ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

23 січня 2007 р.

№ 3/110

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Шевчук С.Р.

Владимиренко С.В. Кота О.В.

розглянувши  касаційну скаргу і додані до неї матеріали та касаційну скаргу

ВАТ “Дніпрошина” КП із транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради

на постанову Дніпропетровського

від 10.10.2006 року апеляційного господарського суду

у справі господарського суду

№3/110 Дніпропетровської області

за позовом до

ВАТ “Дніпрошина” КП із транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради

про	стягнення 266840,32грн.

В судовому засіданні взяли участь представники:

-          позивача: Сердюк О.К. (дов. № б/н від 02.01.2007 р.),

-          відповідача: Добровольський О.В. (дов. № 2134 від 11.12.2006 р.)

ВСТАНОВИВ:

У березні 2006р. позивач - ВАТ “Дніпрошина” звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача - КП із транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради про стягнення 266840,32грн., в т.ч. пеню в розмірі 159302,72грн., інфляційні - 73961,37грн. та три відсотки річних у розмірі 33576,23грн..

У травні 2006р. КП із транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради звернулося з зустрічним позовом до ВАТ “Дніпрошина” про стягнення вартості витрат теплової енергії з 30.10.2004р. по 04.04.2005р. у розмірі 438035,42грн., яка ухвалою господарського суду Дніпропетровської області (суддя Юзіков С.Г.) від 29.05.2006р. у справі №П3/1205 повернув її та додані до неї документи без розгляду на підставі ст. 60, п.4. ч.1 ст.63 ГПК України.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2006р. у справі №3/110 (суддя Юзіков С.Г.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 73961,37грн. збитків від інфляції, 33576,23грн. трьох відсотків річних, 1075,37грн. витрат по сплаті держмита та 47,55грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судомно процесу. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.10.2006р. у справі №3/110 (колегія суддів у складі головуючого Крутовських В.І., суддів Дмитренко Г.К., Прокопенко А.Є.) ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2006р. №П3/1205 про повернення без розгляду зустрічної позовної заяви залишено без змін, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2006р. у справі №3/110 залишено без змін, а апеляційні скарги комунального підприємства із транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс”  Дніпропетровської міської ради на рішення та ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.06р. у справі №3/110 та Відкритого акціонерного товариства “Дніпрошина” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.06р. у справі №3/110 без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, комунальне підприємство із транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2006р. №П3/1205, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2006р. у справі №3/110, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.10.2006р. у справі №3/110 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, не з'ясування обґрунтування розміру заявлених вимог за первісним позовом, ненадання судами належного обґрунтування відхилення зустрічного позову і задоволення первісного.

ВАТ “Дніпрошина” у своїй касаційній скарзі та додаткових поясненнях просить прийняти постанову, якою скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2006р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.10.2006р. у справі №3/110 в частині відмови в стягненні з КП із транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради на користь ВАТ “Дніпрошина” пеню у розмірі 159302,72грн. та стягнути з КП із транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради на користь ВАТ “Дніпрошина” пені у розмірі 159302,72грн., посилаючись на порушення Дніпропетровським апеляційним господарським судом норм процесуального та матеріального права, а саме: ст.ст. 19, 129 Конституції України, ст.ст. 43, 33 ГПК України, ст.ст.1, 3, 4-6 Закону України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію”, ст. 1 Закону України “Про заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги” від 13.11.1996р.

ВАТ “Дніпрошина” у відзиві на касаційну скаргу просить задовольнити касаційну скаргу КП із транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради частково, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2006р. №П3/1205 залишити без змін, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2006р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.10.2006р. у справі №3/110 в частині відмови в стягненні з КП із транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради на користь ВАТ “Дніпрошина” пені у розмірі 159302,72грн. скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з КП із транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради на користь ВАТ “Дніпрошина” пені у розмірі 159302,72грн.

КП із транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити ВАТ “Дніпрошина” у задоволенні касаційної скарги стосовно стягнення пені, скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2006р. №П3/1205, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2006р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.10.2006р. у справі №3/110, справу направити на новий розгляду до суду першої інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи і проаналізувавши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, обговоривши доводи касаційних скарг, дійшла висновку про наявність підстав для їх часткового задоволення на підставі наступного.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що ВАТ “Дніпрошина” звернулося до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача пені, інфляційних та річних по стягнутій з відповідача основної суми заборгованості за рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2005р. у справі №9/195, яке вступило в законну силу, а комунальне підприємство із транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради направив зустрічний позов про стягнення з ВАТ “Дніпрошина” вартості втрат теплової енергії за період з 30.10.2004р. по 04.04.2005р. в сумі 438035грн.42коп., тобто в даному випадку мають місце дві не пов'язаних взаємно вимоги, що не відповідає вимогам ст. 60 ГПК України. Разом з тим, позивачем по зустрічному позову в порушення п.4 ст.63 ГПК України не подано належних доказів сплати державного мита, тому судом першої інстанції обґрунтовано був повернутий зустрічний позов КП із транспортування покупної теплової енергії Дніпропетровської міської ради без розгляду.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі матеріалів справи, 10.11.2004р. між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) укладено договір №1735/04/П купівлі-продажу теплової енергії, предметом якого є продаж теплової енергії виключно для потреб населення.

Відповідно до п.3.3 даного договору позивач зобов’язувався передати відповідачеві на період з 15.10.2004р. по 15.04.2005р. теплову енергію на межі балансової належності між позивачем та відповідачем в обсязі 88000Гкал/рік, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити теплову енергію згідно з умовами договору.

Відповідно до п.5.1 договору розрахунок за теплову енергію здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача в наступному порядку: 25% від заявленого обсягу теплової енергії –до 10 числа звітного місяця; 25% від заявленого обсягу –до 20 числа звітного місяця; 30% від заявленого обсягу - до 30 числа звітного місяця. Кінцевий розрахунок –впродовж 5 банківських днів з моменту отримання платіжного розрахунку.

Відповідно до п.5.6 договору звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитої теплової енергії відповідачем та акту приймання-передачі теплової енергії протягом 10 днів з моменту вимоги однієї із сторін.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо обґрунтованого повернення судом першої інстанції без розгляду зустрічного позову КП із транспортування покупної теплової енергії Дніпропетровської міської ради про стягнення з ВАТ “Дніпрошина” вартості втрат теплової енергії в сумі 438035грн.42коп. у зв’язку з неподанням належних доказів сплати державного мита та невідповідністю вимогам ст. 60 ГПК України, оскільки зазначені зустрічні позовні вимоги не є взаємопов’язаними з позовними вимогами ВАТ “Дніпрошина” про стягнення з відповідача пені, інфляційних та річних по стягнутій з відпогвідача основної суми заборгованості за вступившим в законну силу рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2005р. у справі №9/195.

З врахуванням ч.2 ст.35 ГПК України на підставі об'єктивного вивчення документів, представлених сторонами суд першої інстанції послався на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2005р. у справі №9/195, яким встановлено факт порушення відповідачем строків оплати заборгованості за поставлену позивачем теплову енергію за період з жовтня 2004р. по квітень 2005р., а відтак вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача річних та інфляційних є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального і процесуального права та підлягають задоволенню, з чим погодився суд апеляційної інстанції.

Згідно п.6.2 даного договору в разі не оплати або несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежі. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітний місяць.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо відмови позивачу в задоволенні вимог про стягнення пені, оскільки предметом договору №1735/04/П від 10.11.2004р. був продаж відповідачу теплової енергії для потреб населення (п.2.1 договору), хоча стороною за договором і була юридична особа.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що вирішуючи даний спір по суті судами попередніх інстанцій неправомірно застосовано Закон України "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги" від 13.11.1996р., оскільки даний закон передбачає заборону нарахування по розрахунках з 1 жовтня 1996р. та стягнення саме з громадян України, а не юридичних осіб пені за несвоєчасне внесення квартирної плати та за житлово-комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична енергія, теплова енергія, водовідведення, утримання і експлуатація житла та прибудинкових територій, сміттєзбирання, ліфтове господарство.

Спірні правовідносини сторін ґрунтуються на договорі №1735/04/П від 10.11.2004р., в розділі 6 якого дві юридичні особи передбачили відповідальність за порушення зазначених договірних умов.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Судами не взято до уваги й приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доп.), який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, суб'єктами яких є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами попередніх інстанції при винесенні рішень до спірних правовідносин було неповно застосовано законодавство, що має застосовуватися до спірних правовідносин, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами передчасно були зроблені висновки про часткове задоволення позовних вимог без перевірки та з'ясування правильності нарахування інфляційних та 3% річних з урахуванням здійснених відповідачем оплат та актів приймання-передачі теплової енергії по спірному договору.

Однак, суд вказаних обставин не перевіряв і оцінки не дав, чим порушив вимоги ст.43 ГПК України щодо всебічного, повного та об’єктивного розгляду в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржники у касаційних скаргах стверджують факти порушення судовими інстанціями не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ВАТ “Дніпрошина” і КП із транспортування покупної теплової енергії “Теплотранс” Дніпропетровської міської ради задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2006р. №П3/1205 про повернення без розгляду зустрічної позовної заяви залишити без змін.

3. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2006р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.10.2006р. у справі №3/110 скасувати.

4. Справу №3/110 направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суддів.

Головуючий                                                              Шевчук С.Р.

С у д д я                                                                      Владимиренко С.В.

       С у д д я                                                                      Кот О.В.