У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого	Кравченка  К.Т.,
суддів	Канигіної  Г.В.,  Гошовської  Т.В.

 

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 18 січня 2007 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Василівського районного суду Запорізької області від 18 листопада 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 22 березня 2006 року.

 

         Вироком місцевого суду

 

ОСОБА_1,

                            ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,

уродженця с. Відножено

Василівського району Запорізької області,

жителя м. Дніпрорудне

Василівського  району Запорізької області,

судимості не має,

засуджено:

 

- за ч. 1 ст. 296 КК України на один рік позбавлення волі;

- за ч. 3 ст. 101 КК України 1960 року на сім років позбавлення волі;

- за ч. 1 ст. 263 КК України на два роки позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 263 КК України на один рік обмеження волі.

 

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 за сукупністю злочинів призначено сім років шість місяців позбавлення волі.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2, судові рішення щодо якого не оскаржуються.

 

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь потерпілих:

 

- ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди 1100 грн. та                         моральної - 10000 грн.;

- ОСОБА_4 на відшкодування матеріальної шкоди 872 грн. та моральної - 15000 грн.

 

         Як визнав суд, 12 листопада 1997 року, ОСОБА_1, у м. Олександрія Кіровоградської області, у особи невстановленої слідством, незаконно придбав (отримав у подарунок) “нунчаку”. Не маючи спеціального дозволу, з листопада 1997 року, засуджений зберігав вказану холодну зброю при собі та незаконно перевіз спочатку у квартиру АДРЕСА_1, а на початку березня 2004 року - у квартиру АДРЕСА_2 у тому ж місті.

 

         У січні 2004 року, ОСОБА_1, у приміському електропотязі сполученням Запоріжжя - Енергодар, у особи невідомої слідству, незаконно придбав армійський штик-ніж від автомата Калашникова, що є холодною зброєю, котрий незаконно переніс та зберігав у квартирі АДРЕСА_1, а на початку березня 2004 року - у квартирі АДРЕСА_3.

 

         Наприкінці квітня 2004 року, приблизно о 17 годині, ОСОБА_1 перебуваючи у парку “Панай” у м. Дніпрорудне, незаконно придбав (знайшов) вибухову речовину “амоніт” вагою 1050 г та відрізок запального шнура з капсулем детонатором № 8-Ж, котрі відносяться до боєприпасів, а також відрізок детонуючого шнура марки ДШЕ-12 довжиною 120 мм, що  містить вибухову речовину “ТЕН”. Вказану вибухову речовину та бойові припаси засуджений, не маючи передбаченого законом дозволу, незаконно переніс та зберігав у квартирі АДРЕСА_3.

 

         9 вересня 2000 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, з особливою зухвалістю, проти волі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, безпричинно перешкоджаючи їх відпочинку, вивели ОСОБА_4 із будинку АДРЕСА_4, а ОСОБА_5 - із будинку АДРЕСА_5. Після чого, на автомобілі “Москвич ІНФОРМАЦІЯ_2”, вивезли потерпілих до мосту через канал Сєверо-Рогачинської зрошувальної системи, що у двох кілометрах від с. Відножено, де тривалий час, приблизно до 23 години, брутально лаючись на адресу потерпілих, почергово руками та ногами завдавали їм удари по голові та тілу.

         Внаслідок злочинних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_5 було завдано фізичного болю, а потерпілому           ОСОБА_4 - тяжке тілесне ушкодження, від якого 26 вересня 2000 року він помер у лікарні м. Дніпрорудне.

 

         Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 22 березня             2006 року апеляція ОСОБА_1 залишена без задоволення, а вирок Василівського районного суду Запорізької області від 18 листопада 2005 року щодо нього - без зміни.

 

         Одночасно зазначений вирок щодо ОСОБА_2 в частині його засудження за ч. 3 ст. 101 КК України скасовано, а справу у цій частині закрито за недоведеністю його винності у заподіянні тілесних ушкоджень ОСОБА_4.

 

         Також виключено з вироку рішення суду про стягнення грошових сум на користь потерпілих  ОСОБА_4,ОСОБА_5.

 

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить судові рішення щодо нього скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Не оспорюючи законність його засудження за ч. 1 ст. 296 та ч. ч. 1, 2 ст. 263 КК України, вважає, що висновки суду щодо його винності у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 101 КК України 1960 року не відповідають фактичним обставинам справи, що на досудовому слідстві та у суді допущено неповноту та однобічність дослідження доказів у справі.

 

         Висновок суду першої інстанції щодо винності ОСОБА_1 в умисному заподіянні потерпілому ОСОБА_4. тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, стверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, і є правильним.

 

         Суд підставно послався на показання ОСОБА_1, який на досудовому слідстві визнавав, що у встановлений слідством час, разом із ОСОБА_2 у присутності ІНФОРМАЦІЯ_4а та братів ІНФОРМАЦІЯ_3, “розбирався” із ОСОБА_4 шляхом заподіяння йому ударів руками. ОСОБА_1 визнавав, що він завдав удари ОСОБА_6 рукою у голову. Винний також визнавав, що після його ударів у ОСОБА_4 носом пішла кров. Після побиття він разом із іншими особами, залишили ОСОБА_5 і ОСОБА_4 на місці побиття, а самі на автомобілі повернулися додому.

 

         Засуджений ОСОБА_2 як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні визнавав, що 9 вересня 2000 року, приблизно о 21 годині, перебуваючи в с. Відножено у стані алкогольного сп'яніння, за пропозицією ОСОБА_1 погодився “розібратися” із потерпілими. ОСОБА_4 і ОСОБА_5 забрали з дому, і, помістивши в автомобіль, яким керував ОСОБА_1, вивезли у безлюдне місце на берег каналу. Разом із ними приїхали брати ІНФОРМАЦІЯ_3 і ІНФОРМАЦІЯ_4.

         ОСОБА_2 пояснював, що він завдавав удари лише ОСОБА_5 Бачив побите обличчя та кров у ОСОБА_4, з яким “розбирався” ОСОБА_1

 

         Потерпілий ОСОБА_5 про обставини побиття його і ОСОБА_4 дав аналогічні показання.

 

         Крім того, ОСОБА_5 пояснював, що бачив, як ОСОБА_1 поливав водою голову ОСОБА_4, котрий був млявим і хрипів лежачи на землі.

 

         Свідок ІНФОРМАЦІЯ_4 підтвердив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в його та братів ІНФОРМАЦІЯ_3 присутності побили ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ОСОБА_4 був у стані алкогольного сп'яніння і від ударів падав. Він і брати ІНФОРМАЦІЯ_3 просили ОСОБА_1 припинити побиття.

 

         З показань свідка ОСОБА_7 вбачається, що ОСОБА_2 бив по обличчю ОСОБА_5, а ОСОБА_1 завдавав удари ОСОБА_4. руками. Він і його брат просили ОСОБА_1 і ОСОБА_2 припинити побиття, котре продовжувалося приблизно 20 хвилин і закінчилося лише після того, як ОСОБА_5 пообіцяв повернути майно Безнедільному В.

 

         ОСОБА_7 стверджував, що після побиття ОСОБА_4. було погано і його відливали водою. Побитих вони залишили на березі каналу. Ранком, приблизно о 5 годині наступного дня, бачив побитого ОСОБА_4 на тому ж місці, де вони залишили його після побиття ОСОБА_1.

 

         Свідчення ОСОБА_8 узгоджуються як із поясненнями його брата ОСОБА_7, так і показаннями потерпілого ОСОБА_5, та обох засуджених.

 

         На підставі показань вказаних осіб, суд зробив обгрунтований висновок, що ОСОБА_4 бив ОСОБА_1 і удари завдавав потерпілому у голову.

 

         Суд також підставно навів пояснення потерпілих ОСОБА_3,           ОСОБА_4, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, які доповнили пояснення, як   ОСОБА_1 і ОСОБА_2, так і безпосередніх свідків побиття потерпілих - ІНФОРМАЦІЯ_4а та братів ІНФОРМАЦІЯ_3, про події, що передували вчиненню злочину, так і після нього.

 

         Крім того, суд навів у вироку дані, що містяться у протоколах огляду місця події, відтворення обстановки та обставин події з участю обох винних, потерпілого ОСОБА_5 та свідків братів ІНФОРМАЦІЯ_3 і ОСОБА_13 про обставини і місце побиття ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також у протоколах очних ставок свідків, потерпілого ОСОБА_5 із іншими свідками та обома винними.

 

         На обгрунтування свого висновку про винуватість ОСОБА_1 у заподіянні ОСОБА_4. тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок чого настала смерть потерпілого, суд обгрунтовано послався на висновок комісійної судово-медичної експертизи та пояснення судово-медичного експерта ОСОБА_16, з яких видно, що між заподіянням тяжких тілесних ушкоджень і настанням смерті є прямий причинний зв'язок.

 

         Суд належним чином умотивував своє рішення з цього питання і воно є переконливим.

 

         Крім того, є рішення суду про те, що ОСОБА_2 не причетний до заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_4.

 

         Посилання засудженого на те, що суд безпідставно відкинув інші докази, у тому числі й висновки інших експертиз, не можна визнати підставними з огляду на наведені у вироку доводи суду.

 

         Не можна визнати підставними й посилання засудженого на неповноту та однобічність судового слідства, оскільки вони суперечать матеріалам справи і не грунтуються на них.

 

         Що стосується винності ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 206 КК України (1960 року), а також ч. 1 ст. 263 і ч. 2 ст. 263 КК України (2001 року), то судові рішення у цій частині також є правильними і обгрунтованими й не оскаржуються винним.

 

         Покарання ОСОБА_1 призначене правильно і підстав для його пом'якшення не знайдено.

 

         Порушень кримінально-процесуального закону, що тягнуть зміну чи скасування судових рішень, не виявлено.

 

         Керуючись статтею 394 КПК України, колегія суддів

 

у х в а л и л а:

 

         у задоволенні касаційної скарги засудженому ОСОБА_1 відмовити.

 

С у д д і:

 

Кравченко  К.Т.                            Гошовська  Т.В.                            Канигіна  Г.В.