КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 18.12.2008                                                                                           № 37/210

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Зеленіна  В.О.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 Від прокуратури м. Києва – Карпенко Н. М. – по посвідченню.

Від прокуратури м. Севастополя – не з’явився.

Від Міністерства вугільної промисловості України – Недобай О. В. – по довіреності.

Від ДП “Пансіонат “Ізумруд” – Степаненко Ю. М. – по довіреності.

Від відповідача 1 – Корнілова Ю. Є. – по довіреності.

Від відповідача 2 – не з’явився.

Від третьої особи – не з’явився.

 

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Указ"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 20.10.2008 р.

 у справі № 37/210  

 за позовом                               Першого заступника прокурора м. Севастополя в інтересах держави вособі Міністерства вугільної промисловості України та Державного підприємства (ДП) “Пансіонат “Ізумруд”  

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Бриг-А"

                                                  Севастопольської міської державної адміністрації

              

 третя особа відповідача           ТОВ "Указ"

 про                                                   зобов"язання вчинення певних дій та визнання недійсними актів.

 

ВСТАНОВИВ:

 

Перший заступник прокурора м. Севастополя звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства вугільної промисловості України та ДП “Пансіонат “Ізумруд” до ТОВ “Бриг-А”, Севастопольської міської державної адміністрації про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею   1,1886 га від 12.09.2003 р., який був укладений між Севастопольською міською державною адміністрацією та ТОВ “Бриг-А”; зобов’язання повернути у постійне користування ДП “Пансіонат “Ізумруд” земельну ділянку площею 1,1886 га, розташовану в адміністративних межах м. Севастополя в урочищі Ласпі.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.10.2008 р. у справі № 37/210 позов Першого заступника прокурора м. Севастополя в інтересах держави в особі Міністерства вугільної промисловості України та ДП “Пансіонат “Ізумруд” до ТОВ “Бриг-А” та Севастопольської міської державної адміністрації, за участю третьої особи – ТОВ “Указ” про зобов’язання вчинення певних дій та визнання недійсними актів був повністю задоволений.

Зокрема, було визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,1886 га від 12.09.2003 р., який був укладений між Севастопольською міською державною адміністрацією та ТОВ “Бриг-А”; зобов’язано ТОВ “Бриг-А” повернути у постійне користування ДП “Пансіонат “Ізумруд” земельну ділянку площею 1,1886 га, розташовану в адміністративних межах м. Севастополя в урочищі Ласпі.

Згідно цього ж рішення стягненню з ТОВ “Бриг-А” та Севастопольської міської державної адміністрації в доход Державного бюджету України підлягає по 42 (сорок дві) грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита та по 59 (п’ятдесят дев’ять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ “Бриг-А” та ТОВ “Указ” звернулись з апеляційними скаргами, в яких просять його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважають, що воно було прийняте по неповно з’ясованим обставинам з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2008 р. апеляційні скарги ТОВ “Бриг-А” та ТОВ “Указ” були прийняті до провадження, розгляд справи № 37/210 був призначений на 11.12.2008 р.

11.12.2008 р. представники прокуратури м. Севастополя, відповідача 2 та третьої особи у судове засідання не з’явились, у зв’язку з чим розгляд даної справи був відкладений на 18.12.2008 р.

18.12.2008 р. представники прокуратури м. Севастополя, відповідача 2 та третьої особи у судове засідання знову не з’явились.

Згідно ст. 75 ГПК України, справа переглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційні скарги та відзиви на них, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, прокуратури м. Києва, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Голови Севастопольської міської державної адміністрації № 2032-р від 11.11.1999 р. “Про вилучення із землекористування ВО “Укрвуглеґеологія” земельних ділянок загальною площею 1,5583 га і надання їх ТОВ “Бриг-А” для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу в Урочищі Ласпі” було вилучено з постійного користування Виробничого об’єднання шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглеґеологія” частину земельних ділянок загальною площею 1,5583 га, які використовуються для обслуговування пансіонату “Ізумруд”, і надано ТОВ “Бриг-А” земельну ділянку площею 1,5583 га для будівництва і обслуговування бази відпочинку, а саме – земельну ділянку площею 1,1886 га для будівництва та обслуговування бази відпочинку – в постійне користування; земельну ділянку площею 0,3563 га для реконструкції та обслуговування очисних споруд – в постійне користування; земельну ділянку площею 0,0134 га для благоустрою та обслуговування пляжу бази відпочинку – в постійне користування строком до 01.01.2015 р.

Пунктом 2.3 згаданого вище розпорядження було зобов’язано ТОВ “Бриг-А” в місячний строк з дня видання розпорядження укласти з ВО шахтної геології та технічного буріння “Укрвуглеґеологія” договір на встановлення земельного сервітуту.

25.11.1999 р. ТОВ “Бриг-А” Севастопольською міською державною адміністрацією було надано Державний акт про право постійного користування землею за № 902 на земельну ділянку площею 1,5583 га.

12.09.2003 р. розпорядженням Голови Севастопольської міської державної адміністрації № 1458-р “Про продаж земельної ділянки, розташованої в урочищі Ласпі, яка знаходиться в постійному користуванні ТОВ “Бриг-А” для будівництва і обслуговування рекреаційного комплексу” було прийняте рішення продати ТОВ “Бриг-А” земельну ділянку площею 1,1886 га, розташовану в адміністративних межах м. Севастополя за межами населених пунктів в урочищі Ласпі для будівництва і обслуговування рекреаційного комплексу з віднесенням земельної ділянки до категорії земель рекреаційного призначення.

На виконання вказаного розпорядження Голови Севастопольської міської державної адміністрації за № 1458-р 12.09.2003 р. між Севастопольською міською державною адміністрацією (продавцем) та ТОВ “Бриг-А” (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу (викупу) земельної ділянки, згідно з умовами якого продавець передав у власність покупця земельну ділянку, що є предметом цього договору, яка раніше була надана у постійне користування покупцеві для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу в урочищі Ласпі з віднесенням земельної ділянки до категорії земель рекреаційного призначення.

Перший Заступник прокурора м. Севастополя, вважаючи, що даний договір суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. ст. 127, 133 Земельного Кодексу України, звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства вугільної промисловості України та ДП “Пансіонат “Ізумруд”, про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,1886 га від 12.09.2003 р., який був укладений між Севастопольською міською державною адміністрацією, а також з вимогою повернути у постійне користування ДП “Пансіонат “Ізумруд” земельну ділянку, площею 1,1886 га, розташовану в адміністративних межах м. Севастополя в урочищі Ласпі.

Судом враховано, що частиною першою статті 36№ Закону України “Про прокуратуру” передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною третьою згаданої вище статті звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб є лише однією з форм такого представництва. Саме на випадок реалізації прокуратурою даної форми представництва інтересів держави в суді частиною другою статті 2 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в  інтересах держави  в особі  органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (частина друга статті 29 цього Кодексу).

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Відповідно до п. 4 роз’яснення ВГСУ “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999 р. № 02-5/111, якщо чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов’язаних з визнанням угод недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статті 2 ГПК. Отже, крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.

Прокурор чи його заступник, звертаючись до господарського суду в інтересах держави з заявою про визнання договору недійсним, зазначає у ній позивачем державний орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього договору, і визначає відповідачами, як правило, обох контрагентів за договором. Виняток можуть становити випадки, коли одним з контрагентів є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається другий контрагент.

Матеріали справи свідчать, що предметом даного спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,1886 га від 12.09.2003 р., який був укладений між Севастопольською міською державною адміністрацією та ТОВ “Бриг-А”, а також повернення у постійне користування ДП “Пансіонат “Ізумруд” земельної ділянки, площею 1,1886 га, розташованої в адміністративних межах м. Севастополя в урочищі Ласпі.

У позовній заяві Першого Заступника прокурора м. Севастополь зазначається, що оскільки ДП “Пансіонат “Ізумруд” засноване на державній власності і фінансується із бюджету, то безпідставне вилучення у позивача спірної земельної ділянки, на якій знаходиться держане майно, порушує економічні інтереси держави.

Таким чином, у позовній заяві вказано, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовано необхідність їх захисту. Крім того, зазначено державний орган (Міністерство вугільної промисловості України), який уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах та права якого порушуються внаслідок укладання оспорюваного договору та вилучення земельної ділянки у ДП “Пансіонат “Ізумруд”.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Першого Заступника прокурора м. Севастополь підлягають задоволенню. При цьому колегією береться до уваги наступне.

Відповідно до п. 10 роз’яснення ВГСУ “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999 р. № 02-5/111 відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.

Спірний договір був укладений між Севастопольською міською державною адміністрацією та ТОВ “Бриг-А” 12.09.2003 р., тобто в період дії Цивільного Кодексу УРСР 1963 р., а, отже, до спірних правовідносин застосовуються норми Цивільного Кодексу УРСР 1963 р.

Згідно статті 4 Цивільного Кодексу УРСР цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов’язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій – з актів планування; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання цивільно-правових наслідків.

Статтею 3 Земельного Кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно статті 127 Земельного Кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору) органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до цього Кодексу. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачі не надали суду доказів того, що на момент укладання договору купівлі-продажу на земельній ділянці були розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать ТОВ “Бриг-А” на праві власності, а також не надані належні докази, які б підтверджували, що продаж земельної ділянки був здійснений на конкурентних засадах (аукціон, конкурс).

Таким чином, судом встановлено, що при укладанні спірного договору були порушені вимоги ч. 2 ст. 127 Земельного Кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору).

Крім того, згідно ч. 1 ст. 150 Земельного Кодексу України до особливо цінних земель відносяться землі, зокрема, коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Земельна ділянка, яка є предметом спірного договору, належить до особливо цінних земель, а, отже, її вилучення допускається лише у випадках встановлених ч. 2 ст. 150 Земельного Кодексу України.

Зокрема, згідно ч. 2 ст. 150 Земельного Кодексу України земельні ділянки особливо цінних земель (коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму), що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об’єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв’язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об’єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловий та виробничих споруд, пов’язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Тобто, в розумінні наведеної норми, продаж земельної ділянки, площею 1,1886 га, розташованої в адміністративних межах м. Севастополя в урочищі Ласпі, був можливий для будівництва об’єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв’язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об’єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов’язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Відповідачами не надано суду доказів прийняття відповідної постанови Кабінетом Міністрів України або рішення Севастопольської місцевої ради, яке погоджено Верховною Радою України.

Крім того, чинним законодавством, зокрема, Земельним Кодексом України, взагалі не передбачено продаж особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, для будівництва будинку відпочинку приватної форми власності.

Таким чином, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при укладанні договору купівлі-продажу Севастопольська міська державна адміністрація діяла з перевищенням наданих їй повноважень та не мала права виступати продавцем земельної ділянки, площею 1,1886 га, розташованої в адміністративних межах м. Севастополя в урочищі Ласпі.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, розпорядження Голови Севастопольської міської державної адміністрації № 1458-р від 12.09.2003 р. “Про продаж земельної ділянки, розташованої в урочищі Ласпі, яка знаходиться в постійному користуванні ТОВ “Бриг-А” для будівництва і обслуговування рекреаційного комплексу”, на виконання якого був укладений спірний договір, у судовому порядку визнаний неправомірним та скасований постановою Господарського суду м. Севастополя від 22.08.2008 р. у справі № 5020-5/66-7/101-12/490, яка була залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2008 р. у справі № 22-а-825/08.

Згаданою вище постановою встановлено, що надання земельної ділянки, площею 1,1886 га, розташованої в адміністративних межах м. Севастополя в урочищі Ласпі, а згодом у власність ТОВ “Бриг-А”, здійснено Севастопольською міською державною адміністрацією з порушенням встановленого законом порядку вилучення (викупу) та продажу земельних ділянок.

Статтею 48 Цивільного Кодексу УРСР встановлено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Отже, колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спірна угода не відповідає вимогам закону, зокрема, ч. 2 ст. 127 Земельного Кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору) та ч. 2 ст. 150 Земельного Кодексу України, спрямована на незаконне відчуження об’єкта права власності українського народу – землі як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави, а, отже, порушує інтереси держави, що в свою чергу є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,1886 га від 12.09.2003 р., який був укладений між Севастопольською міською державною адміністрацією та ТОВ “Бриг-А”.

За таких обставин, позовні вимоги першого заступника Прокурора м. Севастополя щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,1886 га від 12.09.2003 р. є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 152 Земельного Кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ст. 210 Земельного Кодексу України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Судом встановлено, що порушений порядок придбання земельних ділянок державної власності у власність юридичними особами, який встановлений Земельним Кодексом України.

Оскільки земельна ділянка була неправомірно вилучена розпорядженням Голови Севастопольської міської державної адміністрації № 2032-р від 11.11.1999 р. “Про вилучення із землекористування ВО “Укрвуглеґеологія” земельних ділянок загальною площею 1,5583 га і надання їх ТОВ “Бриг-А”, що встановлено згаданою вище постановою Господарського суду м. Севастополя від 22.08.2008 р. у справі № 5020-5/66-7/101-12/490, яка була залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2008 р. у справі  № 22-а-825/08, а також приймаючи до уваги те, що вище вказане розпорядження в судовому порядку скасоване, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що земельна ділянка, площею 1,1886 га, яка розташована в урочищі Ласпі та передана ТОВ “Бриг-А” згідно розпорядження Голови Севастопольської міської державної адміністрації № 1458-р від 12.09.2003 р. та договору купівлі-продажу від 12.09.2003 р., підлягає поверненню у постійне користування ДП “Пансіонат “Ізумруд”.

Доводи третьої особи та відповідача щодо застосування фактів, які встановлені рішенням Господарського суду м. Києва від 23.10.2003 р. у справі № 3/609, у відповідності до статті 35 Господарського процесуального Кодексу України, обґрунтовано не були прийняті до уваги місцевим господарським судом з огляду на наступне.

Статтею 35 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом вказаної статті важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори, зокрема, третейського суду), є суб’єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається.

Отже, повна тотожність суб’єктного складу спору є обов’язковою умовою преюдиціальності щодо сторін.

В даному випадку рішення Господарського суду м. Києва у справі № 3/609 від 23.10.2003 р. не має преюдиціального значення в розумінні статті 35 Господарського процесуального Кодексу України, оскільки суб’єктний склад учасників спору у справі         № 3/609 та у даній справі є різним.

Що стосується заяви відповідача про застосування позовної давності, то колегією береться до уваги наступне.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 р. правила Цивільного Кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Таким чином, оскільки строк пред’явлення позову не сплив до набрання чинності Цивільним  Кодексом України, то обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про те, що до даних правовідносин слід застосовувати правила про позовну давність, встановлені Цивільним Кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 Цивільного Кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 статті 261 Цивільного Кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У своїй апеляційній скарзі ТОВ “Бриг-А” посилається на те, що прокуратурою              м. Севастополя, як позивачем, було пропущено строк позовної давності для звернення за захистом прав та інтересів держави в особі Міністерства вугільної промисловості та ДП “Пансіонат “Ізумруд”, оскільки про спірний договір купівлі-продажу від 12.09.2003 р. прокуратурі м. Севастополя було відомо з 2003 р., про що свідчить вихідний номер на позовній заяві прокурора м. Севастополя від 11.12.2003 р. № 08/1-9627-03.

Статтею 267 Цивільного Кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Місцевий господарський суд обґрунтовано та правомірно взяв до уваги той факт, що постановою Господарського суду м. Севастополя від 22.08.2008 р. у справі № 5020-5/166-7/101-12/490 за позовом ДП “Пансіонат “Ізумруд” до Севастопольської міської державної адміністрації, ТОВ “Бриг-А” було визнано недійсним та скасовано розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 1458-р від 12.09.2003 р. “Про продаж земельної ділянки, розташованої в урочищі Ласпі, яка знаходиться у постійному користуванні ТОВ “Бриг-А” для будівництва і обслуговування рекреаційного комплексу”; визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на землю серії КМ          № 150739, виданого Севастопольською міською державною адміністрацією 16.09.2003 р.

Вказана вище постанова була залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2008 р. у справі № 22-а-825/08.

Зважаючи на важливість для розгляду справи вказаної обставини, а також враховуючи той факт, що право держави в особі Міністерства вугільної промисловості України та ДП “Пансіонат “Ізумруд” порушене та підлягає захисту, колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що строк позовної давності був пропущений з поважних причин, а тому підлягає поновленню.

Статтею 53 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк. Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду.

Місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про поважність причин пропуску позовної давності та правомірно його відновив, захистивши порушені права та інтереси держави в особі позивачів.

У своїй апеляційній скарзі скаржник – ТОВ “Бриг-А” стверджує, що суд першої інстанції позбавив його можливості надати суду докази для встановлення фактичних обставин справи, чим порушив норми процесуального права.

Колегія вважає таке твердження скаржника безпідставним з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що провадження Господарським судом м. Києва у даній справі було порушено 21.05.2008 р. Починаючи із вказаного моменту та до винесення рішення від 20.10.2008 р. у справі № 37/210 скаржник неодноразово мав можливість надати усі необхідні докази.

Крім того, Господарським судом м. Києва у відповідності до ст. 53 ГПК України строк розгляду справи було подовжено на один місяць, що, в свою чергу, також надавало можливість скаржнику залучити наведені у апеляційній скарзі докази.

Статтею 101 ГПК України передбачено, що додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Скаржником у апеляційній скарзі не наведено підстав неможливості подання суду першої інстанції довідки від 23.02.2007 р. та Технічної документації по обстеженню земельної ділянки площею 1,1886 га. На думку колегії, така можливість у скаржника була, оскільки вказані документи датуються ще 2007 роком.

Що стосується посилань скаржника – ТОВ “Бриг-А” на практику Європейського суду, то колегія вважає за доцільне зазначити наступне.

Скаржником помилково тлумачаться рішення Європейського суду з прав людини у справі “Федоренко проти України” та рішення Європейського суду з прав людини у справі “Стретч проти Сполученого королівства”, оскільки наведена скаржником практика Європейського суду з прав людини не може бути застосована до даних спірних правовідносин, оскільки стосується саме “виправданого очікування” права власності.

Згідно ст. 82 Земельного Кодексу України юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Згідно ст. 125 Земельного Кодексу України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Таким чином, самого факту “виправданого очікування” права власності скаржника у сенсі практики Європейського суду з прав людини не було, оскільки скаржником було набуто право власності на підставі договору купівлі-продажу від 12.09.2003 р., а правомочність розпорядження – на підставі Державного акту на право власності від 16.09.2003 р.

Колегія вважає безпідставним твердження скаржника – ТОВ “Указ” про те, що місцевий господарський суд при розгляді даної справи не врахував подані ТОВ “Бриг-А” довідки від 04.09.2003 р. щодо знаходження на земельній ділянці площею 1,1886 га в урочищі Ласпі нерухомого майна, що належить останньому, оскільки предметом розгляду даної справи не є встановлення факту наявності або відсутності об’єктів нерухомого майна на зазначеній вище земельній ділянці.

Враховуючи  викладене вище, судова  колегія  вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 20.10.2008 р. у справі  № 37/210  відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального Кодексу  України,  Київський апеляційний господарський суд, –

     

ПОСТАНОВИВ:

 

1.          Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Бриг-А” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Указ” на рішення Господарського суду  м. Києва від 20.10.2008 р. у справі  № 37/210 – залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду м. Києва від 20.10.2008 р. у справі  № 37/210 – залишити без змін.

3.          Матеріали справи № 37/210 повернути Господарському суду              м. Києва.

     

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 29.12.08 (відправлено)