ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

01 лютого 2007 р.

№ 35/396

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого –судді

Дерепи В.І.

суддів :

Грека Б.М. –(доповідача у справі) Стратієнко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Дніпрообленерго” в особі Нікопольського району електричних мереж

на  рішення

господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.06

у справі

№ 35/396

господарського суду

Дніпропетровської області

за позовом

Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Дніпрообленерго” в особі Нікопольського району електричних мереж

до	Приватного підприємства “Агрофірма “Славутич”

про	стягнення 12345,71 грн.

за участю представників від:

позивача

Ган В.В. (дов. від 10.11.05)

відповідача

не з'явилися, були належно повідомлені

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.06 задоволено частково позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Дніпрообленерго” в особі Нікопольського району електричних мереж до Приватного підприємства “Агрофірма “Славутич” про стягнення плати за перевищення договірних обсягів споживання електричної енергії в травні  2005 р.

ВАТ “ЕК “Дніпрообленерго” в особі Нікопольського району електричних мереж не може погодитись з даним рішенням і вважає, що при винесенні рішення судом невірно застосовані норми матеріального права , а саме: ст. 230, 231 ГК України та ст.26 Закону України “Про електроенергетику”. З урахуванням допущених порушень норм матеріального права, суб’єкт касаційного оскарження просить змінити рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Заслухавши суддю-доповідача та представника позивача, касаційна інстанція, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевірила застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи та встановлених обставин, 29.01.02 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 3б про постачання електричної енергії ВАТ “ЕК “Дніпрообленерго” для споживачів Дніпропетровської області строком дії до 31.12.02. Даний договір є пролонгований, що слідує із змісту п.11.4 договору. За умовами договору, позивач зобов’язався постачати електричну енергію в обумовлених обсягах, а відповідач –оплачувати в строки, встановлені договором. Додатком до договору на травень 2005 року сторони встановили обсяг споживання електроенергії (120 тис. кВт/год), проте за вказаний місяць спожито
26,142 тис. кВт/год. Факт споживання електроенергії понад встановлений ліміт не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи.

Суд першої інстанції при прийнятті рішень про часткове задоволення вимог, виходив із положень ст.26 Закону України “Про електроенергетику”, що санкція є господарською правовою відповідальністю за правопорушення в сфері господарювання та за своєю правовою природою є штрафною. Таким чином, суд при ухваленні рішень застосував норми ст.233 ГК України та ст. 83 ГПК України, зменшивши чотирикратну вартість різниці списаної і договірної величини електроенергії з 12345,71 грн. до 3086,43 грн.

Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарських зобов’язань.

За змістом ст.231 ГК України розмір штрафних санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання, незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Згідно ч.1 ст.27 Закону України “Про електроенергетику”, споживання електричної енергії понад граничні величини є правопорушенням, що тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Згідно ст.233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Таким чином, не можна погодитись з доводами скаржника про те, що суд необґрунтовано застосував приписи ст. 233 ГК України та зменшив розмір штрафу за споживання електроенергії понад обумовлений договором обсяг, оскільки обставини застосування ст.233 ГК України були встановлені судом, і наявним у справі доказам дана належна правова оцінка. Встановлення нових обставин справи та переоцінка докази, які були предметом оцінки суду першої інстанції, не входить до компетенції господарського суду  касаційної інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, висновки суду першої інстанції в даній судовій справі є законними та обґрунтованими, а отже, доводи наведені в касаційній скарзі відхиляються з підстав наведених вище.

З огляду на наведене, та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Дніпроенерго” залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.06 по справі № 35/396 – без змін.

Головуючий - суддя                                                                      В. Дерепа

Судді                                                                                                    Б. Грек

                                                                                                    Л. Стратієнко