ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2015 р. м. Київ К/800/41221/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

за участю представників:

позивача - Мотенко Т.В.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Інспекція)

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2013

у справі № 2а-4287/11/0170

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" (Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 05.07.2011 № 0000682301/546 та № 0000672301/547.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2013, позов задоволено з посиланням на те, що наявність державної реєстрації контрагентів Товариства у період поставки будівельних робіт позивачеві та подання останнім необхідних належним чином оформлених первинних документів підтверджує право позивача на податкову вигоду за розглядуваними операціями.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що судами не надана належна оцінка обставинам, установленим податковим органом у ході перевірки, які свідчать про неможливість поставки спірними постачальниками підрядних робіт позивачеві у задекларованих обсягах, тоді як формально складені первинні документи не можуть підтверджувати право платника на податкову вигоду.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги Інспекції з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, відповідачем було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.200 8по 31.03.2011, валютного та іншого законодавства за той самий період, оформлену актом від 20.06.2011 № 966/2301/31201909.

Під час цієї перевірки Інспекція не визнала право позивача на формування валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання будівельних робіт у товариства з обмеженою відповідальністю «БМК «Аркада» та у товариства з обмеженою відповідальністю «Лідерінвестбуд», позаяк, за висновком податкового органу, ці операції фактично не здійснювалися, а подані платником первинні документи спрямовані на штучне створення документального підтвердження факту виконання взаємних зобов'язань між господарюючими суб'єктами і формальне дотримання податкового законодавства.

Наведені обставини стали підставою для прийняття відповідачем:

податкового повідомлення-рішення від 05.07.2011 № 0000682301/546, згідно з яким позивачеві визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 989 793 грн. за основним платежем та 247 448,50 грн. за штрафними санкціями;

податкового повідомлення-рішення від 05.07.2011 № 0000672301/547 про донарахування Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 41594 грн. із застосуванням 1 грн. штрафних санкцій.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом положення містяться й у Податковому кодексі України.

Так, відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На час виконання розглядуваних господарських операцій порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Відтак адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм та повинен з'ясувати, дослідити та оцінити фактичні правовідносини учасників поставок, наявність повного пакету належним чином оформлених документів, які достовірно засвідчують фактичне виконання господарської операції.

У сфері податкових правовідносин діє презумпція добросовісності платника, яка полягає у тому, що правовим захистом користуються платники, які у повному обсязі виконують свої обов'язки з правильного нарахування, утримання, повного і своєчасного перерахування до бюджету податків і зборів, а також з дотримання необхідних умов реалізації права на податкову вигоду. Особи, які недобросовісно виконують свої податкові обов'язки, не можуть мати тотожний обсяг прав, яким наділені добросовісні платники.

Про недобросовісність платника може свідчити ситуація, при якій за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створюються схеми незаконного ухилення від сплати податків, що може призвести до порушення публічних інтересів у сфері оподаткування та до порушення прав і свобод інших платників. А тому оцінка добросовісності платника передбачає аналіз здійснених ним господарських операцій, які повинні не лише формально відповідати законодавству, але й не суперечити загальній забороні зловживання правами платника.

Перевіряючи законність оспорюваних донарахувань, судові інстанції встановили, що на підтвердження реальності господарських операцій з названими постачальниками Товариством подано договори будівельного підряду, довідки про вартість виконаних підрядних робіт типової форми № КБ-3, акти приймання виконаних будівельних робіт типової форми № КБ-2в, проаналізувавши які, суди визнали їх такими, що дозволяють з достатнім ступенем достовірності зробити висновок про реальність господарських взаємовідносин між платником та названими контрагентами.

Однак при цьому не отримали належної правової оцінки доводи Інспекції про відсутність у цих постачальників об'єктивної можливості виконати підрядні роботи у задекларованих обсягах з огляду на наявність у них ознак фіктивних суб'єктів господарювання, а саме - неперебування за місцезнаходженням, відсутність трудових ресурсів, основних засобів, виробничих активів, необхідних для досягнення результатів відповідної господарської діяльності та виконання розглядуваних поставок, незвітування до контролюючого органу.

Слід зазначити, що податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, якщо для цілей оподаткування обліковані операції не у відповідності з їх економічним змістом або операції, не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру). Якщо за наслідками оцінки поданих податковим органом та платником доказів за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійде висновку про невідповідність сформованих даних податкового обліку реальним фактам підприємницької діяльності, то суд повинен визначити обсяг прав та обов'язків платника у сфері оподаткування, виходячи з дійсного економічного змісту господарської операції.

Тому з огляду на виявлені під час вирішення цього спору факти судам необхідно було більш ретельно перевірити обставини стосовно ходу виконання робіт за договорами підряду, укладеними позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю «БМК «Аркада» та товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерінвестбуд», з'ясувавши, чиїми силами виконувалися зазначені підрядні роботи, які особи конкретно контролювали виконання цих робіт; кому саме та яким чином Товариством було забезпечено доступ до об'єктів для виконання робіт, шляхом, зокрема, надання перепусток, подання списків осіб охороні тощо, яким чином позивач здійснював поточний контроль за станом виконання робіт.

Також судам слід було витребувати виписки з банківських рахунків названих постачальників з метою перевірки наявності у них витрат, пов'язаних з реальним здійсненням господарської діяльності, у тому числі витрат на оренду приміщень, оплату комунальних платежів, витрат на електроенергію, виплату заробітної плати, а також витрат, що виникли у зв'язку з реальним виконанням спірних операцій.

Ухилення судами від перевірки та надання правової оцінки доводам Інспекції, якими вона мотивує порушення Товариством правил оподаткування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, у тому числі з виявленням та витребуванням доказів з власної ініціативи, та вимагає скасування прийнятих у справі судових актів з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вказаних недоліків.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області задовольнити частково.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2013 у справі № 2а-4287/11/0170 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко

судді:І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько