Справа №2-691/08

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2009 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В., секретаря Черкасової М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомоковського міськрайоного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - державний нотаріус ОСОБА_4 державної нотаріальної контори, про визнання договору дарування удаваною угодою, визнання права власності, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Новомосковського міськрайонного суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - державний нотаріус ОСОБА_4 державної нотаріальної контори, в якій просить визнати удаваною угоду - договір дарування будинку № 122 по вул. Толстого в ОСОБА_4, укладений 29.11.2002 року між ОСОБА_3К та ОСОБА_5, а також посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_4 державної нотаріальної контори, визнати зазначений правочин, як укладений договір купівлі-продажу між вказаними сторонами, та визнати за нею право власності на 1/2 частину спірного домоволодіння.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка вказує, що з 28.12.1991 року знаходилася в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, від якого мають двох неповнолітніх дітей. Після реєстрації шлюбу вона разом з чоловіком та його матір'ю проживала в ОСОБА_6 по вул. Калиновій 80/160, тому 15.06.1995 року вони приватизували вказану квартиру, а в зв'язку зі збільшенням сім'ї і народженням доньок вирішили продати зазначену квартиру, та придбати для себе будинок в ОСОБА_4, а матері чоловіка - інше помешкання. 25.11.2002 року зазначена квартира була ними продана, а 29.11.2002 року було заплановано укласти договір купівлі-продажу будинку за № 122 по вул. Толстого в ОСОБА_4. Однак замість договору купівлі-продажу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посвідчили у державного нотаріуса державної нотаріальної контори ОСОБА_4 договір дарування. Однак при цьому ОСОБА_5 передав ОСОБА_3 за придбання будинку 20386 грн., що складало належну їм частину коштів від продажу квартири. Після придбання будинку, позивач разом з чоловіком та дітьми вселилися в будинок, зареєструвалися в ньому та проживали до весни 2007 роки до тих пір, поки між подружжям не погіршилися стосунки, в результаті чого дружина була змушена піти разом з дітьми проживати до своїх рідних. Між тим, ОСОБА_1 зазначає, що на момент укладення договору купівлі-продажу домоволодіння вони знаходилися в зареєстрованому шлюбі, тому зазначений житловий будинок по вул. Толстого, 122 в ОСОБА_4 вона вважає спільним майном подружжя і просить визнати за нею право власності на його 1/2 частину.

В судовому засіданні позивачка свої позовні вимоги підтримала, та просить визнати удаваним договір дарування домоволодіння за № 122 по вул. Толстого в ОСОБА_4, оскільки фактично між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу, за проданий будинок ОСОБА_3 отримала грошові кошти, які були їх спільними з ОСОБА_5, однак вона не була присутня при підписанні договору, а про те, що був укладений договір дарування випадково довідалася в 2004 році, і вже після розірвання шлюбу остаточно впевнилася в цьому.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, однак при цьому пояснив, що дійсно під час підписання договору дарування житлового будинку за № 122 по вул. Толстого в ОСОБА_4, який посвідчувався у державного нотаріуса ОСОБА_7, фактично був укладений договір купівлі-продажу, за придбаний будинок він передав грошові

кошти у сумі 3800 доларів США власниці будинку ОСОБА_3, при цьому він не вимагав від продавця написання розписки чи будь-якого іншого документу, який би засвідчив факт передачі коштів.

Представник відповідача ОСОБА_3 - в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що зі слів свого довірителя йому відомо, що остання подарувала житловий будинок по вул. Толстого, 122 в ОСОБА_4 ОСОБА_5, оскільки між ними склалися теплі і дружні стосунки.

Представник ОСОБА_4 державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився, надавши заяву про слухання справи у його відсутність, одночасно позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що позивачем пропущений строк позовної давності (а.с. 23).

Суд, вислухавши думку сторін, свідчення свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знаходилися в зареєстрованому шлюбі з 28.12.1991 року (а.с. 12) по 02.01.2008 року (а.с. 58).

Договором дарування житлового будинку від 29.11.2002 року стверджується, що ОСОБА_2 прийняв у дар від ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними побудовами по вул. Толстого, 122 в ОСОБА_4, і вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_4 державної нотаріальної контори ОСОБА_7 29.11.2002 року та зареєстрований в реєстрі за № 2-5287 (а.с. 8).

У відповідності до ч.2 ст. 58 ЦК України, в редакції 1963 року, якщо угода здійснена з метою приховання іншої угоди, то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 договір дарування був укладений з метою приховання іншого договору, а саме договору купівлі-продажу житлового будинку.

В судовому засіданні, відповідач, в силу ст. 60 ЦПК України, не надав доказів протилежного, а навпаки своїми поясненнями фактично визнав позовні вимоги.

Крім того, в судовому засіданні в якості свідків були допитані ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які ствердили, що ОСОБА_3 протягом тривалого часу постійно не проживала в належному їй житловому будинку по вул. Толстого, 122 в ОСОБА_4, оскільки переїхала проживати в квартиру в ОСОБА_4, тому питанням продажу будинку займалася її донька. При цьому нікому з сусідів не було відомо про дарування будинку, а також про будь-які стосунки між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, оскільки свідки ствердили, що зі слів колишньої господині домоволодіння їм відомо про вдалий продаж будинку.

Таким чином, суд не може прийняти до уваги пояснення представника відповідача про те, що договір дарування був укладений як наслідок тривалих дружніх стосунків між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, оскільки сам представник позивача не був очевидцем зазначених подій, відповідач ОСОБА_3 за станом здоров'я не змогла прийняти участь у розгляді цивільної справи (а.с. 86), а відповідач ОСОБА_5 надав суду протилежні пояснення.

У відповідності до ст.22 КпШС України, в редакції 1969 року, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 набув право власності на житловий будинок по вул. Толстого, 122 в ОСОБА_4 під час перебування у шлюбі. Крім того, договором купівлі-продажу квартири за № 160 в будинку № 80 по вул. Калиновій в ОСОБА_6 від 25.11.2002 року (а.с. 44, 45) стверджується, що ОСОБА_10, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 отримали за продаж належної їм квартири 50000 грн., а поясненнями сторін в судовому засіданні стверджується, що кошти від продажу належної їм частки квартири були витрачені на придбання житлового будинку.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовна заява обґрунтована та має бути задоволена.

При цьому суд вважає, що позивачем не пропущений строк позовної давності, оскільки у відповідності зі ст. 71 ЦК України (в редакції 1963 року) загальний строк захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється в три роки.

В судовому засіданні встановлено, що позивач дізналася про своє порушене право тільки влітку 2004 року, а інших доказів протилежного, відповідачем не надано.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 58, 71 ЦК України, в редакції 1963 року, ст. 22 КпШС України в редакції 1969 року, ст. ст . 10, 60, 88, 213, 214, 226 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Визнати удаваною угодою договір дарування домоволодіння за № 122 по вул. Толстого в М.Новомосковську Дніпропетровської області, від 29 листопада 2002 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_7 ОСОБА_4 державної нотаріальної контори.

Визнати договір дарування домоволодіння за № 122 по вул. Толстого в М.Новомосковську Дніпропетровської області договором купівлі-продажу.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння за № 122 по вул. Толстого в М.Новомосковську Дніпропетровської області.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області, шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10-ти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.