У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

            Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України в складі:

розглянула у відкритому  судовому засіданні в м. Києві  30 січня 2007 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від  8 листопада  2006 року.

Цим вироком засуджено:

                                ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, громадянина України, українця, працюючого робочим ВАТ "Дніпрошина", мешканця с. Новомиколаївка Дніпропетровського району Дніпропетровської області, раніше  судимого:

- 27.09.2003р. за ст. 296ч.4, 69 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі,

·        за ч. 2 п. 2 ст. 115 КК України  - на 14 років позбавлення волі.

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, громадянку України,

працюючу ІНФОРМАЦІЯ_3 ДП ВО "ЮМЗ" ім. Макарова, мешканку с. Новомиколаївка Дніпропетровського району Дніпропетровської області, раніше не судиму

- за ч.1 ст. 126 КК України на 1 (один) рік виправних робіт з утриманням в доход держави 20% її заробітку.

      В строк відбування ОСОБА_2 покарання зараховано час перебування її під вартою з 26 травня 2006 року по 30 жовтня 2006р., і вона звільнена від призначеного покарання в зв'язку з його відбуттям.

За вироком суду ОСОБА_2 визнана винуватою в умисному завданні побоїв своєму малолітньому сину ОСОБА_3, а ОСОБА_1 -  в умисному вбивстві цієї  малолітньої дитини за наступних обставин.

З лютого 2006 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах і проживали в квартирі АДРЕСА_1.  Разом з ними мешкав і син ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 народження.

25 травня 2006 року у вечірній час між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на подвір'ї будинку НОМЕР_1  житлового масиву "Гранітний"  під час вживання спиртних напоїв виникла сварка. Після цього вони пішли додому. У цей же день близько 23 год. між ними на кухні квартири знову виникла сварка, і ОСОБА_2 заявила про свій намір забрати дитину і піти жити до своїх батьків. Після цього вона пішла у кімнату, де знаходився її малолітній син ОСОБА_3. Туди зайшов і ОСОБА_1  У цей час дитина стала плакати, і ОСОБА_2, з метою нанесення дитині побоїв, шкіряним ременем з металевими деталями не менше ніж три рази вдарила малолітнього сина по тулубу, завдавши йому фізичного болю. В цей момент у ОСОБА_1, який вважав, що малолітня дитина є причиною того, що у нього не складаються стосунки з ОСОБА_2, виник умисел на вбивство дитини на ґрунті  виниклих неприязних відносин до неї.  Для цього він схопив дитину рукою за шию і, відштовхнувши ОСОБА_2, яка впала, виніс ОСОБА_3 на балкон квартири, розташованої на другому поверсі будинку, звідки, з метою позбавлення його життя, викинув дитину на вулицю. В результаті зазначених дій ОСОБА_1 малолітньому ОСОБА_3 була заподіяна  тупа  сумісна травма тіла у виді закритої черепно-мозкової травми з численними переломами кісток основи і склепіння черепу, крововиливів  у м'які тканини голови, синців і саден на голові,  закритої тупої травми тулубу з розривом нижньої вени, струсу тіла з крововиливами в легені, праве передсердя, печінку та у виді інших пошкоджень. Смерть дитини настала від сумісної тупої травми тіла, що супроводжувалась закритою черепно-мозковою травмою і закритою тупою травмою тулуба з розвитком шоку.   

У касаційній скарзі  і доповненнях до неї засуджений ОСОБА_1 посилається на те, що дитину він не вбивав, явку з повинною та показання, в яких визнавав свою вину, давав на досудовому слідстві під впливом незаконних методів - застосування до нього фізичного насильства і морального тиску працівниками міліції. Вказує на те, що ОСОБА_2 обмовила його у вчиненні злочину, сама давала по справі непослідовні показання, на що не звернув увагу суд і безпідставно поклав ці показання в основу вироку. Не погоджується з тим, що до кримінальної відповідальності за вбивство дитини не притягнута ОСОБА_2 Зазначає, що по справі було порушено його право на захист, оскільки адвокат його фактично не захищав. З урахуванням викладеного, просить вирок суду скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд.

Вирок щодо ОСОБА_2 у касаційному порядку не оскаржений. 

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про законність і обґрунтованість вироку та безпідставність касаційної скарги засудженого ОСОБА_1, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі і доповненнях до неї, колегія суддів вважає, що  касаційна скарга  не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисного вбивства малолітньої дитини відповідає фактичним обставинам справи, обґрунтований сукупністю доказів, розглянутих у судовому засіданні, наведених у вироку і належно оцінених судом,  і є правильним.

Так, з матеріалів справи видно, що про вчинення вбивства  ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 народження, правоохоронні органи повідомив        26 травня 2006 року батько засудженого ОСОБА_1, якому це стало відомо від дружини.   При огляді зазначеного ним місця проживання його сина - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в їх квартирі на полу кімнати біля балкону був виявлений труп дитини зі слідами тілесних ушкоджень та з квартири вилучено шкіряний ремінь із  металевими заклепками. 

Як зазначала у своїх поясненнях і показаннях під час досудового слідства і в суді  мати засудженого - свідок  ОСОБА_4, вдень 26.05.2006р. син, прийшовши до неї зі своєю співмешканкою ОСОБА_2, на вимогу останньої говорити матері правду повідомив їй, що вбив сина ОСОБА_2 - ОСОБА_3.

ОСОБА_2 в своїх первинних поясненнях органам дізнання 26.05.2006р. і в подальшому при допитах під час досудового слідства і в судовому засіданні послідовно вказувала, що ОСОБА_1, з яким вона проживала однією сім'єю протягом півроку, погано ставився до її сина, часто, перебуваючи у нетверезому стані, бив його. 25.05.2006р. після вживання алкогольних напоїв із сусідами ОСОБА_1 побив її вдень в їх присутності, а потім і  ввечері вдома, на що вона заявила ОСОБА_1, що з дитиною покине його. Оскільки син плакав, вона побила його, вдаривши  декілька разів шкіряним ременем по тілу. Після цього ОСОБА_1, відштовхнувши її, забрав у неї дитину, яку взяв рукою за шию і виніс на балкон. Повернувшись з балкону без дитини, він забрав її - ОСОБА_2  з кімнати і не пускав туди, але під ранок вона чула, як він виходив на вулицю і щось приніс до кімнати з балконом. У подальшому виявилось, що це було тіло її сина. Про смерть дитини вона дізналася вранці 26.05.2006р. від ОСОБА_1, який визнав, що вдарив дитину по голові і кинув з балкона. 

Зазначені показання ОСОБА_2 підтвердила при відтворенні обстановки та обставин події, при очній ставці з ОСОБА_1

Деякі неточності в показаннях ОСОБА_2 суд правильно визнав такими, що не впливають на достовірність її показань по суті справи, оскільки пов'язані з її емоційним станом після вчиненого злочину і  суб'єктивним сприйняттям подій.   

Крім того, суд обґрунтовано визнав зазначені вище і наведені у вироку суду показання ОСОБА_2 достовірними, оскільки вони знайшли підтвердження іншими дослідженими по справі доказами, зокрема: даними, що характеризують ставлення ОСОБА_2 до сина, згідно з якими ОСОБА_2 характеризується  як мати, що піклувалася про сина, доглядала його,  до кінця 2005 року (тобто, часу, коли зійшлася з ОСОБА_1) регулярно показувала лікарям, виконувала всі їх призначення й рекомендації з догляду за дитиною, яка розвивалась нормально; показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 про негативне ставлення ОСОБА_1 до дитини і застосування ним до ОСОБА_3 фізичної сили; показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про перебування 25.05.2006р. ОСОБА_1 у нетверезому стані і побиття ним ОСОБА_2 під час їх сварки; даними явки з повинною і поясненнями ОСОБА_1 від 26.05.2006р. в частині визнання ним того, що ОСОБА_2  увечері 25.05.2006р. побила сина ременем, а він убив дитину, викинувши її з балкону; висновками судово-медичної експертизи, за якими на тілі трупа ОСОБА_3 виявлені тілесні ушкодження різного строку давності, у тому числі синці на тулубі, які могли виникнути 25.05.2006р. від дії наданого на дослідження шкіряного ременя із заклепками, а також виявлені сумісна тупа травма тіла (закрита черепно-мозкова травма з переломами кісток склепіння та основи черепу, закрита тупа травма тулубу з розривом вени) і ознаки струсу тіла, які могли виникнути у нетривалий проміжок часу перед смертю дитини в результаті ударів тупими твердими предметами чи ударів об такі, можливо, й при падінні тіла головою вниз з великої висоти (другого поверху) на м'який грунт (траву під балконом квартири), що потягло  смерть  від зазначених ушкоджень з розвитком шоку.

Сукупність наведених у вироку доказів свідчить про те, що ОСОБА_2, не заперечуючи і своєї вини в побитті сина ременем, давала достовірні показання щодо дій ОСОБА_1 по вбивству її сина ОСОБА_3, і при цьому не мала підстав для обмови засудженого ОСОБА_1. 

Твердження засудженого ОСОБА_1 у касаційній скарзі про те, що він обмовив себе у явці з повинною і первинних поясненнях під впливом незаконних методів - насильства з боку працівників міліції, є безпідставними. Це твердження перевірялось  як органами прокуратури з винесенням постанови про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції  (матеріали перевірки містяться у справі), так  і судом, який на підставі ретельного дослідження всіх доказів і показань ОСОБА_1 дійшов  правильного висновку про надуманість зазначеного твердження, навівши відповідні обґрунтування такого висновку  у вироку суду. З цим висновком  погоджується і колегія суддів.

Таким чином, суд належно оцінив усі докази по справі і обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_1 в умисному вбивстві малолітньої дитини. Кваліфікація дій засудженого ОСОБА_1 за ч.2 п. 2 ст. 115 КК України є правильною.

Підстав вважати, що вбивство дитини вчинила і ОСОБА_2, як про це зазначається у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1, по справі не встановлено, оскільки зібрані й досліджені по справі докази не підтверджують цього.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які тягнуть за собою скасування чи зміну вироку, по справі не встановлено.

Доводи ОСОБА_1 у касаційній скарзі про те, що  його захисник - адвокат ОСОБА_11 не здійснював його захисту належним чином, чим було порушено його право на захист, спростовуються  матеріалами справи. Як видно зі справи, ОСОБА_1  неодноразово роз'яснювалось право на захист, він просив, щоб його захищав саме адвокат ОСОБА_11, проти участі цього захисника у справі він не заперечував ні під час досудового слідства, ні в суді, про заміну захисника не просив. Даних про те, що захисник недобросовісно здійснював захист ОСОБА_1, у справі немає.

Покарання засудженому  ОСОБА_1 призначено у відповідності до вимог ст. 65 КК України в межах санкції статті КК України, за якою його засуджено, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Це покарання є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження нових злочинів.

З огляду на викладене, підстав для скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд, як про це просить засуджений у касаційній скарзі, або для зміни вироку колегія суддів не вбачає. 

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія  суддів

                                                             ухвалила:

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 листопада 2006 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Судді:

Кармазін Ю.М.                        Кліменко М.Р.                        Пошва Б.М.