У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 21 грудня 2006 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Синельниківського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2004 року щодо ОСОБА_1.

         Вироком місцевого суду

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,

уродженку с. Хадабулак Олов¢янінського

району Читинської області Російської Федерації,

жительку м. Синельниково Дніпропетровської

області, судимості не має,

визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України. На підставі ст. 1 п. “б”, ст. 8 Закону України “Про амністію” від 5 липня 2001 року її звільнено від відповідальності, що передбачена санкцією зазначеної статті.

Постановлено стягнути із засудженої на користь:

 - потерпілого ОСОБА_2  на  відшкодування матеріальної шкоди - 1895 грн. 33 коп., моральної - 12 000 грн.;

- потерпілої ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди - 70 грн. 44 коп., моральної - 2 000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2004 року апеляцію засудженої залишено без задоволення, а вирок щодо неї - без зміни.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 12 жовтня 2004 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Як визнав суд, 5 липня 2001 року, приблизно об 11 годині 30 хвилин, ОСОБА_1, керуючи автомобілем ВАЗ ІНФОРМАЦІЯ_2 державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись у північному напрямку автошляхом Дніпропетровськ-Мелітополь, на перехресті з дорогою, що веде до с. Новоолексіївка Синельниківського району Дніпропетровської області, грубо порушила вимоги п.12.3 Правил дорожнього руху України. При здійсненні обгону мотоцикла під керуванням водія ОСОБА_2, допустила із ним зіткнення. Внаслідок ДТП потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості.

У касаційному поданні, що надійшло до Верховного Суду України у передбачений законом строк, прокурор просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд через істотне порушення кримінально-процесуального та неправильне застосування кримінального законів.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, котрий підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у поданні, колегія суддів знаходить подання підставним і таким, що підлягає задоволенню.

Рішення місцевого суду щодо доведеності винуватості засудженої і правильності кваліфікації злочинних дій винної, у поданні не оскаржується.

Разом із тим, визнавши ОСОБА_1 винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України 2001 року, суд припустився помилки, котру не виправив апеляційний суд.

Апеляційний суд розглянув скаргу ОСОБА_1 у межах апеляційних вимог засудженої і не вправі був погіршувати її становище.

Згідно із вимогами ст. 335 КПК України, суд у резолютивній частині вироку обов'язково повинен був вказати кримінальний закон, за яким особу визнано винною, а також призначити покарання за кожним обвинуваченням.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 року № 7, у резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені вид і розмір як основного, так і додаткового покарання.

Як убачається зі справи і на що підставно вказує у поданні прокурор, місцевий суд обґрунтовано визнавши ОСОБА_1 винною, всупереч вимогам кримінально-процесуального закону і відповідних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України не призначив ОСОБА_1 ні основного, ні додаткового покарання і не вказав у вироку мотиви прийнятого рішення.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про амністію” від 5 липня 2001 року, який набрав чинності 21 липня 2001 року, винна особа, має бути звільнена від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, засуджена за злочин, що не є тяжким і, якщо вона має на утриманні неповнолітню дитину.

Згідно з ч. 2 ст. 12 КК України, злочин скоєний ОСОБА_1 є злочином невеликої тяжкості і був нею вчинений до набрання чинності Закону України  “Про амністію” від 5 липня 2001 року.

На утриманні ОСОБА_1 є син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження. Тобто до ОСОБА_1, можливо застосувати Закон “Про амністію” від 5 липня 2001 року за наявності дотримання вимог закону.

Колегія суддів вважає що внесення прокурором касаційного подання не порушує вимог ч. 2 ст. 397 КПК України.

З огляду на наведене, колегія суддів знаходить, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції в частині, що стосується призначення (непризначення) покарання підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, у зв'язку із істотним порушенням кримінально-процесуального закону.

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Вирок Синельниківського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2004 року щодо ОСОБА_1 в частині призначення покарання скасувати, а вказану справу направити до місцевого суду на новий судовий розгляд.

Судді :

Кравченко К.Т.                           Кривенда О.В.                        Шевченко Т.В.