, Кременчуцькій ВК-69 створені належні житлові, комунально-побутові та

санітарні умови, харчування осіб позбавлених волі здійснюється відповідно до затверджених норм, таким чином діяльність установ виконання покарань щодо створення належних умов відбування засудженими покарання, у тому числі тих, де відбував покарання позивач, здійснюється у відповідності до вимог законодавства. Заперечують проти визнання доказами у справі доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, оскільки в доповідях наведений аналіз умов утримання засуджених станом на 2002-2003 року а позивач захворів на туберкульоз в 2005 році. Крім того позивачем не доведено чи пов'язане його захворювання на туберкульоз на даний час із захворюванням під час відбування ним покарання, оскільки в колонії він пройшов повний курс лікування і міг бути інфікований при звільненні.

Представники відповідача ОСОБА_8 виправної колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Полтавській області (№ 64) ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог. Заперечення відповідач обґрунтовує тим, що позивач дійсно відбував призначене вироком суду покарання в колонії в період з 19.11.2001 року по 09.03.2006 року. Загальна площа колонії становить 2782 кв.м. Відповідно до вимог КВК України житлова площа на одного засудженого повинна становити 3 кв.м. За час відбування покарання у Полтавській ВК (№ 64) позивач у період з 19.11.2001 року по 25.11.2001 року перебував у відділенні карантину, діагностики та розподілу (житлова площа відділення становить 96 кв.м) та отримував харчування , що відповідає нормі 3-А. Потім позивач був переведений до відділення СВПР № 4, із жилою площею 202 кв.м. За час перебування у даному відділені і до моменту виявлення у позивача захворювання на туберкульоз харчування отримував по нормі 1-А за винятком періодів - грудня 2003 року та серпня 2004 року, коли позивачеві призначалася норма дієтичного харчування 1-Б терміном 1 місяць. Вентиляція жилих приміщень, що розташовані на території установи є природною, здійснюється централізоване опалення у відповідності до вимог СНиП 2-08.01.89. Протягом 2001-2005 років позивач у контакті з хворими на туберкульоз не перебував, неодноразово мав побачення з сестрою ОСОБА_9 Спростовують твердження позивача щодо того, що до виявлення в 2005 році туберкульозу позивач був здоровою людиною, оскільки як вбачається з медичних документів ще до надходження до колонії позивач мав серйозне серцево-судинне захворювання гіпертонічна хвороба І ступеню. Щодо посилання позивача на суттєве зменшення ваги через незадовільне харчування, пояснили, що вага в 70 кілограмів при зрості 178 см є нормальною за всіма параметрами, не кажучи про те, що вона не може бути визнана виснаженням, і така вага свідчить про те, що позивач отримував збалансоване харчування. При виявленні у позивача туберкульозу йому була надана своєчасна допомога в повному обсязі. З колонії позивач вийшов клінічно вилікуваним, повторно захворів вже під час перебування на волі через тривалий час, не підтверджене, що повторне захворювання має відношення до захворювання яке він переніс в колонії. Наголошують на тому, що позивач сам свідомо нехтував своїм здоров'ям, оскільки в 2004 році відмовився від планової госпіталізації для лікування наявного серцево-судинного захворювання.

Представник відповідачів Державного казначейства України та Головного управління Державного казначейства України у Полтавській області ОСОБА_10 в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог. Заперечення органів Державного казначейства зводяться до того, що погашення зобов'язань, які виникли у державних органів здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, які обліковуються на рахунках розпорядника бюджетних коштів заподіювача шкоди. Шкода (збитки) заподіяна органом державної влади повинна відшкодовуватися за рахунок коштів бюджету, передбачених для цього органу, а останній зобов'язаний вжити заходів, щоб забезпечити асигнування для цього. Органи Державного казначейства прав та інтересів позивача не порушували.

Прокурор Полозюк І.Л. в судовому засіданні також заперечила проти задоволення позовних вимог. Заперечення обґрунтовує тим, що в судовому засіданні не доведене вчинення відповідачами протиправних дій і не доведений причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідачів та наявним у позивача захворюванням, який не був підтверджений навіть судово-медичною експертизою. За наведених обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

На підтвердження заявлених вимог та заперечень проти них сторонами надані та досліджені в судовому засіданні письмові докази:

·     копія довідки про звільнення позивача;

·     копія історії хвороби позивача з Шахтарського міського протитуберкульозного диспансеру;

·     довідка ПВК-64 щодо лікування позивача від туберкульозу;

·     довідка ПВК-64 щодо відсутності контактів з хворими на туберкульоз;;

·     довідка ПВК-64 про надання медичної допомоги позивачу;

·     довідка ПВК-64 про побачення позивача;

- довідка ПВК-64 про дотримання житлових умов у колонії;

- довідка ПВК-6 про організацію харчування засуджених;

- копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи - ПВК-64;

- копія положення про ПВК-64;

·     копія довідки з ЄДРПОУ відносно Державного департаменту України з питань виконання покарань;

·     довідки щодо вартості санаторно-курортного лікування;

копія витягу з акту огляду МСЕК про встановлення позивачеві III групи інвалідності;

·     амбулаторна медична карта позивача з ПВК-64;

·     медична карта стаціонарного хворого позивача з ПВК-64;

·     історія хвороби позивача з КВК-69;

·     копія історії хвороби позивача з Шахтарського міського протитуберкульозного диспансеру;

- витяг з амбулаторної карти позивача з Торезької міської лікарні № 5; - амбулаторна карта позивача з Торезької міської поліклініки № 4;

·     копія історії хвороби позивача з ПТВ Торезької міської лікарні № 5;

·     рентгенологічні знімки та томограми позивача;

копія вироку Харківського районного суду Харківської області від 22.06.2001 року відносно позивача;

- довідка ПВК-64 про відсутність пропозицій та зауважень позивача з питань

неналежного комунально-побутового, медичного та санітарно-епідеміологічного

забезпечення;

- довідка ПВК-64 щодо відсутності звернень громадян щодо неналежного комунально-побутового та санітарно-епідеміологічного забезпечення засуджених;

- довідка Управління ДДУ ПВП у Полтавській області щодо перевірок Уповноваженим

Верховної Ради України з прав людини;

роз'яснення Полтавського обласного клінічного протитуберкульозного диспансеру;

·     довідка Торезької міської лікарні № 5 щодо лікування позивача;

·     довідка УПФУ щодо призначення пенсії позивачеві;

·     акт обстеження житлово-побутових умов за місцем проживання позивача;

·     побутова характеристика позивача;

- довідка Полтавської обласної санітарно-епідеміологічної станції;

- копія диплому позивача;

- копія трудової книжки позивача;

Ухвалою суду від 27.05.2008 року для встановлення причинно-наслідкового зв'язку між перебуванням позивача в установі виконання покарань в 2000-2005 роках та наявним захворюванням на туберкульоз у справі було призначено судово-медичну експертизу, висновок якої було досліджено в судовому засіданні. Сторони не висловили зауважень стосовно висновку.

Аналізуючи наявні докази суд не приймає у якості допустимого та належного доказу першу та другу щорічні доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (позивач просить визнати викладені в них факти загальновідомими, тобто такими, що не підлягають доказуванню) оскільки:

- по-перше, вказані позивачем щорічні доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини „Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні" (т. 1 а.с. 29-57) стосуються періодів 1999-2003 роки, з яких Полтавська ВК (№ 64) згадується, стосовно предмета позову, лише один раз (понад наявні місця утримуються засуджені в Полтавській ВК № 64 - 43, 1 % (т. 1 а.с. 34)), однак така обставина доводиться наявними в матеріалах справи письмовими доказами щодо середньоспискового числа засуджених в колонії та жилої площі колонії. В період з

2000-2001 років, як і після цього до листопада 2005 року, позивач щорічно оглядався лікарями і захворювання на туберкульоз не мав. Зазначені доповіді не містять фактів щодо умов утримання засуджених та профілактики туберкульозу в Полтавській ВК (№ 64) в зазначений період;

·     по-друге, хоча згідно п. 8 ч. 1 ст. 13 Закону України „Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" № 776/97-ВР від 23.12.1997 року має право відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання, однак згідно наданої Управлінням Державного департаменту України з питань виконання покарань у Полтавській області (т. 2 а.с. 109), перевірка Полтавської виправної колонії (№ 64) за період з 2001 по 2008 роки включно представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини не проводилася;

·     по-третє, згідно ч. 2 ст. 18 зазначеного Закону, щорічна доповідь повинна містити посилання на випадки порушень прав і свобод людини і громадянина, щодо яких Уповноважений уживав необхідних заходів, на результати перевірок, що здійснювалися протягом року, висновки та рекомендації, спрямовані на поліпшення стану забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Однак в доповідях не містяться відомості про встановленні при перевірках випадки порушень прав і свобод засуджених в Полтавській ВК (№ 64), що стосувалися б предмету судового розгляду; На підставі досліджених доказів, судом встановлені наступні фактичні обставини:

Вироком Харківського районного суду Харківської області від 22.06.2001 року (т. 1 а.с. 218-221) позивача ОСОБА_1 засуджено до позбавлення волі

строком на десять років з конфіскацією всього, особисто належного йому майна з відбуванням

покарання у виправно-трудовій колонії посиленого режиму, строк відбування покарання

рахувати з 22.01.2000 року (з моменту затримання (т. 1 а.с. 221), до СІЗО м. Харкова позивач

надійшов 29.01.2000 року (т. 1 а.с. 148)). 19.11.2001 року ОСОБА_1 надійшов для

відбування покарання до Полтавської виправної колонії Управління Державного

департаменту України з питань виконання покарань у Полтавській області (№ 64) із СІЗО м.

Харкова з вагою 87 кг (т. 1 а.с. 148, , т. 2 а.с. 166-175). На час прибуття до колонії, як і на час

прибуття до СІЗО м. Харкова ОСОБА_1 мав захворювання - гіпертонічну хворобу, в

зв'язку з чим взятий на облік у лікаря терапевта установи (т. 1 а.с. 148, т. 2 а.с. 166-175).  З 19.11.2001     року по 25.11.2001 року ОСОБА_1 перебував у відділенні карантину,

діагностики та розподілу, потім позивач був переведений до відділення СВПР № 4 колонії (т.

1 а.с. 142). За період з 19.11.2001 року по 26.01.2005 року ОСОБА_1 в стаціонарі

медичної частини колонії проходив лікування від піодермії правої гомілки (з 04.04.2002 року

по 09.04.2002 року), гіпертонічної хвороби І-II ступеню, криз І тип (з 13.06.2002 року по 22.06.2002     року), отримував відповідне лікування (т. 1 а.с. 148, т. 2 а.с. 166-175). 27.01.2005

року госпіталізований до стаціонару медичної частини колонії з діагнозом ІХС:

атеросклеротичний кардіосклероз , ГХ II ступеню (т. 1 а.с. 149, т. 2 а.с. 166-175). 29.01.2005

року ОСОБА_1 була проведена рентгенографія ОГК, за результатами якої у

останнього встановлено інфільтративний туберкульоз верхівки правої легені. 01.02.2005 року

проведена консультація рентгенолога, 02.02.2005 року - фтизіатра, діагноз той же. З

29.01.2005 року ОСОБА_1 переведений із загальної палати до ізолятора медичної

частини, отримував лікування (т. 1 а.с. 149, т. 2 а.с. 176-180). 04.02.2005 року ОСОБА_1

О.В. направлено на лікування до МОТЛ при Кременчуцькій ВК (№ 69), де він пройшов курс

лікування від туберкульозу (т. 1 а.с. 149, т. 2 а.с. 181-188). 29.08.2005 року ОСОБА_1

виписаний з Кременчуцькій ВК (№ 69) як такий, що вилікуваний (т. 2 а.с. 174, 181, 187, т. 2

а.с. 181-188). До Полтавської ВК (№ 64) ОСОБА_1 повернувся 06.09.2005 року з

діагнозом: залишкові явища вилікуваного туберкульозу легень у вигляді фіброзу, категорія 5.1

(т. 1 а.с. 149, т. 2 а.с. 176-180). З 01.10.2005 року по 30.11.2005 року ОСОБА_1

отримував проти рецидивне лікування (т. 1 а.с. 149, т. 2 а.с. 176-180). На підставі постанови

Ленінського районного суду м. Полтави від 02.03.2006 року, 09.03.2006 року ОСОБА_1

О.В. звільнено з Полтавської ВК (№ 64) умовно-достроково (т. 1 а.с. 12). 21.11.2007 року при

влаштуванні на роботу в м. Маріуполь позивач був обстежений та у нього виявлені фіброзно-

вогнищеві зміни в верхній частці лівої легені   (т. 1 а.с. 90, т. 2 а.с. 122). Він самостійно

звернувся до Протитуберкульозного відділення Торезької міської лікарні № 5 29.11.2007 року, після обстеження та консультації фтизіатра встановлений рецидив туберкульозу легенів з бактеріовиділенням (т. 2 а.с. 122-124), 04.12.2007 року йому видане направлення на госпіталізацію до Шахтарського протитуберкульозного диспансеру (т. 1 а.с. 90) і з цієї дати позивач проходив лікування в зазначеній установі з діагнозом: „РТБ (12.07) верхньої долі лівої легені (інфільтрат). Дестр+, МБТ+, М-, К+, рез-, гіст 9, кат 2, ког 4 (07)" (а.с. 89-106). 15.04.2008 року ОСОБА_1 були оформлені документи на МСЕК, 17.04.2008 року він пройшов МСЕК, визнаний інвалідом 3-ї групи строком на 1 рік з 17.04.2008 року за загальним захворюванням (т. 1 а.с. 204). 06.08.2008 року позивач вилікуваний по другій категорії (т. 2 а.с. 122), взятий на облік в Протитуберкульозному відділенні Торезької міської лікарні № 5 з приводу залишкових змін туберкульозу (від 11.08) у вигляді фіброзу та щільних вогнищ в СІ-2 лівої легені, МБТ-, категорія 5.1, когорта 4 (2008 рік) (т. 2 а.с. 122).

Аналізуючи правовідносини, що є предметом судового розгляду суд враховує наступне:

Згідно ст. 1 Закону України „Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" № 2586-III від 05.11.2001 року, у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

·     туберкульоз - інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу, протікає з періодичними загостреннями, рецидивами та ремісіями, вражає переважно найбідніші, соціально дезадаптовані групи населення (біженці, мігранти, особи, які перебувають в установах кримінально-виконавчої системи, особи без постійного місця проживання, алкоголіки, наркомани тощо), спричиняє високу тимчасову та стійку втрату працездатності, вимагає тривалого комплексного лікування та реабілітації хворих. Негативні соціально-економічні наслідки, що спричиняються туберкульозом, дали підстави віднести цю хворобу до групи соціально небезпечних;

·     хворий на активну форму туберкульозу - особа з вираженими проявами туберкульозу, підтвердженими клінічними, лабораторними та рентгенологічними дослідженнями;

·     рецидив туберкульозу- активізація перебігу туберкульозу в осіб, які раніше хворіли на туберкульоз і вважалися вилікуваними;

·     туберкулінодіагностика - специфічний діагностичний тест, що проводиться туберкуліном, для своєчасного виявлення інфікованих мікобактеріями туберкульозу та хворих на туберкульоз;

·     інфіковані мікобактеріями туберкульозу - особи, в яких виявлено позитивну імунну реакцію на туберкулін;

Згідно ч. 3 ст. 8 вказаного Закону, обов'язковим профілактичним медичним 'оглядам на туберкульоз підлягають ... особи, які відбувають покарання в установах кримінально-виконавчої системи, - під час прибуття до цих установ, а в подальшому - не рідше одного разу на рік, та за місяць до звільнення, про що робиться відповідний запис у довідці про відбуття покарання.

Згідно ч. 1 ст. 15 вказаного Закону, лікувально-профілактична допомога хворим на туберкульоз у державних і комунальних закладах охорони здоров'я та наукових установах, медичний (диспансерний) нагляд, а також санаторно-курортне лікування у спеціалізованих протитуберкульозних санаторіях надаються безоплатно, за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, фондів соціального страхування, інших джерел, не заборонених законодавством. Під час лікування хворі на туберкульоз безперебійно та безоплатно забезпечуються протитуберкульозними препаратами в кількості та асортименті, встановлених центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я у стандарті лікування хворих на туберкульоз.

Згідно ч. 1 ст. 115 Кримінально-виконавчого кодексу України, особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Норма жилої площі на одного засудженого у виправних колоніях не може бути меншою трьох квадратних метрів.

Згідно п.п. 24 п. 4 Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань, затвердженого Указом Президента України № 827/98 від 31.07.1998 року, Департамент відповідно до покладених на нього завдань забезпечує належну санітарно-епідемічну обстановку в установах кримінально-виконавчої системи та на їх територіях.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно ч. 1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я може бути відшкодована одноразово, або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно ч. 1 ст. 1195 ЦК України, фізична, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо..

Згідно ч. 1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги:

1)     суд враховує, що під час надходження до Харківського СІЗО та Полтавської ВК (№ 64) позивач не мав захворювання на туберкульоз (т. 2 а.с. 167, 168);

2)     суд враховує, що вперше активний туберкульоз правої легені у позивача було виявлено під час відбування покарання в Полтавській ВК (№ 64) 29.01.2005 року (т. 2 а.с. 177);

3)     суд враховує, що під час перебування в Полтавській ВК (№ 64) позивач згідно вимог ч.3 ст 8 Закону України „Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" своєчасно проходив профілактичні медичні огляди на туберкульоз (т. 2 а.с. 172, 177);

4)     суд враховує, що згідно висновку судово-медичної експертизи (т. 2 а.с. 71-74), судити про те, коли відбулося інфікування мікобактеріями туберкульозу не представляється можливим, разом з тим не виключений причинно-наслідковий зв'язок між захворюванням позивача активною формою туберкульозу і перебуванням в Полтавській ВК (№ 64);

5)     суд враховує, що згідно довідки Полтавської ВК (№ 64), позивач в контакті з хворими на туберкульоз за три місяці (жовтень-грудень 2005 року) до виявлення у нього захворювання на туберкульоз, не перебував (т. 1 а.с. 146). Позивачем ця обставина не спростована;

6)     суд враховує, що зі змісту термінів визначених ст. 1 Закону України „Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" вбачається, що інфікування мікобактеріями туберкульозу та захворювання на активну форму туберкульозу не є тотожніми;

7)     суд враховує, що позивач в судовому засіданні не довів, що до його поміщення'до установ кримінально-виконавчої системи він не був інфікуваний мікобактеріми туберкульозу;

8)     суд враховує, що згідно висновку судово-медичної експертизи (т. 2 а.с. 71-74), лікування, призначене позивачеві від туберкульозу при знаходженні в медичній частині виправного закладу, проведене в повному обсязі і відповідно до встановленого діагнозу. При виписці 08.07.2005 року позивач був клінічно вилікуваний;

9)     суд враховує, що після звільнення з Полтавської ВК (№ 64) позивач працював за фахом (т. 2 а.с. 163-165);

10)      суд враховує, що позивачем заявлені позовні вимоги, які грунтуються на наслідках рецидиву туберкульозу - активний туберкульоз лівої легені, виявлений, 21.11.2007 року (т. 1 а.с. 90, т. 2 а.с. 122), тобто через 1 рік та 8 місяців після звільнення з Полтавської ВК (№ 64). Згідно висновку судово-медичної експертизи (т. 2 а.с. 71-74), не виключено що мало місце як рецидив захворювання, так і нове інфікування мікобактеріями туберкульозу;

11)           суд враховує, що III група інвалідності позивачеві була встановлена 17.04.2008 року саме у зв'язку з рецидивом туберкульозу (т. 1 а.с. 204);

12)     суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що „під час лікування туберкульозу за

призначенням лікарів (згідно існуючих схем лікування) позивачеві вводять в організм

медичні препарати, які в різному ступені мають руйнівну дію на різні органи: шкіру, печінку, нирки, мозок, органи слуху, зору, на центральну та периферичну нервові системи. Щоб в подальшому відновити функції цих органів, необхідно після лікування основного захворювання - туберкульозу (яке триває багато місяців), продовжити лікування пошкоджених органів, що в свою чергу викликає на наступному етапі лікувати наслідки від цих наслідків". Згідно висновку судово-медичної експертизи (т. 2 а.с. 71-74), як правило, специфічна протитуберкульозна терапія переноситься сприятливо. У інструкціях про застосування вказаних препаратів, як ускладнення описують випадки загострення хронічних захворювань органів травлення, зміни з боку зору, слуху, розвиток периферичних невритів і тому подібне. Проте в представлених медичних документах ОСОБА_1 вказаної патології не відмічено. Позивачем ця обставина не спростована;

13)           суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що він витрачає кошти на лікування туберкульозу і є потреба в майбутньому в таких додаткових коштах, оскільки згідно ч. 1 ст. 15 Закону України „Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" лікування від туберкульозу є безоплатним, і порушення права позивача на таке безоплатне лікування може бути підставою для пред'явлення позову, але не до відповідачів по цій справі, а до осіб, які порушують зазначене право позивача;

14)      суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що він під час перебування в Полтавській ВК (№ 64) не отримував належне харчування („постійна відсутність в їжі жирів, необхідних вітамінів та мінералів"), оскільки Полтавською ВК (№ 64) надано довідку про організацію харування засуджених в колонії (т. 1 а.с. 153-156), згідно якої позивач продуктами харчування був забезпечений на 100% від норми. Позивачем ця обставина не спростована;

15)           суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що під час перебування в Полтавській ВК (№ 64) він перебував в приміщеннях без вентиляції, без опалення, без необхідного для життя повітря в достатній кількості, оскільки Полтавською ВК (№ 64) надано інформацію (т. 1 а.с. 142-143), згідно якої вентиляція жилих приміщень, що розташовані на території установи, є природною, здійснюється централізоване опалення. Зазначена  обставина підтверджується і повідомленням Полтавської обласної санітарно-епідеміологічної станції (т. 2 а.с. 160), позивачем не спростована;

16)           суд враховує, що ні під час відбування покарання в Полтавській ВК (№ 64), ні після звільнення позивач до адміністрації колонії з питань неналежного комунально-побутового, медичного та санітарно-епідемічного забезпечення не звертався (т. 2 а.с. 107-108);

17)      суд враховує, що згідно п.п. 19 п. 4 Положення про Полтавську виправну колонію № 64 в редакції чинній з 04.08.2000 року і до 23.02.2007 року (т. 1 а.с. 158-159), колонія відповідно до покладених на неї завдань забезпечує належну санітарно-епідемічну обставновку в колонії і на її території. Аналогічні обов'язки покладені на Державний департамент України з питань виконання покарань п.п. 24 п. 4 Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань. Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що в колонії була неналежна санітарно-епідеміологічна обстановка. Згідно повідомлення Полтавської обласної санітарно-епідеміологічної станції (т. 2 а.с. 160), які було доручено проведення перевірки Полтавської ВК (№ 64) щодо забезпечення належної санітарно-епідемічної обстановки в період з 2001 року по січень 2005 року включно, в Полтавській ВК (№ 64) проводиться відповідна робота по забезпеченню санітарного та епідемічного благополуччя. Позивачем ця обставина не спростована;

18)      суд вважає доведеним факт того, що жила площа, що перепадала на позивача під час його перебування у Полтавській ВК № 64, була меншою за норму 3 кв.м (т. 1 а.с. 142-143, 151-152), разом з тим, не доведено що є прямий причиний зв'язок між цим чинником та активізацією туберкульозного процесу у позивача;

19)      суд виходить з того, що такий стресовий чинник, як перебування у місцях позбавлення волі, який згідно висновку судово-меличної експеризи (т. 2 а.с. 71-74) міг сприяти активізацією туберкульозного процесу у позивача, є необхідною законною мірою державного примусу, яка застосована на законних підставах державою до позивача за вчинення ним злочину.

За перелічених обставин, з врахуванням того, що:

·     сторони не оспорюють факт захворювання позивача активною формою туберкульозу під час відбування покарання в Полтавській ВК (№ 64), разом з тим не доведено факт інфікування позивача мікобактеріями туберкульозу під час відбування покарання та не доведено прямий причинно-наслідковий зв'язок між захворюванням позивача активною формою туберкульозу в 2005 році і протиправними діями відповідачів (Полтавської ВК (№ 64) та Державного департаменту України з питань виконання покарань) -недотримання нормативу жилої площі;

·     не встановлені інші протиправні дії відповідачів, які б знаходилися в прямому причинному звязку з захворюванням позивача активною формою туберкульозу;

- не встановлений прямий причинний зв'язок між захворюванням позивача активною формою туберкульозу (2005 року) та рецидивом туберкульозу (2007 року); у задоволенні позовних вимог позивача в частині визнання факту завдання його здоров'ю шкоди Державним департаментом України з питань виконання покарань, що проявилося в зараженні його інфекційним захворюванням - туберкульозом, слід відмовити в повному обсязі.

Позовні вимоги про стягнення грошового відшкодування моральної шкоди та щомісячного додаткового грошового утримання є похідними від вимоги про визнання факту завдання шкоди, тому у їх задоволенні також слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст. 1, ч.3 ст. 8, ч. 1 ст. 15 Закону України „Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" № 2586-ІІІ від 05.11.2001 року, ч. 1 ст. 115 Кримінально-виконавчого кодексу України, ст. 23, ч. 1 ст. 1167, ч. 1 ст. 1168, ст. 1173, ч. 1 ст. 1195 ЦК України, п.п. 24 п. 4 Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань, затвердженого Указом Президента України № 827/98 від 31.07.1998 року, та ст.ст. 10, 11, 60, 212 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного департаменту України з питань виконання покарань, Полтавської виправної колонії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Полтавській області (№ 64), Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України у Полтавській області, про визнання факту зараження туберкульозом, стягнення грошового відшкодування моральної шкоди та щомісячного грошового забезпечення - відмовити в повному обсязі.

На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження у Апеляційний суд Донецької області через Торезький міський суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а апеляційна скарга може бути подана у тому ж порядку протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання такої заяви.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення надруковане в єдиному примірнику в нарадчій кімнаті суддею Сенчишиним Ф.М.