УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №295/20157/14-ц Головуючий у 1-й інст. Корицька В.О.
Категорія 57 Доповідач Кочетов Л. Г.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого-судді: Кочетова Л.Г.,
суддів: Микитюк О.Ю., Товянської О.В.,
при секретарі: Гарбузюк Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства „Агенство з управління майном" Житомирської міської ради про захист прав споживачів за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 березня 2015 року, -
в с т а н о в и л а :
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом та, в обгрунтування позовних вимог зазначила, що 21.12.2010 року між нею та КП „Житомирбудзамовник" було укладено договір № 06-10-ВК про будівництво житла, відповідно якого останній зобов"язувався здійснити будівництво 120-квартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та передати профінансовану нею 2-х кімнатну квартиру № 114 загальною площею 55 кв. м. в ІІІ кварталі 2011 року. Згідно договору № 4 від 14.12.2012 року, укладеного між позивачем, КП „Житомирбудзамовник" та КП „Агенство з управління майном" Житомирської міської ради (надалі Підприємство) здійснено переведення прав та зобов"язань забудовника за первинним договором до КП „Агенство з управління майном" Житомирської міської ради. За цим договором відповідач зобов"язувався здійснити будівництво об"єкту не пізніше 31.06.2013 року, а при умови відсутності коштів - до 15.10.2013 року. Свої зобов"язання щодо фінансування будівництва квартири позивач виконала. проте відповідачем не виконані зобов"язання щодо завершення будівництва будинку та передачі їй квартири за актом передачі. Вважає, що за прострочку виконання умов договору відповідач повинен сплатити неустойку в розмірі 3% вартості замовлення квартири. Крім того, порушення відповідачем прав позивача, як споживача, стали причиною погіршення здоров"я, душевного благополуччя, внаслідок чого їй заподіяна моральна шкода. З урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути - 3956700.00 грн. неустойки та 20000.00 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 23 березня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати, постановити нове - про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з"ясування обставин по справі, що мають значення для справи. Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку, про те, що немає підстав для стягнення неустойки у розмірі, визначеному законом, оскільки неустойка передбачена договором; невірно оцінив докази щодо прострочення виконання зобов»язань відповідачем; помилково пов»язав виникнення зобов»язань відповідача щодо передачі квартири з днем отримання техпаспорта; необгрунтовано відмовив у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди.
Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 21.12.2010 року між позивачем та КП "Житомирбудзамовник" укладено договір № 06-10-ВК про будівництво житла, за яким КП "Житомирбудзамовник" зобов'язався побудувати 10-поверховий житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, та передати у власність позивачу профінансовану нею двохкімнатну квартиру загальною площею 55 м2, у даному будинку (а.с. 6-11).
Сторонами не заперечується, що зобов'язання щодо фінансування будівництва квартири виконані ОСОБА_1 в повному обсязі. Вказана обставина підтверджується випискою з банку (а.с. 22), довідкою №271 від 05.06.2012 року (а.с. 21) та підтверджено первинним забудовником в п. 2.1. договору про переведення прав та зобов'язань (а.с. 12-19).
Рішенням Житомирської міської ради від 07.12.2012 року № 478, з метою захисту прав інвесторів, завершення будівництва вищезгаданого 10-поверхового житлового будинку доручено КП "Агентство з управління майном" Житомирської міської ради.
При цьому, згідно п. 3.1 договору сторона-1 (відповідач по справі) зобов'язується по закінченню добудови об'єкту, що підтверджується зареєстрованою ним декларацією про готовність об"єкта до експлуатації та отримання технічного паспорту на квартиру, протягом одного місяця з дня отримання технічного паспорту на квартиру передати квартиру стороні-3 (позивачу) за актом-прийому передачі у відповідності до чинного законодавства України при умові повного внесення стороною-3 коштів на будівництво квартири відповідно до умов цього договору.
Згідно п. 3.9 договору про переведення прав та зобов'язань від 14.12.2012 року, відповідач зобов'язувався завершити виконання будівельно-монтажних робіт не пізніше 31.06.2013 року, при умові відсутності коштів термін завершення будівельних робіт переноситься до 15.10.2013 року.
Пунктом 3.10 вказаного договору передбачалося, що у випадку порушення Підприємством строків завершення виконання будівельно-монтажних робіт, встановлених п. 3.9 цього договору, та/або строків передачі квартири ОСОБА_1, встановлених п. 3.1 цього договору, відповідач зобов"язаний виплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаних будівельно-монтажних робіт по квартирі за кожний день прострочення, а також відшкодувати збитки, заподіянні таким порушенням.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 626, ч.ч. 1, 2 ст. 627, ч. 1 ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 629 Цивільного Кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з вимогами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 6 ЦК, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.
Частиною 2 статті 551 ЦК України предбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Оскільки Закон України «Про захист прав споживачів» не містить заборони щодо зміни розміру неустойки, такий розмір був визначений положеннями договору, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що немає підстав для стягнення неустойки в розмірі, визначеному законом.
При цьому посилання апелянта на те, що право вибору підстав відповідальності щодо неустойки (за законом чи за договором) належить позивачу, не грунтується на законі. Посилання апелянта на те, що суд невірно оцінив докази щодо прострочення виконання зобов»язань відповідачем та помилково пов»язав виникнення зобов»язань відповідача щодо передачі квартири з днем отримання техпаспорта, на правильність рішення не впливають.
У відповідності до вимог ст. ст. 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції).
Таким чином, законодавець пов»язує можливість відшкодування моральної шкоди саме з недоліками продукції, а не простроченням зобов»язання.
Оскільки підставою для стягнення моральної шкоди згідно заявлених позовних вимог є прострочення зобов»язання, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у позові в цій частині.
Викладені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування рішення відсутні.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 березня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Судді