Справа № 167/44/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Хитрик Р.І.

Провадження № 22-ц/773/821/15 Категорія: 27 Доповідач: Русинчук М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Русинчука М.М.,

суддів - Осіпука В.В., Матвійчук Л.В.,

при секретарі - Губарик К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою позивача на рішення Рожищенського районного суду від 07 квітня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Рожищенського районного суду від 07.04.2015 року в задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк (далі - ПАТ КБ) "ПриватБанк" відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ПАТ КБ «ПриватБанк», покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржуване рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

У той самий час, згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.03.2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н про надання кредиту на суму 4000 грн. у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 48% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.10-16).

Проте, відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 4145,15 грн., яку рішенням Рожищенського районного суду від 27.02.2008 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» (а.с.5-6).

У відповідності до п.3.13. кредитного договору № б/н від 30.03.2006 року у випадку, якщо по закінченні строку вкладу, клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку владу, вклад автоматично рахується продовженим ще на один строк, вказаний в п.1 даної угоди. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта в банк. При цьому відрахування нового строку вкладу начинається з дня, наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу.

Відповідно до п. 9.12 Умов і правил надання банківських послуг договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонговується на такий же строк.

Пунктом 3.1.1 правил користування платіжною карткою передбачено, що строк дії картки вказаний на лицевій стороні картки (місяць і рік), картка дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця.

Місцевим судом встановлено, що платіжна картка по кредитному ліміту у відповідача не збереглася, однак строк дії картки не може перевищувати строку дії самого договору, що не заперечувалось сторонами по справі.

Отже, термін дії договору завершився відповідно до умов укладеного договору 30.03.2008 року, оскільки договір був укладений 30.03.2006 року та пролонгований на один рік, при цьому наступна пролонгація не передбачена.

Пунктом 17 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599-601, 604-609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, З ст. 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Зазначена правова позиція сформульована у постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 06.11.2013 року по справі № 6- 116цс1З.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 19.03.2014 року у справі №6-14цс, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього місяця строку дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього місяця дії картки.

Згідно з пунктом 9.12 Умов і правил надання банківських послуг, який є невід'ємною частиною договору, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, може бути пролонгований на рік, подальша пролонгація договору не передбачена.

Оскільки строк дії картки не може перевищувати строку дії самого договору, дія якого завершилася 30.03.2008 року, тому з відповідним позовом банк вправі був звернутися протягом 3 років - до 30.03.2011 року, тобто починаючи від дня коли дія кредитного договору припинилася, однак з позовом про стягнення заборгованості ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся лише 20.01.2015 року, що свідчить про пропуск ним строку позовної давності.

Часткове погашення відповідачем заборгованості, починаючи з 16.05.2011 року, тобто після закінчення позовної давності, що є визнанням боргу, не впливає на висновок про закінчення позовної давності, оскільки за змістом ст. 264 ЦК України наведена обставина може переривати позовну давність, яка ще не закінчилась.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про застосовування строку позовної давності, який банком було пропущено і позивачем не надано доказів поважності його пропуску, а тому підставно відмовив останньому у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження під час перегляду в апеляційному порядку оскаржуваного рішення суду, були предметом розгляду в суді першої інстанції і висновків суду, викладених в рішенні, вони не спростовують.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Рожищенського районного суду від 07 квітня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: