УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2015 р. Справа № 876/7341/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Кухтея Р.В., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 липня 2014 року у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені,

встановив:

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарської санкції за незабезпечення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інваліда і не зайнятих інвалідом.

Зазначає, що відповідачем порушені вимоги ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо нормативу робочих місць з працевлаштування інвалідів.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 липня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів оскаржило постанову суду першої інстанції. Вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, постанова винесена з порушенням норм матеріального права, просить її скасувати та прийняти нову про задоволення адміністративного позову.

В апеляційній скарзі зазначає, що оскільки відповідачем не вжито заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів, як це передбачено Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", то він повинен понести відповідальність передбачену частиною 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню, що є альтернативним зобов'язанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів відповідно до Закону. Застосування принципу вини, як умови відповідальності, пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання, однак, законом не передбачено звільнення від відповідальності у разі відсутності вини роботодавця.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому суд відповідно до ч.1 ст. 197 КАС України ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено, що за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій на підставі статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 (далі - Порядок) відповідачу було нараховано до сплати 7021,25 гривень адміністративно-господарських санкцій та пеню в розмірі 124,49 гривень, що підтверджується розрахунком вартості робочого місця, розміру адміністративно-господарських санкцій і пені, які належить сплатити ФОП ОСОБА_1 до державного бюджету.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що відповідач вживав необхідні заходи для працевлаштування інвалідів, а саме, надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, то вини в діях відповідача судом не встановлено, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць є необґрунтованим.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Частиною 1, 2 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частини 1, 2 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що підприємства,установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців так і на державну службу зайнятості.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідачем створене 1 робоче місце для працевлаштування інваліда та направлена до центру зайнятості відповідна звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інвалідів. Зокрема, з листа Монастириського районного центру зайнятості від 15.04.2013 року № 03/636 вбачається, що відповідачем протягом 2013 року направлялись звіти про наявність вільних робочих місць за формою 3-ПН для працевлаштування інвалідів щомісячно протягом року для працевлаштування інваліда на 1 робоче місце за професією продавця продовольчих товарів.

Судом встановлено, що відповідачем норматив по працевлаштуванню інвалідів у 2013 році не виконаний, однак суд вважає, що вини ФОП ОСОБА_1 в цьому немає, оскільки відповідач вжив необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню інвалідів, а саме, створив робоче місце відповідно до кількості працюючих, надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. Робоче місце залишилися вакантним у зв'язку з ненаправленням для працевлаштування інваліда центром зайнятості, тобто не з вини підприємця.

Фактів відмови відповідачем у працевлаштуванні інвалідів за 2013 рік не встановлено, тобто фізичною особою-пдприємцем виконані вимоги щодо створення робочого місця для працевлаштування інваліда.

При цьому обов`язок підприємства по створенню робочих місць інвалідів не супроводжується обов`язком щодо їх працевлаштування. Роботодавець вжив всіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт непрацевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян у зв`язку з їх відсутністю не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені, підставою для застосування яких є наявність вини.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11, в постанові від 02 квітня 2013 року у справі 21-95а13, які відповідно до ст. 244-2 КАС України є обов'язковими для застосування судами.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність вини відповідача по невиконанню нормативу створення робочих місць для інвалідів за 2013 рік, а, отже, відповідачем не порушені статті 18, 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а тому застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць є безпідставними.

Доводи апелянта про невжиття підприємцем заходів та незабезпечення працевлаштування інвалідів є необгрунтованими, оскільки не спростовують висновків суду, суперечать встановленим обставинам справи та судовій практиці Верховного Суду України.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

ухвалив :

Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 липня 2014 року у справі № 819/1154/14-a - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий Л.П. Іщук

Судді Р.В. Кухтей

Т.В. Онишкевич