У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 6 лютого 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора міста Києва зі змінами до нього на вирок Шевченківського районного суду міста Києва від       21 червня 2006 року щодо ОСОБА_1,

в с т а н о в и л а :

         зазначеним  вироком засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,

раніше не судиму,

- за ч.5 ст.27  і ч.1 ст.358 КК України на 1 рік обмеження волі;

- за ч.3 ст.358 КК України на 1 рік обмеження волі.

На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань їй визначено остаточне покарання у виді  обмеження волі строком на 1 рік 2 місяці.

Відповідно до ст.ст. 75, 76 КК України  ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком на 1 рік із покладенням обов'язку повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання.

ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона приблизно в жовтні 2003 року біля станції метро “Петрівка” АДРЕСА_1 домовилась із невстановленою досудовим слідством особою про виготовлення підробленого пенсійного посвідчення з метою його подальшого використання шляхом внесення в нього неправдивих відомостей на ім'я ОСОБА_2 та надала невстановленій особі свою власну фотокартку, чим вчинила пособництво в підробці документу. Невстановлена слідством особа вклеїла в бланк пенсійного посвідчення фотокартку ОСОБА_1 та внесла анкетні дані на ОСОБА_2, а також зробила запис “інвалідність дитинства 2-ої групи”, проставивши на першій та другій сторінках посвідчення відбитки круглих печаток Управління соціального захисту населення Мінської районної державної адміністрації, хоча  такий документ цією установою не видавався.

10.01.2006 року, перебуваючи у тролейбусі  маршруту №42, що рухався в напрямку зупинки станції метро “Шулявська” в м. Києві, ОСОБА_1 пред'явила підроблене пенсійне посвідчення від 11.10.2000 року на ім'я ОСОБА_2 контролерам КП “Київпастранс” із метою безкоштовного проїзду в транспорті, тобто використала завідомо підроблений документ.

У апеляційному порядку справа не переглядалась.

У касаційному поданні зі змінами до нього заступник прокурора міста Києва, посилаючись на  неправильне  всупереч вимогам  ч.3 ст. 61 КК України призначення ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі, оскільки вона має доньку, ІНФОРМАЦІЯ_2 р. народження, тобто дитину віком до чотирнадцяти років, а також на неможливість призначення їй інших покарань, просить вирок щодо ОСОБА_1 змінити, звільнивши її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 7 КПК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора на підтримання касаційного подання, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає  задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного у вироку злочину підтверджується доказами, дослідженими судом, і не заперечується у касаційному поданні.

Дії засудженої ОСОБА_1 правильно кваліфіковано за ч.5 ст.27 ч.1 ст.358,   ч.3 ст.358 КК України.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть зміну чи скасування вироку, перевіркою матеріалів справи не встановлено.

Проте, при призначенні засудженій ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі  суд допустив помилку.

Зокрема, відповідно до ст. 61 ч.3 КК України покарання у виді обмеження волі не застосовується  до жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років.

Як видно з матеріалів справи (а.с.77), на момент постановлення вироку               ОСОБА_1 мала дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, а тому у відповідності до вимог ст. 61 КК України їй не могло бути призначено таке покарання як обмеження волі.

До ОСОБА_1  також не може бути застосовано інше покарання, передбачене ч.1 ст.358, ч.3 ст.358 КК України (штраф, арешт),  оскільки при звільненні її від відбування покарання з випробуванням це тягне погіршення її становища.

Виходячи з того, що у випадку, коли санкцією статті, за якою засуджується особа, передбачено лише такі  основні покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані, за наявності підстав така особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 7 КПК України або звільнена від  покарання.

З огляду на те, що  до ОСОБА_1 з урахуванням її стану  не може бути застосоване  основне покарання у виді обмеження волі, а більш м'яке покарання за конкретних обставин справи призначати не можна, а також ураховуючи відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинені злочини відповідно до ст. 7 КПК України,  вирок суду підлягає зміні зі звільненням засудженої від покарання за ч.5 ст.27 ч.1 ст.358,   ч.3 ст.358 КК України.

Керуючись ст. ст. 394-396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

касаційне подання заступника прокурора міста Києва задовольнити.

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня 2006 року щодо ОСОБА_1 змінити:  звільнити її від призначеного судом покарання.

С у д д і:

Кармазін Ю.М.                          Кліменко  М.Р.                             Глос Л.Ф.