ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2007 р. | № 05/2870 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., –головуючого |
Катеринчук Л.Й. |
Ткаченко Н.Г. |
розглянувши касаційну скаргу | Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Росток» |
на постанову | Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.09.2006 |
у справі господарського суду | № 05/2870 Черкаської області |
за позовом | Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Росток» |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергогазінвестсоюз» |
треті особи, що не заявляє | самостійних вимог на стороні позивача 1. Уманська об’єднана державна податкова інспекція 2. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Черкаській області |
третя особа, що не заявляє | самостійних вимог на стороні відповідача Іноземне підприємство «Агро продукти Вільд-Україна» |
про | визнання договору купівлі-продажу недійсним |
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача | Нікіфоров В.Ю., ліквідатор, призначений ухвалою суду 16.03.2006 у справі №14/547 |
від відповідача | не з’явилися |
від третьої особи -Іноземного підприємства “Агропродукти Вільд Україна” | Басистий М.В., доруч 08.12.2006, посвідчене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубар Н.В. по реєстру № 5371. |
від третьої особи Уманської ОДПІ | не з’явилися |
від третьої особи Регіонального відділення ФДМУ по Черкаській області | не з’явилися |
ВСТАНОВИВ :
22 травня 2006 Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство “Росток” (далі : “Позивач”), звернулося до господарського суду Черкаської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергогазінвестсоюз” (далі: “Відповідач”) про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна
№ 59-14/02-2002 від 14.02.2002р. без клопотання про поновлення строків позовної давності.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 03.07.2006р. позовні вимоги задоволено повністю. Договір купівлі-продажу від 14.02.2002р. № 59-14/02-2002, укладений між СВАТ “Росток” та ТОВ “Енергогазінвестсоюз” про відчуження рухомого та нерухомого майна на загальну суму 438 498 грн., яке знаходиться за адресою: с. Вільшанка, Жашківського р-ну, Черкаської області визнано недійсним. Стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим що, всупереч п. п. 8.2.4, 8.3.4, 5.1 Статуту підприємства позивача, продаж майна було здійснено без належної процедури прийняття рішення зборами акціонерів та відповідного погодження з боку спостережної ради. Крім того, враховуючи ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що голова правління товариства позивача на день укладення договору не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності. Водночас, зваживши на п. 8.6.1 ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, відсутність дозволу Уманської ОДПІ у позивача на відчуження спірного майна, що знаходилося у податковій заставі з 01.12.1998р., місцевий господарський суд дійшов висновку про порушення законодавства, яке регулює податкову заставу та визнав договір недійсним з моменту його укладення, як такий, що не відповідає вимогам закону.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Черкаської області 03.07.2006р. та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, застосувати позовну давність.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду 25.09.2006 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі - продажу. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що установчими документами позивача не передбачалось попереднього прийняття рішення зборів акціонерів позивача про відчуження спірного майна, а регламентовано порядок подальшого затвердження таких угод зборами акціонерів та спостережною радою, фактична передача майна за спірною угодою свідчить про її схвалення органами управління позивача, доводи про існування податкової застави майна боржника на момент відчуження визнані апеляційним судом необґрунтованими. Згідно до поданого відповідачем клопотання апеляційним судом застосовано норми законодавства про позовну давність щодо визнання спірної угоди недійсною.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач звернувся з касаційною скаргою до ВГСУ, в якій просив скасувати Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.09.2006 по справі №05/2870 та залишити в силі рішення господарського суду Черкаської області від 03.07.2006, аргументуючи порушенням п.8 Порядку застосування податкової застави органами державної податкової служби, затвердженого Наказом ДПА України №338 від 28.08.2001, статті 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, статей 48, 112, 113 Цивільного кодексу УРСР, статей 257, 261 Цивільного кодексу України, статей 35, 41, 107-111, 110.10 ГПК України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши представників сторін та третіх осіб дійшла висновку, про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
За приписами статті 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону.
Відповідно до статті 25 Цивільного кодексу УРСР юридична особа діє на підставі статуту (положення).
Згідно з частиною 2 статті 63 Цивільного кодексу УРСР наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.
Як встановлено судами, 14.02.2002р. між СВАТ “Росток”(продавець) та ТОВ “Енергогазінвестсоюз”(покупець), було укладено договір купівлі-продажу № 59-14/02-2002 (а. с. 9) (далі –договір) відповідно до п. 1.1. якого, продавець (позивач) передає у власність покупця (відповідача) рухоме та нерухоме майно за додатком, який є невід’ємною частиною даного договору, а покупець приймає майно та здійснює оплату вартості майна, визначену договором. Умовами угоди було визначено ціну предмету відчуження, порядок передачі набутого майна шляхом укладення акту приймання передачі та перехід права власності на майно після підписання сторонами акту приймання-передачі. Від імені продавця спірний договір підписано головою правління Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Росток»Лановенком М.М.
14.02.2002р., на виконання умов п. 2.1 та 2.2 договору, сторони підписали акт прийому передачі майна за договором купівлі-продажу № 59-14/02-2002 (а. с. 10), за яким продавець передає покупцеві майно, що є предметом купівлі-продажу. Від імені продавця зазначений акт підписано головою правління Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Росток»Лановенком М.М.
08.02.2005р. постановою господарського суду Черкаської області по справі № 14/147 позивача визнано банкрутом, про що зазначено в ухвалі господарського суду Черкаської області від 16.03.2006р по справі № 14/147 (а. с. 30)., якою ліквідатором позивача призначено арбітражного керуючого Нікіфорова І.К., який як новий керівник позивача звернувся з позовом до суду про визнання недійсною спірної угоди в травні 2006 року.
Апеляційним судом встановлено, що відповідно до п. 5.1. Статуту позивача (а. с. 11а-17), статутний фонд позивача становить 10 500 000 000 грн. ( 105 000 грн.) та згідно з п. 8.2.4 Статуту, до компетенції вищого органу товариства належить затвердження угод про відчуження майна на суму, що становить 50% і більше статутного фонду товариства.
Апеляційним судом також було встановлено, що згідно пункту 8.3.4 Статуту позивача відчуження майна на суму що перевищує 10 % статутного фонду товариства погоджується Спостережною радою товариства.
Пунктом 8.5.5 Статуту позивача підтверджується, що голова правління вправі без доручення здійснювати дії від імені Товариства, він уповноважений укладати угоди від імені Товариства (а.с.16).
В контексті наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність належних доказів в обґрунтування обов’язку попереднього погодження спірної угоди зборами акціонерів боржника та його спостережної ради, прийняв до уваги наступне схвалення спірного договору шляхом вчинення дій по передачі майна покупцю згідно акту приймання-передачі .
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з наведеними висновками апеляційного суду та не вбачає порушення норм матеріального права при обґрунтуванні висновків суду про компетентність попереднього керівника позивача Лановенка М.М. на укладення спірної угоди та її наступне схвалення шляхом вчинення дій на її виконання .
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність належних доказів перебування майна позивача, яке було предметом спірного договору в податковій заставі на момент його укладення.
При цьому касаційним судом приймається до уваги наступне: на момент укладення договору купівлі-продажу по предмету спору інститут податкової застави регулювався Законом України №2181-111 “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а також нормативними актами, прийнятими на його виконання . Рішенням Конституційного Суду України від 24.03.2005 №2-рп/2005 визнано неконституційними положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону №2181-111 відповідно до якого право податкової застави поширюється на всі види активів платника податків, які перебували в його власності на день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде права власності в майбутньому. Конституційний Суд України вказав, що в податкову заставу можуть включатися активи платника податків лише на суму, адекватну сумі податкового боргу, а не на всі активи платника податків, незалежно від суми податкового боргу.
Відтак, належними доказами про наявність податкової застави на момент укладення спірної угоди могли бути докази про суму податкового боргу на момент укладення спірної угоди та відповідний Акт опису майна переданого в податкову заставу на забезпечення виконання зобов’язань платника податків по існуючому податковому боргу. Як встановлено апеляційним судом, позивачем не було надано доказів в обґрунтування суми податкового боргу на момент укладення відчуження майна по предмету спору.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційної інстанції про недоведення позивачем обставин існування податкової застави предмету відчуження на момент посвідчення спірного договору та не вбачає порушення апеляційним судом статті 34 ГПК України при здійсненні оцінки доказів у справі щодо їх належності та допустимості.
Доводи скаржника про неправомірність застосування апеляційним судом позовної давності спростовуються аналізом приписів статті 101 ГПК України, яка визначає обов’язок апеляційного господарського суду за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглянути справу, а також приписів пункту 7 Перехідних положень Цивільного Кодексу України, згідно якого до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше, а також приписів статей 71, 75, 80 ЦК УРСР (в редакції 1963) про обов’язок суду застосування позовної давності та про те, що закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові. Про обов’язкове застосування позовної давності за приписами Цивільного кодексу УРСР зазначено в Постанові Верховного суду України 15.10.2002 у справі №4/202.
Колегією суддів Вищого господарського суду України відхиляються доводи скаржника про доведення факту підроблення спірного договору Постановою про порушення кримінальної справи від 20.04.2006 (а.с.32) та листом Державного комітету статистики по Черкаській області №05-2-9/1738 від 16.05.2006 про неподання річної фінансової звітності у 2002-2003 роках (а.с.26), як такі, що відповідно до приписів статті 35 ГПК України не є преюдиційними. При цьому колегія суддів погоджується з висновками апеляційної інстанції про недоведення позивачем обставин підробки спірного договору.
Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень касаційної інстанції, погоджується з висновками апеляційного суду та не вбачає порушення приписів матеріального та процесуального права для скасування постанови апеляційної інстанції.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Росток»залишити без задоволення.
2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.09.2006 залишити без змін.
Головуючий Б. Поляков
Судді Л. Катеринчук
Н. Ткаченко