Справа № 625/354/14-ц

Провадження № 2/625/6/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2015 року с. Різуненкове

Коломацький районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Яковенка А.О., при секретарі судового засідання Талавиря С.Г.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

· відповідача - ОСОБА_2,

· розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування завданої моральної шкоди, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування завданої моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Коломацького районного суду Харківської області з позовною заявою, в якій після уточнення позовних вимог, прийнятих судом, просив суд визнати, що поширена ОСОБА_2 інформація у липні 2014 року на зборах працівників управління Пенсійного фонду України в Коломацькому районі Харківської області, а саме: «що посади заступника начальника управління Пенсійного фонду України в Коломацькому районі Харківської області в управлінні не існує; позивача в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області ніхто не поважає; ОСОБА_1 є крадійкою (краде гроші у профспілковому комітеті управління та документи управління); позивача вигнали з попередніх місць роботи; що ОСОБА_1 є тупою, дебільною, з курячим мозком людиною», є такою, що не відповідає дійсності, порушує її права та свободи, ганьбить її честь, гідність та ділову репутацію; зобов'язати ОСОБА_2 спростувати поширену інформацію про те, що ним було сказано в адресу ОСОБА_1 у липні 2014 року, а саме: «що посади заступника начальника управління Пенсійного фонду України в Коломацькому районі Харківської області в управлінні не існує; позивача в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області ніхто не поважає; ОСОБА_1 є крадійкою (краде гроші у профспілковому комітеті управління та документи управління); позивача вигнали з попередніх місць роботи; що ОСОБА_1 є тупою, дебільною, з курячим мозком людиною», як таке, що не відповідає дійсності, порушує її права та свободи, ганьбить її честь, гідність та ділову репутацію у спосіб, у який вона була поширена; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 24000 грн. в якості компенсації за завдану їй моральну шкоду, а також судові витрати по справі.

До початку розгляду справи по суті, відповідач надав зустрічну позовну заяву про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування завданої моральної шкоди, у якій просив суд визнати, що інформація в позовній заяві, де автор зазначає про непрофесійність відповідача та викладає не перевірені факти, які не відповідають дійсності, шкодять діловій репутації відповідача як громадянина та керівника УПФУ в Коломацькому районі Харківської області та наносять шкоду його інтересам; зобов'язати ОСОБА_1 навести спростування та принести публічні вибачення шляхом оголошення вибачень на зборах трудового колективу; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за моральну шкоду у розмірі 25000 грн.

В судовому засіданні позивач уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, в обґрунтування яких зазначив наступне. На посаді заступника начальника УПФУ в Коломацькому районі Харківської області, ОСОБА_1 працює з 2012 року, а на керівних посадах - з 2005 року. За час роботи позивач неодноразово заохочувалась керівництвом, успішно пройшла відповідну атестацію за підсумками роботи за 2013 рік. Відповідач по справі неодноразово поширював неправдиву інформацію про позивача у брутальній формі, а саме: 09.07.2014 року у присутності 15 осіб; 18.07.2014 року у присутності 5 осіб, а 30.07.2014 року у присутності 3 осіб з числа працівників УПФУ в Коломацькому районі Харківської області. На підтвердження останніх випадків, позивач має відповідний аудіозапис, який містить нецензурні висловлювання начальника УПФУ в Коломацькому районі Харківської області щодо ОСОБА_1, які стосуються ділових та особистих якостей останньої. У зв'язку з вказаним, позивач просить суд зобов'язати відповідача спростувати інформацію поширену щодо неї у спосіб, визначений законом, а також стягнути з винної особи компенсацію за завдану позивачеві моральну шкоду.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з огляду на таке. Обставини, викладені у позовній заяві ОСОБА_1 у дійсності місця не мали, всі доводи позивача будуть спростовані свідками, які будуть допитані у судовому засіданні. Підґрунтям для позовної заяви ОСОБА_1 відповідач вважає недопустимі докази, які протиправно зібрані позивачем, крім того, частково вигадані, а тому у задоволенні позову має бути відмовлено у повному обсязі.

Відповідач (позивач за зустрічним позовом) позовні вимоги підтримав у повному обсязі, в обґрунтування яких зазначив таке. У позовній заяві позивача ОСОБА_1 викладені факти керування ОСОБА_2 автомобілем у стані алкогольного сп'яніння; факт вчинення сварки з посадовими особами; притягнення його до дисциплінарної відповідальності у 2012 році, що у сукупності з іншими фактами, завдає шкоди його діловій репутації як керівника УПФУ в Коломацькому районі Харківської області. У зв'язку з зазначеним, позивач за зустрічним позовом просив суд його вимоги, викладені у вказаній заяві задовольнити у повному обсязі, оцінивши моральну шкоду від дій ОСОБА_1 у розмірі 25000 грн.

Позивач (відповідач за зустрічним позовом) проти задоволення зустрічного позову заперечував, з огляду на наступне. Обставини, викладені ОСОБА_2 у зустрічному позові, позивачем не поширювались, а як зазначив сам позивач за зустрічним позовом, були частково викладені у її позовній заяві, яка подана до суду. Вважати, що метою її позовних вимог є поширення неправдивої інформації, і як наслідок - завдання шкоди діловій репутації як керівника УПФУ в Коломацькому районі Харківської області, підстав не має, оскільки вказані відомості є підставою позову, а свідки, які начебто можуть підтвердити факт поширення неправдивої інформації щодо ОСОБА_2, є підлеглими та завідомо залежними, від вказаної особи, а тому у задоволенні зустрічного позову має бути відмовлено у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення позивача та відповідача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та докази у їх сукупності, вважає, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову належить відмовити, з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що вказана справа є справою про захист честі, гідності, ділової репутації осіб, які вважають, що вказані права були протиправно порушені протилежною стороною.

Стосовно вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування завданої моральної шкоди, суд зазначає наступне.

На посаді заступника начальника УПФУ в Коломацькому районі Харківської області, ОСОБА_1 працює з 2012 року, а на керівних посадах - з 2005 року. За час роботи позивач неодноразово заохочувалась керівництвом, що підтверджується відповідними грамотами (а.с. 11-14, т. 1), успішно пройшла відповідну атестацію за підсумками роботи за 2013 рік з загальним висновком - займаній посаді відповідає, що підтверджується відповідними доказами (а.с. 15-16, т. 1). За висновком службової характеристики за 2013 рік, яка підтверджує її відповідність займаній посаді, ОСОБА_1 є висококваліфікованим спеціалістом, що підтверджується її копією (а.с. 186, т. 1). Крім того, вказана службова характеристика на ОСОБА_1 підписана, в тому числі, і ОСОБА_2

З прослуханих в судовому засіданні аудіозаписів, випадково зроблених ОСОБА_1 під час проведення зборів працівників УПФУ в Коломацькому районі Харківської області за допомогою мобільного телефону, судом встановлено, що факт вільних висловлювань у бік особистих і ділових якостей підлеглих відповідача, в тому числі і висловлювання нецензурного характеру, з боку ОСОБА_2 мав місце. На адресу ОСОБА_1 при вищевказаних обставинах відповідач казав, що: «позивача в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області ніхто не поважає; ОСОБА_1 є крадійкою (краде гроші у профспілковому комітеті управління та документи управління); позивача вигнали з попередніх місць роботи; що ОСОБА_1 є тупою, дебільною, з курячим мозком людиною»; а також інші висловлювання нецензурного характеру.

Допитана у якості свідка ОСОБА_3 (свідок позивача), в судовому засіданні пояснила, що вона є працівником УПФУ в Коломацькому районі Харківської області та перебуває у безпосередньому підпорядкуванні у ОСОБА_1, у прямому - у ОСОБА_2 Обставини висловлювання ОСОБА_2 в адресу ОСОБА_1 негативної інформації фактично мали місце, у тому числі і у липні 2014 року. В УПФУ в Коломацькому районі Харківської області регулярно проводяться збори працівників установи за ініціативою її керівника, на яких останній користуючись наданою йому владою, може допускати вільні висловлювання у бік особистих і ділових якостей його підлеглих, в тому числі і висловлювання нецензурного характеру. На адресу ОСОБА_1 при вищевказаних обставинах відповідач казав, що вона є: «дебілка; тупа; ..», а також інші висловлювання нецензурного характеру. При цьому у різний час і за різних обставин, були присутні наступні особи: ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та сам свідок ОСОБА_3 Факт глибокого авторитету ОСОБА_2 серед працівників установи не підтвердила, оскільки такий авторитет ґрунтується лише на його владних повноваженнях; при цьому спростувала інформацію, висловлену відповідачем щодо його захисту усіма працівниками УПФУ в Коломацькому районі Харківської області перед ГУПФУ в Харківській області щодо листів позивача, надісланих на адресу тієї установи. За фактичними обставинами справи, відповідач розповсюдив плітки щодо ліквідації УПФУ в Коломацькому районі Харківської області як юридичної особи, у зв'язку з чим наявна необхідність підтримки установи в ГУПФУ в Харківській області з боку усіх працівників. З цією метою та з метою збереження власних робочих місць, переважна кількість працівників УПФУ в Коломацькому районі Харківської області приїхали на підтримку власної установи до м. Харкова до ГУПФУ в Харківській області. Там у свою чергу, відомості про ліквідацію установи спростували, а керівника УПФУ в Коломацькому районі Харківської області ОСОБА_2 за це притягнули до дисциплінарної відповідальності та оголосили догану у грудні 2014 року.

Допитана у якості свідка ОСОБА_9 (свідок позивача), в судовому засіданні пояснила, що вона є головним спеціалістом відділу УПФУ в Коломацькому районі Харківської області, до роботи приступила 02.09.2014 року після виходу з декретної відпустки. Посилаючись на відомості, отримані інших працівників установи (в тому числі і від ОСОБА_3.) підтвердила, що події, які є предметом даного судового розгляду та підставою позовних вимог позивача, у липні 2014 року мали місце. ОСОБА_2 після подій липня 2014 року, неодноразово допускав негативні висловлювання у бік позивача, даного свідка та ОСОБА_3 Сама свідок ОСОБА_9, на підставі розповсюджених пліток ОСОБА_2 про ліквідацію установи, їздила до ГУПФУ в Харківській області на підтримку установи в ГУПФУ в Харківській області з метою збереження власного робочого місця. Загальні збори працівників УПФУ в Коломацькому районі Харківської області скликаються його керівником та побудовані не стільки на обговоренні виробничих питань, скільки на створенні та обговоренні конфліктних ситуацій усередині установи, ініціатором яких є відповідач.

Допитана у якості свідка ОСОБА_10 (свідок відповідача), в судовому засіданні пояснила, що вона є головним спеціалістом з кадрів та діловодства УПФУ в Коломацькому районі Харківської області, яка продовжує роботу в установі з 2013 року після виходу з декретної відпустки. Повідомила суду, що між сторонами по справі наявні досить напружені стосунки, колектив працівників УПФУ в Коломацькому районі Харківської області бажає сприяти припиненню конфлікту між ними, конфлікти виникають з робочих питань. Свідок особисто не чув, щоб відповідач ображав позивача, загальні збори працівників установи проводяться по мірі необхідності з порядком денним, пов'язаним з виробничими питаннями.

Допитана у якості свідка ОСОБА_11 (свідок відповідача), в судовому засіданні пояснила, що вона є головним бухгалтером УПФУ в Коломацькому районі Харківської області з 16.08.2012 року. Проведення загальних зборів працівників установи має місце, періодичність їх проведення - по мірі необхідності; у липні 2014 року загальні збори працівників проводились, їх порядку денного не пам'ятає. Сама свідок ОСОБА_11, на підставі розповсюджених пліток ОСОБА_2 про ліквідацію установи, їздила до ГУПФУ в Харківській області на підтримку установи в ГУПФУ в Харківській області з метою збереження власного робочого місця. Негативне ставлення відповідача до підлеглих працівників установи має місце, триваючий конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 намагалися припинити також представники інших органів виконавчої влади.

Допитана у якості свідка ОСОБА_4 (свідок відповідача), в судовому засіданні пояснила, що вона є працівником УПФУ в Коломацькому районі Харківської області (головний спеціаліст бухгалтерії). Проведення загальних зборів працівників установи має місце, про обставини проведення загальних зборів працівників установи у липні 2014 року не обізнана. Підтвердила неприязні стосунки, що існують між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про обставини розповсюдження ОСОБА_1 негативної інформації щодо ОСОБА_2 не обізнана.

Викликана для допиту у якості свідка ОСОБА_6 (свідок відповідача), в судовому засіданні пояснила, що вона не обізнана про характер взаємовідносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, давати показання у якості свідка у зв'язку зазначеним відмовилась.

Допитана у якості свідка ОСОБА_12 (свідок відповідача), в судовому засіданні пояснила, що вона працює УПФУ в Коломацькому районі Харківської області прибиральницею. Конфлікт між сторонами по справі її не стосується, про наявність такого конфлікту необізнана, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у її присутності не конфліктують; закликала сторін помиритись між собою.

Заявлені у якості свідків відповідача, на його клопотання викликані до суду за умовою забезпечення їх явки самим відповідачем ОСОБА_13, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7, до суду не прибули, їх явка до суду особою, яка заявила вказане клопотання не забезпечена.

Крім судового захисту свої прав, позивач скористався досудовим порядком вирішення спору, звернувшись зі скаргою на дії відповідача до ГУПФУ в Харківській області та Гарячої Урядової лінії. Листом ГУПФУ в Харківській області від 17.09.2014 року за № 12120-12/20 керівника УПФУ в Коломацькому районі Харківської області ОСОБА_2 було повідомлено про необхідність уникати нецензурної лексики, не допускати використання підвищеної інтонації під час спілкування; висловлено факт недопустимо високого плинності кадрів в установі; наведено факт збільшення звернень з боку працівників УПФУ в Коломацькому районі Харківської області на дії його керівника; нездоровий моральний клімат в установі та неспроможність її керівника позитивно впливати на нього (а.с. 144-146, т. 1). Листом ГУПФУ в Харківській області від 05.11.2014 року за № 14564-12/20 керівника УПФУ в Коломацькому районі Харківської області ОСОБА_2 було повідомлено про необхідність дотримуватись порядку перевірки службової діяльності підлеглих осіб, а про допущені підлеглими помилки та недоліки у роботі, робити висловлювання у коректній формі за відсутності інших посадових осіб (а.с. 147, т. 1).

Крім того, в судовому засіданні були досліджені судові рішення, які набрали законної сили, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою, а також обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній або адміністративній справі.

Так, постановою судді Коломацького районного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ст. 173 КУпАП, скасованою постановою судді Апеляційного суду Харківської області від 11.05.2012 року судом встановлено, що 07.02.2012 року, близько 15-00 год. ОСОБА_14 перебувала у приміщенні УПФУ Коломацького району Харківської області та у зв'язку з виниклою необхідністю зайшла до приміщення бухгалтерії, де у той час знаходився ОСОБА_2, головний бухгалтер ОСОБА_3 та економіст ОСОБА_15 У присутності вказаних осіб, ОСОБА_2 став безпідставно ображати її, висловлюючись нецензурною лайкою, що продовжував робити у присутності також і інших свідків. При цьому, суддею апеляційного суду у вищевказаній постанові, спираючись на показання ОСОБА_2, даних ним у судовому засіданні, визначено, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, а вказані дії здійснені ОСОБА_2 не на ґрунті дрібного хуліганства, а на ґрунті особистих неприязних стосунків (а.с. 151-153, 154-157, т. 1).

Крім того, постановою судді Коломацького районного суду Харківської області від 11 липня 2012 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ст. 41 КУпАП, залишеною без змін постановою судді Апеляційного суду Харківської області від 05.03.2013 року судом встановлено, що начальником УПФУ в Коломацькому районі Харківської області ОСОБА_2 при звільненні ОСОБА_14 з посади головного спеціаліста УПФУ у Коломацькому районі Харківської області, було допущено порушення вимог ст.ст. 43, 49-2, 116 КЗпП України; вказаний факт встановлений Актом перевірки від 27.04.2012 року № 20-23-340/0679, а тому у діях вказаної особи наявні ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП (а.с. 158-160, т. 1).

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, у якості преюдиційних обставин, встановлених постановами суду у справах про адміністративні правопорушення, що набрали законної сили в порядку ч. 4 ст. 61 ЦПК України, судом приймаються до уваги наступні обставини, що характеризують особисті та професійні якості відповідача, а саме: висловлювання ОСОБА_2 на адресу підлеглої особи ОСОБА_14 образ, нецензурних висловлювань; допущення порушення вимог ст.ст. 43, 49-2, 116 КЗпП України, що призвело до незаконного звільнення вищевказаної особи.

Крім цього, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до УПФУ в Коломацькому районі Харківської області про скасування наказів та зобов'язання вчинити певні дії, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2015 року встановлено незаконні дії начальника УПФУ в Коломацькому районі Харківської області ОСОБА_2 по притягненню ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності (а.с. 241-249, т. 1).

Згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, у якості преюдиційних обставин, встановлених судовим рішенням у адміністративній справі, що набрало законної сили в порядку ч. 3 ст. 61 ЦПК України, судом приймаються до уваги наступні обставини, що характеризують особисті та професійні якості відповідача, а саме: безпідставне накладення дисциплінарного стягнення відповідачем на підлеглу особу.

Згідно з ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ЦК України орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.

Згідно з ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Відповідно до п. 4 Постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року N 1 чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Виключення становить надане в статті 2 Закону України від 7 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" поняття ділової репутації, яка визначається як сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону. Зазначене поняття застосовується до правовідносин, на які поширюється цей Закон.

Згідно з п. 15 Постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року N 1 при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема, повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Згідно з ч. 3 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України у справах про дискримінацію позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що надані відповідачем протоколи загальних зборів працівників УПФУ в Коломацькому районі Харківської області від 25.07.2014 року № 7 та від 09.07.2014 року № 6 (а.с. 222, 223, т. 1) в частині дати їх проведення, порядку денного та складу учасників співвідносяться та відповідають даті, складу учасників та порядку денному, наведеному позивачем у позовній заяві, її поясненням, даним у судовому засіданні, показанням свідків ОСОБА_3, ОСОБА_9 та змісту прослуханих аудіо записів. При цьому, самим відповідачем в судовому засіданні була підтверджена дата проведення, порядок денний та склад учасників загальних зборів працівників УПФУ в Коломацькому районі Харківської області 25.07.2014 року та 09.07.2014 року.

У той же час, відсутність обставин, що є предметом доказування у справі за позовними вимогами позивача не спростована свідками відповідача: ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_12; відомостей, що позивача в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області ніхто не поважає; ОСОБА_1 є крадійкою (краде гроші у профспілковому комітеті управління та документи управління); позивача вигнали з попередніх місць роботи, підтверджених належними та допустимими доказами (відомостями, що містяться у трудовій книжці ОСОБА_1 щодо підстав звільнення з попередніх місць роботи; відповідних рішень уповноважених органів щодо наявності обставин здійснення позивачем крадіжок майна або документів тощо), відповідачем суду не надано.

Надані відповідачем у якості доказів копії наступних документів, а саме: Наказу «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 24.12.2014 року № 02-С ГУПФУ в Харківській області (а.с. 205, т. 1); Акту недотримання норм поведінки між підлеглим та начальником від 18.12.2014 року (а.с. 206, т. 1); Акту про відсутність працівника на робочому місці від 19.01.2015 року (а.с. 207, т. 1); Акту про відсутність працівника на робочому місці від 14.01.2015 року (а.с. 208, т. 1); Подання на ГУПФУ в Харківській області від 11.02.2015 року (а.с. 209, т. 1); службової записки від 25.12.2014 року (а.с. 210, т. 1); листа начальника Валківського РВ ГУМВСУ в Харківській області від 16.09.2014 року (а.с. 211, т. 1); заяви ОСОБА_14 від 10.09.2012 року (а.с. 212, т. 1); заяви ОСОБА_13 від 08.12.2014 року (а.с. 213, т. 1); Протоколу загальних зборів працівників УПФУ в Коломацькому районі Харківської області від 12.11.2014 року № 16, від 05.11.2014 року № 15, від 04.11.2014 року № 14, від 04.08.2014 року № 9 та від 20.10.2014 року № 13 (а.с. 214, 216, 218, 219, 220-221, т. 1); службових записок від 12.11.2014 року, від 07.10.2014 року та 22.10.2014 року (а.с. 215, 217, 221, т. 1), суд вважає такими, що не стосуються предмету доказування за позовними вимогами позивача, оскільки стосуються періоду з серпня 2014 року по лютий 2015 року. У той же час, дані докази не спростовують відсутність дискримінації з боку відповідача у липні 2014 року щодо позивача.

У той же час, за час роботи позивач неодноразово заохочувалась керівництвом, що підтверджується відповідними грамотами (а.с. 11-14, т. 1), успішно пройшла відповідну атестацію за підсумками роботи за 2013 рік з загальним висновком - займаній посаді відповідає, що підтверджується відповідними доказами (а.с. 15-16, т. 1). За висновком службової характеристики за 2013 рік, яка підтверджує її відповідність займаній посаді, ОСОБА_1 є висококваліфікованим спеціалістом, що підтверджується її копією (а.с. 186, т. 1). Крім того, вказана службова характеристика на ОСОБА_1 підписана, в тому числі, і ОСОБА_2

З огляду на зазначене, суд приймає до уваги фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація з боку ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 мала місце, а саме: відомості, що містяться у аудіозаписах, випадково зроблених позивачем під час проведення зборів працівників УПФУ в Коломацькому районі Харківської області за допомогою мобільного телефону; показаннях свідків ОСОБА_3, ОСОБА_9; обставини, встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили в порядку ч.ч. 3, 4 ст. 61 ЦПК України; листах на адресу вищестоящого адміністративного органу та його відповідей на вказані листи ОСОБА_1 тощо. При цьому, враховуючи наведення даних про дискримінацію позивачем в порядку ч. 1 ст. 60 ЦПК України, обов'язок доказування їх відсутності відповідачем у судовому засіданні не виконано.

У той же час, поширена ОСОБА_2 інформація у липні 2014 року на зборах працівників УПФУ в Коломацькому районі Харківської області, а саме: «що посади заступника начальника управління Пенсійного фонду України в Коломацькому районі Харківської області в управлінні не існує», хоча і не відповідає фактичним обставинам справи, але честі, гідності та діловій репутації позивача жодної шкоди не завдає, а тому судового захисту не потребує внаслідок відсутності порушеного права.

Таким чином, поширена ОСОБА_2 інформація у липні 2014 року на зборах працівників управління Пенсійного фонду України в Коломацькому районі Харківської області, а саме: «що позивача в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області ніхто не поважає; ОСОБА_1 є крадійкою (краде гроші у профспілковому комітеті управління та документи управління); позивача вигнали з попередніх місць роботи; що ОСОБА_1 є тупою, дебільною, з курячим мозком людиною», є негативною інформацією та такою, що не відповідає дійсності, порушує права та свободи, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію позивача; при цьому наявна сукупність обставин, визначених п. 15 Постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року N 1, як юридичний склад правопорушення, а інформація, поширена відповідачем в судовому засіданні ним не спростована.

Враховуючи, що поширення стосовно ОСОБА_1 недостовірної інформації, мало місце, а обов'язок спростування цієї інформації покладено на відповідача та ним не виконано, суд приходить до висновку про зобов'язання ОСОБА_2 спростувати поширену інформацію про те, що ним було сказано в адресу ОСОБА_1 у липні 2014 року, а саме: «що позивача в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області ніхто не поважає; ОСОБА_1 є крадійкою (краде гроші у профспілковому комітеті управління та документи управління); позивача вигнали з попередніх місць роботи; що ОСОБА_1 є тупою, дебільною, з курячим мозком людиною», як таке, що не відповідає дійсності, порушує її права та свободи, ганьбить її честь, гідність та ділову репутацію у спосіб, у який вона була поширена.

Згідно з п. 18 Постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року N 1 згідно з положеннями ст. 277 ЦК України і ст. 10 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до п. 19 Постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року N 1 вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням,чи оціночним судженням.

Згідно з ч. 2 ст. 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедент ній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

За таких умов, позовні вимоги позивача за первісним позовом в частині визнання, що поширена ОСОБА_2 інформація у липні 2014 року на зборах працівників управління Пенсійного фонду України в Коломацькому районі Харківської області, а саме: «що позивача в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області ніхто не поважає; ОСОБА_1 є крадійкою (краде гроші у профспілковому комітеті управління та документи управління); позивача вигнали з попередніх місць роботи; що ОСОБА_1 є тупою, дебільною, з курячим мозком людиною», є такою, що не відповідає дійсності, порушує її права та свободи, ганьбить її честь, гідність та ділову репутацію; зобов'язання ОСОБА_2 спростувати поширену інформацію про те, що ним було сказано в адресу ОСОБА_1 у липні 2014 року, а саме: «що позивача в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області ніхто не поважає; ОСОБА_1 є крадійкою (краде гроші у профспілковому комітеті управління та документи управління); позивача вигнали з попередніх місць роботи; що ОСОБА_1 є тупою, дебільною, з курячим мозком людиною», як таким, що не відповідає дійсності, порушує права та свободи, ганьбить її честь, гідність та ділову репутацію у спосіб, у який вона була поширена - підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 24000 грн., суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, факт поширення недостовірної інформації стосовно ОСОБА_1 у липні 2014 року відповідачем мав місце; способом поширення неправдивої інформації про позивача було її розповсюдження на загальних зборах колективу працівників УПФУ в Коломацькому районі Харківської області у брутальній формі.

Результатом вищевказаних дій відповідача стала необхідність звернення позивача до суду за захистом гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації та необхідність участі у судових засіданнях, призначених на 28.08.2014 року, 09.09.2014 року, 02.10.2014 року, 10.10.2014 року, 14.10.2014 року, 28.10.2014 року, 18.11.2014 року, 18.12.2014 року, 25.12.2014 року, 12.01.2015 року, 28.01.2015 року, 26.02.2015 року, 12.03.2015 року, 24.03.2015 року, 09.04.2015 року, 28.04.2015 року, 12.05.2015 року та 26.05.2015 року. При цьому, суд також враховує позицію відповідача щодо ігнорування деяких судових засідань у даній справі, чим і зумовлено тривалий розгляд справи.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ст. 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Відповідно до п. 27 Постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року N 1 способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди. Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року N 5). Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди суд вирішує з урахуванням принципу достатності та розумності, тяжкості та тривалості спричинення моральних страждань та керується при цьому п.п. 3, 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року N 4. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року N 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При цьому, моральною шкодою, яку зазнав позивач від протиправних дій відповідача, є зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Так, факт наявності захворювання у ОСОБА_1 02.09.2014 року, пов'язаного причинно-наслідковими зв'язком з розповсюдженням відповідачем негативної інформації щодо неї, підтверджується копією листа медичної установи Клініка «Доктор Алекс» (а.с. 175, т. 1), перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з протиправними діями відповідача та є його наслідком. Часом та зусиллями, необхідними для відновлення попереднього стану, був період розгляду справи судом та необхідність участі позивача у судових засіданнях, призначених на 28.08.2014 року, 09.09.2014 року, 02.10.2014 року, 10.10.2014 року, 14.10.2014 року, 28.10.2014 року, 18.11.2014 року, 18.12.2014 року, 25.12.2014 року, 12.01.2015 року, 28.01.2015 року, 26.02.2015 року, 12.03.2015 року, 24.03.2015 року, 09.04.2015 року, 28.04.2015 року, 12.05.2015 року та 26.05.2015 року. Крім того, наслідком протиправних дій з боку відповідача за фактом поширення недостовірної інформації є порушення стосунків з оточуючими людьми ОСОБА_1, зокрема, у колективі УПФУ в Коломацькому районі Харківської області.

Таким чином, суд виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приходить до висновку про можливість часткового задоволення вимог про відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 8000 грн.

Стосовно зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування завданої моральної шкоди, суд зазначає наступне.

На посаді начальника УПФУ в Коломацькому районі Харківської області ОСОБА_2 працює з 2005 року; у період з 2008 року по 2011 рік в установі не працював з причин, що від нього не залежали; з 2011 року ОСОБА_2 знову займає посаду начальника УПФУ в Коломацькому районі Харківської області.

Позивачем за зустрічним позовом були заявлені вимоги про визнання тієї обставини, що інформація в позовній заяві, де автор зазначає про непрофесійність відповідача та викладає не перевірені факти, які не відповідають дійсності, шкодять діловій репутації відповідача як громадянина та керівника УПФУ в Коломацькому районі Харківської області та наносять шкоду його інтересам; зобов'язати ОСОБА_1 навести спростування та принести публічні вибачення шляхом оголошення вибачень на зборах трудового колективу; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію за моральну шкоду у розмірі 25000 грн.

Пунктом 3 Рішення Конституційного суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 визначено, що відповідно до Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55).

Питання практичної реалізації громадянами цих прав регулюються, зокрема, Законом України "Про звернення громадян", який забезпечує їм можливість брати участь в управлінні державними і громадськими справами, впливати на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, відстоювати свої права і законні інтереси та поновлювати їх у разі порушення шляхом викладення в письмовій або усній формі пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) і скарг.

Згідно з частиною п'ятою статті 55 Конституції України "кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань", а статтею 4 Закону України "Про звернення громадян" передбачено підстави, які дають громадянам право оскаржувати рішення, дії, бездіяльність).

З огляду на викладене Конституційний Суд України вважає, що звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення, не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи.

Відповідно до п. 17 Постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року N 1 інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві,

адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Допитані у якості свідків в судовому засіданні ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_12, не підтвердили факт поширення ОСОБА_1 негативної інформації щодо ОСОБА_2 серед працівників УПФУ в Коломацькому районі Харківської області та інших осіб щодо керування ним автомобілем у стані алкогольного сп'яніння; факт вчинення бійки з посадовими особами; притягнення його до дисциплінарної відповідальності у 2012 році.

Надані відповідачем у якості доказів копії наступних документів, а саме: Наказу «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 24.12.2014 року № 02-С ГУПФУ в Харківській області (а.с. 205, т. 1); Акту недотримання норм поведінки між підлеглим та начальником від 18.12.2014 року (а.с. 206, т. 1); Акту про відсутність працівника на робочому місці від 19.01.2015 року (а.с. 207, т. 1); Акту про відсутність працівника на робочому місці від 14.01.2015 року (а.с. 208, т. 1); Подання на ГУПФУ в Харківській області від 11.02.2015 року (а.с. 209, т. 1); службової записки від 25.12.2014 року (а.с. 210, т. 1); листа начальника Валківського РВ ГУМВСУ в Харківській області від 16.09.2014 року (а.с. 211, т. 1); заяви ОСОБА_14 від 10.09.2012 року (а.с. 212, т. 1); заяви ОСОБА_13 від 08.12.2014 року (а.с. 213, т. 1); Протоколу загальних зборів працівників УПФУ в Коломацькому районі Харківської області від 12.11.2014 року № 16, від 05.11.2014 року № 15, від 04.11.2014 року № 14, від 04.08.2014 року № 9 та від 20.10.2014 року № 13 (а.с. 214, 216, 218, 219, 220-221, т. 1); службових записок від 12.11.2014 року, від 07.10.2014 року та 22.10.2014 року (а.с. 215, 217, 221, т. 1), суд вважає такими, що не стосуються предмету доказування за позовними вимогами позивача за зустрічним позовом, оскільки не відображені первісним позивачем у його позовній заяві.

Обставини керування ОСОБА_2 автомобілем у стані алкогольного сп'яніння є оціночними судженням позивача за його поясненнями внаслідок неадекватної поведінки відповідача, і жодного відношення до обставин, встановлених постановою судді Коломацького районного суду Харківської області від 07.02.2012 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, де судом встановлено, що у діях ОСОБА_2 відсутній склад даного адміністративного правопорушення (а.с. 150, т. 1).

Крім того, обставини вчинення відповідачем 07.02.2012 року сварки з ОСОБА_14, які були предметом розгляду у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ст. 173 КУпАП (постанова судді Коломацького районного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року, скасована постановою судді Апеляційного суду Харківської області від 11.05.2012 року), суддею Апеляційного суду Харківської області, спираючись на показання ОСОБА_2, даних ним у судовому засіданні, визначено, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, а вказані дії здійснені ОСОБА_2 не на ґрунті дрібного хуліганства, а на ґрунті особистих неприязних стосунків з ОСОБА_14 (а.с. 151-153, 154-157, т. 1).

Таким чином, у якості преюдиційної обставини, встановленої постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, що набрало законної сили в порядку ч. 4 ст. 61 ЦПК України, є факт відсутності складу адміністративного правопорушення лише за одним випадком, що був розглянутий судом, а оціночні судження ОСОБА_1 про обставини керування ОСОБА_2 автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості з огляду на п. 19 Постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року N 1; при цьому обставини, встановлені у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ст. 173 КУпАП, а саме: факт вчинення сварки відповідача з посадовими особами у 2012 році мав місце.

З первісної позовної заяви ОСОБА_1 судом встановлено, що викладені позивачем факти керування ОСОБА_2 автомобілем у стані алкогольного сп'яніння; факт вчинення сварки з посадовими особами; притягнення його до дисциплінарної відповідальності у 2012 році, є підставою пред'явленого первісного позову (неадекватна поведінка відповідача), стосується його предмета, були доказом у справі, є даними, що характеризують особу відповідача, а також були предметом судового розгляду у інших справах, а тому враховуючи правову позицію Конституційного суду України, що міститься у Рішенні від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 та п. 17 Постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року N 1, викладені у позовній заяві ОСОБА_1 відомості не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи. Крім того, під час судового розгляду, судом не встановлено, що відомості, викладені у позовній заяві ОСОБА_1, мали інше поширення, окрім їх розгляду у судовому порядку. За таких умов, вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання тієї обставини, що інформація в позовній заяві, не відповідає дійсності є неналежним засобом захисту порушеного права, обраного особою, яка звернулась до суду.

Суд, оцінюючи вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позовом з огляду на приписи п. 15 Постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року N 1, приходить до висновку, що юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, відсутній, оскільки немає сукупності обставин складу правопорушення, а саме: не встановлено факту поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; порушення особистих немайнових прав, тобто або завдання шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджання особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

З огляду на відсутність юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, інші позовні вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позовом не підлягають задоволенню, оскільки будь-яких фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність обставин, що обґрунтовують вимоги в порядку ст.ст. 11, 57 ЦПК України відповідачем до суду не надано, а обраний спосіб захисту порушеного на думку позивача за зустрічним позовом права, суперечить вимогам ч. 7 ст. 277 ЦК України та ст. 23 ЦК України.

Судові витрати по справі підлягають розподілу відповідно до ст. 88 ЦПК України, а саме: витрати зі сплати судового збору позивачеві відшкодовуються пропорційно розміру задоволених вимог, судові витрати відповідачеві - не відшкодовуються.

При цьому судом розмір частково задоволених вимог позивача, і як наслідок розподіл судових витрат, визначається наступним чином. Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування завданої моральної шкоди, містив вимоги нематеріального та матеріального характеру. При цьому вимогами нематеріального характеру були визнання поширеної інформації недостовірної та зобов'язання спростувати поширену інформацію; вимогами матеріального характеру були вимоги про відшкодування завданої моральної шкоди.

У зв'язку з зазначеним, судовий збір був сплачений позивачем виходячи з вимог нематеріального та матеріального характеру, що підтверджується квитанціями (а.с. 1, 75, т. 1). Оскільки вимоги нематеріального характеру були задоволені частково, витрати зі сплати судового збору позивачеві відшкодовуються пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 121.80 грн.; вимоги матеріального характеру також були задоволені частково, витрати зі сплати судового збору позивачеві відшкодовуються пропорційно розміру задоволених матеріальних вимог у розмірі 80.00 грн. Таким чином, суд приходить до висновку, стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають судові витрати у розмірі 201.80 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 23, 276, 277, 280, 297, 299, 1167 ЦК України, Рішенням Конституційного суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003, Постановою ПВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року N 1, Постановою ПВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року N 4, ст.ст. 10, 11, 57-61, 88, 212-215, 294 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

1. Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування завданої моральної шкоди - задовольнити частково.

2. Визнати, що поширена ОСОБА_2 інформація у липні 2014 року на зборах працівників управління Пенсійного фонду України в Коломацькому районі Харківської області, а саме: «що позивача в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області ніхто не поважає; ОСОБА_1 є крадійкою (краде гроші у профспілковому комітеті управління та документи управління); позивача вигнали з попередніх місць роботи; що ОСОБА_1 є тупою, дебільною, з курячим мозком людиною», є такою, що не відповідає дійсності, порушує її права та свободи, ганьбить її честь, гідність та ділову репутацію.

3. Зобов'язати ОСОБА_2 спростувати поширену інформацію про те, що ним було сказано в адресу ОСОБА_1 у липні 2014 року, а саме: «що позивача в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області ніхто не поважає; ОСОБА_1 є крадійкою (краде гроші у профспілковому комітеті управління та документи управління); позивача вигнали з попередніх місць роботи; що ОСОБА_1 є тупою, дебільною, з курячим мозком людиною», як таке, що не відповідає дійсності, порушує її права та свободи, ганьбить її честь, гідність та ділову репутацію у спосіб, у який вона була поширена.

4. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 8000 (вісім тисяч 00 коп.) грн. в якості компенсації за завдану їй моральну шкоду.

5. У задоволенні іншої частини позовних вимог позивачеві відмовити.

6. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 201.80 (двісті одна грн. 80 коп.) грн.

7. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування завданої моральної шкоди - відмовити у повному обсязі.

8. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Коломацький районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

9. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 28.05.2015 року.

Суддя: А. О. Яковенко