ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

01 лютого 2007 р.

№ 4/55

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого –судді

Дерепи В.І.

суддів :

Грека Б.М. –(доповідача у справі) Стратієнко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Головного інформаційно-обчислювального центру “Державне підприємство “Національна енергетична компанія “Укренерго”

на  постанову

Київського апеляційного господарського суду від 03.10.06

у справі

№ 4/55

господарського суду

м. Києва

за позовом

Головного інформаційно-обчислювального центру “ Державне підприємство “Національна енергетична компанія “Укренерго”

до	1.          Товариства з обмеженою відповідальності “Елтіс Україна Електротехнік”, 2.          Український науково-дослідний проектно-вишукувальний та конструкторсько-технологічний інститут “Укрсільенергопроект”

про	стягнення 12803,34 грн.

за участю представників від:

позивача

Самопал В.С. (дов. від 29.12.06)

відповідача

Чебеняк М.А. (дов. від 30.01.07), Джума Л.М. (дов. від 12.04.06)

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальності “Елтіс Україна Електротехнік” (з врахуванням уточнення позовних вимог) 9892,82 грн. неотриманих доходів за користування приміщенням за період з 01.01.03 по 24.09.03, а також 697,02 грн. збитків, понесених позивачем у зв'язку з несплатою відповідачем-1 комунальних та експлуатаційних послуг.

Рішенням господарського суд м. Києва від 22.06.06 (суддя
Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.06 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Кондес Л.О., суддів: Куровського С.В., Михальської Ю.Б.), в позові відмовлено з тих підстав, що статтею 440 ЦК УРСР не передбачено можливості стягнення упущеної вигоди.

Не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти рішення про задоволення позову.  Касаційна скарга мотивована невірним застосуванням судом ст.ст. 37, 48 Закону України “Про власність” та ст.ст. 4, 6, 148, 440, 469, Цивільного кодексу УРСР.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Наказу Міністерства палива та енергетики України №303 від 22.05.02 та акту приймання-передачі від 01.10.02, позивачу передані приміщення 130 кв. м., до складу яких входила і частина (47,2 кв.м.) кімнати №116. Інша частина цього приміщення була передана позивачу по акту приймання-передачі від 23.12.02. Таким чином, з 23.12.02 позивачу належить кімната №116 на праві повного господарського відання.

Відповідно до договору оренди №12 від 12.09.02 та додаткової угоди від 30.12.02, відповідач-1 орендував у відповідача-2 ряд нежитлових приміщень, в тому числі, і кімнату №116. Термін дії договору було встановлено до 31.12.03. Матеріалами справи підтверджено, що відповідач-1 сплачував в установленому порядку орендну плату відповідачу-2 до 24.09.03. А з цього часу звільнив кімнату №116 та передав її по акту від 24.09.03.

Звертаючись з позовом, позивач просить стягнути з відповідача-1 збитки, завдані внаслідок безпідставного користування кімнатою №116. Відмовляючи в позові, суди мотивували свою правову позицію тим, що статтею 440 ЦК УРСР не передбачено можливості стягнення упущеної вигоди, до того ж, спірне приміщення не планувалося здавати в оренду. Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитися з такою правовою позицією господарських судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Оскільки приміщення було передане 24.09.03 (а відтак, і правовідносини припинилися) до 01.01.04, тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України. Відповідно до статті 4 ЦК УРСР, цивільні права виникають в тому числі, з дій осіб, які хоч і непередбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Такими діями, зокрема, можна визнати фактичне використання приміщення, внаслідок чого виникає обов'язок оплатити таке користування. Тому висновок судів про те, що позивач не має права вимагати оплати користування протягом 9 місяців його приміщенням, є помилковим.

Разом з тим, сума, яка є предметом позову не дослідувалася судами попередніх інстанцій, не перевірялася її законність та обґрунтованість. Судами не давалася правова оцінка тому факту, що відповідач-1 сплачував в установленому порядку орендну плату відповідачу-2 (в тому числі, за спірний період), а останній її приймав. Не визначено, з кого в даному випадку має бути стягнута дана сума, та відповідно, норми якого Цивільного кодексу мають застосовуватися до цих правовідносин. Так, за змістом п.4 Перехідних положень Цивільного кодексу України, він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. А відтак, при вирішенні спору між позивачем та відповідачем-1 мають застосовуватися норми ЦК УРСР (оскільки правовідносини між ними припинилися до 01.01.04), а при вирішенні спору між позивачем та відповідачем-2 –норми Цивільного кодексу України, чинного на момент розгляду спору.

В той же час, відповідно до статті 469 ЦК УРСР, яка кореспондується зі ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі. В той же час, статтею 193 Цивільного кодексу України встановлено, що валютні  цінності віднесено  до одного з видів майна, які мають відповідний порядок вчинення з ними правочинів, що встановлюється  законом. Згідно з п. 1 статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного  регулювання  і валютного контролю”, валютними цінностями є валюта України, тобто грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України. Валюта України розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України. Тобто, гроші є одним із видів майна, а отже, приписи ст.1212 Цивільного кодексу України повинні застосовуватися до стягнення безпідставно перерахованих коштів.

Оскільки судами невірно визначено правовий зміст позовних вимог та не досліджено суму позову, а також не визначено особу, яка зобов'язана оплатити користування приміщенням позивача, а всилу ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд не уповноважений досліджувати докази та встановлювати обставини справи, то ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для  даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ч.1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного інформаційно-обчислювального центру “Державне підприємство “Національна енергетична компанія “Укренерго” задовольнити частково, рішення господарського суд м. Києва від 22.06.06 та  постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.06 у справі
№ 4/55 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Головуючий - суддя                                                                      В. Дерепа

Судді                                                                                                    Б. Грек

                                                                                                    Л. Стратієнко