ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

за участю представників сторін:

від позивача -Фек Н.В.

     відповідача -не з'явився

                                                               ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 27 липня 2006 року (суддя Л.Станько) позов задоволено, стягнуто з відповідача 2 332 грн. заборгованості.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 1 листопада 2006 року (судді Х.Мурська, Л.Давид, Г.Кордюк) зазначене рішенням суду від 27 липня 2006 року скасоване, в позові відмовлено з огляду на недоведеність.

В касаційній скарзі дочірня компанія “Укртрансгаз” національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” в особі філії “Управління магістральних газопроводів “Львівтрансгаз”, не погоджуючись з прийнятим по справі судовим актом апеляційної інстанції, просить його скасувати з огляду на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а рішення господарського суду Львівської області від 27 липня 2006 року залишити без змін.

Заслухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом Львівської області та Львівським апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, і з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, зобов'язання між сторонами виникли на підставі усної домовленості, згідно якої суб`єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 виставив позивачу рахунок за № НОМЕР_1 на суму 8 415 грн. за оплату вартості проживання в готелі "Еней" гостей в трьох номерах з 16.09.2004 року по 19.09.2004 року.

Факт оплати позивачем зазначеного рахунку, що підтверджується платіжним дорученням від 14.09.2004 року НОМЕР_2, свідчить про укладення між сторонами договору на підставі статті 181 Господарського кодексу України шляхом прийняття замовлення до виконання.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов'язання за договором виконав, надавши позивачу відповідні номери в готелі "Еней", проте позивачем не були використані ці номери 16.09.2004 року.

За твердженням позивача, відповідачем були надані послуги на суму 6 303 грн., що підтверджується актом обслуговування від 20.09.2004 року та актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.11.2005 року, а тому відповідач повинен відшкодувати частину понесених позивачем витрат.

Колегія суддів, не погоджується з таким твердженням з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарські зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Для вирішення питання про застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, суд мав з'ясувати наявність у діях відповідача протиправної поведінки, заподіяння позивачу збитків, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, наявність вини.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачем відповідно до вимог статей 32, 34 Господарського процесуального кодексу України не надано суду доказів відмови відповідача приймати клієнтів позивача чи надання послуг неналежної якості або неналежним чином, доказів попередньої відмови позивача від заброньованих номерів та доказів того, що понесені позивачем витрати були зумовлені саме невиконанням відповідачем зобов'язань за договором, тобто наявність причинного зв'язку між вказаними витратами та протиправною поведінкою відповідача, а тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 903 Цивільного кодексу України якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже невикористання позивачем заброньованих номерів не дає йому права вимагати повернення сплачених коштів.

Інші посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги також не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками апеляційного суду та не доведені відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, посилання скаржника на неправильне застосування Львівським апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті судового акта є безпідставними.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального права.

Керуючись статтями 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, суд

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 1 листопада 2006 року у справі № 4/1372-13/185 залишити без змін, а касаційну скаргу дочірньої компанії “Укртрансгаз” національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” в особі філії “Управління магістральних газопроводів “Львівтрансгаз” -без задоволення.