ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" лютого 2009 р. Справа № 11/162-08
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ляхевич А.А.
суддів: Вечірка І.О
Зарудяної Л.О.
при секретарі Кулик О.А. ,
за участю представників сторін:
від позивача: Логвінова В.В. - довіреність №54 від 04.08.2008 р. (брав участь у судовому засіданні 05.02.2009 р.),
від відповідача: не з"явився,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Конкурент", м.Бар Вінницької області
на рішення господарського суду Вінницької області
від "12" листопада 2008 р. у справі № 11/162-08 (суддя Матвійчук В.В.)
за позовом Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України", м. Київ
до Приватного підприємства "Конкурент", м.Бар Вінницької області
про стягнення 281283,83 грн.
з оголошеною згідно ст.77 ГПК України перервою в судовому засіданні
з 05.02.2009 р. по 24.02.2009 р.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Вінницької області від 12.11.2008 р. у справі №11/162-08 позов Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" до Приватного підприємства "Конкурент" задоволено та стягнуто з ПП "Конкурент" на користь позивача 201372,18 грн. основного боргу, 60411,65 грн. штрафу, 2812,84 грн. витрат зі сплати державного мита та 118,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Житомирського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі відповідач вказує, що згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
При цьому, вважає, що оскільки п.п.3.2.1. п.3.2. договору №2-23 від 03.09.2007р. передбачено, що суму 40350,00 грн. покупець перераховує на рахунок постачальника на умові 100% передоплати.
Проте, оскільки будь-якої попередньої оплати партії товару проведено не було, скаржник вважає, що сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, тому договір №2-23 від 03.09.2007 р. є неукладеним, тобто, не тягне за собою жодних юридичних наслідків для сторін, а отже, буд-які позовні вимоги позивача про стягнення боргу на підставі неукладеного договору №2-23 від 03.09.2007р. не могли бути задоволені судом.
Слід зазначити, що скаржник не направив свого представника в судове засідання 05.02.2009 р., направивши на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання додаткових доказів, які мають суттєве значення для об"єктивного розгляду справи.
Після оголошення 05.02.2009р. перерви в судовому засіданні, про що апеляційним господарським судом винесено ухвалу, 24.02.2009 р. представник відповідача в судове засідання також не з"явився.
24.02.2009 р. до суду від відповідача надійшла факсограма (вх.№60 від 24.02.2009 р.), в якій останній зазначив, що на його адресу не надходили від суду будь-які процесуальні документи по даній справі, у зв"язку з чим просив повідомити його про результат судового засідання 05.02.2009 р., а у випадку відкладення - повідомити про дату та час судового засідання для подання ПП "Конкурент" доказів про часткове погашення боргу перед позивачем.
З даного приводу слід зазначити, що ухвала суду від 05.02.2009 р. про оголошення перерви в судовому засіданні до 24.02.2009 р., якою, зокрема, зобов"язано сторони надати в судове засідання платіжні документи щодо сплати боргу відповідачем, була надіслана ПП "Конкурент" 06.02.2009 р., що підтверджується відповідним реєстром суду, тобто своєчасно, у відповідності до ст.87 ГПК України (розсилаються не пізніше п’яти днів після їх прийняття або вручаються їм під розписку, якщо інше не передбачено цим Кодексом). При цьому, ухвала надіслана скаржнику рекомендованим з повідомленням листом та за адресою: м.Бар, вул.Червоноармійська, 9, яку сам відповідач зазначив і в апеляційній скарзі, і в клопотаннях від 04.02.2009 р. та від 24.02.2009 р.
Вручення примірника ухвали представникові ПП "Конкурент" 11.02.2009р. підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення №432208 (а.с.68).
Таким чином, представник ПП "Конкурент" право на участь у засіданні суду апеляційної інстанції не використав, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений був належним чином, що підтверджується вищенаведеним та спростовує викладене у клопотанні відповідача від 24.02.2009 р.
Крім того, в абз.4 п.п.3.6 п.3 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на викладене та з урахуванням приписів ст.101 ГПК України, нез"явлення в судове засідання сторін, повідомлених належним чином про дату, час та місце апеляційного розгляду справи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті за наявними матеріалами справи.
Позивач подав апеляційному господарському суду відзив на апеляційну скаргу (а.с.55-56).
Представник позивача у засіданні 05.02.2009 р. проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши в повному обсязі законність та обґрунтованість оскаржуваного судового акту, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у справі - Державним підприємством "Державний резервний насіннєвий фонд України" (постачальник) та Приватним підприємством "Конкурент" (покупець) укладено договір №2-23 поставки насіння від 03.09.2007 р. (а.с.9), за яким постачальник зобов"язався передати у власність покупця насіння озимих сільськогосподарських рослин, а покупець прийняти це насіння та оплатити його відповідно до умов вказаних у цьому договорі (п.1.1. договору).
Згідно п.2.1.1. постачальник зобов"язався передати у власність покупця протягом п"яти днів після виконання ним п.3.2.1 та п.7.1. даного договору, згідно умов, затверджених Міністерством аграрної політики України від 01.07.2006 р. насіння озимої пшениці сорту "Краснодарська 99" еліта, в кількості 50,5 т по ціні 2690,004 грн.; озимої пшениці сорту "Ремеслівна" еліта, в кількості 25т по ціні 2690,000 грн. та озимої пшениці сорту "Поліська 90" еліта, в кількості 25 т по ціні 2690,004 грн.
Відповідно до п.3.1. договору, загальна вартість цього договору становить 270345,41 грн. (з ПДВ).
У відповідності до п.3.2. договору, розрахунок проводиться покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника поетапно:
- суму в розмірі 40350 грн. на умові 100% передоплати;
- суму в розмірі 229995,41 грн. поетапно, а саме:
- у 2007 році: 701,81 грн. до 03 жовтня; 500 грн. до 03 листопада; 500 грн. до 03 грудня;
- у 2008 році: 500 грн. до 03 січня; 500 грн. до 03 лютого; 500 грн. до 03 березня; 500 грн. до 03 квітня; 500 грн. до 03 травня; 500 грн. до 03 червня; 500 грн. до 03 липня; 500 грн. до 03 серпня; 224293,60 грн. до 01 вересня.
Тобто, кінцевий розрахунок мав бути здійснений до 01 вересня 2008 року.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов вказаного договору позивач згідно накладних №2-43 від 14.09.2007р. та №2-46 від 21.09.2007р. поставив відповідачу 96,44 т насіння озимої пшениці загальною вартістю 259423,99 грн., а відповідач на підставі довіреностей серії ЯОА №193561 від 14.09.2007 р. та серії ЯОА №193567 від 21.09.2007 р. отримав вказаний товар, факту отримання товару відповідач не заперечує.
Проте, як вбачається з наявних у матеріалах справи банківських виписок від 11.09.2007р., від 20.09.2007 р., від 21.12.2007 р., від 05.02.2008 р., від 17.10.2008 р., відповідач свої зобов‘язання за договором поставки щодо здійснення розрахунків за отриманий товар виконав частково, а саме в сумі 58051,81 грн. В іншій частині, зобов"язання з оплати поставленого за договором насіння відповідачем не було виконано, що стало підставою для звернення Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення 216372,18 грн. боргу, 64911,65 грн. штрафу та судових витрат.
Згідно заяви від 28.10.2008 р. (а.с.26-28), позивач просив стягнути з відповідача 201372,18 грн. заборгованості, а також штраф у за порушення умов договору поставки у розмірі 60411,65 грн.
Рішенням, що оскаржується, позов Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України", м. Київ до Приватного підприємства "Конкурент" було задоволено у повному обсязі.
Судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з таким рішенням місцевого господарського суду з наступних підстав.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правовідносини, які виникли між сторонами за своїм характером являються господарськими, виходячи зі змісту ст.ст. 173, 174 ГК України, як такі, що виникли з господарського договору, і відповідно до ст.1 Господарського кодексу України є предметом його регулювання.
Згідно статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтями 526, 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічне положення містить ст.193 Господарського кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не оплатив отриману від позивача продукцію своєчасно та у повному обсязі, сплативши лише 58051,81 грн., у зв"язку з чим заборгованість становить 201372,18 грн. (259423,99 грн. - 58051,81 грн.). Враховуючи викладене, позов щодо стягнення з відповідача суми основного боргу правомірно задоволений місцевий господарським судом.
Таким чином, згідно встановлених обставин справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов"язань за договором поставки насіння №№ 2-23.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до п.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Умовами контракту (п.4.1.) передбачено, що за несвоєчасне проведення розрахунків, передбачених у розділі 3 цього договору, покупець сплачує продавцеві штраф у розмірі 30% від всього залишку заборгованості.
Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
У відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ч.2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
В той же час, судовою колегією враховується, що частиною другою статті 9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України, та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Так, в даному випадку, сторони обумовили сплату неустойки за несвоєчасне проведення розрахунків у розмірі 30% від всього залишку заборгованості, що, як вбачається з викладеного, на думку судової колегії, не суперечить чинному законодавству України.
Судом враховується також, що 03.09.2007 р. сторони підписали та скріпили печатками договір №2-23 поставки насіння без будь-яких зауважень, отже, підписуючи договір, відповідач у відповідності з п.3 ст.181 Господарського кодексу України погодився з його умовами, у тому числі й застосуванням штрафних санкцій. При цьому, відповідач не скористався своїм правом, закріпленим п.4 ст.181 Господарського кодексу України щодо надання протоколу розбіжностей до договору, а також п.5 ст.231 Господарського кодексу України, яким передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов’язання спір може вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
За таких обставин, перевіривши розрахунок позивача, місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій відповідно до п.4.2. договору у розмірі 60411,62 грн.
Стосовно доводів апеляційної скарги проте, що договір №2-23 поставки насіння є неукладеним, то такі доводи спростовуються самим змістом даного договору, з якого вбачається погодження сторонами всіх істотних умов згідно ст.180 Господарського кодексу України (предмет, ціну та строк дії договору). Крім того, як уже зазначалось, матеріалами справи підтверджується виконання даного договору, а тому доводи скаржника з даного приводу судова колегія вважає надуманими та такими, що не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, у суді першої та апеляційної інстанції.
Відповідно до ст.4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. В даному випадку, відповідач не обґрунтував своїх заперечень належними та допустимими засобами доказування. Таким чином, особа, що подала апеляційну скаргу, не використала в повній мірі наданих їй процесуальним законом прав щодо змагальності під час розгляду спору.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Рішення господарського суду рішення господарського суду Вінницької області від 12 листопада 2008 р. у справі №11/162-08 є законним та обґрунтованим, тому його слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Вінницької області від 12 листопада 2008 р. у справі №11/162-08 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Конкурент", м.Бар Вінницької області - без задоволення.
2. Справу №11/162-08 повернути до господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя Ляхевич А.А.
судді:
Вечірко І.О
Зарудяна Л.О.
віддрук.прим.:
1 - до справи
2 - позивачу
3 - відповідачу
4- в наряд