ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2007 р. | № 1/231-06-5703 |
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів: | Грейц К.В. –головуючого, Муравйова О.В., Бакуліної С.В., |
розглянувши касаційну скаргу | КП “Білгород - Дністровськводоканал” |
на постанову | від 21.11.2006 |
Одеського апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду Одеської області № 1/231-06-5703 |
за позовом | КП “Білгород - Дністровськводоканал” |
до | Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “Лиман” |
про | спонукання укласти договір |
за участю представників: - позивача | не з’явились |
- відповідача | Златова С.П. |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Одеської області від 13.09.2006 у справі №1/231-06-5703 (суддя Гарник Л.Л.) позовні вимоги КП „Білгород -Дністровськводоканал” до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку „Лиман” про спонукання до укладення договору задоволені, відповідача зобов'язано укласти з КП „Білгород – Дністровськводоканал” договір на послуги водопостачання та водовідведення.
Рішення мотивовано нормами ст. 19 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання”, ст. 1 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” та Статутом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку „Лиман”, з яких вбачається, що договір про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення повинен укладатись саме з Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку „Лиман”, а не з власниками квартир, як вважає відповідач.
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду (у складі головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів Гладишевої Т.Я., Лавренюк О.Т.) здійснюючи апеляційну перевірку в зв’язку зі скаргою відповідача, постановою від 21.11.2006 рішення у справі скасувала, в задоволенні позовних вимог відмовила.
Постанову мотивовано тим, що укладення договору з Об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків не є обов'язковим, оскільки таке Об’єднання у розумінні ст. ст. 1, 19, 29 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” не є споживачем питної води, має статус управителя, а не балансоутримувача, власники квартир у будинках, що належать до ОСББ “Лиман”, - споживачі послуг по водовикористанню та водовідведенню - бажають самостійно укладати договори на надання таких послуг з КП “Білгород –Дністровськводоканал”.
КП “Білгород - Дністровськводоканал” з постановою у справі не згодне, в поданій касаційній скарзі просить її скасувати, рішення у справі залишити без змін.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що, за його переконанням, згідно ст. 1 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” та рішення виконкому Білгород-Дністровської міської ради від 18.01.2002 Комунальне підприємство “Білгород –Дністровськводоканал” є виробником житлово-комунальних послуг, виконавцем таких послуг є суб’єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, тобто ОСББ “Лиман”, тому договір про надання цих послуг в багатоквартирному будинку має укладатись саме з ним, а не безпосередньо з власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем, укладання подібного договору згідно п. 4 ст. 19 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” можливо тільки з власником приватного будинку.
Представники скаржника своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.
Склад колегії суддів, якою згідно ухвали від 03.01.2007 прийнята до провадження касаційна скарга у справі, змінено розпорядженням В.о. Голови судової палати Вищого господарського суду України від 18.01.2007 № 02-12.2/10.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, вимога про зобов’язання відповідача укласти договір про надання послуг з водопостачання та водовідведення обґрунтована позивачем нормами ст. 19 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання”, ст. ст. 1, 25 Закону України „Про житлово-комунальні послуги”.
Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій дійшли прямо протилежних висновків щодо обов’язковості укладення такого договору з відповідачем, оцінюючи його правовий статус як управителя багатоквартирних житлових будинків по вул. Анісімова, 4 та по вул. Плавневій, 97 в м. Білгород-Дністровську.
Колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що для вирішення переддоговірних спорів необхідно, з’ясувавши яке саме право позивача порушене відповідачем і чи підлягає воно судовому захистові, встановити коло обставин, пов’язаних дотриманням загальних умов і порядку укладення господарських договорів, встановлених законодавством.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За загальними правилами цих кодексів відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюється на основі господарських договорів.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 641 цього кодексу передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Отже, укладенню договору має передувати пропозиція (оферта), що за своєю юридичною природою є односторонньою угодою, внаслідок якої виникають певні правові наслідки для сторони, що запропонувала укласти договір (оферента), при цьому, такі правові наслідки пов’язані не з самим фактом вчинення оферти, а з фактом її отримання іншою стороною.
За приписами частин 1, 2, 3, 4 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, проект договору, викладений як єдиний документ, надається у двох примірниках другій стороні, яка, одержавши проект, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог ч. 1 цієї статті, тобто підписує договір і скріплює його печаткою, і повертає один примірник договору другій стороні у 20-денний строк, а за наявності заперечень щодо окремих умов договору –складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у той же строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Таким чином, з системного аналізу зазначених норм слід дійти висновку, що оферта у вигляді проекту договору з усіма істотними умовами і у двох примірниках, які з метою вираження наміру особи, яка зробила оферту, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття, мають бути підписаними оферентом і скріпленими його печаткою, спрямовується іншій стороні договору для реалізації нею прав на акцепт згідно ст. 642 Цивільного кодексу України і виконання обов’язків, встановлених ст. 181 Господарського кодексу України.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач лише під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції і на його вимогу надав не підписаний і не скріплений печаткою бланк договору без номеру і дати, а також односторонній акт від 05.04.2005 про відмову відповідача отримати проект договору, що у відповідності до приписів вищезазначених норм не може вважатись доказом оферти, здійсненої у встановленому порядку.
Колегія суддів зазначає, що відсутність оферти з боку позивача унеможливлює задоволення його позову про зобов’язання укласти договір в примусовому порядку ще й тому, що на виконання вимог ч. 3 ст. 84 ГПК України у спорі про спонукання укласти договір в резолютивній частині вказуються умови, на яких сторони зобов’язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
Суд апеляційної інстанції на зазначену обставину уваги не звернув і скасував рішення суду першої інстанції та відмовив в задоволенні позову з інших підстав, які, однак, не вплинули на результат вирішення спору.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, залишення рішення суду першої інстанції без змін і скасування постанови суду апеляційної інстанції про відмову у позові.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.11.2006 у справі № 1/231-06-5703 господарського суду Одеської області залишити без змін.
Касаційну каргу КП “Білгород –Дністровськводоканал” залишити без задоволення.
Головуючий К.В.Грейц
Судді О.В.Муравйов
С.В.Бакуліна