ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2015Справа №910/4858/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз"

до Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур"

про стягнення грошових кошті

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Безугла С.О. - за дов від 15.01.2015р.

від відповідача: Конограй Н.В. - за дов від 29.08.2014р.

В судовому засіданні 30 березня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

02 березня 2015 року до канцелярії Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 28 лютого 2015 року до Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" (відповідач) про стягнення грошових коштів в сумі 6 600 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при вирішенні Господарським судом міста Києва позову по справі № 47/296 та визнанні недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення, укладеного між позивачем та відповідачем, судом не вирішено питання про застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України.

Відповідач звернувся з відзивом на позов, у якому за викладених ним підстав у задоволенні позовної заяви просить відмовити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2015р. суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/4858/15-г. Розгляд справи призначено на 18.03.2015р.

В судове засідання 18.03.2015р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача заявив клопотання про витребування доказів, а саме відомостей щодо особи, за якою зареєстровано право власності на нерухоме майно, яке було предметом договору купівлі-продажу від 29.09.2010р.

У задоволенні даного клопотання було відмовлено з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, що перешкоджають його наданню;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Так, докази, які відповідач просить витребувати у позивача не стосуються предмету доказування в межах даного спору, крім цього, відповідачем не додержано встановленого ст. 38 Господарського процесуального кодексу України порядку витребування доказів, а саме не надано підтвердження вжиття заходів для одержання доказів самостійно.

В судовому засіданні представник відповідача також подав клопотання № 135 від 18.03.2015 року про залучення до участі у справі Федерації професійних спілок у якості відповідача, у задоволенні якого було відмовлено через необґрунтованість вказаного клопотання у зв'язку із тим, що відповідачем не було наведено жодних обставин та норм закону, на підставі яких Федерація професійних спілок могла б являтись зобов'язаною стороною у спірних правовідносинах.

18.03.2015 року судом було оголошено перерву до 30.03.2015 року.

27 березня 2015 року через канцелярію від відповідача надійшло клопотання № 148 від 27.03.2015 року про витребування господарським судом доказів від ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

У задоволенні даного клопотання було відмовлено у зв'язку із тим, що докази, які відповідач просить витребувати у позивача не стосуються предмету доказування в межах даного спору, крім цього, відповідачем не додержано встановленого ст. 38 Господарського процесуального кодексу України порядку витребування доказів, а саме не надано підтвердження вжиття заходів для одержання доказів самостійно.

В судове засідання 30 березня 2015 року з'явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача подав в засіданні клопотання б/н від 30.03.2015 року про залучення Фонду державного майна у якості третьої особи по справі, яке було відхилено у зв'язку із відсутністю обґрунтування того, яким чином судове рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки вказаного державного органу.

30.03.2015 року в судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про колегіальний розгляд справи № 152 від 30.03.2015 року, яке було відхилено за наступних підстав.

Згідно зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Розглянувши зазначене клопотання, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на те, що справа № 910/4858/15-г не викликає тієї складності, яка потребує колегіального розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 року по справі № 910/4858/15-г в задоволенні клопотання № 153 від 30.03.2015 року про відвід судді Цюкала Ю.В. від розгляду справи № 910/4858/15-г відмовлено.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

29.09.2010р. між Українським закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз" (покупець) (разом - сторони) був укладений договір купівлі-продажу нежилого приміщення (далі - договір купівлі-продажу, належним чином завірена копія договору в справі), відповідно до п. 1.1. якого, продавець продав належне йому на праві власності нерухоме майно, яким є нежиле приміщення, а покупець купив нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд. 4-8, загальною площею 621,00 кв. м. (надалі - нерухоме майно) (договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М., зареєстрований у реєстрі за № 1759).

Позивач стверджує, що при вирішенні Господарським судом міста Києва позову по справі № 47/296 та визнанні недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення, укладеного між позивачем та відповідачем, судом не вирішено питання про застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача грошові кошти сплачені за вказаним договором у розмірі 6 600 000,00 грн.

Відповідач із позовом не погодився і звернувся до суду із відзивом, у якому зазначив, що нерухоме майно з володіння позивача не вибуло і зареєстровано за останнім.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 29.09.2010р. між сторонами був укладений договір купівлі-продажу нежилого приміщення, відповідно до п. 1.1. якого, продавець продав належне йому на праві власності нерухоме майно, яким є нежиле приміщення, а покупець купив нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд. 4-8, загальною площею 621,00 кв. м. (договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М., зареєстрований у реєстрі за № 1759).

Ціна нерухомого майна за цим договором становила 6 600 000,00 грн., в т.ч. ПДВ, що дорівнює 1 100 000,00 грн. (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору, до моменту підписання цього Договору покупець сплатив продавцю кошти в розмірі 2 525 500,00 грн., в т.ч. ПДВ, що дорівнює 420 916,67 грн.

Згідно з п. 4.2. Договору, покупець зобов'язався сплатити решту грошових коштів продавцю в розмірі 4 074 500,00 грн., в т.ч. ПДВ 679 083,33 грн. після підписання цього Договору до 01 жовтня 2012 року шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

У своїх поясненнях по суті спору та у письмовому клопотанні про залучення Федерації профспілок України у якості іншого відповідача у справі відповідач зазначив, що позивачем було сплачено на його користь 6 600 000,00 грн. на виконання умов договору купівлі-продажу від 29.09.2010р., а також надано відомості щодо подальшого розпорядження одержаними коштами та відповідні докази стосовно цих обставин.

Згідно положень ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статті 12 ЦК України добросовісність поведінки особи презюмується.

Зважаючи на положення ч. 1 ст. 35 ГПК України, враховуючи факт визнання позивачем та відповідачем обставин сплати коштів за договором купівлі-продажу від 29.09.2010р. та відсутність відомостей, які могли б слугувати підставою для обґрунтованих сумнівів щодо добросовісності поведінки позивача стосовно виконання ним свого обов'язку щодо сплати коштів за вказаним договором, суд дійшов висновку, що факт сплати позивачем коштів на користь відповідача за договором купівлі-продажу від 29.09.2010р. в сумі 6 600 000,00 грн. є встановленим у передбаченому законом порядку.

Судом також встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2011 року по справі № 47/296, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2014, позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 29.09.2010 нежилого приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд. 4-8, загальною площею 621,00 кв.м. вартістю 6 600 000,00 грн., укладений між Українським закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур", як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз", як покупцем. Визнано право власності за державою в особі Фонду державного майна України, м. Київ на нежиле приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд. 4-8, загальною площею 621,00 кв. м. вартістю 6 600 000,00 грн. Витребувано у власність держави в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз" нежиле приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд. 4-8, загальною площею 621,00 кв.м. вартістю 6 600 000,00 грн.

Вказаним судовим рішенням, зокрема встановлено, що Приватне акціонерне товариство "Укрпрофтур" не являлось власником проданого за вказаним вище договором нерухомого майна, оскільки воно не вибувало на його користь із державної власності у встановленому законом порядку.

Згідно ч. 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Зважаючи на те, що рішенням Господарського суду міста Києва 13.12.2011 року по справі № 47/296, договір купівлі-продажу від 29.09.2010 нежилого приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд. 4-8, загальною площею 621,00 кв.м. вартістю 6 600 000,00 грн., укладений між Українським закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур", як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Благодійний союз", як покупцем, визнано недійсним, а позивачем було сплачено відповідачеві за вказане майно грошові кошти в розмірі 6 600 000,00 грн. на виконання недійсного договору, що було підтверджено сторонами, відповідач на підставі ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України зобов'язаний повернути позивачу грошові кошти в розмірі 6 600 000,00 грн., що ним були отримані на підставі недійсного правочину.

Відповідно до п. 2.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і, з урахуванням припису частини першої статті 58 ГПК, бути об'єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе).

Враховуючи наведене, на підставі ст. 216 ЦК України суд вправі застосувати наслідки недійсності правочину одночасно із визнанням правочину недійсним. Законом не встановлено виключень із цього правила щодо випадків, коли лише одна із сторін недійсного правочину зобов'язана повернути другій одержане за цим правочином. Виходячи із цього, обов'язок однієї сторони недійсного правочину повернути іншій стороні одержані за цим правочином кошти не ставиться законом у залежність від обставин передачі останньою одержаного за таким договором майна його законному власнику.

У зв'язку із цим обставини щодо передачі позивачем одержаного за договором купівлі-продажу від 29.09.2010р. нерухомого майна Фонду державного майна України не стосуються даного спору та не мають жодного правового значення для його вирішення.

Таким чином, оскільки відповідачем не було надано суду доказів належного виконання свого обов'язку щодо повернення позивачеві грошових коштів в розмірі 6 600 000,00 грн., що ним були одержані на підставі правочину, який в судовому порядку був визнаний недійсним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу, покладаються на відповідача в розмірі 73 080,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "УКРПРОФТУР" (ідентифікаційний код 02605473, 02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, будинок 2), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАГОДІЙНИЙ СОЮЗ" (ідентифікаційний код 35893156, адреса: 04050, м. Київ, вулиця Мельникова, будинок 12), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти в розмірі 6 600 000,00 грн. (шість мільйонів шістсот тисяч гривень) та судові витрати в розмірі 73 080,00 грн. (сімдесят три тисячі вісімдесят гривень). Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 28.05.2015р.

Суддя Ю.В. Цюкало